Постанова

від 29.08.2022 по справі 902/241/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2022 р. Справа№ 902/241/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Куксова В.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 30.08.2022 у справі №902/241/21 (в матеріалах справи).

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Етнопродукт»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021, повний текст якого складено 03.12.2021

у справі №902/241/21 (суддя Романенко А.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Етнопродукт»

до Фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Городнянської міської ради Чернігівської області

про стягнення 566 646,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 511 320,00 грн., за договором про спільний обробок землі від 16.04.2020, який становить вартість плати за передану позивачем відповідачу для спільного обробку землі, інфляційних втрат в сумі 18 017,42 грн., 3 % річних в сумі 7 417,07 грн. та пені в сумі 29 891,80 грн.

Крім того у позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми понесених судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом судової справи, зазначивши, що загальна сума таких витрат становить 38 499,69 грн., з яких 8 499,69 грн. становить сума сплаченого позивачем судового збору, а 30 000,00 грн. - сума витрат на правову допомогу, а також просив стягнути вказані витрати з відповідача.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з посиланням на те, що за умовами спірного договору йому мали бути передані земельні ділянки для проведення ним обробку землі, проте фактично такі земельні ділянки йому позивачем передані не були, що виключає можливість стягнення з нього відповідної плати за умовами спірного договору.

У відзиві на позов відповідач навів попередній розрахунок судових витрат, які він поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи, а саме 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та просив стягнути вказані витрати з позивача.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021, повний текст якого складено 03.12.2021, у справі №902/241/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановивши, що так як спірний договір не містить ані спільної мети, ані узгодженого алгоритму дій сторін, зобов`язання сторін мають зустрічний характер, що суперечить правовому змісту договору про спільну діяльність, а метою укладення такого договору є отримання відповідачем можливості користуватися земельними ділянками, загальною площею 91,3072 га, та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі (весь цикл сільськогосподарського виробництва, в тому числі передпосівні роботи, посів, догляд за посівами, збір та реалізація врожаю, покладено виключно на відповідача), в той час, як позивач має лише ідентифікувати земельні ділянки та надати доступ до їх користування відповідачу за обумовлену договором плату, дійшов висновку про те, що сторонами фактично вчинено правочин суборенди землі. При цьому судом першої інстанції встановлено, що підстави, які б свідчили, що укладений сторонами договір є нікчемним у силу закону, відсутні, а матеріали даної справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення правочину такого змісту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції встановив, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено як виконання зобов`язань, обумовлених п.2.1 спірного договору в частині ідентифікації та передачі відповідачу в користування земельних ділянок загальною площею 91,3072 га, так і фактичне використання відповідачем земельних ділянок, що виключає можливість отримання від відповідача плати за користування такими земельними ділянками.

Щодо наданих позивачем на підтвердження виконання ним умов спірного договору доказів судом першої інстанції встановлено наступне:

- додані позивачем до позовної заяви витяги з Публічної кадастрової карти України, роздруковані 09.03.2021 та 10.03.2021 не є додатком до спірного Договору, як це передбачено п.10.1. цього Договору. З даних витягів не вбачається за можливе ідентифікувати земельні ділянки, що мали бути передані відповідачу в строкове оплатне користування. Наведене також стосується схем-розміщення земельних ділянок (полів: Я 1-2 та С-10), які були додані позивачем до відповіді на відзив, що також не визначають площ, меж, кадастрових номерів спірних земельних ділянок. Докази того, що перелічені документи були додатком до спірного договору та відповідач ознайомлювався з їх змістом, матеріали даної справи не містять;

- додаткові письмові пояснення позивача, що подані на стадії розгляду справи по суті, де наведено перелік земельних ділянок з кадастровими номерами, що мали бути надані відповідачу в користування за спірним договором, судом залишено поза увагою, оскільки їх подано з порушенням установленого законом строку;

- акт надання послуг №7230 від 30.11.2020 на суму 511 320,32 грн., складений в рамках договору про спільний обробіток земельної ділянки (площею 91,3072га) від 28.04.2020 (описка в даті складання, за поясненнями позивача), складений ним в односторонньому порядку та відповідачем не підписано. При цьому, матеріали даної справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про те, що даний акт попередньо направлявся відповідачу та останній необґрунтовано ухилився від його підписання;

- зареєстрована позивачем податкова накладна №200 від 30.11.2020 (направлена до ДПС України 18.01.2021) не є документом первинної бухгалтерської звітності та не підтверджує факт вчинення сторонами господарського операції. Докази того, що відповідачем суми ПДВ за цією податковою накладною включено до податкового кредиту в звітному періоді, матеріали даної справи не містять;

- надані позивачем заяви свідків ОСОБА_1 (працює на посаді головного бухгалтера позивача), ОСОБА_2 (працювала на посаді начальника відділу адміністрування позивача), ОСОБА_3 (працювала на посаді заступника директора позивача), ОСОБА_4 (працює на посаді директора позивача), оформлені відповідно до вимог ст. 88 ГПК України, не є належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, на підтвердження фактичного (реального) виконання сторонами умов спірного договору, оскільки, по-перше, вказані особи є працівниками позивача (зацікавлені особи) а, по-друге, відповідно до ч. 2 ст. 87 ГПК України, на підставі показань свідків не можуть установлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах;

- лист-підтвердження старости Бутівського старостинського округу №1 Городнянської міської ради Чернігівської області Пошенко А. від 09.04.2021 №115 про те, що спірні земельні ділянки перебували в оплатному користуванні відповідача, за відсутності будь-яких письмових доказів у справі, не є належним та допустимим доказом на підтвердження фактичного виконання сторонами умов спірного договору;

- надані позивачем договори оренди зерноскладів №29/04/2020 від 29.04.2020, №28/04/2020 від 28.04.2020 та договір оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №30/04/2020 від 30.04.2020, укладені між сторонами, не підтверджують фактичне виконання ними спірного договору. Водночас, сторони в судовому засіданні 29.11.2021 підтвердили, що фактично окрім спірного договору, між сторонами існують інші договори суборенди земельних ділянок (розташованих у Городнянському районі Чернігівської області), що могли бути передумовою для укладення сторонами договорів оренди зерноскладів та оренди сільськогосподарської техніки.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції на позивача покладено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8 499,70 грн. та витрати позивача на правову допомогу в сумі 30 000,00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №902/241/21 повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на те, що:

- висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем виконання ним своїх зобов`язань в частині ідентифікації та передачі відповідачу в користування земельних ділянок загальною площею 91,3072 га спростовується наявними у матеріалах справи доказами яким судом першої інстанції надано невірну оцінку;

- судом першої інстанції не наведено аргументів чому він вважає, що використання земельних ділянок може відбуватися лише за договором оренди/суборенди землі, в той час як чинне законодавство як підставу для використання земельних ділянок передбачає не тільки договори оренди та суборенди, але і такі інститути як сервітут, суперфіцій та інші (ст. 395 ЦК України). Отже, так як ані ЦК України, ані інші нормативні акти не покладаються на позивача та відповідача обов`язок щодо використання земельних ділянок лише на підставі договору суборенди земельних ділянок, позивач правомірно передав у користування відповідачу земельні ділянки за договором про спільну діяльність.

У апеляційній скарзі позивачем наведено перелік 11 земельних ділянок з зазначенням їх кадастрових номерів, які, за його твердженням, були предметом спірного договору, а саме: 7421481200:04:000:1127 (площа 28,6 га); 7421410000:05:000:1456 (площа 6,7088 га); 7421410000:05:000:0084 (площа 6,7053 га); 7421410000:05:000:0101 (площа 4,23 га); 7421410000:05:000:0100 (площа 2,25 га); 7421410000:05:000:3457 (площа 6,7016 га); 7421410000:05:000:0081 (площа 6,9072 га); 7421410000:05:000:0045 (площа 6,862 га); 7421410000:05:000:0058 (площа 6,59 га); 74214896000:04:000:5754 (площа 9,63 га) та 74214896000:04:000:5516 (площа 6,1556 га), а також вказано про те, що:

- зазначені земельні ділянки знаходяться на полях: Я 1-2 (8 ділянок); «Журавок» (2 ділянки); С-10 (все поле), схеми цих полів залучені до матеріалів справи і на них ці земельні ділянки позначені червоним кольором;

- поле «Журавок» складається з 13 ділянок дві з яких відповідач використовував за спірним договором, 2 за договором про спільний обробіток укладеним з ТОВ «Етнопродукт», а 9 за укладеними з ТОВ «Етнопродукт» договорами суборенди;

- поле Я 1-2 складається з багатьох ділянок (паїв), 8 з них відповідач використовував за спірним договором, 9 договором про спільний обробіток укладеним з ТОВ «Етнопродукт», а 12 за укладеними з ТОВ «Етнопродукт» договорами суборенди;

- в судовому засіданні 29.11.2021 представник відповідача підтвердив, що відповідач не обробляв поля, в тому числі Я 1-2, «Журавок», С-10 вибірково, всі поля ним оброблялись суцільно, тобто відповідач не міг обробляти ділянки на цих полях за договорами суборенди і не обробляти їх за спірним договором про спільний обробіток.

Крім того у апеляційній скарзі позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми понесених судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, зазначивши, що загальна сума таких витрат становить 22 749,54 грн., з яких 12 749,54 грн. становить сума сплаченого позивачем судового збору, а 10 000,00 грн. - витрати на правову допомогу, а також просив стягнути з відповідача судові витрати.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2021, вказану скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021, з рахуванням ухвали про виправлення описки від 07.02.2022, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Етнопродукт» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №902/241/21, розгляд апеляційної скарги призначено на 09.02.2022 о 13:45 год., витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №902/241/21.

07.02.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач, з посиланням на те, що:

- судом першої інстанції надано належну оцінку долученим позивачем до матеріалів справи на підтвердження факту виконання ним зобов`язань за спірним договором доказів та встановлено, що такі докази не підтверджують як виконання позивачем зобов`язань, обумовлених п.2.1 спірного договору в частині ідентифікації та передачі відповідачу в користування земельних ділянок загальною площею 91,3072 га, так і фактичне використання відповідачем таких земельних ділянок;

- позивачем в апеляційній скарзі визначено перелік кадастрових номерів земельних ділянок, проте суд першої інстанції під час розгляду справи щодо наданих позивачем в першій інстанції пояснень, які містили кадастрові номери земельних ділянок, встановив, що такі пояснення подані на стадії розгляду справи по суті, з огляду на що їх не буде враховано при розгляді справи. Крім того позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач прийняв саме ці земельні ділянки та приступив до їх обробку;

- суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спірний договір за своє правовою природою не є договором про спільну діяльність,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Етнопродукт» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №902/241/21 відкладено на 09.03.2022 о 13:20 год.

14.02.2022 на електрону адресу Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій заявник просить надати йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення «EasyCon». Вказану заяву задоволено ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022.

У зв`язку із веденням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в України» з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану в України та активними бойовими діями, судове засідання призначене на 09.03.2022 не відбулось.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2022, враховуючи перебування судді Тищенко А.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 902/241/21.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2022 справу № 902/241/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Етнопродукт» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №902/241/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В., розгляд апеляційної скарги призначено на 07.06.2022 о 10:30 год.

26.05.2022 на електрону адресу Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій заявник просить надати йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення «EasyCon». Вказану заяву задоволено ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача залучено Городнянську міську раду Чернігівської області, позивача зобов`язано направити третій особі копію позовної заяви з доданими до неї документами, копію рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №902/241/21, копію апеляційної скарги з доданими до неї документами та надати до суду докази відправлення, третій особі роз`яснено про право на подання письмових пояснень щодо позову та апеляційної скарги протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, у позивача витребувано належним чином завірену копію договору оренди спірних земельних ділянок, розгляд апеляційної скарги відкладено на 19.07.2022 об 11:15 год.

11.07.2022 до суду від позивача на виконання вимог ухвали від 07.06.2022 надійшли додаткові докази, а саме належним чином засвідчені копії договорів предметом яких є оренда земельних ділянок щодо яких, за твердженням позивача, був укладений спірних договір.

З огляду на те, що вказані додаткові докази були надані на виконання вимог суду апеляційної інстанції, такі докази приймаються колегією суддів як додаткові.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 розгляд апеляційної скарги відкладено на 30.08.2022 об 11:00 год.

09.08.2022 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до якого додано копію рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2021 у справі № 902/274/21.

Щодо вказаного судового рішення колегія суддів зазначає про те, що інформація щодо судових рішень є загальновідомою, їх тексти містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а відтак, такі документи не можна вважати додатковими доказами по справі.

Станом на 30.08.2022 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач та третя особа представників в жодне судове засідання не направили, про причин неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

16.04.2020 позивач як сторона 1 та відповідач як сторони 2 уклали договір про спільний обробіток землі (далі Договір) в п. 1.1 якого погодили, що сторони зобов`язуються здійснювати спільний обробіток землі для досягнення ефективного використання земель сільськогосподарського призначення та виробництва сільськогосподарської продукції на земельних ділянках загальною площею 91,3072 га (далі Земельні ділянки), які належать позивачу на правах оренди та знаходяться на території Городнянської міської ради за межами села Бутівка.

Спільний обробіток землі за цим Договором здійснюється без об`єднання вкладів сторін, тобто без створення простого товариства (п. 1.3 Договору).

У розділі 2 Договору сторони визначили наступні обов`язки сторін:

- позивач зобов`язується визначити земельні ділянки загальною площею 91,3072 га та надати відповідачу їх план-схему (п. 2.1);

- позивач зобов`язується з моменту підписання Договору забезпечити відповідачу доступ до вказаних у п. 1.1 Земельних ділянок і не втручатись у виробничий процес відповідача стосовно обробітку вказаних у п.1.1 Земельних ділянок, для досягнення мети Договору (п. 2.2);

- відповідач зобов`язується після підписання Договору в оптимальні агротехнічні строки приступити до здійснення процесу виробництва сільськогосподарської продукції на Земельних ділянках, зазначених у пунктах 1.1. Договору (п. 2.3);

- відповідач зобов`язується проводити обробіток землі та вирощування сільськогосподарської продукції виключно за свій рахунок, а саме: підготовку ґрунту для посіву; посів з внесенням мінеральних добрив; культивацію та збір урожаю; самостійно вносити засоби захисту рослин, використовувати своє насіння, пальне, техніку тощо (п. 2.4).

Рішення стосовно порядку використання земельних ділянок, зазначених у пункті 1.1. Договору, приймає відповідач. Керівництво спільним обробітком землі за Договором, а також ведення спільних справ доручається відповідачу. Усі фінансові операції по спільному обробітку землі сторони здійснюють через розрахунковий рахунок відповідача (п.п. 3.1-3.3 Договору).

У розділі 4 Договору сторони погодили наступний розподіл результатів спільного обробітку землі:

- відповідач сплачує позивачу плату за один гектар землі, яка використовується для спільного обробітку за цим Договором - 5 600,00 грн., у тому числі ПДВ, за весь період чинності Договору. До 21.04.2020 відповідач сплачує позивачу 5% від загальної суми Договору, а саме 25 566,00 грн., включно з ПДВ; до 15.05.2020 - 5% від загальної суми Договору, а саме 25 566,00 грн., включно з ПДВ; до 15.07.2020 - 40% від загальної суми Договору, а саме 204 528,00 грн., включно з ПДВ; решту коштів, 50% від суми Договору, а саме 255 660,00 грн., включно з ПДВ, відповідач сплачує позивачу не пізніше ніж у третій день збирання врожаю з земельних ділянок, але не пізніше 15.11.2020 (п.4.1);

- після виконання відповідачем умов п.4.1 Договору, сільськогосподарська продукція (урожай) та доходи, одержані в результаті спільного обробітку землі, що є предметом даного Договору, належить в повному обсязі відповідачу на праві власності та подальшому розподілу між сторонами не підлягає (п.4.2);

- позивач має право самостійно зібрати врожай на земельних ділянках у разі порушення відповідачем п. 4.1 Договору для покриття невиплат чи/та несвоєчасних виплат відповідача та збитків спричинених невиконанням відповідачем зобов`язань відповідно до п. 4.1 цього Договору (п.4.3).

Згідно з п. 5.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 30.11.2020.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що ним були належним чином виконані умов Договору, проте відповідач своїх зобов`язань за Договором в частині сплати позивачу, визначеної п. 4.1 Договору плати не виконав, фактично не здійснивши жодних оплат за Договором, що є підставою для стягнення з відповідача плати в сумі 511 320,00 грн. (5 600 грн.х91,3072), а також нарахованих за порушення строків її оплати сум пені, % річних та інфляційних втрат.

В свою чергу відповідач проти задоволення позову заперечив пославшись на те, що позивачем не було виконано прийнятих на себе за Договором обов`язків, зокрема не визначено Земельні ділянки та, відповідно, не надано відповідачу доступ та таких земельних ділянок, що виключає можливість стягнення з відповідача, визначеної п. 4.1 Договору, плати.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції дійшов висновку про те, що між сторонами в дійсності склались правовідносини з суборенди землі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч. 2 ст. 235 ЦК України).

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у ст. 203 ЦК України. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 925/1199/18.

Таким чином, для висновків суду про удаваність правочину, позивачем має бути доведено, що укладений договір дійсно направлений на приховування іншого правочину, який сторони фактично вчинили. Позивач має зазначити який саме правочин сторонами вчинено, а також зазначити відповідне обґрунтування невідповідності вимогам законодавства фактично вчиненого сторонами правочину.

Отже, кінцевою метою позивача у такому спорі є не тільки чи не стільки зазначення про удаваність укладеного правочину, скільки доведення перед судом справжнього волевиявлення сторін, мети вчинення фактичного правочину та невідповідності такого правочину вимогам законодавства.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до ч. 2 ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції зі змісту наведених приписів законодавства випливає, що: основними елементами договору про спільну діяльність є об`єднання вкладів учасників (майна, майнових прав тощо) для здійснення спільної діяльності, і відповідні частки мають бути визначеними; обов`язки сторін у правовідносинах спільної діяльності не мають зустрічного характеру, натомість, кожен учасник діє не для досягнення власних цілей, а в загальному інтересі; сторони отримують блага в результаті спільної діяльності, а не від іншої сторони за договором і спільна діяльність учасників чітко скоординована.

Отже, за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети за рахунок скоординованих дій.

В свою чергу за змістом ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Тобто, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається з метою отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі, а правовими наслідками договору оренди землі для однієї сторони (орендодавця) є отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки). При цьому, з моменту укладення договору оренди землі орендар набуває право володіти та користуватися земельною ділянкою на умовах такого договору та з дотриманням вимог земельного законодавства, в той час як в орендодавця такі права припиняються на погоджений сторонами строк. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що:

- зі змісту Договору слідує, що даний правочин укладений саме з метою отримання відповідачем можливості користуватися земельними ділянками, загальною площею 91,3072 га, та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі (весь цикл сільськогосподарського виробництва, в тому числі передпосівні роботи, посів, догляд за посівами, збір та реалізація врожаю, покладено виключно на відповідача), в той час, як позивач має лише ідентифікувати земельні ділянки та надати доступ до їх користування відповідачу за обумовлену договором плату, що свідчить про те, що цей правочин не містить ані спільної мети, ані узгодженого алгоритму дій сторін, зобов`язання сторін мають зустрічний характер, що суперечить правовому змісту договору про спільну діяльність;

- сторонами фактично вчинено правочин суборенди землі (у користування відповідачу мали бути передані земельні ділянки, що орендуються позивачем (п.1.1.)), тобто на спірні правовідносини сторін поширюється дія параграфів 1, 3 глави 58 ЦК України, норми Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі».

При цьому колегія суддів зауважує позивачу на тому, що суд першої інстанції у оспорюваному рішенні не встановив, що використання земельних ділянок може відбуватися лише за договором оренди/суборенди землі (на вказане позивач послався у апеляційній скарзі - примітка суду), а дійшов висновку про те, що сторонами фактично вчинено правочин суборенди землі.

Водночас слід зазначити про таке.

Частина 1 ст. 627 ЦК України встановлює, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а недосягнення сторонами у належній формі згоди хоча б по одній з істотних умов договору свідчить про те, що такий договір є неукладеним, тобто таким, за яким у сторін не виникли зобов`язання.

Як встановлено вище відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі, серед іншого, є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Тобто при укладенні договору оренди земельної ділянки сторони обов`язково мають досягти згоди щодо об`єкту оренди, вказавши у договорі кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки. В свою чергу зі змісту Договору слідує, що при укладенні Договору сторонами досягнуто згоди лише щодо площі та розташування земельних ділянок, які передаються в оренду, проте не вказано кадастрових номерів таких земельних ділянок.

Слід зазначити і про те, що за змістом п. 2.1 Договору позивач зобов`язався визначити Земельні ділянки та надати відповідачу їх план-схему, а у п. 10.1 сторонами погоджено, що до Договору має бути додана план-схема площі, яка береться в обробіток, завірено печаткою позивача.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що витяги з Публічної кадастрової карти України, роздруковані 09.03.2021 та 10.03.2021 (додані до матеріалів позовної заяви), не можуть вважатися додатком до Договору у розумінні його положень, так як з вказаних витягів не вбачається за можливе ідентифікувати земельні ділянки, що мали бути передані відповідачу в строкове оплатне користування та про те, що наведене також стосується схем-розміщення земельних ділянок (полів: Я 1-2 та С-10) (доданих до відповіді на відзив), що також не визначають площ, меж, кадастрових номерів спірних земельних ділянок.

До того ж у матеріалах справи відсутні докази того, що перелічені документи були додатком до Договору та відповідач ознайомлювався з їх змістом.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами в їх сукупності підтверджується, що Договір за своєю правовою природою є договором суборенди землі, проте, з огляду на те, що сторонами при його укладені не було досягнуто згоди щодо такої істотної умови як об`єкт суборенди, так як зміст Договору не дає суду можливості визначити які саме земельні ділянки мали бути передані відповідачу в суборенду, Договір є неукладеним.

В свою чергу неукладений договір є таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Щодо правовідносин сторін, які між ними фактично склались, колегія суддів зазначає про таке.

Враховуючи встановлені колегією суддів при розгляді цієї справи обставини, а саме те, що Договір є неукладеним, предметом цього позову є стягнення з відповідача плати за користування земельними ділянками загальною площею 91,3072 га, які належать позивачу на правах оренди та знаходяться на території Городнянської міської ради за межами села Бутівка.

Колегія суддів зауважує на тому, що матеріали справи не містять будь-яких доказів які б свідчили про погодження сторонами кадастрових номерів земельних ділянок, які мали бути надані відповідачу для обробку землі, тобто фактично передані у суборенду. При цьому слід зазначити, що погоджені у Договорі розмір та місце розташування земельних ділянок за відсутності їх кадастрових номерів такої можливості суду не надають.

До того ж, як слідує з матеріалів справи та відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень між сторонами наявні правовідносини щодо передачі в суборенду значної кількості інших земельних ділянок, які, серед іншого, розташовані на території Городнянської міської ради за межами села Бутівка, що також ускладнює як ідентифікацію земельних ділянках загальною площею 91,3072 га, які належать позивачу на правах оренди та знаходяться на території Городнянської міської ради за межами села Бутівка та які мали бути передані відповідачу за умовами Договору, так і встановлення факту передачі позивачем відповідачу таких земельних ділянок.

Водночас, з огляду на те, що відповідач заперечує проти факту отримання ним за Договором будь-яких земельних ділянок від позивача та на те, що матеріали справи не дають можливості встановити, які саме земельні ділянки за твердженням позивача мали бути передані відповідачу у суборендне користування, всі додані позивачем на підтвердження фактичного користування відповідачем земельними ділянками загальною площею 91,3072 га, які належать позивачу на правах оренди та знаходяться на території Городнянської міської ради за межами села Бутівка, докази не можуть підтвердити такий факт так як такі докази складені без участі відповідача.

Слід зазначити і про те, що відсутність відомостей про кадастрові номери земельних ділянок взагалі унеможливлює перевірку та, відповідно, встановлення судом обставин щодо користування відповідачем земельними ділянками загальною площею 91,3072 га, які належать позивачу на правах оренди та знаходяться на території Городнянської міської ради за межами села Бутівка, так як суд не має можливості встановити об`єкт користування та, відповідно, перевірити чи дійсно відповідач використовував такі земельні ділянки для обробітку землі.

При цьому колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанції вказаним доказам наступною оцінкою:

- акт надання послуг №7230 від 30.11.2020 на суму 511 320,32 грн., складений в рамках Договору про спільний обробіток земельної ділянки (площею 91,3072га) від 28.04.2020 (описка в даті складання, за поясненнями позивача), складений ним в односторонньому порядку та відповідачем не підписано. При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про те, що даний акт попередньо направлявся відповідачу та останній необґрунтовано ухилився від його підписання;

- зареєстрована позивачем податкова накладна №200 від 30.11.2020 (направлена до ДПС України 18.01.2021) не є документом первинної бухгалтерської звітності та не підтверджує факт вчинення сторонами господарського операції. Докази того, що відповідачем суми ПДВ за цією податковою накладною включено до податкового кредиту в звітному періоді, матеріали даної справи не містять;

- надані позивачем заяви свідків ОСОБА_1 (працює на посаді головного бухгалтера позивача), ОСОБА_2 (працювала на посаді начальника відділу адміністрування позивача), ОСОБА_3 (працювала на посаді заступника директора позивача), ОСОБА_4 (працює на посаді директора позивача), оформлені відповідно до вимог ст. 88 ГПК України, не є належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, на підтвердження фактичного (реального) виконання сторонами умов спірного договору, оскільки, по-перше, вказані особи є працівниками позивача (зацікавлені особи) та, по-друге, відповідно до ч. 2 ст. 87 ГПК України, на підставі показань свідків не можуть установлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах;

- лист-підтвердження старости Бутівського старостинського округу №1 Городнянської міської ради Чернігівської області Пошенко А. від 09.04.2021 №115 про те, що спірні земельні ділянки перебували в оплатному користуванні відповідача, за відсутності будь-яких письмових доказів у справі, не є належним та допустимим доказом на підтвердження фактичного виконання сторонами умов Договору;

- надані позивачем договори оренди зерноскладів №29/04/2020 від 29.04.2020, №28/04/2020 від 28.04.2020 та договір оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №30/04/2020 від 30.04.2020, укладені між сторонами, не підтверджують фактичне виконання ними спірного договору. Водночас, сторони в судовому засіданні 29.11.2021 підтвердили, що фактично окрім спірного договору, між сторонами існують інші договори суборенди земельних ділянок (розташованих у Городнянському районі Чернігівської області), що могли бути передумовою для укладення сторонами договорів оренди зерноскладів та оренди сільськогосподарської техніки.

В свою чергу всі надані позивачем на підтвердження факту передачі позивачем відповідачу земельних ділянках загальною площею 91,3072 га, які належать позивачу на правах оренди та знаходяться на території Городнянської міської ради за межами села Бутівка докази також не містіть відомостей про кадастрові номери таких земельних ділянок.

Надані ж позивачем під час апеляційного перегляду докази як свідчать про отримання ним в оренду земельних ділянок з вказаними позивачем кадастровими номерами не можуть свідчить ані про те, що між позивачем та відповідачем досягнуто згоди про передачу саме вказаних земельних ділянок у суборенду, ані про те, що такі земельні ділянки були передані відповідачу.

При цьому колегія суддів вважає цілком обґрунтованими твердження позивача про те, що розташування певної земельної ділянки в межах поля інші ділянки на якому були передані відповідачу у користування за іншими правочинами виконання яких він не заперечує, є допустимим доказом того, що відповідачу були передані всі земельні ділянки в межах окремо визначеного поля, так як сумнівним видається те, що ділянки на полі оброблялись вибірково, проте, з огляду на обставини цієї справи, а саме те, що суд не може встановити щодо яких земельних ділянок сторонами був укладений Договір (відсутність кадастрових номерів земельних ділянок унеможливлює визначення місця їх розташування - примітка суду), наявність будь-яких доказів користування відповідачем земельними ділянками за іншими правочинам (в тому силі і наявність значної кількості судових рішень з вказаних правовідносин - примітка суду) не можуть вплинути на вирішення цього спору.

Також колегія суддів зазначає про наступне.

За змістом положень ст. 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації (ч. 5 ст. 8 Закону України «Про оренду землі»).

Отже, відповідно до положень чинного законодавства, належним доказом передачі земельних ділянок в суборенду є державна реєстрація відповідного договору суборенди.

З огляду на обставини, які встановлені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактичне використання відповідачем спірних земельних ділянок у період з 16.04.2020 по 30.11.2020, позивачем, на підставі належних та допустимих доказів, у розумінні ст.ст. 76-77 ГПК України, не доведено.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 511 320,00 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 18 017,42 грн., 3 % річних в сумі 7 417,07 грн. та пені в сумі 21 891,80 грн. не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 511 320,00 грн., то, за відсутності підстав для такого, не можуть бути задоволені. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №902/241/21, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Етнопродукт» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

З огляду на відмову у задоволення апеляційної скарги витрати позивача на праву допомогу в сумі 10 000,00 грн. які понесені останнім в суді апеляційної інстанції покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Етнопродукт» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №902/241/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №902/241/21 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 31.08.2022.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

В.В. Куксов