Постанова

від 29.08.2022 по справі 454/896/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 454/896/18-ц

провадження № 61-4743св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Корчівська сільська рада Сокальського району Львівської області, правонаступником якої є Белзька міська рада Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 червня 2019 року у складі судді Адамович М. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевич А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області, правонаступником якої є Белзька міська рада Львівської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання незаконним рішення сільської ради та скасування реєстрації права власності.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником будинку на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 05 червня 2008 року, для обслуговування якого він користувався земельною ділянкою, орієнтовною площею 0,25 га, і рішенням Корчівської сільської ради від 19 травня 2017 року № 142 йому надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, проте ОСОБА_4 , який є власником суміжного будинку АДРЕСА_2 , чинить йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, у тому числі, не підписує акт погодження меж та знищує межові знаки.

Зазначає, що згідно з планом земельної ділянки, межа між суміжними будинковолодіннями має проходити по рівній лінії, проте, відповідач самовільно проїжджає через земельну ділянку, яка перебуває у його (позивача) користуванні, захопивши частину земельної ділянки, та чинить перешкоди у проведенні обмірів земельної ділянки.

Враховуючи викладене, позивач, із урахуванням уточнених позовних вимог, просив зобов`язати ОСОБА_4 не чинити перешкод у користуванні частиною земельної ділянки на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_4 відновити знищені межові знаки, які знаходяться на відстані 7,5 м та лінія між господарствами його ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_4 має проходити по прямій лінії до АДРЕСА_1 та забезпечити йому ( ОСОБА_1 ) надалі вільне та безперешкодне користування відповідною частиною земельної ділянки; визнати незаконним рішення Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області від 23 березня 2018 року № 270 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_4 » та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 4624882800:12:001:0073, на АДРЕСА_2 .

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 06 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено неправомірності дій відповідача та порушення меж земельних ділянок. Спільний проїзд передбачений проектною документацією станом на 1980 рік, із яким погодилися попередні землекористувачі та користувалися цим проїздом безспірно. Заборона відповідачу користуватися таким проїздом створить відповідачу перешкоди в доступі/доїзді до належної йому на праві власності земельної ділянки.

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із безпідставності доводів позивача про те, що межа між господарствами повинна проходити по проектній межі, яка вказана у плані забудови 1980 року, оскільки дозвіл на забудову надано в існуючих межах садиби ОСОБА_5 , крім того, на цьому плані позначений існуючий спільний заїзд до господарства ОСОБА_4 , іншого заїзду до його господарства на цьому плані не позначено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У травні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 156/10/17.

Крім того, у касаційній скарзі міститься посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) як на підставу касаційного оскарження судових рішень. Зокрема, заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, частин першої, другої статті 118 Земельного кодексу України при передачі у приватну власність особи земельної ділянки, несформованої, як нової земельної ділянки в порядку статті 79-1 Земельного кодексу України одним масивом, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 05 червня 2008 року.

Рішенням Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області від 19 травня 2017 року № 142 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, для передачі у власність.

ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 .

Рішенням Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області від 07 вересня 2017 року № 171 ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,25 га, для передачі у власність.

Рішенням Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області від 23 березня 2018 року № 270 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 на АДРЕСА_2 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,2500 га, кадастровий номер 4624882800:12:001:0073 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови). Передано ОСОБА_4 у власність земельну ділянку, площею 0,2500 га, кадастровий номер 4624882800:12:001:0073, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), АДРЕСА_2 .

На підставі цього рішення 10 квітня 2018 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку.

Із технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), в якій міститься план земельної ділянки ОСОБА_4 та кадастровий план земельної ділянки, а також з листа Корчівської сільської ради від 20 квітня 2018 року №206/02-18 встановлено, що межі земельної ділянки ОСОБА_4 встановлено згідно з планом забудови від 1980 року, про що складено акт прийому-передачі межових знаків на зберігання від 25 жовтня 2017 року, затверджений рішенням Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області від 21 грудня 2017 року № 225, та акт обстеження меж між цими господарствами від 11 грудня 2017 року.

З плану забудови земельної ділянки ОСОБА_5 (попередній власник) від 1980 року та свідоцтва на забудову садиби від 30 травня 1980 року, виданого забудовнику ОСОБА_5 , встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Корчівської сільської ради народних депутатів від 08 травня 1980 року № 19 ОСОБА_5 виділено земельну ділянку під будівництво в межах існуючої садиби, а будівництво (перебудову) дозволено на підставі рішення Виконавчого комітету Сокальської районної ради народних депутатів від 19 червня 1980 року № 189.

На вказаному плані земельної ділянки (1980 року) позначено існуючу межу, яка межує з існуючим спільним заїздом до господарства ОСОБА_5 .

По цій існуючій межі встановлено межу земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_4 на підставі рішення Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області від 23 березня 2018 року № 270, площею 0,2500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_2 .

Корчівська сільська рада Сокальського району у своєму листі від 19 квітня 2018 року № 204/02-18 повідомила, що плану забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 (на якій розташований житловий будинок ОСОБА_1 ) немає, рішення про виділення земельної ділянки під забудову за цією адресою не надавалось. Відсутність архівних матеріалів щодо забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 підтверджено й листом Сокальської районної державної адміністрації Львівської області від 25 жовтня 2019 року № 520/02-25.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року призначено в справі земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено ТзОВ «Судово-експертне бюро».

Висновком експерта від 10 березня 2021 року № 29 не підтверджено факту захоплення відповідачем частини земельної ділянки позивача, та встановлено, що площа земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_4 (0,2500 га), відповідає площі земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, переданій йому в приватну власність на підставі рішень Корчівської сільської ради від 07 вересня 2017 року та від 23 березня 2018 року (0,25 га) і яка, згідно з погосподарською книгою за 2016-2020 роки, перебувала в його особистому користуванні.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені закономспособи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками.

Відповідно до статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року «Про землеустрій»встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проєктів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі -Інструкція № 376), чинної на дату виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до Інструкції № 376межовий знак - спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 376виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Згідно з пунктами 4.2, 4.3 Інструкції № 376власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою.

У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин (стаття 107 ЗК України).

Дані земельно-кадастрової документації відповідно до статті 193 ЗК Україниповинні містити сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частиною шостою статті 81 ЦПК Українипередбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що для обслуговування житлового будинку він користувався земельною ділянкою площею 0,25 га, у зв`язку з чим звернувся із заявою про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою, проте власник сусідньої земельної ділянки чинить йому перешкоди у встановленні межових знаків, які, як вважає позивач, мають проходити по рівній лінії між домогосподарствами, як про це вказано у плані земельної ділянки, виданому ОСОБА_5 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що позивач не надав доказів порушення своїх прав. Позивач не надав доказів захоплення ОСОБА_4 частини належної йому земельної ділянки з огляду на те, що проїзд, який існує між домоволодіннями сторін у справі, яким користується ОСОБА_4 , не є частиною земельної ділянки, що належить на праві користування ОСОБА_1 .

План земельної ділянки, виданий ОСОБА_5 , не є проектом землеустрою, а є основою будівельного паспорта земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_5 надано дозвіл на здійснення будівництва у межах існуючої садиби, тобто будівництво здійснювалося з урахуванням існуючої межі та спільного проїзду. Проектна межа, зображена на плані, так і залишилася проектною, тобто між попередніми користувачами суміжних земельних ділянок існував встановлений порядок користування земельними ділянками, межі між якими розділені існуючим спільним заїздом та відповідною межею, що зображені на плані забудови від 1980 року.

По цій існуючій межі плану забудови від 1980 року встановлено межу земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_4 на підставі рішення Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області від 23 березня 2018 року № 270, площею 0,2500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_2 .

Встановлення у висновку експертизи від 10 березня 2021 року № 29 площа земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_1 (0,1474 га) не відповідає площі земельної ділянки, яка мала бути передана йому для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд в приватну власність згідно з рішеннями Корчівської сільської ради від 18 листопада 2009 pоку та від 19 травня 2017 pоку (0,25 га), не спростовують правильність висновків судів про те, що позивачем не доведено порушення його прав зі сторони відповідача.

Наведені рішеннями Корчівської сільської ради від 18 листопада 2009 pоку та від 19 травня 2017 pоку лише надавали можливість позивачу звернутись за розробкою землевпорядної документації для наступного вирішення питання про передачу у власність конкретної земельної ділянки, проте позивач такі свої права не реалізував.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 156/10/17.

У справі № 156/10/17 Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перекриття відповідачем проїзду до належного позивачам на праві власності житла порушує їхні законні права та інтереси. Заперечуючи віднесення проїзду до земель загального користування, відповідач не надав належних та допустимих доказів належності йому цієї земельної ділянки.

Тобто у справі № 156/10/17 спір стосувався порушення відповідачем вимог статті 83 ЗК України - встановлення металевих воріт на земельній ділянці, яка відповідно до частини четвертої цієї статті не може бути передана у приватну власність, та є проїздом загального користування.

Проте у справі, що переглядається, інший предмет та підстави позову, а отже, висновки, сформульовані у постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 156/10/17 є нерелевантними до правовідносин, що виникли у цій справі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частин першої, другої статті 118 ЗК України при передачі у приватну власність особи земельної ділянки, несформованої, як нової земельної ділянки у порядку статті 79-1 ЗК України одним масивом, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, передається у власність земельна ділянка, частиною якої особа користувалась і яка була в 1980 році надана особі при наданні дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку, а іншою частиною, якою особа користується без будь-яких правових підстав і яка була вилучена в 1980 році відповідно до проектних документів на будівництво житлового будинку.

Верховний Суд відхиляє ці доводи заявника оскільки відсутність постанови Верховного Суду з аналогічними обставинами справи, ще не свідчить про відсутність висновків щодо питання застосування частин першої, другої статті 118 ЗК України та статті 79-1 ЗК України.

Площа земельної ділянки, переданої ОСОБА_4 у власність, відповідає площі земельної ділянки, що перебувала у користуванні ОСОБА_5 .

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний