Постанова

від 29.08.2022 по справі 571/1975/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2022 року

м. Рівне

Справа № 571/1975/21

Провадження № 22-ц/4815/1003/22

Головуючий у Рокитнівському районному суді

Рівненської області: суддя Комзюк А.Ф.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

(вступна і резолютивна частини)

о 12 год. 03 хв. 20 травня 2022 року

у смт. Рокитне Рівненської області

Повний текст рішення складено: 23 травня 2022 року

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: Остківський ліцей Рокитнівської селищної ради Рівненської області;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Рокитнівська селищна рада Рівненської області;

представники учасників справи:

позивача адвокат Осика Юрій Петрович;

відповідача ОСОБА_2 ;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;: ОСОБА_3 ;

за участі: позивача та її представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 20 травня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Остківського ліцею Рокитнівської селищної ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Рокитнівська селищна рада Рівненської області; про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

У грудні 2021 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Остківського ліцею Рокитнівської селищної ради Рівненської області (далі Остківський ліцей) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати. Мотивуючи вимоги, вказувалося, що вона з 1998 року працює в Остківській загальноосвітній школі (правонаступник Остківський ліцей) вчителем початкових класів. У листопаді 2021 року відповідачем грубо порушено її право на працю, що полягало в постійному незаконному вимаганні на роботі медичної інформації щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеження її прав щодо повноцінної роботи.

11 листопада 2021 року їй вручено наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19. Наказ обгрунтовано відсутністю відповідного щеплення, а тому згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я України робтодавець відсторонює її від роботи.

Натомість вважає, що трудовий контракт, посадова інструкція чи будь-який інший локальний нормативний акт такого зобов`язання не містить.

Посилаючись на норми ст.43 Конституції України, Загальну декларацію прав людини, Європейську соціальну хартію, Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», норми КЗпП України, просила визнати незаконним та скасувати наказ Остківського ліцею про відстронення від роботи ОСОБА_1 ; поновити її на роботі; зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним відстроненням від роботи.

Ухвалою Рокитнівського районного суду від 05 січня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та залучено Рокитнівську селищну раду Рівненської області до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 20 травня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні вимог до Остківського ліцею, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Рокитнівська селищна рада Рівненської області; про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У поданій апеляційній скарзі позивач вважала оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, а тому просила його скасувати і позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про недодержання судом положень ч. 6 ст. 81, ч. 4 ст. 263 ЦПК України щодо розподілу обов`язку доказування у цивільному процесі, неможливості мотивування своїх висновків припущеннями, залишення без уваги постанов Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №337/3087/17, від 17 квітня 2019 року у справі №682/1692/17, від 08 лютого 2021 року у справі №630/554/19, від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 і листа Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 грудня 2021 року №3223/0/208-21.

Вважає, що неврахованими є і правові позиції, висловлені Європейським судом з прав людини у справах "Abgrall 671 others vs France", "Kakaleri others vs Greece", "Theofanopoulou and others vs Greece", "Solomakhin vs Ukraine", "Vavrichka others vs Chech Republic", а також ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так само твердження суду про відсутність мотивів для задоволення позову суперечать ст.ст. 2, 43 КЗпП України, ст. 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пунктам 2.2., 2.3, 2.5., 2.7. Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.04.1995 №66.

Зважаючи на викладене, заявник вказувала про наявність законних підстав для задоволення її позову, а тому і скасування рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Як з`ясованосудом, ОСОБА_1 працюєна посадівчителя початкових класів Остківського ліцею з 21 серпня 2002 року, що сторонами не заперечується та підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.9-15).

01 листопада 2021 року Остківський ліцей письмово під особистий підпис ознайомив працівників ліцею, в т.ч. позивача, з листом Департаменту освіти і науки України Рівненської обласної державної адміністрації №235/21 від 29.10.2021 про обов`язкову вакцинацію проти СОVID-19 та листом Відділу освіти, молоді та спорту Рокитнівської селищної ради від 29.10.2021 №685 (а.с.36-39).

За змістом даного листа ОСОБА_1 зазначала, що із наказом ознайомлена, але не з ним погоджується.

В подальшому Остківський ліцей листом №188/02-10 від 05.11.2021 повідомив позивача про те, що 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти СОVID-19 є обов`язковим для працівників їхнього ліцею. При цьому запропоновано надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністесртва охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595. Якщо ж до 05 листопада 2021 р. не буде надано одного із зазначених документів, то 08 листопада 2021 року позивача буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 №1645-ІІІ (а.с.40).

Оскільки ОСОБА_1 о 13 год. 30 хв. 05 листопада 2021 року ознайомилася з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 та відмовилася від проставлення підпису про ознайомлення із ним, комісією в складі директора ліцею, заступника директора навчально-виховної роботи, заступника директора ліцею із виховної роботи складено акт про відмову позивача від проставлення підпису про ознайомлення із документами (а.с.41).

05 листопада 2021 року роботодавцем видано наказ №69, яким ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 4).

ОСОБА_1 ознайомилася з наказом та зазначала, що з ним не погоджується (а.с.4).

Вважаючи, що її права на працю порушуються роботодавцем, у грудні 2021 року в суд звернулася ОСОБА_1 до Остківського ліцею з вимогами про визнання оспорюваного наказу незаконним і його скасування, поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 є вчителем навчального закладу, однак на законну вимогу роботодавця не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, хоча і не має протипоказань до вакцинації. Тому Остківський ліцей був зобов`язаний в порядку положень ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", наказу Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04 жовтня 2021 року №2153 відсторонити позивача від роботи з 08 листопада 2021 року.

З огляду на це відповідачем видано наказ, яким відсторонено ОСОБА_1 від роботи на час відсутності відповідного щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітку.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Відповідно до пунктів "а", "б" ст. 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Стаття 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та ст. 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Норма частини другої ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" вказує, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції "Право на повагу до приватного і сімейного життя", а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)

Отже, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного переліку наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обґрунтовано залишив позов без задоволення.

Необґрунтованими вважає колегія суддів посилання автора апеляційної скарги про порушення її права на працю через прийняття Остківським ліцеєм оспорюваного наказу.

Так, бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, адже статтею 443 Кодексу України про адміністративні правопорушення "Порушення правил щодо карантину людей" визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

В України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зважає на те, що на даний час немає практики Верховного Суду у справах про відсторонення від роботи працівника через відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Разом з тим при вирішенні цього спору береться до уваги постанова Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17, де зазначено, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядався, індивідуальне право (інтерес) батьків дитини і відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах, протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах, з метою забезпечення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантоване статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Тому очевидно, що у виниклому спорі індивідуальне право позивача нівелюється загальними засадами забезпечення охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання, зокрема, інтересами інших колег, а також батьків та дітей, які пов`язані із освітнім процесом і потребують безпечного освітнього середовища.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка не отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

За наведеного тотожною слід вважати й правомірність відсторонення викладача від роботи до проведення щеплення.

Отже, керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на законних підставах прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача.

Право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування.

Щодо доводів апеляційної скарги про хибне незастосування судом норм матеріального права, то з ними погодитися не можна.

Так, пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2" (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021) (далі постанова Кабінету Міністрів України №1236) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: - за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; - відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також - взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Тобто не заслуговують на увагу і аргументи заявника про достатність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не можна погодитися і з доводами заявника про обґрунтованість мотивів для поновлення на роботі, оскільки ця вимога є похідною від первинної, а, крім того, судом попередньої інстанції дано правильну оцінку позову в цій частині і обґрунтовано відмовлено в її задоволенні.

Покликання автора скарги на недодержання судом норм процесуального права спростовуються таким чином.

Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв`язання цивільно-правового спору, позивач не надала, а апеляційним судом здобуто не було.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 20 травня 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 30.08.2022

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М. Ковальчук

С.С. Шимків