Рішення

від 30.08.2022 по справі 420/8956/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/8956/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок Союз" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок Союз", в якій позивач просить: стягнути з ТОВ «Торгівельний будинок Союз» Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Шевченка,6/2-Н, код ЄДРПОУ 44163810, МФО 328704, р/р НОМЕР_1 Банк АТ КБ ПРИВАТБАНК, телефон: 098 226-58-70 на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області / Банк ГУК в Одеській області, Одержувач ГУК в Од.обл./м.Чорноморськ/50070000, МФО 899998, р/р UA528999980313101230000015750, код ЄДРПОУ 37607526, тел./факс: (048)722-52-42, е-mail:Odessa_fszi@ukr.net, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році у розмірі 50263,33 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 90,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за наслідком перевірки поданого до відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю 2021 рік встановлено, що відповідач не забезпечив виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості одного робочого місця, що є підставою для застосування адміністративно-господарської санкції у розмірі 50263,33 грн., яку відповідач в добровільному порядку не сплатив, та пені у сумі 90,48 грн.

Ухвалою від 04.07.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

Від ТОВ «Торгівельний будинок Союз» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №ЕП/20581/22 від 21.07.2022 року), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що юридичну особу ТОВ «Торгівельний будинок Союз» зареєстровано 12.07.2021 року, більше того, у відповідача виник обов`язок щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю у серпні 2021 року, а, отже, відповідач за жодних обставин не міг виконати норматив, на якому протиправно наголошує Фонд, а саме: працевлаштування особи з iнвалiднiстю протягом 6 місяців у 2021 році. Зазначає, що з боку відповідача відсутнє протиправне винне діяння (чи бездіяльність), яке можна кваліфікувати як правопорушення, що є підставою для притягнення до адміністративно господарської відповідальності у вигляді накладення штрафу.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок Союз" подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою №10-ПОІ (річна) про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) 18; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до 4% нормативу 1 особа; середньорічна заробітна плата штатного працівника 904744,35 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2021 рік, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, врегульовано Законом України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі по тексту Закон №875-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця (частина перша).

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга).

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (частина третя).

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина п`ята).

Згідно приписів частини першої статті 20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону №875-XII, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, діючим законодавством встановлено обов`язки для підприємств щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачено сплату підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Згідно частини першої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Приписами частини третьої статті 18-1 Закону №875-XII визначено, що Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Таким чином, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Суд зауважує, що Законом №875-XII не встановлено способу, якими підприємство зобов`язано самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування.

Водночас, частиною третьою статті 18 Закону № 875-XII чітко визначено обов`язки підприємства, що використовує найману працю, а саме: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналогічну за змістом правову позицію висловлено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17.

При цьому доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для них, є звіт форми № 3-ПН.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі №804/8007/16.

За змістом частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 №5067-VІ роботодавці зобов`язані, серед іншого своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 Про затвердження форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, визначено, зокрема, що форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що законодавцем визначено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на відповідні вакансії до територіального органу Державної служби зайнятості.

Верховним Судом у постанові від 22.10.2020 у справі № 1.380.2019.003187 наголошено, що виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавцем полягає рівною мірою у виконанні ним таких активних дій: виділення та створення робочих місць; надання державній службі зайнятості інформації; звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Такі активні дії є обов`язком роботодавця, які мають виконуватись у належний спосіб та у строки, встановлені чинним законодавством.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію ТОВ «ТБ СОЮЗ» проведено 12.07.2021 (номер запису: 1005561020000078465).

За правилами частини 4 статті 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Відповідно до частини 4 статті 91 цього ж Кодексу цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Таким чином, створення підприємства у липні 2021 року свідчить про фактичну неможливість забезпечити особі з інвалідністю робоче місце протягом шести місяців 2021 року, як про це зазначає Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Більш того, обов`язок щодо працевлаштування особи з інвалідністю у ТОВ «ТБ СОЮЗ» виник лише у серпні 2021 року:

- в період з 12.07.2021 по 31.07.2021 у трудових відносинах з юридичною особою перебували тільки 2 особи, що підтверджується копією відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за 3 квартал 2021 (номер місяці в кварталі - 1, липень), а також копією податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 3 квартал 2021 року, відповідно до якого кількість застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховано заробітну плату (крім осіб, яким у звітному періоді нараховано грошове забезпечення) (рядок 105 звіту) у першому місяці 3 кварталу (липні) складала 2 особи.

- в період з 01.08.2021 по 31.08.2021 кількість найманих робітників ТОВ «ТБ СОЮЗ» сягнула 28 осіб, що підтверджується копією відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за 3 квартал 2021 (номер місяці в кварталі - 2, серпень), а також копією податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 3 квартал 2021 року, відповідно до якого кількість застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховано заробітну плату (крім осіб, яким у звітному періоді нараховано грошове забезпечення) (рядок 105 звіту) у другому місяці 3 кварталу (серпні) складала 28 осіб.

Таким чином, облікова кількість працівників понад 8 осіб була вперше зафіксована у серпні 2021 року, а, отже, у відповідача виник обов`язок створення місця для працевлаштування особи з інвалідністю саме починаючи з серпня 2021 року.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно списку працюючих інвалідів-штатних, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2021 році 1 особа - ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , довідка МСЕК № 499459 від 19.12.2018 року) зарахований до штату ТОВ «ТБ СОЮЗ» згідно наказу № 21-к/тр від 10.09.2021 року на посаду охоронця. Вказана особа у 2021 відпрацювала 4 повних місяці, у яких має інвалідність.

З огляду на наведене, суд вважає, що виконання товариством свого обов`язку щодо працевлаштування особи з інвалідністю на роботу з того моменту, з якого у підприємства виник цей обов`язок, виключає обставини для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені.

Також, суд не бере до уваги посилання позивача на листи Мінсоцполітики № 1/6-172 від 26.03.2017, № 1/6-30/06 від 27.01.2009, у яких зазначено, що норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю будуть вважатися виконаними, якщо інвалід працював на підприємстві 6 місяців звітного року, а дані табельного обліку використання робочого часу працівників відповідають цим шести місяцям звітного року з частиною другою пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.20015 № 286, оскільки вказані листи не є нормативно-правовими актами, які спрямовані на встановлення, зміну або скасування норми права.

Таким чином, в діях відповідача відсутній склад правопорушення, а відтак, застосування до нього адміністративного-господарських санкцій та пені за не працевлаштування інваліда не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову правові підстави для стягнення з відповідача судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок Союз" про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.

.