Рішення

від 28.07.2022 по справі 640/9332/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2022 року м. Київ № 640/9332/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РПК СТІКЕР" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.11.2019 № 00004471402, № 00004461402

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РПК СТІКЕР" (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Відповідач), у якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.11.2019 № 00004471402, № 00004461402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2019 відкрито провадження у справі.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог чинного податкового законодавства України при прийнятті оскаржуваних рішень. Так, позивач зазначив, що проведене за результатами перевірки зменшення витрат та зменшення податкового кредиту ґрунтується виключно на порушеннях податкового та іншого законодавства, допущених іншими платниками податків, а не безпосередньо позивачем. Акт перевірки не містить доказів відсутності руху активів в процесі провадження позивачем господарської діяльності, що суперечить вимогам Податкового кодексу України та інших норм законодавства, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зазначив, що вони винесені на підставі та у відповідності до норм чинного податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що податкові зобов`язання донараховані позивачеві за результатом дослідження первинних документів та бухгалтерського обліку позивача, а позовні вимоги вважає необґрунтованими та безпідставними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2022 замінено відповідача Головне управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) на його правонаступника Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

ГУ ДФС у м. Києві на підставі наказу № 2546 від 26.02.2019 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "РПК СТІКЕР" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Люкс консоріс» (код 40207026) за березень, травень 2016 року, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість та за 2016 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у деклараціях з податку на прибуток підприємств.

За результатами проведення перевірки контролюючим органом складено акт від 12.03.2019 № 171/26-15-14-02-01-14/39508472 (далі - Акт перевірки) та встановлено порушення вимог:

1) підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, пункту 5 та пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього у сумі 26140 грн., в тому числі: за 2016 рік на суму 26140 грн.

2) пункту 198.1. пункту 198.3. пункту 198.6 статті 198 ПУ України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 24204 гривень, у тому числі по періодах: за березень 201 6 року у сумі 1 500 грн, за травень 2016 року у сумі 22704 грн.

На підставі проведеної перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийняло податкові повідомлення-рішення:

- № 00004471402 від 29.03.2019 яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток у розмірі 32 675,00 грн. (у т.ч. 26 140,00 грн. - за податковими зобов`язаннями та 6 535,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 00004461402 від 29.03.2019яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі30 250,00 грн. (у т.ч. 24 204,00 грн. - за податковими зобов`язаннями та 6 051,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п.133.1 ст. 133 ПК України платниками податку з числа резидентів є, зокрема, суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Положеннями Податкового кодексу України, що були чинними на час здійснення господарської діяльності позивачем у перевіряємий період витрати підприємства були визначені, як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Інші витрати за загальними правилами визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПК). До складу інших витрат, зокрема, відносились витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (пп.138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК).

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З 01.01.2017 року Податковий кодекс України набув змін.

Податковим кодексом України у новій редакції визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу(п.135.1 ст. 135 ПК України).

Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу (п. 137.1 ст. 137 ПКУ).

Пунктом 139.1.1 та 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України у новій редакції визначено, що фінансовий результат до оподаткування: збільшується на суму витрат на створення забезпечень (резервів) для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечення (резерву) витрат на оплату відпусток працівникам, інших виплат, пов`язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму використання створених забезпечень (резервів) витрат (крім забезпечення (резерву) витрат на оплату відпусток працівникам, інших виплат, пов`язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати), сформованого відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму коригування (зменшення) забезпечень (резервів) для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечення (резерву) на відпустки працівникам, інших виплат, пов`язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктами 201.1, 201.4 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість чи визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного вбачається, що фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у справах, з подібним предметом спору, зокрема у постанові від 15 серпня 2018 року по справі №803/699/13-а, постанові від 14 серпня 2018 року по справі №818/1104/17, постанові від 21 серпня 2018 року по справі №804/18786/14.

В свою чергу, виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредит у позивачем.

Судовим розглядом встановлено, що у перевіряємому періоді основним видом економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "РПК СТІКЕР" за КВЕД є:

32.99 Виробництво іншої продукції, н.в.і.у. (основний)

17.23 Виробництво паперових канцелярських виробів

18.11 Друкування газет

18.12 Друкування іншої продукції

18.13 Виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг

18.14 Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов`язаних із нею послуг

46.90 Неспеціалізована оптова торгівля

58.11 Видання книг

58.12 Видання довідників і каталогів

58.14 Видання журналів і періодичних видань

58.19 Інші види видавничої діяльності

Як вбачається з Акту перевірки, підставою для визначення перевіряючим органом вказаних вище порушень положень Податкового Кодексу України стали:

1) Посилання на наявність пояснення та опитування директора ТОВ «Люкс консоріс» ОСОБА_1 , щодо не причетності його до діяльності підприємства;

2) Данні ІС «Суб`єкти фіктивного підприємництва» підсистеми «Реєстр облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва»;

3) Наявність досудового розслідування кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32018100050000017 від 24.01.18 року;

4) Данні податкового та бухгалтерського обліку платника податків відповідно до податкових декларацій, оборотно-сальдових відомостей.

Таким чином, перевіряючі дійшли висновку, що діяльність вищезазначених підприємств по ланцюгу постачання спрямована виключно на здійснення операцій для надання податкової вигоди третім особам, які не виконують свої податкові зобов`язання, з метою штучного формування витрат та податкового кредиту з ПДВ, та які не мають реального товарного характеру.

Як вбачається з матеріалів справи у перевіряємому періоді ТОВ "РПК СТІКЕР" здійснювало фінансово - господарські операції із ТОВ «Люкс консоріс», на підтвердження виконання яких останнім на адресу скаржника виписано податкові накладні, суми по яким віднесено Позивачем до податкового кредиту за перевіряємий період.

Судом досліджено укладені між ТОВ "РПК СТІКЕР" та ТОВ «Люкс консоріс» наступні договори:

1) Договір поставки від 31.03.2016 року №29, рахунок фактура №29 від 31 березня 2016 року, специфікація до договору №29, видаткова накладна №29 від 31 березня 2016 року, предмет договору - купівля Наліпки АЗ, оплата послуг за даним договором проведена відповідно до платіжного доручення №210 від 31.03.2016 року.

2) Договір поставки від 12.05.2016 року №10/12, рахунок фактура №43 від 12 травня 2016 року, специфікація до договору №10/12 від 12.05.2016 року, видаткова накладна №43 від 12 травня 2016 року, предмет договору - купівля коробки під смоляну етикетку, оплата послуг за даним договором проведена відповідно до платіжного доручення №242 від 24.05.2016 року на суму 38000,00 грн. та №236 від 13.05. 2016 року на суму 80824,00 грн.

3) Договір поставки від 29.05.2016 року №50, рахунок фактура №50 від 31 травня 2016 року, специфікація до договору №50, видаткова накладна № 50 від 31 травня 2016 року, предмет договору - купівля коробки під смоляну етикетку, оплата послуг за даним договором проведена відповідно до платіжного доручення №246 від 31.05.2016 року.

Вищезазначені договори, видаткові накладні та рахунки підписано від імені Постачальника - директором ТОВ «Люкс Консоріс» ОСОБА_1, від імені Покупця - директором ТОВ «РПК СТІКЕР» Русецьким А.С.

Так в Акті перевірки податковим органом зазначено, що співробітниками ОУ ДНІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві в ході проведення комплексу заходів щодо відпрацювання ризикових платників податків встановлено місцезнаходження та опитано гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). який з 26.02.2016 по теперішній час значиться директором ТОВ «Люкс консоріс» (код 40207026), перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печорському районі ГУ ДФС у м. Києві). У своїх поясненнях гр. ОСОБА_1 зазначив, що непричетний до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Згідно «Єдиного державного реєстру судових рішень» встановлено: П`ятим СВ РКП слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві, проводиться досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32018100050000017 від 24.01.2018, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлені особи, незаконно використовуючи реквізити ТОВ «Люкс Консоріс» (код 40207026) та інших СГ з метою безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ та завищенню валових витрат реально діючим підприємствам - вигодонабувачам, вчинили пособництво службовим особам таких підприємств в ухиленні від сплати податків.

Проведеним оглядом податкових накладних ТОВ «Люкс Консоріс» та інших СГ досудовим розслідуванням встановлене пересортування номенклатури придбаного та реалізованого ними товару (робіт, послуг), а також те. що в даних підприємствах відсутні виробничі обладнання, наймані працівники, транспортні засоби, торгівельне обладнання, складське та офісне приміщення, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності: підприємств та Інших основних фондів у тому числі орендованих. Протягом періоду діяльності вищезазначених підприємств відсутня затратна частина на оренду офісних та складських приміщень, оплату комунальних послуг, оплату послуг телефонного зв`язку, оплату послуг за користування мережею Інтернет. оплату логістичних послуг та інші витрати необхідні для ведення фінансово-господарської діяльності суб`єктами господарювання, характерні для реального сектору економіки.

Таким чином, відповідач дійшов висновку про неможливість вчинення господарських операцій ТОВ «РПК СТІКЕР» з контрагентом ТОВ «Люкс Консоріс» у перевіряємому періоді.

Відповідно до частини 1 ст. 205 КК України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №820/13301/14.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2018 року по справі №820/477/17 вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2017 року (по справі № 826/757/13-а) також наголошував, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Таку позицію Верховного Суду України підтримав також і Верховний Суд у своїх рішеннях (постанови від 11 червня 2018 року по справі № 826/10947/13-а, від 12 червня 2018 року № 802/4132/15-а). Великою палатою Верховного Суду у відповідності до пункту 8 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) не приймалося рішення про відступлення від наведених вище висновків Верховного Суду України.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця (замовника послуг) права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Позивач стверджує, що між ТОВ «РПК СТІКЕР» та ТОВ «Люкс Консоріс» виникли господарські правовідносини та підставі укладених договорів поставки від 31.03.2016 року №29, від 12.05.2016 року №10/12, від 29.05.2016 року №50. Вказаний факт підтверджується рахунками № 29 від 31.03.2016, №43 від 12.05.2016, №50 від 31.05.2016, специфікаціями до договорів, видатковими накладними №29 від 31.03.2016, №43 від 12.05.2016, №50 від 31.05.2016, платіжними дорученнями №210 від 31.03.2016, №242 від 24.05.2016, №236 від 13.05.2016, №246 від 31.05.2016.

Проте Верховний Суд України у постанові від 05.03.2012 № 21-421а11 наголосив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

У той же час норми матеріального закону не пов`язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Таким чином суд приходить до висновку, що правочини між позивачем та ТОВ «Люкс Консоріс» не спричинили настання реальних правових наслідків.

Накладні, виписані від імені ТОВ «Люкс Консоріс» невстановленою особою, не можуть підтверджувати право платника на податковий кредит.

Така ж правова позиція підтримана у постановах Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі №826/9925/14 та від 24.10.2019 року у справі №826/532/16.

Суди зазначили, що первинні документи, виписані від імені осіб, які забезпечують свою участь у діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами.

Отже, аналіз зазначеної практики Верховного Суду свідчить, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, надані позивачем, суд встановив відсутність документальних доказів руху на користь ТОВ «РПК СТІКЕР» від контрагента ТОВ «Люкс Консоріс» матеріальних активів (товарів), зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків - позивача.

З огляду на те, що позивачем не підтверджено реальність фінансово-господарських операцій з його контрагентом (ТОВ «Люкс Консоріс») належними первинними документами, суд дійшов висновку про правомірність висновків відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість та відповідно донарахування контролюючим органом позивачу сум названого податку із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 06 червня 2018 року у справі №826/20003/14. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного.

Сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Суд враховує, що в Акті перевірки податковим органом зазначено про відсутність інформація щодо наявності основних фондів та виробничих потужностей на ТОВ «Люкс консоріс». Свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 09.08.2017. На ТОВ «Люкс консоріс» відсутні працівники. Згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що ТОВ «Люкс консоріс» декларувало придбання різноманітних, товарів, а саме: кава, чай, бензин автомобільний, паливо дизельне, електрочайник, блендер ручний, ваги скляні, ванна, витяжка декоративна, водонагрівач, вимикач двухклавішний, газ вуглеводний скраплений, грейпфрути свіжі, дзеркало в рамі без підсвітки, дизельне паливо, дозатор рідкого мила, каша вівсяна з ананасом, каша гречана з грибами та вершками, комп`ютер Apple, плитка керамічна, скраплений газ, продукти харчування та інші ТМЦ широкої номенклатури та в істотних обсягах. Проведеним аналізом ланцюга задекларованого ТОВ «Люкс консоріс» встановлено, що підприємство не придбавало товар (наліпки АЗ, коробки під смоляну наліпку).

З огляду на викладені обставини суд вважає, що перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин позивача із контрагентами, їх вид, обсяг, а саме встановлено неможливість реального здійснення платником податків операцій з постачальниками у зв`язку із відсутністю трудових ресурсів. На ТОВ «Люкс консоріс» відсутні працівники, що свідчить про неможливість фактично постачати вищезазначений товар.

Крім того в Акті перевірки податковим органом зазначено, що згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що ТОВ «Люкс консоріс» декларувало придбання різноманітних, товарів, а саме: кава, чай, бензин автомобільний, паливо дизельне, електрочайник, блендер ручний, ваги скляні, ванна, витяжка декоративна, водонагрівач, вимикач двухклавішний, газ вуглеводний скраплений, грейпфрути свіжі, дзеркало в рамі без підсвітки, дизельне паливо, дозатор рідкого мила, каша вівсяна з ананасом, каша гречана з грибами та вершками, комп`ютер Apple, плитка керамічна, скраплений газ, продукти харчування та інші ТМЦ широкої номенклатури та в істотних обсягах. Проведеним аналізом ланцюга задекларованого ТОВ «Люкс консоріс» встановлено, що підприємство не придбавало товар (наліпки АЗ, коробки під смоляну наліпку).

Наведені докази в своїй сукупності свідчать, що позивач не міг придбати в березні - травні 2016 року коробку під смоляну наліпку (етикетку) в ТОВ «Люкс консоріс» у зв`язку з відсутністю факту придбання товару по ланцюгам постачання (нереальність господарських операцій), що, відповідно, виключає правомірність відображення таких операцій у податковому обліку ТОВ «РПК СТІКЕР».

З огляду на викладене слід дійти висновку, що в даному випадку за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Позивачем не подано належних та допустимих доказів щодо спростування вказаних висновків.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 52, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Н.М. Клименчук