Постанова

від 30.08.2022 по справі 520/6061/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 520/6061/19

адміністративне провадження № К/9901/23191/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2019 (головуючий суддя Лях О. П., судді: Мельнікова Л. В., Калитка О. М.) про забезпечення позову у справі за позовом Концерну "Східно-Український Енергетичний Союз Промисловців" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкової вимоги,

У С Т А Н О В И В:

Концерн "Східно-Український Енергетичний Союз Промисловців" (далі - позивач, Концерн, підприємство) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДФС) про скасування податкової вимоги від 20.05.2019 №91020-57.

Одночасно позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив зупинити дію податкової вимоги від 20.05.2019 №91020-57.

Необхідність забезпечення позову, серед іншого, позивач обґрунтовував тим, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2019 відмовлено у задоволенні заяви позивача.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 24.07.2019 скасував ухвалу суду першої інстанції та забезпечив позов шляхом зупинення дії податкової вимоги від 20.05.2019 №91020-57 до вирішення справи.

Апеляційний суд виснувався про необхідність забезпечення позову, оскільки підприємство позбавлене можливості здійснювати будь-яку господарську діяльність, що може призвести до його банкрутства. Такі висновки судом зроблено з огляду на те, що незважаючи на оскарження в судовому порядку податкової вимоги від 20.05.2019, вже 27.06.2019 ГУ ДФС складено акт опису майна підприємства та 01.07.2019 зареєстровано податкову заставу на невизначене майно підприємства.

ГУ ДФС подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2019, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2019.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права і, як наслідок, порушення норм процесуального права обґрунтовані посиланням на те, що грошові зобов`язання, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, набули статусу узгоджених у судовому порядку (справа №520/6061/19), що стало підставою для прийняття контролюючим органом спірної податкової вимоги. Водночас винесення податкової вимоги не впливає на здійснення контролюючим органом заходів, передбачених податковим законодавством, спрямованих на погашення податкового боргу платника податків, та не є підставою для опису майна у податкову заставу.

Верховний Суд ухвалою від 12.09.2019 відкрив касаційне провадження у справі з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанцій положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Позивач правом на подання відзиву не скористався, що не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга ГУ ДФС не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановили суди, виникнення податкового боргу у підприємства пов`язано із несплатою узгодженої 20.05.2019 в судовому порядку суми грошового зобов`язання згідно з податковими повідомленнями - рішеннями від 31.08.2018 №0000551405 та №00000561405.

20.05.2019 ГУ ДФС складено податкову вимогу №91020-57.

Сума боргу, зазначена у податковій вимозі, відповідає сумі грошового зобов`язання, донараховане податковим органом згідно з податковими повідомленнями - рішеннями від 31.08.2018 №0000551405 та №00000561405.

19.06.2019 позивачем подано до суду адміністративний позов про скасування податкової вимоги з підстав порушення строків та порядку її прийняття.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (у чинній редакції на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (пункт 59.3. статті 59 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (абзац четвертий пункту 56.18 статті 56 ПК України).

Своєю чергою право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу (підпункт 89.1.2 ПК України).

При цьому необхідно зазначити, що право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому (пункт 89.2 ПК України). Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису (пункт 89.3 ПК України).

Відповідно до абзацу четвертого пункту 89.5 ПК України платник податків не має права відчужувати майно, яке перебуває в податковій заставі, допоки не буде винесено відповідне рішення податкового органу. У разі порушення платником податків вимог цього пункту він несе відповідальність згідно із законом.

У свою чергу норми пункту 95.1 статті 95 ПК України надають право контролюючому органу здійснювати за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. При цьому стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Отже, грошове зобов`язання, визначене податковим повідомленням - рішенням, яке набуло статусу податкового боргу, надає право контролюючому органу виносити та надсилати платнику податків податкову вимогу, а також приймати рішення про опис майна у податкову заставу, оскільки право такої застави виникає лише з дня виникнення податкового боргу. Своєю чергою заходам стягнення, вжиття яких передбачене наведеними нормами, передує прийняття контролюючим органом податкової вимоги в порядку, визначеному законом.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Види забезпечення позову передбачені частиною першою статті 151 КАС України, серед яких - зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

З матеріалів справи слідує, що податкова вимога, стосовно якої суд застосував заходи забезпечення позову, видана на підставі статей 59, 60 ПК України. Спірна податкова вимога містить відомості про розмір податкового боргу, обов`язок погасити цей борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, право контролюючого органу на податкову заставу та опис майна з 15.05.2019, а також про можливість проведення публічних торгів з його продажу через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) платнику податкової вимоги.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову. Застосування заходів забезпечення позову з урахуванням обставин цієї справи та особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору, а також мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, зазначені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Обраний підприємством спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету, а вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

При цьому забезпечення позову у запропонований спосіб не позбавляє права контролюючий орган застосувати заходи стягнення за результатами розгляду судом позову по суті.

Вжиття судом заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті, на що помилково вказує відповідач, і не свідчить про неправомірність податкової вимоги.

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин колегія суддів визнає висновки суду апеляційної інстанції правильними, обґрунтованими та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а відтак підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи відповідача у касаційній скарзі висновків суду не спростовують.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ (набрав чинності з 08.02.2020), відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко Т.А. Чумаченко