Рішення
від 07.08.2022 по справі 754/2480/21
ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/278/22

Справа №754/2480/21

РІШЕННЯ

Іменем України

08 серпня 2022 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Зотько Т.А.,

за участі секретарів судового засідання Микитюк А.В., Нагорної М.В.,

представника відповідачки Рішко Н.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Національного університету фізичного виховання і спорту України про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою до Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного, Національного університету фізичного виховання і спорту України, Міністерства освіти і науки України про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на той факт, що наказ №11-к «Про накладення адміністративного «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_2 » від 06.01.2021 та виданий на його підставі наказ №15-к від 11.01.2021 «Про звільнення за прогул» є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки позивач вважає, що вони підписані не уповноваженою особою. Крім того, зазначений в наказі акт про відсутність на роботі від 06.01.2021 року є сфальсифікованим, оскільки 06.01.2021 року він перебував у коледжі. Крім того, 11.01.2021 року до нього в порядку ст.149 КЗпП за наданням пояснень ніхто не звертався. Також, він є членом первинної профспілкової організації Олімпійського коледжу ім.І.Піддубного, проте письмове подання роботодавця про розірвання з ним трудового договору до профспілкової організації не надходило, профспілка згоди на його звільнення не давала. Крім того, позивач послався, що на момент звернення до суду з ним не проведено розрахунку. З урахуванням викладених обставин позивач просив задовольнити його позовні вимоги, визнати незаконним його звільнення, скасувати вищевказані накази та поновити його на роботі, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 24.02.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.

30.03.2021 року до суду подано відзив представником відповідача МОН України - Шилан Д.О., з запереченнями проти заявлених позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними.

14.04.2021 року до суду надійшов відзив, поданий представником відповідача Національного університету фізичного виховання і спорту України Рішко Н.І. на позовну заяву з посиланням на те, що ОСОБА_3 , який підписав оскаржувані накази, мав достатній обсяг повноважень для їх підписання, а твердження позивача про фальсифікованість актів не підтверджені належними та допустимими доказами. Представник відповідача зауважила, що відсутність рішення профспілкового комітету при звільненні працівника сама по собі не є безумовною підставою для поновлення працівника на роботі, оскільки така згода чи незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору. Також, представник відповідача вказала на те, що позивач, незважаючи на його публічну позицію, продовжував працювати на посаді вчителя з вільної боротьби та не зазнавав жодного тиску з боку відповідача та членів комісії. Тобто, його посилання на будь-які інші мотиви його звільнення, окрім грубого порушення трудової дисципліни, не відповідають дійсності. З урахуванням наведеного, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову повністю.

25.07.2021 до суду надійшла відповідь представника позивача - ОСОБА_4 на відзив, згідно якої, останній заперечував проти доводів представника Національного університету фізичного виховання і спорту Українита зазначав на незаконності звільнення позивача.

15.07.2021 року до суду надійшли заперечення представника відповідача Рішко Н.І. на відповідь на відзив, з посиланням на обставини, викладені у відзиві на позов та викладеним проханням відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

01.09.2021 у судовому засіданні було замінено первісного відповідача Олімпійський коледж імені Івана Піддубного на належного - Національний університет фізичного виховання і спорту України та виключено з кола співвідповідачів Міністерство освіти і науки України.

25.08.2021 року на адресу суду надійшла нова редакція позовної заяви, відповідно до якої позивач, просив суд задовольнити його вимоги, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на 25.08.2021 року, що становить 146 258,42 грн., а також понесені судові витрати.

У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_4 позов підтримали, просили його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Рішко Н.І. позов не визнала у повному обсязі та просила у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Вислухавши вступне слово позивача та його представника, представника відповідача, заслухавши показання допитаних в судовому засіданні свідків, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Як встановлено судом, з 10.03.2016 року позивач був прийнятий на роботу на посаду прибиральника службових приміщень (автогосподарство) Олімпійського коледжу ім.І.Піддубного, з 17.08.2017 року прийнятий на посаду вчителя з вільної боротьби.

Відповідно до наказу № 11-к від 06.01.2021 року, вчитель з вільної боротьби ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці 06.01.2021 року. Причини невиходу не підтверджені ні документально, ні по телефону. Письмових пояснень причин відсутності на роботі ОСОБА_2 не надано.

Даним наказом визнано для позивача робочий день 06.01.2021 року днем прогулу та застосовано за грубе порушення трудової дисципліни дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України (за прогули без поважних причин). Крім того, кадровій службі надано вказівку отримати пояснення від позивача та за результатами останнього підготувати проект наказу з особового складу про звільнення позивача за прогул.

Наказом відповідача № 15-к від 11.01.2021 року звільнено позивача з 11.01.2021 року за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Підставою наказу є наказ № 11-к від 06.01.2021 року, акт відсутності на роботі 06.01.2021 року, доповідна записка методиста зі спорту ОСОБА_5 від 06.01.2021 року, акт фіксації надання пояснень від 11.01.2021 року.

Відповідно до вимог ст. 5-1 КЗпП України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У трудовому праві діє принцип презумпції невинуватості, тобто не можна працівника притягнути до дисциплінарної відповідальності, доки роботодавцем не доведена його вина, і працівник не зобов`язаний сам доводити свою невинуватість.

Відповідно до вимог статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни тощо.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із заходів стягнення: догана або звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені й іншій дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 148 цього Кодексу дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, та не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до оспорюваних наказів вбачається, що до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звільнення є акт відсутності на роботі 06.01.2021 року, доповідна записка методиста зі спорту ОСОБА_5 від 06.01.2021 року, акт фіксації надання пояснень від 11.01.2021 року, відповідно до яких до відома керівництва відповідача доведено, що позивач був відсутній 06.01.2021 року з 09.00 год. до 15.00 год. на робочому місці. Попередження про причини відсутності не було надано про що старшим інспектором з кадрів Шимко І.М. , інспектором з кадрів Панчік М.В. та методистом зі спорту ОСОБА_5. , складено відповідний акт про те, що позивач був відсутній на робочому місці 06.01.2021 року протягом робочого дня з 09.00 год. до 15.00 год.

11.01.2021 року старшим інспектором з кадрів Шимко І.М. та методистами зі спорту ОСОБА_5. та ОСОБА_8 складено акт фіксації надання пояснень, відповідно до якого 11.01.2021 року до позивача було здійснено дзвінок з мобільного о 14.10 год. із проханням надати пояснення щодо відсутності на робочому місці 06.01.2021 року. Позивач у їх присутності відповів, що був відсутнім на робочому місці у зв`язку з тим, що Олімпійський коледж ім.І.Піддубного станом на 06.01.2021 повинно бути реорганізовано у нове підприємство і він чекає на скорочення. Проте реорганізація триває до кінця січня 2021 року і особисто ОСОБА_2 не повідомляли про скорочення штату або чисельності працівників.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 викладені у вказаних актах обставини підтвердила.

Разом з тим, суд критично оцінює, як вищевказані акти, так і показання допитаних в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_9 про відсутність позивача на робочому місці 06.01.2021 з тих підстав, що вказані особи будучи працівниками відповідача можуть бути прямо чи опосередковано заінтересованими у результатах розгляду даної справи, а крім того, як зазначили суду позивач та допитаний в якості свідка ОСОБА_10 , на територію коледжу вони заходили через КПП, однак будь-яких документів чи перепусток у них не запитували, їх прізвищ у журналі на вході вписано не було, а тому свідок ОСОБА_10 особисто вписав від руки їх прізвища.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 , показав суду, що журнал виходу на роботу мав друкований вигляд, прізвищ позивача та свідка ОСОБА_10 він не містив, їх прізвища були дописані від руки, щоб мати можливість відмічатись про вихід на роботу. З жовтня 2021 року була припинена виплата заробітної плати позивачу і у зв`язку з наявною заборгованістю за проживання у гуртожитку на території коледжу, позивача було виселено. Також свідок показав, що 06.01.2021 акти на підставі яких в подальшому винесені відповідні накази, були складені неповноважними особами відповідача. Крім того, ОСОБА_11 показав суду, що йому про присутність ОСОБА_2 06.01.2021 на території коледжу було відомо безпосередньо зі слів самої свідка ОСОБА_5 , що в свою чергу спростовує її свідчення та складені відповідні акти про відсутність позивача на робочому місці.

Суд також приймає до уваги пояснення самого позивача про те, що письмові пояснення щодо причини його відсутності на робочому місці відповідачем в нього не відбирались.

За таких обставин, відповідачем не доведено факту відібрання у позивача письмових пояснень, а посилання на усні пояснення, надані телефоном, не є достатнім доказом для обґрунтування підстав звільнення.

Згідно з вимогами ч.4 ст.263 ЦПК України, визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду..

З викладеного у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року по справі № 273/212/16-ц вбачається, що з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 зроблено висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Враховуючи вищевикладені встановлені в ході розгляду справи обставини, суд приходить до висновку, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності позивача на робочому місці без поважних причин 06.01.2021 року протягом робочого дня, а також доказів належного отримання від позивача пояснень щодо можливого дисциплінарного проступку.

Відповідно до вимог ч.3 ст.149 КЗпП України, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Згідно з п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.05.2019 року по справі № 821/1180/18, звільнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Враховуючи вищенаведені норми КЗпП України, правову позицію Верховного Суду України та Верховного Суду, суд дійшов висновку, що відповідач, звільняючи позивача на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, не враховував ступінь тяжкості вчиненого позивачем проступку, наявність заподіяної при цьому шкоди, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу даного працівника та застосував до позивача за порушення трудової дисципліни найсуворіший вид дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Доказів зворотного стороною відповідача суду не надано.

Розглядаючи питання законності звільнення позивача без згоди профспілкового органу, судом встановлені наступні обставини справи.

Як зазначив суду позивач, на момент звільнення він був членом профспілкового комітету Первинної профспілки «Профспілкова організація працівників та студентів Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного».

Відповідно до вимог ч.1 ст.43 КЗпП, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Статтею 252 КЗпП України визначено, що зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Аналогічні норми містяться в статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Судом встановлено, і даний факт визнано стороною відповідача, що звільнення позивача із займаної посади було проведено за відсутності саме попередньої згоди профспілки, відтак звільнення позивача є незаконним, оскільки відбулося з порушенням вимог частини другої статті 43, статті 252 КЗпП України та частини другої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.9 ст.43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Таким чином, згоду на звільнення працівника після його фактичного звільнення може бути отримано лише на підставі відповідної ухвали суду, а не з ініціативи роботодавця, який зобов`язаний отримати попередню згоду перед фактичним звільненням працівника.

У Постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив від висновку, викладеного, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 333/5300/17-ц, згідно з яким працівник як член виборного органу може бути звільнений з ініціативи роботодавця лише із наявністю попередньої згоди на таке профспілки, членом виборного органу якої є вивільнюваний працівник, а тому, за відсутності такої згоди, він підлягає обов`язковому поновленню на роботі, тобто без врахування вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, зазначивши, що відсутність такого рішення виборного органу первинної профспілкової організації, а також вищого виборного органу цієї профспілки під час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Разом з тим, у зв`язку з ліквідацією 23.03.2021 юридичної особи первинного відповідача - Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного, правонаступником всього його майна, прав та обов`язків є Національний університет фізичного виховання і спорту України, відповідно припинено діяльність профспілки коледжу, а відтак є неможливим здійснити запит згоди у попередньої профспілки та на думку суду є недоцільним витребування такої згоди у профспілкових органів Національного університету фізичного виховання і спорту України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що наказ № 11-к від 06.01.2021 року та № 15-к від 11.01.2021 року, згідно з якими звільнено позивача на підставі п.4 ст.40 КЗпП у зв`язку з прогулом без поважних причин є такими, що підлягають скасуванню, у зв`язку з чим позивач підлягає поновленню на роботі.

При цьому, суд приймаючи рішення про поновлення позивача на роботі до Національного університету фізичного виховання і спорту України виходить з тієї обставини, що розпорядженням КМУ від 02.09.2020 року № 1083-р «Про реорганізацію Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного» прийнято рішення щодо реорганізації коледжу шляхом приєднання до Національного університету фізичного виховання і спорту України, який є правонаступником всього майна, прав та обов`язків коледжу, який на час ухвалення рішення судом ліквідовано як юридичну особу 23.03.2021 року відповідно до наказу МОН № 1149 від 18.09.2020 року.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Стосовно вимог позивача щодо того, що оспорювані накази підписані ОСОБА_3, який не мав достатніх повноважень, суд зазначає наступне.

Відповідно до Наказу МОН №1149 від 18.09.2020 створено Комісію з реорганізації Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного, до якої з моменту призначення перейшли повноваження щодо управління справами Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного та припинено повноваження керівника коледжу Семенюшка О.І..

Наказом МОН №1285 від 19.10.2020 «Про внесення змін до складу Комісії з реорганізації Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного, утвореної наказом МОН від 18.09.2020 №1149» введено до складу комісії ОСОБА_3 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ..

Комісія протокольним рішенням від 23.10.2020 №2 визначила уповноваженим Комісії щодо управління справами Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного ОСОБА_3..

Наказом № 1 від 26.10.2020 року, ОСОБА_3 приступив до управління справами коледжу. Даний наказ у встановленому законом порядку не є скасованим.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати ОСОБА_3 не повноважною особою на підписання відповідних наказів, а твердження позивача щодо порушення процедури призначення ОСОБА_3 на посаду виходять за межі розгляду даної справи та предмету її спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з вимогами частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином у відповідності до зазначеної норми матеріального права, порушені права працівника незаконними діями роботодавця (звільнення, переведення, відсторонення тощо) підлягають захисту шляхом їх поновлення та стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Правила обрахунку середнього заробітку визначені Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно пунктів 2, 5, 8 вказаного Порядку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Судом встановлено, що заробітна плата позивача: за жовтень та грудень 2020 р. сумарно склала 39888,40 грн.

Кількість відпрацьованих робочих днів за жовтень 2020 р. - 20 р/ дні, а за грудень 2020 р. - 22 р/днів = 42 р/дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата для обчислення вимушеного прогулу дорівнює: 39888,40 грн. : 42 р/днів = 949,73 грн./день.

Отже, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 11.01.2021 р. по 26.04.2021 р. (станом на дату призову позивача на проходження строкової військової служби) з урахуванням 74 робочих дні у цей період складає: 949,73 грн. х 74 р/дн. = 70280,02 грн.

Відповідачем не надано спростування вказаного розрахунку чи контр розрахунку, а відтак вказана вимога позивача підлягає до часткового задоволення.

При цьому, щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 27.04.2021, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст.119 КЗпП України, на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що починаючи з 27.04.2021 нарахування та виплата відповідачем середнього заробітку позивачу підлягає з урахуванням вимог саме ст.119 КЗпП України, враховуючи той факт, що суд поновлює позивача на посаді.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Частиною першою та другою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з вимогами ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги представником позивача надано суду Акт виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правничої допомоги від 25.08.2021.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат на підставі статті 141 ЦПК України, відповідно до якої з відповідача Національного університету фізичного виховання і спорту України на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 13800,00 грн., розмір яких на думку суду, відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, та не суперечить принципу розподілу таких витрат.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у загальному розмірі 2724,00 грн..

Разом з тим, при ухваленні судового рішення встановлено, що позивачем було сплачено надміру судовий збір

Відовідно до частини другої статті 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Відповідно до вимог ч.2 та ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в розмірі переплаченої суми.

Вивчивши письмові матеріали справи, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про повернення позивачу надміру сплачений судовий збір у розмірі 554,60 грн., що внесений згідно квитанції № 93 від 25.08.2021 року на розрахунковий рахунок - UA238999980313171206000026004, отримувач - ГУК у м. Києві/Деснянський район/22031001, код банку отримувача - 899998, код отримувача - 37993783.

Відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст. 5-1, 40, 43, 119, 139, 147, 148, 149, 235, 252 КЗпП України, ст.ст. 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 133, 137, 141, 235, 263, 264, 352, 354-355, 430 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до Національного університету фізичного виховання і спорту України про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- задовольнити частково.

Скасувати наказ №11-к від 06.01.2021 року «Про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_2 » Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного .

Скасувати наказ №15-к від 11.01.2021 року «Про звільнення за прогул» Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного про звільнення ОСОБА_2 з посади вчителя з вільної боротьби на підставі п.4 ст.40 КЗпП.

Поновити з 11.01.2021 року ОСОБА_2 на посаді вчителя з вільної боротьби Національного університету фізичного виховання і спорту України, як правонаступника Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного .

Стягнути з Національного університету фізичного виховання і спорту України (код ЄДРПОУ 02928433) на користь ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.01.2021 року по 26.04.2021 року в сумі 70280 грн. 02 коп.

Стягнути з Національного університету фізичного виховання і спорту України (код ЄДРПОУ 02928433) на користь ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 коп., а також витрати на правову допомогу в розмірі 13800,00 грн.

Стягнути з Національного університету фізичного виховання і спорту України (код ЄДРПОУ 02928433) на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 2724,00 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Повернути ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 надміру сплачений судовий збір у розмірі 554,60 грн., що внесений згідно квитанції № 93 від 25.08.2021 року на розрахунковий рахунок - UA238999980313171206000026004, отримувач - ГУК у м. Києві/Деснянський район/22031001, код банку отримувача - 899998, код отримувача - 37993783.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 31.08.2022.

Суддя:

Дата ухвалення рішення07.08.2022
Оприлюднено06.09.2022

Судовий реєстр по справі —754/2480/21

Ухвала від 08.05.2023

Цивільне

Деснянський районний суд міста Києва

Зотько Т. А.

Постанова від 15.03.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Нежура Вадим Анатолійович

Ухвала від 08.03.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Нежура Вадим Анатолійович

Ухвала від 10.02.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Нежура Вадим Анатолійович

Ухвала від 14.11.2022

Цивільне

Київський апеляційний суд

Нежура Вадим Анатолійович

Ухвала від 31.10.2022

Цивільне

Київський апеляційний суд

Нежура Вадим Анатолійович

Рішення від 07.08.2022

Цивільне

Деснянський районний суд міста Києва

Зотько Т. А.

Рішення від 07.08.2022

Цивільне

Деснянський районний суд міста Києва

Зотько Т. А.

Ухвала від 31.07.2022

Цивільне

Деснянський районний суд міста Києва

Зотько Т. А.

Ухвала від 24.02.2021

Цивільне

Деснянський районний суд міста Києва

Зотько Т. А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні