Рішення

від 24.07.2022 по справі 758/8936/21

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/8936/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді- Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-виробнича компанія «Фокс» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд із позовом до відповідача у якому просить: встановити факт перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем в період з серпня 2020 року по березень 2021 року на посаді монтажника; зобов`язати відповідача внести відповідний запис у трудову книжку позивача; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у сумі 40 000,00 грн; зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити позивачу середню заробітну плату за період роботи у відповідача із розрахунку, що середня заробітна плата в будівництві у м. Києві за період з серпня 2020 року по березень 2021 року складає 10 144 (десять тисяч сто сорок чотири) гривні 92 копійки на місяць; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн; вирішити питання судових витрат. Разом із тим, просить поновити строк звернення до суду, який пропущений з поважних причин.

В обґрунтування позову покликається на те, що з 01 лютого 2017 року по 29 березня 2019 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. Звільнився у зв`язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати. В серпні 2020 року позивачу надійшла пропозиція щодо працевлаштування у відповідача на істотно покращених умовах праці, збільшення заробітної плати. Після фактичного виконання роботи, відповідач відтягнув офіційне працевлаштування позивача, а заробітна плата виплачувалась після виконання поставленої роботи у двічі меншою за ринкову вартість подібних робіт. У зв`язку із цим, трудові відносини було розірвано з ініціативи позивача. Остаточного розрахунку із заробітної плати з позивачем не було проведено. Дані обставини підтверджуються скріншоти переписок у додатку «Вайбер» між позивачем та ОСОБА_2 , чоловіком директора товариства, який фактично виконував функції керівника товариства, а також показаннями свідків. В подальшому, позивачем направлено на адресу товариства заяву щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі, однак така повернулась із причиною невручення «за закінчення терміну зберігання». Із відповідними зверненнями про порушення законодавства про працю та податкового звертався до установлених органів, проте державний контроль не було здійснено через поширення на території України коронавірусної хвороби. Встановлення факту перебування у трудових відносин необхідно для підтвердження трудового стажу. Такий факт, вплине на вирішення похідних вимог заявленим позивачем до відповідача. У відповідності до ст. 21, 24, 235 КЗпП України просить таку вимогу задовольнити, у зв`язку із чим стягнути заборгованість по оплаті праці та середню заробітну плату за спірний період. Через порушення термінів виплати заробітної плати позивачу, погіршення матеріального становища, що призвело до необхідності докладання додаткових зусиль щодо організації життя та пошуку коштів для власного існування та утримання сім`ї, завдано моральну шкоду. У відповідності до ст. 237-1 КЗпП України та виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне стягнути таку із відповідача у розмірі 20000,00 грн. Разом із тим, наводить аргументи про те, що строк звернення до суду, який визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, пропущений ним з поважних причин, адже звертався із звареннями про порушення відповідачем законодавства про працю та податкового до відповідних органів. Отримав відповідь, одного із таких органів, лише у квітні 2021 року. Звернувся до суду за захистом свого порушеного трудового права у червні 2021 року. Вважає, причини пропуску строку поважними та просить такий поновити. У відповідності до ст. 141 ЦПК України просить вирішити питання судових витрат.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що керівником товариства є ОСОБА_2 , що підтверджено відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб. ОСОБА_2 не займає жодної керівної посади у товаристві. Доводи позивача про те, що йому було запропонована у серпні 2020 року виконувати роботу у товаристві не відповідає дійсності, адже жодних заяв із сторони позивача не подавалось до відповідача. Також незрозуміло, яку посаду обіймав позивач та яку роботу виконував, відсутні відомості про обумовлений між сторонами розмір заробітної плати. Отже, позивачем не доведено факт перебування у трудових відносинах із відповідачем. Разом із тим, відсутні дані підтвердження розміру та розрахунку заборгованості по заробітній платі у сумі 40000,00 грн та за який період така утворилась, виходячи із середньої заробітної плати по регіону за період з серпня 2020 року по березень 2021 року. Переписка за допомогою додатка «Вайбер» не охоплює спірний період, не містить даних про особу співрозмовника та що таким є ОСОБА_2 , про що стверджує позивач; не підтверджує факт працевлаштування та виконання роботи саме у відповідача. Такий доказ неналежним чином оформлений, а тому оцінюється критично із сторони відповідача. Будь-яких листів від позивача до відповідача не надходило, за місцезнаходженням офісу відповідача позивач не заходив жодного разу щодо вирішення питання офіційного працевлаштування. Жодних перевірок щодо додержання законодавства про правцю за заявою позивача у відповідача не проводилось. Щодо вимоги позову про стягнення моральної шкоди, то позивачем не подано жодного доказу, якими саме неправомірними діями відповідача така заподіяна, адже відсутній факт перебування сторін у трудових відносинах. Щодо пропуску строку звернення до суду із позовом, то вважає наведені причини позивачем не поважними, адже останній знав про місцезнаходження відповідача, однак безпосередньо не звертався до директора товариства із претензією, а тому наведені причини вважає неповажними. Просить у позові відмовити.

06 липня 2021 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судовому засіданні позивач позов підтримав та просить такий задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце цього засідання.

Таким чином, враховуючи думку позивача, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності сторони відповідача, яким подано до суду відзив на позов.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Суд установив, з 01 лютого 2017 року по 29 березня 2019 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельно-виробнича компанія «Фокс». Прийнятий на роботу на посаду монтажника. Звільнений із займаної посади за власним бажанням, згідно з ст. 38 КЗпП України, що підтверджено копією трудової книжки позивача, аркуші 10-11, серії НОМЕР_1 , наказами товариства від 30 січня 2017 року № 152 та від 29 березня 2019 року № 214, які містяться у матеріалах справи.

Відповідачем при звільнені позивача проведено повний розрахунок, що підтверджено розрахунком компенсації за невикористану відпустку при звільненні від 29 березня 209 року, що міститься у матеріалах справи.

Будь-яких спорів між сторонами щодо невиплати заборгованості по заробітній платі за період з 01 лютого 2017 року по 29 березня 2019 року, компенсації, при звільненні сторонами не подано.

Позивач наводить аргументи про те, що у період з серпня 2020 року по березень 2021 року перебував у фактичних трудових відносинах із відповідачем, які не були належним чином оформлені у відповідності до діючого трудового законодавства та утворилась заборгованості по заробітній платі, обґрунтовуючи наступними доказами.

Згідно зі ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні контракту; при укладенні трудового договору з фізичною особою.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи (частини друга - четверта статті 24 КЗпП України).

Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Тобто, підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які в свою чергу виникають шляхом укладення між сторонами трудового договору.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. ст. 76, 80 ЦПК України).

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Отже, суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року (справа №522/4807/15-ц), від 13 квітня 2020 року (справа № 344/2293/19).

На підтвердження факту перебування у трудових відносинах з відповідачем з серпня 2020 року по березень 2021 року позивачем надано, зокрема наступні скарги та звернення.

27 березня 2021 року (відправлено поштовим зв`язком 29 березня 2021 року) ОСОБА_1 звернувся до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-виробнича компанія «Фокс» Пензєвій А. В. із заявою-претензією у якій наводить дані про неофіційне працевлаштування на товаристві, що підтверджено перепискою із ОСОБА_2 у додатку «Вайбер», утворення заборгованості із заробітної плати за виконану роботу та порушення термін її виплати, просив вжити заходів щодо нарахування та виплати йому заборгованості по заробітній платі за період його праці у відповідача у розмірі 40000,00 грн. Така заява направлена поштовим зв`язком на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, що відповідає даним з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Лист повернуто відправнику із зазначенням причини невручення «за закінченням терміну зберігання», що підтверджено довідкою поштового зв`язку № 02163 від 15 квітня 2021 року.

27 березня 2021 року (відправлено поштовим зв`язком 29 березня 2021 року) ОСОБА_1 звернувся із скаргою до Державної служби України з питань праці, яка в подальшому була направлена за належністю до Головного управління Держпраці у Київській області, у якій просить провести фактичну перевірку діяльності відповідача щодо додержання норм трудового законодавства.

Головного управління Держпраці у Київській області надало відповідь від 12 квітня 2021 року № 42/4-П-2038-2748 на скаргу позивача у якій зазначили про призупинення проведення заходів державного контролю щодо забезпечення посилення протиепідемічних заходів спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби.

27 березня 2021 року (відправлено поштовим зв`язком 29 березня 2021 року) ОСОБА_1 звернувся із зверненням до Головного управління ДФС України щодо порушення Закону України про працю та Податкового кодексу України, у якому просить провести фактичну перевірку діяльності відповідача щодо додержання норм Кодексу законів про працю та Податкового кодексу України та здійснити заходи щодо виплати заборгованості по заробітній платі за час роботи у відповідача. Жодної відповіді цього органу позивачем не долучено.

Попри те, такі докази як заява-претензія, скарга, звернення до відповідних органів та посадових осіб, не можуть свідчити про фактичне виконання позивачем посадових обов`язків монтажника у період з серпня 2020 року по березень 2021 року в ТОВ «ТВК «Фокс».

Крім цього, з метою доказування факту перебувала у трудових відносинам з відповідачем, позивач заявив перед судом клопотання про допит свідків, серед яких безпосередньо допитані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні.

Свідок ОСОБА_3 надав суду показання. Разом із позивачем працював у відповідача близько трьох років тому. З 2015 року по 2020 рік працювали разом, кожен день з 08.00 год до 17.00 год. Заробітна плата залежала від виробітку від 5000,00 грн, а згодом 20000,00 грн. Така вчасно не виплачувалась. ОСОБА_2 був неофіційним директором. Виконання роботи доручав ОСОБА_5 . У лютому 2020 році свідок звільнився.

Свідок ОСОБА_4 суду надав показання, що позивач був слюсарем. Заробітну плату давали на руки. ОСОБА_2 директор фірми. Причини звільнення позивача невідомі. Свідок звільнився рік тому за власним бажанням.

Свідок ОСОБА_6 надала суду показання, що працює у відповідача головним бухгалтером. Позивач працював у відповідача протягом 2019-2020 років. За період з серпня 2017 року по березень 2019 року. Позивач жодного разу не звертався у бухгалтерію. На підприємстві діє штатний розпис. Заробітна плата виплачується працівникам на банківські картки. ОСОБА_2 є заступником директора.

Свідок ОСОБА_7 надала суду показання про те, що є директором ТОВ «ТВК «Фокс». Позивач у період з серпня 2020 року по березень 2021 року не звертався до неї. Працевлаштування на підприємстві оформлюється наказом директора. Допуск на підприємство також оформляється наказом.

Отже, із показань свідків суд не встановив, що позивач перебував у фактичних трудових відносинах із відповідачем у період з серпня 2020 року по березень 2021 року та такий факт не може бути підтверджений показаннями свідків, а підтверджується іншими допустимими письмовими доказами у відповідності до ст. 78 ЦПК України щодо дотримання умов необхідних для укладення трудового договору, яких позивачем не подано.

Разом із тим, суд не встановив, а позивачем не доведено, фактичний допуск його до роботи, що також вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Отже, виконання позивачем трудових функцій на посаді монтажника у відповідача в період з серпня 2020 року по березень 2021 року судом не встановлено.

Щодо показань свідків про неофіційного директора ТОВ «ТВК «Фокс» ОСОБА_2 , то такі суд оцінює критично, адже спростовуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що міститься у матеріалах справи, де вказано відомості лише про керівника юридичної особи ОСОБА_7 , а відтак самі по собі показання свідків, які між собою не узгоджуються із цього питання щодо посади ОСОБА_2 керівник чи/або фактичний керівник, чи/або заступник керівника, не приймаються судом до уваги.

Крім того, із долучених позивачем до матеріалів справи копії скріншотів переписки у додатку «Вайбер», то з таких неможливо встановити між якими абонентами відбувалась переписка, адже жодні імена таких відсутні, як і відсутні відомості про номери телефонів абонентів, а відтак і зміст такої переписки судом не аналізується ані окремо, ані у сукупності із іншими наявними у справі доказами.

Враховуючи наведене вище та встановлені судом обставини, суд прийшов до переконання про те, що на підставі них неможливо встановити виконання ОСОБА_1 у період з серпня 2020 року по березень 2021 року трудових функцій, його підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку та забезпечення умов праці, і виплати винагороди за виконану роботу із сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-виробника компанія «Фокс», а також не встановлено, що за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу позивачем провадилася робота на підприємстві.

Враховуючи наведене вище суд прийшов до переконання проте, що у позовній вимозі про встановлення факту перебування позивача у трудових відносин із відповідачем на посаді монтажника у період з серпня 2020 року по березень 2021 року необхідно відмовити за недоведеністю.

Згідно з вимогами ст. 48 КЗпП України роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

З огляду на те, що факту перебування позивача із відповідачем у трудових відносинах судом не встановлено, позовні вимоги про зобов`язання відповідача внести запис до трудової книжки позивача про прийняття на роботу та про звільнення за власним бажанням також задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, проводиться в день звільнення.

Згідно з ч. 6 ст. ст. 235 КЗпП України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Оскільки позовні вимоги про зобов`язання відповідача внести відповідні записи до трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі та середньої заробітної плати, моральної шкоди за порушення законних трудових прав позивача є похідними від вимоги про встановлення факту перебування у трудових відносинах у якій відмовлено, встановлення відсутності у застосуванні ст. ст. 47, 48, 116, 235, 237-1 КЗпП України до спірних правовідносин, а відтак суд прийшов до висновку про те, що похідні вимоги не підлягають до задоволення.

Щодо поновлення строку звернення до суду із позовом про вирішення трудового спору, суд виходить з наступних мотивів.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 221 КЗпП України трудові спори розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно з ч. 1 ст. 234 КЗпП України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суду може поновити ці строки.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтуванні клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Згідно з правової позиції Верховного Суду України у постанові від 08 листопада 2017 року (справа №6-162цс17) відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Суд відмічає, що позивач, як на причини поважності пропуску строку наводить обставини подання 29 березня 2021 року звернення та скарги до уповноважених органів, які здійснюють державний контроль за додержання законодавства про працю та податкового законодавства, зокрема відповідачем, які наведені вище у цьому рішенні. Отримав відповідь на скаргу від органу Держпраці у квітні 2021 року. Звернення до суду за захистом свого порушеного трудового права у червні 2021 року.

Однак, такі доводи позивача, що він звертався до відповідних органів щодо проведення перевірки дотримання відповідачем законодавства про працю та податкового законодавства, не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки таке звернення (скарга) не могли бути перешкодою в одночасному зверненні до суду з цим позовом.

Разом із тим, суд установив, що позивач 27 березня 2021 року (відправлено поштовий зв`язком 29 березня 2021 року) також звертався із заявою-претензією до керівника ТОВ «ТВК «Фокс», однак така повернулась позивачу з причиною невручення «за закінченням терміну зберігання» 14 травня 2021 року.

Суд бере до уваги спірний період з серпня 2020 року по березень 2021 року, яким обумовлено позовні вимоги та протягом якого, як стверджував позивач у позовній заяві, працював без укладення трудового договору.

Отже, суд прийшов до переконання про те, що позивач в межах строку позовної давності позивачка намагався урегулювати спір щодо перебування у трудових відносинах та виплати всіх належних йому сум при звільненні у досудовому порядку, тому пропуск такого строку звернення з позовом у судовому порядку є обґрунтованим.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем сплачено судовий збір у сумі 3632,00 грн. Таким чином, судовий збір понесений позивачем покласти на останнього.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 354, пунктом 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-виробнича компанія «Фокс» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду із позовом - покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання - Черкаська область, Канівський район, с. Ліпляве, РНОКПП - НОМЕР_2 );

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельно-виробнича компанія «Фокс» (місцезнаходження - місто Київ, вулиця Вітряні Гори, будинок № 2-Б, код ЄДРПОУ 36471801).

Повне судове рішення складено 29 липня 2022 року.

Суддя О. І. Якимець