Постанова

від 28.08.2022 по справі 348/2121/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 348/2121/20

Провадження № 22-ц/4808/854/22

Головуючий у 1 інстанції Міськевич О. Я.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Баркова В.М.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю представників ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференціїсправу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,Приватного підприємства«АВТОТРЕЙДИНГ-ВОЛИНЬ»про визнанняправочину недійснимта витребуваннямайна зчужого незаконноговолодіння за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду від 10 травня 2022 року під головуванням судді Міськевич О.Я. у м. Надвірна,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся зпозовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ПП «АВТОТРЕЙДИНГ-ВОЛИНЬ» про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Свої позовнівимоги обґрунтовувавтим,що26.02.2018 він та ОСОБА_4 заснували ТОВ «ТОРЧЕТТІ» та почали спільно здійснювати діяльність.

Він 25.05.2019 придбав транспортний засіб СІТROЕN С5, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 . Цей автомобіль належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 і використовувався для здійснення підприємницької діяльності.

На початку червня 2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виявили намір припинити спільну діяльність, незаконно заволоділи вищевказаним транспортним засобом та повідомили, що це їхня компенсація за частку у спільному бізнесі. При цьому, зникли на його автомобілі і більше на підприємство не повернулися. Згодом, а саме 13.08.2020 йому стало відомо, що 01.07.2020 його автомобіль без його згоди та відома, всупереч його волі перереєстрований у ТСЦ 2644 на нового власника і було видане нове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .

Вказував, що з витребуваних у ТСЦ МВС № 2644 документів вбачається, що 24.06.2020 від імені власника транспортного засобу СІТROЕN С5, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності серії та номер НОК 418044 від 08.04.2020, що посвідчена приватним нотаріусом Савельєвим А.Ю., та ПП «АВТОТРЕЙДИНГ-ВОЛИНЬ» було укладено договір комісії № 6575/20/015636, в якому відсутні будь-які персональні дані ОСОБА_6 . Цього ж дня від його імені ПП «АВТОТРЕЙДИНГ-ВОЛИНЬ» відчужило цей транспортний засіб ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6575/20/015636 від 24.06.2020.

Зазначав, що жодних довіреностей у приватного нотаріуса Савельєва А.Ю. 08.04.2020 він не підписував і нікого не уповноважував розпоряджатися спірним транспортним засобом, що підтверджується скороченим витягом з Єдиного реєстру довіреностей № 42848022 від 24.09.2020.

Крім того, йому невідома особа ОСОБА_6 і він не уповноважував її підписувати від його імені жодних договорів. Тобто спірний транспортний засіб був відчужений особою, яка не мала права на його відчуження, без відома та згоди дійсного власника майна, тобто за відсутністю його волевиявлення.

Згідно відповіді Головного сервісного центру МВС № 31/1342аз від 21.10.2020 спірний транспортний засіб 01.10.2020 був повторно відчужений новому власнику ОСОБА_1 і станом на момент подання позову автомобіль знаходиться у нього.

Головний сервісний центр МВС підтвердив той факт, що ОСОБА_2 і ОСОБА_2 є одна і та ж особа, і під час видачі свідоцтва про реєстрацію спірного транспортного засобу у ТСЦ 2641 було допущено помилку у його персональних даних, а саме по батькові.

Посилаючись на те, що він не уповноважував жодних осіб щодо розпорядженням його майном, жодних договорів щодо відчуження транспортного засобу не підписував, просив: визнати недійсним договір комісії № 6575/20/015636 від 24.06.2020, укладений між ПП «АВТОТРЕЙДИНГ-ВОЛИНЬ» та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6575/20/015636 від 24.06.2020, укладений між ПП «АВТОТРЕЙДИНГ-ВОЛИНЬ» та ОСОБА_3 ; визнати за ним право власності на транспортний засіб CITROEN C5, 2002 року випуску, № кузова НОМЕР_5 ; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на його користь вказаний транспортний засіб.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 10 травня 2022 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір комісії № 6575/20/015636 від 24.06.2020, укладений між ПП «АВТОТРЕЙДИНГ-ВОЛИНЬ» та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ).

Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6575/20/015636 від 24.06.2020, укладений між ПП «АВТОТРЕЙДИНГ-ВОЛИНЬ» та ОСОБА_3 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб CITROEN C5, 2002 року випуску, № кузова НОМЕР_5 .

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 транспортний засіб CITROEN C5, 2002 року випуску, № кузова НОМЕР_5 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ПП «АВТОТРЕЙДИНГ-ВОЛИНЬ» на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі по 1 187,00 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на транспортний засіб та витребування із чужого незаконного володіння транспортного засобу.

Зазначає,що оскаржуване рішення ухвалено без дотримання норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції не залучено до участі в справі продавця спірного транспортного засобу - Першу товарну регіональну біржу, в якої 18.09.2020 відповідач ОСОБА_1 придбав автомобіль. Також судом першої інстанції не зупинено провадження у даній справі до вирішення кримінального провадження № 12020145070000109 від 23.07.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 356 КК України, хоча підставою для звернення ОСОБА_2 до Сихівського ВП ГУ НП у Львівській області стали події, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Крім того, судом першої інстанції не визнано участь відповідача ОСОБА_7 у цій справі обов`язковою.

Вказує, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного автомобіля. Він не знав і не міг знати, яким чином набув вказаний автомобіль у власність його попередній власник ОСОБА_3 , йому не було відомо і не могло бути відомо про обставини укладення договору комісії №6575/20/015636 24.06.2020 року між відповідачем ПП «АВТОТРЕЙДИНГ-ВОЛИНЬ», як комісіонером, і представником комітента ОСОБА_2 - ОСОБА_6 .

З положень ст. 655, 656, 659, 1011 ЦК України, Закону України «Про дорожній рух», Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх , складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 р. № 1200, випливає, що продавець Перша регіональна товарна біржа, яка продала спірний транспортний засіб відповідачу ОСОБА_1 ,, несе відповідальність перед останнім за проданий товар.

Тому судом першої інстанції безпідставно до спірних правовідносин в частині вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на транспортний засіб та витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 транспортного засобу застосовано норми ст. 330, 387, 388 ЦК України.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на транспортний засіб та витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 транспортного засобу і в цій частині ОСОБА_2 в позові відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 зазначає, що положення ст. 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Тобто добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння. При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

З врахуванням того, що позивач не уповноважував жодних осіб щодо розпорядженням його майном, жодних договорів щодо відчуження транспортного засобу не підписував, а тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку і обрав правильний спосіб захисту порушеного права позивача, який узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду.

Витребування з володіння ОСОБА_1 спірного автомобіля та визнання права власності на спірний автомобіль за ОСОБА_2 є достатньою підставою для скасування реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу спірного автомобіля, тому доводи апелянта про недотримання судом першої інстанції норм матеріального права в цій частині є безпідставними.

Також, враховуючи позицію Верховного Суду у таких категоріях справ, підстав для залучення Першої товарної регіональної біржі не було, оскільки позивачем не оскаржувалися договори які були укладені між апелянтом та цією організацією. Окрім того, апелянт в суді першої інстанції не заявляв жодних клопотань щодо залучення цією організації до участі у справі.

Клопотання про зупинення провадження у справі судом першої інстанції було розглянуто та за його наслідками розгляду було винесено ухвалу.

Клопотання про зупинення провадження у справі, клопотання про визнання участі ОСОБА_7 обов`язковою у судовому засіданні в суді першої інстанції, на думку позивача, були подані для затягування розгляду справи, а не з метою всебічного та повного розгляду справи, а тому суд першої інстанції підставно відмовив у їх задоволенні.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній.

Представник ОСОБА_2 , який приймав участь у режимі відеоконференції, доводи апеляційної скарги заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та витягу із особистого кабінету водія, який розміщений на сайті сервісного центру МВС, 25.05.2019 за ОСОБА_2 було зареєстровано транспортний засіб марки «СІТRОЕN С5», 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 12-13).

Згідно витягу від 13.08.2020 із особистого кабінету водія, який розміщений на сайті сервісного центру МВС, 01.07.2020 спірний транспортний засіб перереєстрований у ТСЦ 2644 за новим власником на підставі договору купівлі-продажу та видано д.н.з. НОМЕР_7 (т. 1 а.с. 20-21).

Територіальний сервісний центр МВС № 2644 за вих. № 31/9/4/Я/-2 від 02.09.2020 на запит представника позивача надав копії: договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6575/20/015636 від 24.06.2020, що укладений між ПП «АВТОТРЕЙДИНГ-ВОЛИНЬ» та ОСОБА_3 ; договору комісії № 6575/20/015636 від 24.06.2020, що укладений між ПП «АВТОТРЕЙДИНГ-ВОЛИНЬ» та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_6 ); акта огляду реалізованого транспортного засобу № 6575/20/015636 від 24.06.2020; копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СІТROЕN С5, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 14-19).

Відповідно до витребуваних документів 24.06.2020 від імені власника транспортного засобу СІТROЕN С5, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 ), в інтересах якого діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності серії та номер НОК 418044 від 08.04.2020, що посвідчена приватним нотаріусом Савельєвим А.Ю., та ПП «Автотрейдинг-Волинь» було укладено договір комісії № 6575/20/015636, в якому відсутні будь-які персональні дані ОСОБА_6 .

Цього ж дня від його імені ПП «АВТОТРЕЙДИНГ-ВОЛИНЬ» відчужило транспортний засіб СІТROЕN С5, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6575/20/015636 від 24.06.2020.

Згідно відповіді ТСЦ МВС № 2644 від 21.10.2020 № 31/1342аз спірний транспортний засіб був повторно відчужений новому власнику ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 18.09.2020 № 6374/20/011554 та 01.10.2020 перереєстровано за ним (т. 1 а.с. 24-25).

ТСЦ МВС № 2644 листом від 20.10.2020 підтвердив, що ОСОБА_2 і ОСОБА_2 є одна і та ж особа, і під час видачі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СІТROЕN С5, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , у ТСЦ 2641 було допущено помилку у його персональних даних, а саме по батькові (т. 1 а.с. 26).

Відповідно до п. 1, 2 Глава 9 Розділу І «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, тексти договорів, заповітів, довіреностей, свідоцтв, актів про морські протести та протести векселів, перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком заяв у електронній формі заяв та примірників документів, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів з лицьового та зворотного боку цих бланків.

У разі якщо документ викладено на спеціальному бланку нотаріальних документів, на примірнику документа, що залишається у справах нотаріуса, нотаріус після посвідчу вального напису у правому нижньому куті аркуша зазначає серію та номери використаних на нотаріальну дію спеціальних бланків нотаріальних документів.

Згідно п. 7 Глави 4 Розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» посвідчені нотаріусами довіреності, а також передоручення за ними, припинення їх дії підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 № 111/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.12.2006 за № 1378/13252.

Відповідно до п. 1.2. Розділу 1 Положення про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 № 111/5, Єдиний реєстр - це електронна база даних, що містить інформацію про довіреності (у тому числі їх дублікати), а також відомості про припинення їх дії.

Згідно п. 2.1., 2.4. Розділу 2 вказаного Положення обов`язковій реєстрації у Єдиному реєстрі підлягають довіреності (у тому числі їх дублікати), посвідчені в нотаріальному порядку, та довіреності на право розпорядження майном, посвідчені посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також відомості про припинення їх дії. Реєстрація довіреностей (їх дублікатів) та відомостей про припинення їх дії здійснюється шляхом унесення Реєстратором відповідних відомостей до Єдиного реєстру.

Відповідно до п. 2.6. Розділу 2 Положення про довіреності, передбачені пунктами 2.1, 2.2 цього Положення, Реєстратором до Єдиного реєстру вносяться, зокрема, такі відомості: відомості про довірителя та його представників; тип, номер державної реєстрації, серійний номер та опис транспортного засобу - для довіреностей щодо транспортного засобу; номери та серії спеціальних бланків нотаріальних документів, на яких викладено текст довіреності (її дубліката), - для довіреностей (їх дублікатів), посвідчених у нотаріальному порядку; дата посвідчення довіреності; строк (термін) дії довіреності.

Відповідно до скороченого витягу з Єдиного реєстру довіреностей № 42848022 від 24.09.2020 позивач ОСОБА_2 не підписував будь-яких довіреностей у приватного нотаріуса Савельєва А.Ю. 08.04.2020 і не видавав нотаріально оформлених довіреностей, якими уповноважував розпоряджатися транспортним засобом СІТROЕN С5, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 22-23).

З повідомлення приватного нотаріуса Савельєва А.Ю., наданого на виконання ухвали суду про витребування доказів, вбачається, що 08.04.2020 ним дійсно було посвідчено довіреність за реєстровим № 489, на бланку НОК 418044. ОСОБА_2 не звертався до нього за посвідченням даної довіреності (т. 1 а.с. 118).

Відповідно до наданої на виконання ухвали суду першої інстанції копії довіреності, посвідченої 08.04.2020 приватним нотаріусом Савельєвим А.Ю. на бланку НОК 418044, довірителем та довіреною особою є фізичні особи, які не мають відношення до учасників справи, а також довіреність видана не на транспортний засіб СІТROЕN С5, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 119).

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Вимогами ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Згідно ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно ч. 3 ст. 1012 ЦК України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже майно у всіх випадках може бути витребуване в особи, в якої воно перебуває у разі, якщо набувач майна знав або міг знати про те, що майно придбано в особи, яка не мала права його відчужувати.

Крім цього майно може бути витребуване в особи, в якої воно перебуває також у разі, якщо воно вибуло з володіння власника не з його волі з підстав загублення, крадіжки або втрати іншим шляхом.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 128/2526/16-ц у спорах за віндикаційними позовами обов?язковим є встановлення обставини вибуття майна за волею власника, а також набуття майна добросовісним набувачем.

Верховний Суд в постанові від 03.07.2019 у справі № 128/2526/16-ц зазначив, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, пункти 146-147).

Таким чином позивачу належить право на витребування належного йому майна від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У п. 142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Суд першоїінстанції встановивши,що ОСОБА_2 не уповноважувавбудь-якуособу,в томучислі ОСОБА_6 ,розпоряджатися спірнимтранспортним засобом,тобто спірнийтранспортний засіббув відчуженийособою,яка немала правана йоговідчуження,без відомата згодидійсного власникамайна,і вибувз володінняостаннього нез йоговолі,а іншимшляхом,дійшов обґрунтованоговисновку прозадоволення позову,шляхом витребування у відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 спірного транспортного засобу на підставі ст. 388 ЦК України.

З цих підстав необґрунтованими є доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного автомобіля, він не знав і не міг знати, яким чином ОСОБА_3 набув вказаний автомобіль у власність і йому не було відомо та не могло бути відомо про обставини укладення договору комісії. Як і доводи апелянта, що суд першої інстанції до спірних правовідносин в частині вимог про визнання права власності на транспортний засіб та витребування цього майна із чужого незаконного володіння безпідставно застосував норми статей 330, 387, 388 ЦК України.

Суд дав оцінку цим доводам і правильно застосував до спірних правовідносин саме вимоги ст. 388 ЦК України.

Посилання апелянта на те, що продавець Перша регіональна товарна біржа, яка продала спірний транспортний засіб відповідачу ОСОБА_1 , несе відповідальність перед останнім за проданий товар висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують. Не залучення Першої товарної регіональної біржі до участі у справі не спростовуєобґрунтованості рішеннясуду першоїінстанції воскаржуваній частині,оскільки такаособа вчиняла правочинза рахуноккомітента ітакі дії не впливають на встановлення обставини вибуття майна поза волею власника ОСОБА_2 . В суді першої інстанції апелянт та його представник не заявляли клопотання про залучення цієї особи до участі у справі.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Встановлено, що позов пред`явлений у листопаді 2020 року та в матеріалах справи містяться докази, які дозволяють встановити та оцінити обставини, що є предметом спору. Таким чином, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не зупинено провадження у даній справі до вирішення кримінального провадження № 12020145070000109 від 23.07.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 356 КК України.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування чи зміни з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Надвірнянського районного суду від 10 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 серпня 2022 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

В.М. Барков