Рішення

від 31.08.2022 по справі 139/352/22

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/352/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2022 року смт Муровані Курилівці

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в особі судді Коломійцевої В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Могилів-Подільської районної військової адміністрації про стягнення коштів по оплаті праці, -

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позицій сторін.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Могилів-Подільської районної військової адміністрації про стягнення коштів по оплаті праці, мотивуючи його тим, що вона з 29.08.2018 по 18.02.2021 працювала на посаді економіста централізованої бухгалтерії відділу освіти Мурованокуриловецької РДА. Звільнено її з роботи було згідно наказу №3-к від 01.02.2021 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із припиненням установи (підприємства). Згідно п. 2 вказаного наказу централізовану бухгалтерію зобов`язано провести повний розрахунок зі звільненими працівниками відповідно до законодавства та колективного договору, виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку та вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку.

Кількість днів невикористаної ОСОБА_1 відпустки становить 41.

Разом з тим, при звільненні з роботи ОСОБА_1 не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку, а також вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку. Також, ОСОБА_1 не було нараховано та не виплачено заробітну плату за січень місяць 2021 року (в повному обсязі) та за лютий місяць 2021 року (по 18.02.2021 включно).

Оскільки вирішити спір з відповідачем в добровільному порядку не вдається, позивач змушена була звернутися до суду з позовом та просила стягнути з відповідача на свою користь кошти в сумі 190 251 грн 89 коп., з яких: заробітна плата за січень 2021 року - 6000 грн; заробітна плата за лютий 2021 року по день звільнення включно 4200 грн; грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки 9271 грн 64 коп; вихідна допомога при звільненні 6770 грн 25 коп; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 164 010 грн, - без утримання податків й інших обов`язкових платежів; стягнути з відповідача судові витрати, а рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

Відповідач у поданому 14.07.2022 відзиві, який отриманий судом 18.07.2022, проти задоволення позову заперечив з тієї підстави, що у передавальному акті, затвердженому головою Вінницької ОДА, відсутні відомості про фінансові зобов`язання між сторонами. Фінансова заборгованість по відділу освіти Мурованокуриловецької РДА станом на 01.12.2021 до Могилів-Подільської РДА передана не була та не зареєстрована в органах Державного казначейства. Крім того, за даними персоніфікованого обліку (форма ПФУ ОК-5), відомості по нарахованій заробітній платі ОСОБА_1 за січень-лютий 2021 року по відділу освіти Мурованокуриловецької РДА відсутні. Також відсутні табелі обліку робочого часу, відомості та особові картки по заробітній платі ОСОБА_1 . Остання працювала на посаді економіста централізованої бухгалтерії, а тому мала можливість проконтролювати нарахування їй зарплати, але не зробила цього з невідомих причин. З матеріалів справи видно, що позивач працювала на повний робочий день та отримувала заробітну плату від Мурованокуриловецької селищної ради, перебуваючи, при цьому, одночасно в трудових відносинах з відділом освіти Мурованокуриловецької РДА. У зв`язку з цим у Могилів-Подільської РДА відсутні підстави для виплати заявлених вимог ОСОБА_1 . Крім того, розрахунок виплати компенсації за невикористану відпустку зроблено не правильно в частині включення в загальну суму доходу матеріальної допомоги на оздоровлення за період грудень 2020 року та січень 2021 року. Відтак, усі розрахунки, які зроблено виходячи з обчислення середньомісячної зарплати, зроблено не вірно. Крім того, за січень 2021 року заробітна плата взагалі була не нарахована, а тому і не виплачена. Також, ОСОБА_1 пропущено тримісячний строк звернення до суду із вказаними вимогами. Звернуто увагу суду на те, що порушення прав позивача відбулося не внаслідок неправильних дій Могилів-Подільської районної військової адміністрації, яка є лише правонаступником Мурованокуриловецької РДА, а у зв`язку з неузгодженістю дій відповідальних осіб при ліквідації Відділу освіти, які не вжили заходів для належного розрахунку із працівниками юридичної особи, яка припинялася, а тому суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника (а.с.81-99).

29.07.2022 представник позивача подав відповідь на відзив, в якій обставини зазначені відповідачем заперечує з таких підстав. Так, на наявність боргу по оплаті праці перед працівником не впливає відсутність у передавальному акті фінансових зобов`язань (з оплати праці) перед звільненими з відділу освіти працівниками, і може бути спростована виключно первинними рахунками. Щодо отримання ОСОБА_1 в січні-лютому 2021 року доходу від відділу освіти Мурованокуриловецької селищної ради зазначив, що згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 отримала дохід у Відділі освіти Мурованокуриловецької селищної ради за цивільно-правовим договором, що саме по собі не може свідчити про відсутність її на роботі у відділі освіти Мурованокуриловецької РДА у вказаний вище період. У січні 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалася взагалі, тому для проведення розрахунку компенсації за невикористану відпустку як розрахунковий період взято 12 останніх календарних місяців роботи, за які остання нараховувалася: січень-грудень 2020 року. Відповідно до даних Могилів-Подільської РДА (з відповіді на адвокатський запит) за вказаний період ОСОБА_1 нараховано 80278 грн. 87 коп. Іншої інформації Могилів-Подільська РДА на його запит не надала. Додана ж до відзиву на позовну заяву табличка з назвою Особовий рахунок №2588 за 2020 рік ОСОБА_1 не може бути врахована як доказ, оскільки подана до суду з порушенням вимог ст.95 та ст.100 ЦПК України. Щодо строків звернення з позовом до суду зазначив, що з урахуванням положень Кодексу законів про працю України та рішень Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 та від 15.10.2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013, - ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про стягнення коштів по оплаті праці порушено не було. Зважаючи на положення національного законодавства України та практики Європейського суду з прав людини, на користь ОСОБА_1 має бути стягнутий середній заробіток за час затримки в розрахунку без зменшення його розміру, оскільки зменшення належних до виплати їй сум не буде законним та обґрунтованим (а.с.102-104).

Заперечень на відповідь на відзив відповідач не подав, разом з тим 02.08.2022 додатково надіслав на адресу суду належним чином завірену копію особового рахунку № НОМЕР_1 за 2020 рік ОСОБА_1 (а.с.105-106).

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 06.07.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду судом та відкрито провадження у справі. Вказаною ухвалою судом за клопотанням позивача витребувано від Могилів-Подільської районної військової адміністрації наступну інформацію: про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 30.12.2020 та по день її звільнення (з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100); про розмір заборгованості з виплати ОСОБА_1 за невикористану відпустку (з урахуванням кількості днів, визначених в додатку до наказу № 3-к від 01.02.2021 "Про звільнення працівників у зв`язку із припиненням відділу освіти райдержадміністрації"); про розмір заборгованості з виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні; про розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по день її звільнення (помісячно); про кількість відпрацьованих ОСОБА_1 робочих днів за період з 01.01.2020 по день її звільнення (помісячно); про розмір заборгованості з виплати ОСОБА_1 заробітної плати. Розгляд проводиться в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

3. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) з 29.08.2018 по 18.02.2021 працювала на посаді економіста централізованої бухгалтерії відділу освіти Мурованокуриловецької РДА, що підтверджується копією її трудової книжки та свідоцтвом про шлюб (а.с.17-21).

Згідно наказу відділу освіти Мурованокуриловецької РДА № 160-к від 18.12.2020, позивача попереджено особисто під підпис про ймовірність її вивільнення та зміну істотних умов праці, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (а.с.22-23).

Розпорядженням Мурованокуриловецької РДА № 1 від 16.01.2021 відділ освіти Мурованокуриловецької РДА припинено шляхом приєднання до Могилів-Подільської РДА (а.с. 24-25).

На даний час, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Відділ освіти Мурованокуриловецької РДА (код ЄДРПОУ 02141408) з 19.01.2021 перебуває у стані припинення (а.с.34-40).

ОСОБА_1 з 18.02.2021 звільнено з роботи згідно наказу відділу освіти № 3-к від 01.02.2021 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із припиненням відділу освіти Мурованокуриловецької РДА. Зобов`язано централізовану бухгалтерію відділу освіти райдержадміністрації провести повний розрахунок зі звільненими працівниками відповідно до законодавства та колективного договору: виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку та вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку (а.с.41).

Розпорядженням Голови Вінницької обласної державної адміністрації № 371 від 30.04.2021 було затверджено Передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів Мурованокуриловецької районної державної адміністрації згідно якого «Кредиторська заборгованість рах. 6211», в тому числі із розрахунків із заробітної плати відсутня (а.с. 84-90).

Разом з тим, з відомостей із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за 2020-2021 роки слідує, що останньою датою отримання позивачем заробітної плати від відділу освіти Мурованокуриловецької РДА (код ЄДРПОУ 02141408) є грудень 2020 року. У січні-лютому 2021 року ОСОБА_1 жодні виплати відділом освіти (код ЄДРПОУ 02141408) не проводилися (а.с.54-56).

Отже, суд вважає встановленим, що ОСОБА_1 згідно записів у трудовій книжці в період з 01.01.2021 по 18.02.2021 працювала на посаді економіста централізованої бухгалтерії відділу освіти Мурованокуриловецької РДА Вінницької області, однак їй вказані дні, ні відділом освіти, ні його правонаступником Могилів-Подільською РДА, оплачені не були.

Вказана обставина у відзиві підтверджена відповідачем, який на ухвалу суду від 06.07.2022 в частині витребування доказів повідомив про те, що за даними персоніфікованого обліку (форма ПФУ ОК-5), відомості по нарахованій заробітній платі ОСОБА_1 за січень-лютий 2021 року по відділу освіти Мурованокуриловецької райдержадміністрації відсутні. Табелі обліку робочого часу, відомості та особові картки по заробітній платі ОСОБА_1 також відсутні в Могилів-Подільській райдержадміністрації.

4. Оцінка аргументів сторін, які відносяться до предмета спору та норми права, які застосовує суд.

4.1 Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за січень-лютий 2021 року (по день звільнення)

Відповідно до положень статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Вимогами статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

В даному випадку суд не бере до уваги посилання відповідача про те, що у нього відсутні табелі обліку робочого часу та відомості про особові картки по заробітній платі ОСОБА_1 , оскільки факт роботи останньої у відділі освіти у січні-лютому 2021 року безумовно підтверджується записами у її трудовій книжці та наказом про звільнення із займаної посади з 18.02.2021.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Могилів-Подільська РВА не надала та не заявляла жодних клопотань про витребування доказів, які б підтверджували ту обставину, що позивач з тих чи інших підстав у січні-лютому (по день звільнення) не працювала в межах тривалості робочого часу визначеного трудовим законодавством або колективним договором.

Та обставина, що ОСОБА_1 згідно Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, а також Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) у січні-лютому 2021 року отримувала дохід у Відділі освіти Мурованокуриловецької селищної ради (а.с. 54-55) в даному випадку жодного значення не має, оскільки із вказаним органом вона перебувала не у трудових, а в цивільно-правових відносинах, що саме по собі не може свідчити про відсутність її на роботі у відділі освіти Мурованокуриловецької РДА в зазначений період.

У зв`язку з цим позов ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на її користь заробітної плати за січень місяць 2021 року та лютий місяць 2021 року (по день звільнення включно) є повністю обґрунтованим та підставним.

Щодо розміру стягуваних сум, то суд виходить з наступного.

Згідно з приписами статті 94 КЗпП України та абзацу першого статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом положень статті 2 Закону України "Про оплату праці" основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється, крім іншого, на підставі законодавчих та інших нормативних актів, колективних договорів.

Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Позивачем не надано суду відомостей про встановлений їй фіксований розмір заробітної плати у вигляді, зокрема, посадового окладу станом на січень-лютий 2021 року.

Разом з тим, згідно зі статтею 8 Закону України "Про оплату праці" умови та розміри оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Умови оплати праці працівників централізованих бухгалтерій, створених при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" (зі змінами) (далі - постанова № 1298).

Посада економіста централізованої бухгалтерії, створеної при місцевих державних адміністраціях, міністерствах та республіканських комітетах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, в інших установах та організаціях, відноситься до тарифних розрядів відповідно до розділу XI до додатка 3 до постанови № 1298 (7 - 10 тарифний розряд).

Відповідно до пункту 4 постанови № 1298 керівникам місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, при яких створено централізовані бухгалтерії, надано право в межах фонду заробітної плати установлювати працівникам конкретні розміри посадових окладів відповідно до затверджених схем тарифних розрядів посад (професій) і тарифних коефіцієнтів.

Конкретний розмір тарифного розряду за Єдиною тарифною сіткою розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери (далі - ЄТС) і, відповідно, розмір посадового окладу працівника визначаються за тією посадою, яку він обіймає згідно зі штатним розписом.

Зокрема,для економістівцентральних бухгалтерій з 1січня 2021року по30листопада 2021року застосовуваласятарифна ставказгідно 8розряду 1,64, що становить 4378.8 грн.

При цьому, згідно зі статтею 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Пунктом 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідно до пункту 2 частини першої розділу І Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закон України "Про оплату праці" доповнено статтею 3-1 ("Гарантії забезпечення мінімальної заробітної плати"), згідно з якою розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров`я, за роботу в нічний та надурочний час, роз`їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.

Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Якщо розмір заробітної плати у зв`язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати.

У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці.

Відповідно до частини четвертої статті 95 КЗпП України розмiр мiнiмальної заробiтної плати встановлюється i переглядається вiдповiдно до статей 9 i 10 Закону України "Про оплату праці".

За змістом статті 9 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з приписами статті 10 Закону України "Про оплату праці" розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об`єднань профспілок і спільного представницького органу об`єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду викладеній у Постанові №61-17100св19 від 13.02.2021.

У статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що з січня 2021 року мінімальна заробітна плата становить 6000 грн.

Таким чином, з урахуванням державних гарантій забезпечення мінімальною заробітною платою працівника Відділу освіти Мурованокуриловецької РДА з відповідача на користь позивача слід стягнути заробітну плату за січень 2021 року в сумі 6000 грн, за лютий 2021 року (по день звільнення включно) 4200 грн. Всього: 10200 грн.

4.2 Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки», ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Це загальна норма, яка застосовується у даних правовідносинах.

Якщо працівник з будь-яких причин не скористався своїм правом на щорічні відпустки за кілька попередніх років, він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток згідно зі статтею 24 Закону про відпустки.

Законодавство не передбачає терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки. Не обмежується строком і право працівника підприємства вимагати виплату йому компенсації за невикористані відпустки

Відповідно до п.п. 2 Розділу ІІ, п. 7 Розділу IV Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Постанова № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

При цьому, відповідно до п.п. «б» п.4 Розділу ІІІ (Постанови №100) при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім одноразових виплат (компенсація з невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Згідно додатку до наказу Відділу освіти Мурованокуриловецької РДА № 3-к від 01.02.2021 на день звільнення ОСОБА_1 мала 41 день невикористаної відпустки (а.с. 42).

Останні 12 календарних місяців роботи перед місяцем, в який позивачу повинні виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки: січень 2020 року січень 2021 року).

Разом з тим, у січні 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалася взагалі, тому, в даному випадку суд як розрахунковий період бере до уваги 12 останніх календарних місяців роботи, за які остання нараховувалася: січень-грудень 2020 року.

За вказаний період позивачу сплачено 80278 грн 87 коп., з них 3237,00 грн матеріальна допомога на оздоровлення у травні місяці, що підтверджується довідкою про заробітну плату (а.с.61) та особовим рахунком № НОМЕР_1 за 2020-й рік ОСОБА_1 (а.с.106).

Кількість календарних днів у 2020 році, за винятком святкових та неробочих днів становив 355 днів.

Отже, компенсація за невикористану відпустку, яка підлягає стягненню на користь позивача становить: 80278 грн 87 коп. - 3237,00 грн (матер. допомога)/355 днів х 41 дні = 8897 грн 79 коп.

4.3 Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до положень п. 2 Постанови № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Згідно зазначених абзаців п. 4, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Як було встановлено судом у січні 2021 року ОСОБА_1 заробітна плата не нараховувалася, а розмір її посадового окладу згідно положень постанови № 1298 був менший за мінімальну заробітну плату встановлену законом.

У зв`язку з цим, при розрахунку вихідної допомоги застосуванню підлягає абз. 4 п. 4 Постанови № 100.

При цьому, розмір виплат ОСОБА_1 з фонду заробітної плати за грудень 2020 року становив 7540 грн 50 коп.

Отже, розмір вихідної допомоги позивача з розрахунку останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому її було звільнено складатиме: 7540 грн 50 коп. + 6000 грн/ 2 місяці = 6770 грн 25 коп.

4.4 Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки в розрахунку по день звернення із заявою до суду

Оскільки судом встановлено підставність вимог ОСОБА_1 щодо невиплати їй при звільненні заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, то її вимога стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки в розрахунку по день звернення з заявою до суду, також є підставною.

При цьому закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Враховуючи вищезазначене, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У даній справі судом встановлено, що порушення прав позивача відбулося не внаслідок неправильних дій Могилів-Подільської РДА, яка є лише правонаступником Відділу освіти Мурованокуриловецької РДА, а у зв`язку з тим, що у передавальному акті балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів Мурованокуриловецької РДА (а.с.27-33, 85-90) відповідальні особи з боку ліквідовуваного органу не вжили усіх необхідних заходів для перевірки наявності заборгованості по заробітній платі із звільненими працівниками.

Розмір же вказаної заборгованості перед позивачем за січень-лютий 2021 року (по день звільнення) складає 10200 грн.

Тобто, вбачається, що обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу розумності та співмірності із допущеним правопорушенням.

З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних виплат у розмірі 10200 грн, що відповідає розміру заборгованості по заробітній платі.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 161/11565/19 (провадження № 61-729св20).

Тому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України підлягають задоволенню частково на суму 10200 грн.

4.5 Щодо застосування до вимог позивача строків звернення до суду передбачених ст. 233 КЗпП України до вимог про стягнення заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні

Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові № 61-13430св20 від 21.04.2021 Верховний Суд підтвердив свої попередні висновки про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

У зв`язку з цим, позовна давність до вимог ОСОБА_1 щодо стягнення заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні, в даному випадку судом не застосовується.

4.6 Щодо застосування до вимог позивача строків звернення до суду передбачених ст. 233 КЗпП України до вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З аналізу положень ст.ст. 116-117 КЗпП України слідує, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року № 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

До відповідного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.

Разом з тим, у пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».

У постанові № 61-10850св21 від 22.09.2021 Верховний Суд проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України зробив висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 370/1754/15-ц та у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 500/6631/16-ц.

Як встановлено судом, при звільненні ОСОБА_1 повний розрахунок по заробітній платі з нею проведено не було.

Таким чином, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості по середньому заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 не пропустила.

5. Висновки щодо усіх позовних вимог позивача

Таким чином, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість та часткову доведеність позовних вимог ОСОБА_1 , а тому вважає обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення вимога позивача стягнути із Могилів-Подільської районної військової адміністрації кошти в сумі 36 068 грн 04 коп. без утримання податків й інших обов`язкових платежів з яких: 6000 грн - заробітна плата за січень 2021 року; 4200 грн - заробітна плата за лютий 2021 року по день звільнення включно; 8897 грн 79 коп - грошова компенсація за не використані дні щорічної відпустки; 6770 грн 25 коп - вихідна допомога при звільненні; 10200 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У задоволенні решти вимог слід відмовити.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівників виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

6. Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору у даній справі.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позов задоволено частково, то з відповідача на користь держави слід стягнути пропорційно задоволеним вимогам 360 грн 67 коп. судового збору.

Розрахунок судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу позивачем не було надано, однак у позовній заяві нею зроблено заяву про те, що він буде наданий відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 40, 44, 47, 83, 94, 116-117, 233 КЗпП України, ст.ст. 1-2, 3-1, 5, 8-10 Закону України «Про оплату праці», ст. 24 Закону України «Про відпустки», Постановою КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 81, 89, 263, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Могилів-Подільської районної військової адміністрації (Могилів-Подільської районної державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 36 068 гривень 04 копійки без утримання податків й інших обов`язкових платежів з яких: 6000 гривень - заробітна плата за січень 2021 року; 4200 гривень - заробітна плата за лютий 2021 року по день звільнення включно; 8897 гривень 79 копійок - грошова компенсація за не використані дні щорічної відпустки; 6770 гривень 25 копійок - вихідна допомога при звільненні; 10200 гривень - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Могилів-Подільської районної військової державної адміністрації (Могилів-Подільської районної державної адміністрації) на користь держави 360 гривень 67 копійок судового збору.

Рішення в частині стягнення 6000 гривень заробітної плати за січень 2021 року допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Могилів-Подільська районна військова адміністрація, код ЄДРПОУ 04051135, адреса місцезнаходження: Вінницька область, м. Могилів-Подільський, пл. Шевченка, 1.

Рішення складено 01.09.2022.

Суддя: