Рішення

від 22.08.2022 по справі 910/2652/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.08.2022Справа № 910/2652/22За позовом ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНГАСТ»,

2) Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1) ОСОБА_2,

2) Амадеус Дрімс Ентертейнмент ЕУ,

про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання вчинити дії,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Солдаткін О.С.;

від відповідача 1, 2: не з`явився;

від третьої особи 1, 2: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНГАСТ» (надалі - відповідач-1), 2) Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - відповідач-2) в якому просить суд визнати недійсними:

- визнати припиненими трудові відносини позивача та відповідача-1, у зв`язку зі звільненням з посади директора відповідача-1 за власним бажанням з дати ухвалення рішення суду;

- зобов`язати відповідача-2 внести відповідні зміни до відомостей про керівника відповідача-1, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позовні вимоги, з посиланням ст.16, 98, 99 Цивільного кодексу України, ст.29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст.3, 30 Кодексу законів про працю України, мотивовані тим, що з 2014 року позивач працює на посаді директора відповідача, у зв`язку з подальшим небажанням перебувати на посаді директора нею 23.12.2021 направлено на адресу учасника - Амадеус Дрімс Ентертейнмент ЕУ та бенефіціарного власника - ОСОБА_2 повідомлення про скликання загальних зборів учасників для вирішення питання, зокрема, про звільнення позивача з посади директора. Однак, учасники товариства на загальні збори не з`явилися, а тому загальні збори не відбулися, в зв`язку з чим можливість вирішити питання щодо припинення трудових відносин з позивачем відсутня, а тому вона вимушена звернутися до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/2652/22, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 07.06.2022.

У підготовче засідання 07.06.2022 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2 (надалі - третя особа-1) та Амадеус Дрімс Ентертейнмент ЕУ (надалі - третя особа-2), продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів і відкладено підготовче засідання на 26.07.2022.

27.06.2022 від представника позивача на виконання вимог ухвали суд надійшли письмові пояснення та докази направлення позову з додатками третім особам.

27.06.2022 від Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації на виконання вимог ухвали суду надійшли документи для долучення їх до матеріалів справи.

У підготовче засідання 26.07.2022 з`явився представник позивача, інші учасники справи в засідання не з`явились, про дату, час і місце засідання повідомлялись належним чином. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23.08.2022.

Представник позивача в судовому засіданні 23.08.2022 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити. Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (п.10. ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч.2 ст.114 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до частини першої ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що явка відповідача, третіх осіб та їх представників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, сторони повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі вказаних учасників справи за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 23.08.2022 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНГАСТ» (відповідача), оформленим протоколом №05/08/14 від 05.08.2014, серед іншого, прийнято рішення про призначення 06.08.2014 на посаду директора товариства ОСОБА_1 (позивача).

Відповідно до наказу №06/08/14 «По особовому складу» від 06.08.2015 ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків директора ТОВ «ВЕНГАСТ».

Згідно п.3.1. статуту відповідача, затвердженого протоколом №5 від 28.02.2014 (надалі - статут) учасником товариства є - ТОВ Амадеус Дрімс Ентертейнмент ЕУ (третя особа-1), Чеська республіка, Прага 2, Виногради, На козаче 1103/5, індекс 120 00.

Відповідно до відомостей Державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником відповідача, засновником Амадеус Дрімс Ентертейнмент ЕУ є ОСОБА_2 (третя особа-2).

У пункті 9.1. статуту управління товариством здійснюється:

- вищим органом товариства - загальними зборами учасників товариства(надалі - загальні збори);

- директором.

Згідно із п.9.2.5. статуту до виключної компетенції загальних зборів належить: призначення та звільнення директора товариства.

Відповідно до п.9.2.6. статуту загальні збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотків голосами.

Пунктом 9.2.11. статуту передбачено, що про проведення загальних зборів учасники повідомляються із зазначеннями часу та місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного загальних зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на загальних зборах.

23.12.2021 позивачем направлено на адресу кінцевого бенефіціарного власника відповідача ОСОБА_3 (т.1., а.с.46-49) та на адресу учасника товариства - Амадеус Дрімс Ентертейнмент ЕУ (т.1., а.с.50-57) повідомлення про скликання загальних зборів учасників відповідача, які будуть проведені 15.02.2022 о 10:00 за адресою: АДРЕСА_1 та зазначено наступний порядок денний:

1) Про обрання голови та секретаря загальних зборів учасників товариства.

2) Про звільнення директора товариства.

3) Про призначення нового директора товариства.

4) Про уповноваження осіб на проведення державної реєстрації зміни директора в ЄДР.

Вказане повідомлення вручене ОСОБА_2 29.12.2021 та повернулося не врученим Амадеус Дрімс Ентертейнмент ЕУ, з відміткою за даною адресою не знаходиться.

Відповідно до акту №1 від 15.02.2022, складеного позивачем та двома свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , учасники товариства на загальні збори не з`явилися, а тому загальні збори є неправомочними та такими, що не відбулися.

Посилаючись на те, що загальні збори учасників товариства не відбулися, а отже, можливість вирішити питання щодо припинення трудових правовідносин між позивачем та відповідачем відсутня, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі про визнання трудових відносин припиненими за власним бажанням.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Статтею 16 Цивільного кодексу України положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19).

Відповідно до ст.21 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. В умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин, визначеного главою III-Б цього Кодексу, трудовий договір є основним засобом регулювання трудових відносин працівників та роботодавців (власників приватних підприємств), у яких кількість працівників або рівень оплати праці відповідає критеріям, встановленим статтею 49-5 цього Кодексу. У разі застосування спрощеного режиму регулювання трудових відносин, за взаємною згодою сторін, у трудовому договорі можуть визначатися додаткові права, обов`язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови припинення або дострокового розірвання договору.

Статтею 22 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, має право вільного вибору серед кандидатів на зайняття робочого місця (посади). Забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, тобто відмова без будь-яких мотивів або з підстав, що не стосуються кваліфікації чи професійних якостей працівника, або з інших підстав, не передбачених законом. На вимогу особи, якій відмовлено в прийнятті на роботу, власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, зобов`язані письмово повідомити про причину такої відмови, яка має відповідати частині першій цієї статті. Будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватися законодавством.

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною першою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина перша статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Згідно ч.13 ст.39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до частин першої - третьої статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган попередивши власника письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Як зазначено судом вище відповідно до статуту відповідача (9.2.5.) питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів, а тому позивач як директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.

Відповідно до частин другої, третьої статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що в зв`язку з подальшим небажанням перебувати на посаді директора ініціювала проведення загальних зборів для розгляду цього питання, про що учаснику товариства та кінцевому бенефіцірному власнику відповідача було скеровано відповідне повідомлення, однак уповноважений на звільнення директора орган товариства проігнорував повідомлення позивача про його звільнення та не розглянув по суті заяву позивача про звільнення. Такі дії, на думку позивача, свідчать про порушення трудових прав позивача, зокрема її права бути звільненим із займаної посади за власним бажанням.

Так, передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов`язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов`язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.

Суд наголошує, що в матеріалах справи відсутня заява позивача про звільнення її з займаної посади директора, як і відсутні докази направлення такої заяви на адресу учасників товариства. Будь-які інші докази, які б підтверджували факт направлення, отримання або вручення як товариству, так і іншому учаснику товариства, заяви про намір звільнитися, в матеріалах справи відсутні.

Як зазначив у своїх поясненнях на виконання ухвали суду представник позивача ОСОБА_1 мала надати таку заяву про звільнення з посади директора лише на загальних зборах (т.1., а.с. 108-109).

Отже, дослідивши обставини справи та проаналізувавши докази, надані позивачем, на які останній посилається як на підставу своїх вимог, судом встановлено, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами, що він дотримався порядку встановленого статтею 38 КЗпП України щодо повідомлення учасників товариства про свій намір бути звільненим.

Крім того, суд зазначає, що в даній справі позивач не зазначив конкретної дати, з якої його трудові відносини з товариством мають бути визнані припиненими, тоді як суд не має права вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов, самостійного визначивши дату такого припинення, адже вказане буде свідчити про невиправдане втручання суду у як права позивача, так і в права товариства, через втручання у діяльність товариства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №911/719/21.

Враховуючи викладене вище, вимога позивача про визнати припиненими трудових відносин позивача та відповідача-1, у зв`язку зі звільненням з посади директора відповідача-1 за власним бажанням з дати ухвалення рішення суду залишається судом без задоволення, а вимога про зобов`язання відповідача-2 внести відповідні зміни до відомостей про керівника відповідача-1, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є похідною, а тому також залишається без задоволення.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 01.09.2022.

Суддя Я.А.Карабань