Рішення

від 15.08.2022 по справі 911/278/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2022 р.

м. Київ

Справа № 911/278/22

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочки Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Беламекс" (SIA "Belameks") (Латвія, LV 1050, м. Рига, вул. Абренес, 4А, реєстраційний номер 40003463961)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЛА Київ" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе, вулиця Святошинська, будинок 41, офіс 20, код ЄДРПОУ 39105631)

про стягнення заборгованості по контракту,

за участю представників:

позивача: Петрухіна Ольга Вікторівна;

відповідача: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

1. Виклад обставин справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Беламекс» (SIA «Belameks») до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЛА Київ" про стягнення заборгованості по контракту.

Ст. 12 ГПК України встановлено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного або позовного (загального або спрощеного) провадження.

Як визначено ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки, ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022, така справа є малозначною і підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

Тож, ухвалою від 07.02.2022 суд відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено проведення судового засідання на 28.02.2022 на 16:15.

Встановлено строк для подання відповідачу відзиву на позов, позивачу відповіді на відзив, відповідачу заперечень.

Водночас, указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 24.02.2022 року строком на 30 діб, а також запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Поряд з тим, у зв`язку із загрозою життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, керуючись ст. 3 Конституції України, рішенням Ради суддів України № 9 від 24.02.2022, враховуючи положення указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», розпоряджень Київської обласної військової адміністрації, прийнятих відповідно до ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», наказом Господарського суду Київської області «Про встановлення особливого режиму роботи господарського суду Київської області в умовах воєнного стану» від 03.03.2022, зокрема, зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України та запроваджено з 04.03.2022 роботу у господарському суді Київської області в віддаленому режимі.

З огляду на наведені вище обставини судове засідання з розгляду справи 28.02.2022 не відбулося. Судом визначено нову дату та час проведення судового засідання, як 10.05.2022 о 15:30.

У судове засідання 10.05.2022 учасники справи не з`явилися, тому суд відклав розгляд справи на 06.06.2022 на 15:45. У судове засідання 06.06.2022 учасники справи не з`явились про причини неявки суд не повідомили. З огляду на вищевказане суд відклав розгляд справи на 20.06.2022 на 16:00.

20.06.2022 у судовому засіданні, яке відбулося за участі представника позивача суд зобов`язав позивача надати належним чином завірений переклад законодавства Латвійської Республіки, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, українською мовою. Розгляд справи відкладено на 04.07.2022.

01.07.2022 на адресу суду на виконання ухвали від 20.06.2022 позивачем подано для долучення до матеріалів справи нотаріально завірений переклад ст.ст.388, 406 Комерційного закону Латвійської Республіки, ст.ст. 1651, 1652, 1716, 1717, 1720, 1753, 175, 1765, 1896,1897, 1902-1906 Цивільного закону Латвійської Республіки.

У судовому засіданні 04.07.2022 суд долучив до матеріалів справи документи, подані позивачем. Розгляд справи відкладено на 18.07.2022 на 16:30.

У судовому засіданні 18.07.2022 суд визначив дату проведення судового засідання з розгляду справи по суті на 16.08.2022 на 16:30. Ухвала про повідомлення учасників справи надіслана на відомі електронні адреси учасників справи.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Вказаний факт підтверджується конвертом № 0103281378523 з ухвалами, що повернуті Господарському суду Київської області з відмітками поштового оператора про причини повернення « 2.05.22 не розшукано».

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17).

Оскільки, судом надсилались ухвали суду на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, усі вони розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, також суд у зв`язку з відсутністю достатнього фінансування (що призвело до неможливості відправлення судової кореспонденції засобами поштового зв`язку) направляв ухвали суду на наявні електронні адреси відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обгрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

2. Виклад обставин правовідносин та позицій сторін

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд з`ясував, що 12.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Беламекс» (SIA «Belameks», надалі ТОВ Беламекс, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЛА Київ" (далі ТОВ ТЛА Київ, покупець) укладено контракт № RК-1203 (надалі Контракт).

За умовами вказаного контракту позивач зобов`язувався поставити відповідачу нікель-кадмієві акумуляторні батареї 75КРН150Р FERAK в кількості 18 комплектів, а відповідач зобов`язаний прийняти та оплатити товар в терміни і на умовах, передбачених Контрактом.

Пунктом 1.3. Контракту визначено, що асортимент, кількість, комплектність на інші необхідні умови визначаються в додатках до договору, які є його невід`ємною частиною (що також визначено пунктом 11.1. Контракту)

Між сторонами узгоджено строк поставки товару три тижні з моменту отримання заявки покупця (пункт 2.2 Контракту).

Розділом 3 Контракту визначено наступні умови:

- загальна сума контракту становить 113400,00 Євро (пункт 3.1);

- валютою контракту визначено Євро (код валюти 978) (пункт 3.2.);

- оплата за продукцію відбувається шляхом переводу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця у вигляді 100% оплати вартості поставленого товару протягом 60 банківських днів з моменту відвантаження товару (вважається дата виписки CMR) у відповідності до виписаного рахунку (інвойсу) (пункт 3.3).

Пунктом 4.3 визначено, що при поставці товару продавець зобов`язаний надати оригінал рахунку (інвойс) підписаний продавцем в кількості трьох екземплярів; CMR (міжнародна транспортна накладна) в кількості трьох екземплярів; упакувальний лист в кількості трьох екземплярів та одну копію експортної декларації.

Пунктами 8.1, 8.2, 8.3 визначено наступні умови:

- за порушення строків поставки продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,05 % вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, але не більше 4 % (п.8.1);

- за порушення строків оплати товару покупець зобов`язаний оплатити продавцю пеню в розмірі 0,05 % від вартості простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 4 % суми простроченого платежу (п. 8.2);

- виплата неустойоки за контрактом відбувається після вступу в силу рішення суду (п.8.3).

Пунктами 10.1-10.2 сторони узгодили, що Контракт вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до березня 2019, він не може бути розірваним в односторонньому порядку при невиконанні чи неналедному виконанні сторонами його умов. Пунктом 11.4 закріплено: обов`язки сторін за контрактом, які не були виконані на момент закінчення строку контракту залишаються в силі до їх виконання.

Контракт підписаний у двох екземплярах для кожної зі сторін, які мають однакову юридичну силу (пункт 11.5). Розділом 12 сторони закріпили реквізити (адреси, розрахункові рахунки, засоби комунікації, інші ідентифікаційні дані) покупця та продавця.

Специфікацією № 1 від 12.10.2018 (доповнення до Контракту) позивач та відповідач узгодили поставку двох комплектів акумуляторних батарей 75КРН150Р FERAK (код товару 85073080) на загальну суму 12600,00 Євро.

На підтвердження факту поставки товару позивач до позову додає копію міжнародної транспортної накладної (CMR) RIX-EC-5250158 від 23.11.2018. Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 42/11-18 від 20.11.2018 на суму 12600,00 Євро щодо двох комплектів акумуляторних батарей 75КРН150Р FERAK.

До позову представником позивача також долучено копію виписки з рахунку ТОВ Беламекс щодо оплати позивачем поставленого товару за рахунком 42/11-18. З вказаної виписки вбачається, що позивач за виставленим рахунком здійснив наступні оплати:

- 24.06.2020 на суму 5000,00 Євро;

- 03.02.2021 на суму 2000,00 Євро;

- 16.11.2021 на суму 1600,00 Євро;

- 03.12.2021 на суму 1000,00 Євро;

- 06.12.2021 на суму 1000,00 Євро;

- 13.12.2021 на суму 2000,00 Євро.

Таким чином відповідач сплатив всю суму заборгованості 13.12.2021.

Водночас, позивач стверджує, що в порушення умов Контракту щодо строків оплати за поставлений товар відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання при здійсненні часткових оплат за товар.

Між тим 13.10.2021 позивач надіслав відповідачу претензію за Контрактом, просив у строк 30 календарних днів сплатити заборгованість, штрафні санкції, витрати на допомогу адвоката. Водночас, на день звернення з позовом відповідач сплатив лише основну заборгованість.

Позивач вказує, що оскільки ним була направлена відповідачу претензія з вимогою про сплату боргу, перебіг позовної давності в порядку законодавства Латвійської Республіки в три роки розпочинається заново з дати направлення претензії. При цьому законодавство не встановлює особливого строку позовної давності для стягнення штрафів та неустойки.

Позивач вказує, що невиконання відповідачем свого зобов`язання по оплаті за поставлений товар у строк, передбачений Контрактом, є прострочення боржника. Тож відповідно до п.8.2 Контракту позивач вказує, що має право вимагати від відповідача сплати пені за прострочення платежі за поставлений товар та сплати відсотків за прострочення виконання зобов`язання у порядку ст. 1759 Цивільного закону Латвійської республіки.

Тож ТОВ "Беламекс" (SIA "Belameks") звертулося до суду з вимогами про стягнення з відповідача суму штрафних санкцій у розмірі 2609,82 Євро (504,00 Євро пені що складає 4% від суми простроченого платежу та 2105,82 Євро відсотків річних)

За час розгляду справи судом відповідачем жодних заперечень у вигляді відзиву чи інших заяв визначених ГПК України не подано.

3. Висновки господарського суду, мотиви

прийнятого рішення, застосовані норми

Суд звертає увагу учасників провадження, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону України України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Згідно статті 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб`єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

За положеннями статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання чи місце знаходження, рухоме або нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача.

Статтею 32 Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових і кримінальних справах визначено, що компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої відповідач має місце проживання або місцезнаходження. А також, компетентний суд тієї Договірної Сторони, на території якої позивач має місце проживання або місцезнаходження, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно позивача.

З огляду на те, що відповідачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЛА Київ" (Київська обл., місто Вишневе) позов відноситься до юрисдикції Господарського суду Київської області, який є компетентним судом відповідно до положень Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових і кримінальних справах.

Частиною 5 статті 11 ГПК України визначено, що суд застосовує норми права інших країн у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд врахував що, відповідно до статті 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно із статтями 5 (автономія волі) та 10 (наслідки обходу закону) цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Однак умовами Контракту сторони не узгоджували вибір права якої держави може бути застосовано щодо договірних відносин сторін.

Статтею 32 Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових і кримінальних справах визначає, що договірні відносини визначаються законодавством тієї договірної сторони, на території якої укладений договір (такі ж правові висновки наводить позивач посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду Україниу справі № 906/493/16 від 28.08.2018).

Контракт був укладений в м. Рига, Латвійська Республіка отже, враховуючи викладені норми чинного законодавства, до спірних відносин між сторонами по Контракту необхідно застосовувати право Латвійської Республіки.

У частині першій статті 9 Закону України України "Про міжнародне приватне право" закріплюється, що будь-яке відсилання до права іноземної держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Так, зі статті 8 випливає, що встановлення змісту норм права іноземної держави можливе шляхом подачі особами, які беруть участь у справі документів, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень.

У матеріалах справи наявні переклади статей 388, 406 Комерційного закону Латвійської Республіки, статей 1651, 1652, 1716, 1717, 1720, 1753, 1759, 1765, 1896,1897, 1902-1906 Цивільного закону Латвійської Республіки в чинній редакції, з офіційного видання "Latvijas Vesthesis", які здійснені перекладачем Легкодимовою Катериною Олексіївною, справжність підпису, дієздатність та кваліфікацію якої встановлено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клімовою Н. В (подано з клопотанням позивача від 01.07.2022). Нижче наведено перекладені українською мовою норми вказаних статей.

Відповідно до статті 388 Комерційного закону Латвійської Республіки комерційними угодами є правові угоди комерсанта, які пов`язані з комерційною діяльністю.

Відповідно до статті 1651 Цивільного закону Латвійської Республіки прострочення протиправне зволікання виконання зобов`язання або прийняття для виконання. У першому випадку це прострочення боржника, тоді як у другому - кредитора.

За статтею 1716 Цивільного закону Латвійської Республіки неустойка шкода, яку будь-яка особа погоджується зазнати у зв`язку з невиконанням повністю, неналежним виконанням або невиконанням у належний час (у строк) своїх зобов`язань.

Неустойкою за невиконання зобов`язань повністю є конкретно встановлена грошова сума чи інша майнова цінність, яка може бути встановлена багаторазово (повторно) чи у вигляді зростаючих платежів або внесків.

Неустойка за неналежне виконання зобов`язань або невиконання у належний час (у строк) може збільшитись, однак не більше 10 % від розміру основного боргу або основного зобов`язання.

Статтею 1717 Цивільного закону Латвійської Республіки встановлено, що розмір неустойки визначається контрагентами, i він не обмежується величиною збитків, передбачуваних при невиконанні договору, однак він повинен бути пропорційним і відповідати чесній договірній практиці.

Відповідно до статті 1652 Цивільного закону Латвійської Республіки прострочення боржника з усіма його наслідками настає саме собою:

1) якщо він отримав річ у володіння злочинним або взагалі протиправним шляхом;

2) якщо у встановлений для виконання час неможливо його знайти і немає поважних причин для виправдання його відсутності;

3) якщо він пропустив термін, встановлений для виконання за законом, договором або звичаєм.

Відповідно до 1720 статті Цивільного закону Латвійської Республіки кредитор може вимагати як неустойку, так і виконання договору:

1) якщо саме так було обумовлено;

2) якщо неустойка була обумовлена не так на випадок невиконання взагалі, як на невиконання у встановлений термін.

В силу положень частини 3 статті 1652 Цивільного закону Латвійської Республіки відповідач пропустив термін, встановлений для виконання договором, а відтак прострочив виконання зобов`язання. Контрактом сторони визначили максимальну ставку пені за прострочення платежів за поставлений товар, що складає 4% від загальної суми, тобто в межах абзацу третього статті 1716 Цивільного закону Латвійської Республіки. У відповідності до пункту 2 статті 1720 Цивільного закону Латвійської Республіки кредитор може вимагати неустойку у випадку якщо вона була обумовлена на невиконання у встановлений термін.

Суд підсумовує, що Контрактом, а саме пунктом 3.3, визначається, що оплата за продукцію відбувається шляхом переводу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 60 банківських днів з моменту відвантаження товару. Моментом відвантаження товару цим же пунктом Контракту визначено дату виписки CMR (міжнародної транспортної накладної). Розмір оплати поставленого товару визначається у відповідності до виписаного рахунку (інвойсу). В матеріалах справи наявна міжнародна транспортна накладна від 23.11.2018 щодо товару, що поставляється згідно специфікації № 1 від 12.10.2018, а також рахунок на оплату № 42/11-18 від 20.11.2018 щодо цієї ж специфікації. Таким чином останнім днем оплати за рахунком № 42/11-18 є 22.01.2019.

Відповідач здійснював часткові оплати за рахунком 24.06.2020, 03.02.2021, 16.11.2021, 03.12.2021, 06.12.2021. Повне погашення суми заборгованості відбулося 13.12.2021 платежем на суму 2000,00 Євро. Враховуючи вищевикладене суд констатує, що відповідач сплатив всю суму заборгованості з простроченням в три роки.

Враховуючи, що пунктом 8.2 Контракту визначено зобов`язання покупця щодо виплати пені у разі прострочення платежів позивачем підставно нараховано відповідачу пеню за прострочення платежів. Судом здійснено розрахунок суми, що підлягає стягненню за цією вимогою та встановлено, що позивач вірно визначив суму, яка може бути стягнута з відповідача 504,00 Євро. Таким чином, вимога про сплату штрафних санкцій (пеня за прострочення) в цій частині визнається судом такою, що підлягає задоволенню.

Стаття 1753 Цивільного закону Латвійської Республіки визначає, що під відсотками слід розуміти таку винагороду, яка надається за дозвіл або перешкоджання користування якоюсь грошовою сумою або іншими замінними речами (ст. 844) пропорційно їх кількості та тривалості користування.

Згідно положень 1765 статті Цивільного закону Латвійської Республіки розмір відсотків має бути точно зазначений в акті або угоді. Якщо це не зроблено, а також у випадку, коли законом встановлюється нарахування законних відсотків, тобто 6% вiд 100 на рiк.

Розмір законних вiдсоткiв за прострочення сплати такого грошового боргу, про який як про відшкодування, укладено угоду в договорі про постачання, купiвлю товару або про надання послуги, становить 8 відсоткових пунктів понад основну процентну ставку (ч.3 ст.1765) на рік, а за договірних відносин, у яких бере участь споживач - 6% від 100 на рік.

Основною відсотковою ставкою є кінцева відсоткова ставка, яку Європейський Центральний банк застосовував у своїх останнiх основних операціях рефінансування, виконаних до 1-го календаровiдного півріччя. Діюча в 1-й календарний день вiдповiдного півріччя основна відсоткова ставка застосовується протягом 6 наступних місяців.

Відсотки розраховуються лише від капіталу. Але якщо в договірний термін не сплачуються відсотки мінімум за рік, то на вимогу кредитора від суми вiдсоткiв, що йому належить, нараховуються законні відсотки за вказаний термін.

За статтею 1759 Цивільного закону Латвійської Республіки вiдсотки підлягають сплаті навіть без певної домовленості, на підставі закону, у наступних випадках:

1) за кожне прострочення сплати боргу, навіть якщо борг сам по собі був безвідсотковим; такі відсотки називаються пенею;

2) за чужі гроші, не лише тоді, коли власник їх використав на свою користь, а й тоді, коли він був зобов`язаний вкласти ці грошi пiд вiдсотки, але не зробив цього;

3) за все, що уповноважена особа або загалом кожний керуючий чужими справами було сплачено грошима на користь довірителя;

4) за товар, який торговцями чи представниками інших професій був відданий у борг особам, що не належать до їх професії, з того часу, протягом якого за місцевим - звичаем слід було сплатити подані покупцю торгові рахунки, якщо тільки про термін сплати не було обумовлено інше;

5) за вимогами, забезпеченими переданою у володіння кредитора плодоносною річчю (ст. 1362).

Контрактом між сторонами не узгоджено розмір відсотків, які можуть бути стягнуті з однієї чи іншої сторони за не виконання вимог (чи прострочення виконання вимог), Водночас, Цивільним законом Латвійської Республіки визначається, що вiдсотки підлягають сплаті навіть без певної домовленості, на підставі закону за кожне прострочення сплати боргу, навіть якщо борг сам по собі був безвідсотковим (частина 1 статті 1759).

Беручи до уваги положення статті 1765 Цивільного закону Латвійської Республіки, з огляду на те, що між сторонами фактично укладено договір купівлі-продажу акумуляторних батарей, суд застосовує восьмивідсоткову ставку процентів.

Перевіривши розрахунок заборгованості щодо стягнення відсотків, суд встановив, що позивачем допущено помилку в періодах щодо нарахування заборгованості, оскільки вказано невірні дати оплати заборгованості щодо двох платежів.

Здійснивши власний розрахунок щодо розміру відсотків, які підлягають стягненню, судом встановлено, що сума нарахувань відсотків річних за весь період прострочення заявлений позивачем до стягнення становить 2177,40 Євро, тоді як останній просить стягнути з відповідача 2105,82 Євро.

Таким чином, з огляду на те, що при прийнятті рішення суд не може вийти за межі позовних вимог, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 2105,82 Євро відсотків річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню в заявленому до стягнення розмірі.

В силу статті 406 Комерційного закону Латвійської Республіки (позовна давність) якщо в законі не встановлено інший строк давності, вимоги, які присутні у комерційній угоді, мають трирічний строк позовної давності.

Відповідно до статті 1896 Цивільного закону Латвійської Республіки перебіг позовної давності починається з дня, коли вимога встановлена таким чином, що до боржника, який не виконав своїх зобов`язань, може бути пред`явлений позов, хоча ще ні боржник не висловив відмову від виконання, ні також кредитор йому про це не нагадав. Відповідно до цього початку позовної давності необхідно: для обумовлених вимог - щоб умова вже була з`ясованим, а при вимогах терміну - щоб термін вже пройшов.

Зі статтею 1897 Цивільного закону Латвійської Республіки якщо прямо встановлено, що для виконання зобов`язання слід чекати попередження або нагадування кредитора, то термін позовної давності починається не з дня попередження, а з того часу, коли у кредитора виникло право на попередження і коли взагалі таке попередження стало можливим.

В розділі III Цивільного закону Латвійської Республіки (переривання позовної давності) статтею 1905 вказано, що нагадування боржнику перериває перебіг позовноп давності.

Враховуючи направлення позивачем вимоги про сплату боргу у жовтні 2021 року, строк позовної давності був перерваний, а тому суд визначає, що у застосуванні положень законодавства Латвійської Республіки в частині строку в який може бути подано позов немає необхідності, адже його не було пропущено.

4. Підсумки, вирішення питання щодо судових витрат

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом задоволено позов у повному обсязі, витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЛА Київ" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе, вулиця Святошинська, будинок 41, офіс 20, код ЄДРПОУ 39105631) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Беламекс» (SIA «Belameks») (Латвія, LV 1050, м. Рига, вул. Абренес, 4А, реєстраційний номер 40003463961) суму штрафних санкцій у розмірі 2609,82 Євро та 2481,00 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України. Повний текст рішення складено та підписано 01.09.2022.

Суддя А.Ф. Черногуз