Рішення

від 28.06.2022 по справі 911/787/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2022 р. Справа № 911/787/19 (911/1957/21)

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Компанія надійних людей та розвитку в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ярмолінського Юрія Васильовича

доТовариства з обмеженою відповідальністю Альтіс-Ліфтсервіс, м. Київ

про стягнення 57600,90 грн.

в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ Компанія надійних людей та розвитку

за участю секретаря судового засідання Гудзь К.І.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/787/19 за спільною позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія надійних людей та розвитку про банкрутство.

Постановою господарського суду Київської області від 15.01.2020 р. визнано банкрутом ТОВ Компанія надійних людей та розвитку та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В.

06.07.2021 р. Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія надійних людей та розвитку в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ярмолінського Юрія Васильовича звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Альтіс-Ліфтсервіс про стягнення 57600,90 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.07.2021 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія надійних людей та розвитку в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ярмолінського Юрія Васильовича від 02.07.2021 р. б/н (вх. № 1965/21, 06.07.2021 р.) про стягнення коштів в межах провадження у справі № 911/787/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія надійних людей та розвитку залишено без руху; запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю Компанія надійних людей та розвитку в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ярмолінського Юрія Васильовича в строк до десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху усунути недоліки заяви шляхом надання суду документів, на підтвердження дотримання вимог статі 164 ГПК України.

16.07.2021 р. від позивача до суду надійшли докази усунення недоліків в позовній заяві.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.07.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, в межах провадження у справі № 911/787/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія надійних людей та розвитку; роз`яснено відповідачу, що протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 18.08.2021 р., він має право надіслати суду відзив на позовну заяву (пред`явити зустрічний позов) та заяву про заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а також докази, що підтверджують заперечення проти позову. У разі подання вказаних документів, докази направлення їх копій позивачу подати до суду; встановлено сторонам строк для подання відповіді на відзив (позивачем) та заперечень (відповідачем) (якщо такі будуть подані) не пізніше 10.09.2021 р.

09.08.2021 р. до суду від відповідача надійшов відзив на позов та заява про застосування строків позовної давності.

Ухвалою господарського суду від 01.12.2021 р. розгляд справи по суті призначено на 22.12.2021 р.

20.12.2021 р. на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності у справі № 911/787/19 (911/1957/21).

22.12.2021 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 02.02.2022 р., про що сторонами підписано відповідну розписку.

21.01.2022 р. через канцелярію суду представником відповідача подано додаткові письмові пояснення, із доданими до них доказами.

31.01.2022 р. на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення відносно документів наданих позивачем.

Ухвалою господарського суду від 02.02.2022 р. розгляд справи по суті відкладено на 16.03.2022 р.; викликано в наступне судове засідання уповноважених представників сторін, їх явку визнати обов`язковою; витребувано у відповідача оригінали (для огляду в судовому засіданні, що відбудеться 16.03.2022 р. об 11 год. 30 хв.) наступних документів: договору № 11/02-16 на поставку, монтаж і пусконалагоджувальні роботи ліфтового обладнання від 11.02.2016 р., акту прийому-передачі від 31.05.2016 р., видаткової накладної № 10 від 31.05.2016 р., договору № 47/16 від 01.07.2016 р., актів приймання виконаних будівельних робіт за 01.09.2016-30.09.2016 р. від 30.09.2016 р., паспорту ліфтів з заводськими номерами 16J04268, 16J04269, 15J04388, 15J04389.

16.03.2022 р. судове засідання з розгляду цієї справи не відбулось, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, в тому числі на території: м. Києва та Київської області, та, відповідно, наявністю загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, з урахуванням введення Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 воєнного стану в Україні, а також того, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

05.04.2022 р. від позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.04.2022 р. розгляд справи по суті призначено на 29.06.2022 р. о 14:15 год.; витребувано у відповідача оригінали (для огляду в судовому засіданні, що відбудеться "29" червня 2022 року о 14 год. 15 хв.) наступних документів: договору № 11/02-16 на поставку, монтаж і пусконалагоджувальні роботи ліфтового обладнання від 11.02.2016 р., акту прийому-передачі від 31.05.2016 р., видаткової накладної № 10 від 31.05.2016 р., договору № 47/16 від 01.07.2016 р., актів приймання виконаних будівельних робіт за 01.09.2016-30.09.2016 р. від 30.09.2016 р., паспорту ліфтів з заводськими номерами 16J04268, 16J04269, 15J04388, 15J04389.

27.05.2022 р. на електронну адресу суду від представника позивача ТОВ Компанія надійних людей та розвитку надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".

Ухвалою суду від 30.05.2022 р. заяву ТОВ Компанія надійних людей та розвитку про проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

В судовому засіданні, заслухавши присутніх представників позивача та відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Ліквідатором банкрута ТОВ Компанія надійних людей та розвитку в ході здійснення аналізу банківських виписок щодо руху коштів банкрута встановлено, що позивачем на користь відповідача за період з 30.05.2016 р. по 03.07.2020 р. перераховано кошти в сумі 40000,00 грн., з призначенням платежу: "оплата за електромонтажні роботи згідно рахунку № 139 від 12.07.2017 р." (копія банківської виписки за період з 30.05.2016 р. по 03.07.2020 р. додано до матеріалів позову).

За наслідками аналізу отриманої інформації, враховуючи відсутність у ліквідатора документації на підтвердження договірних відносин та фактів виконання робіт/ послуг, ліквідатор на адресу ТОВ Альтіс-Ліфтсервіс надіслав запит №02-01/26-71 від 06.10.2020 р., з проханням надати копії всієї документації, у тому числі договірної, первинної, платіжної та іншої, яка свідчить про взаємовідносини з ТОВ Компанія надійних людей та розвитку та ТОВ Альтіс-Ліфтсервіс, зокрема і докази розрахунків між сторонами (копія запиту від 06.10.2020 р. № 02-01/26-71 додано до матеріалів).

У відповідь на вказаний запит відповідач повідомив, що у 2016-2017 роках він мав господарські операції з ТОВ Компанія надійних людей та розвитку, а саме: відповідачем здійснювалось постачання ТОВ Компанія надійних людей та розвитку ліфтів пасажирських, а також відбувався їх монтаж та проводилися пусконалагоджувальні роботи (договір № 11/02-16 від 11.02.2016 року). Зі сторони ТОВ Альтіс-Ліфтсервіс зобов`язання за договором були виконані в повному обсязі, але від ТОВ Компанія надійних людей та розвитку не було отримано усіх первинних документів (актів виконаних робіт) з підписами боржника, у зв`язку із чим, у ТОВ Альтіс-Ліфтсервіс на початок 2020 року перед ТОВ Компанія надійних людей та розвитку, за даними бухгалтерського обліку мала місце кредиторська заборгованість в розмірі 40000,00 грн. за рахунком № 139 від 12.07.2017 року (оплату за рахунком отримано 12.07.2017 р.). Вказану кредиторську заборгованість відповідач списав як безнадійну у передбаченні законодавством терміни, а саме 12.07.2020 р. Крім цього, відповідач також повідомив про неможливість надання копій первинних документів, так як такі не збереглись (лист від 22.10.2020 р. № 20.10.2020/1).

Позивач заявляє, що згідно акту приймання-передачі документів від 10.02.2020 р. ліквідатору Ярмолінському Ю.В. договір № 11/02-16 від 11.02.2016 р., на який посилається відповідач не передавався. Крім того, як вказує позивач, за даними його бухгалтерської документації, інформація та документація щодо отриманих ТОВ Компанія надійних людей та розвитку від ТОВ Альтіс-Ліфтсервіс товару/ робіт/ послуг відсутня, про що свідчить бухгалтерська довідка.

Виходячи із наведених обставин, позивач вважає, що між ТОВ Компанія надійних людей та розвитку та ТОВ Альтіс-Ліфтсервіс відсутні договірні відносини, що підтверджується відсутністю самого договору та відповідних бухгалтерських документів, а відтак, відповідач, на переконання позивача, безпідставно набув та користується майном, зокрема грошовими коштами в розмірі 40000,00 грн., які були перераховані позивачем на користь відповідача 12.07.2017 р.

З урахуванням вищевказаного, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в сумі 40000,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 12929,12 грн. та 3% річних у розмірі 4671,78 грн.

Відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності, а також відзив на позов, в якому він вказує на те, що між сторонами було укладено договір від 11.02.2016 р. № 11/02-16 про поставку, монтаж і пусконалагоджувальні роботи ліфтового обладнання від 11.02.2016 р. Так, на виконання вказаного договору відповідачем (виконавець за договором) було поставлено позивачу (замовнику) відповідне обладнання, що підтверджується актом прийому-передачі від 31.05.2016 р. та видатковою накладною від 31.05.2016 р. № 10. Щодо перерахування позивачем 40000,00 грн. на підставі рахунку № 139 від 12.07.2017 р., відповідач вказує на те, що такі кошти дійсно надійшли на його рахунок, претензії щодо виконання грошових зобов`язань до позивача відсутні. Також, відповідач посилається на те, що виконання робіт на замовлення позивача було здійснено із залученням субпідрядника ТОВ "Гарант-ліфт", яким надано ввесь комплекс послуг на користь позивача, що підтверджується договором від 01.07.2016 р., актами приймання виконаних будівельних робіт за 01.09.2016-30.09.2016 р. від 30.09.2016 р., довідкою про вартість робіт від 30.09.2016 р. Наведені обставини, на переконання відповідача, виключають можливість застосування положень статті 1212 УК України, у зв`язку із чим, також посилаючись на те, що наведені кошти було перераховано в якості оплати послуг за договором, укладеним між позивачем і відповідачем, а претензії до відповідача щодо невиконання умов такого договору відсутні, відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

Позивачем, в свою чергу, подано до суду письмові пояснення щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, а також відносно проведення списання відповідачем під час дії карантину безнадійної кредиторської заборгованості. Так, в таких письмових поясненнях позивач вказує на те, що строк позовної давності продовжується на строк дії карантину, що триває з 12.03.2020 р., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2", а відтак, строк позовної давності в даному випадку не сплив. Також, позивач вказує на те, що відповідач не довів договірних та законних підстав для припинення його грошових зобов`язань, а також, що дії по списанню відповідачем безнадійної кредиторської заборгованості перед ТОВ Компанія надійних людей та розвитку не впливають на чинність зобов`язання, а позовна давність в даній справі не сплила.

Відповідачем також подано додаткові письмові пояснення, в яких він вказує на те, що наданий відповідачем рахунок та його оплата позивачем є дійсним правочином, який вчинений у письмовій формі, що відповідно до ст. 11 ЦК України є достатньою підставою для виникнення цивільних правовідносин між відповідачем та позивачем. Вимога позивача про повернення 40000,00 грн., у зв`язку із набуттям їх без достатньої правової підстави є безпідставною та не відповідає вимогам законодавства. Крім того, відповідач зазначає, що зміст рахунку свідчить про те, що оплата здійснювалась за поставку та монтаж диспетчерського ліфтового обладнання. Таке обладнання підлягало монтажу у поставлених відповідачем в інтересах позивача пасажирських ліфтів (змонтовані у житлових будинках) на підставі договору № 11/02-16 на поставку, монтаж і пусконалагоджувальні роботи ліфтового обладнання від 11.02.2016 р., копія якого була додана до матеріалів справи із відзивом на позов. Відповідно до п. 7.1.5 указаного договору, відповідач був зобов`язаний підготувати паспорти на ліфти для їх надання Держгірпромнагляду, який на момент дії договору був уповноваженим державним органом, що надає дозвіл на початок експлуатації ліфтів. Також, відповідно до п. 3.3.3 договору, 10% винагороди підлягають оплаті здачі ліфтів інспектору Держгірпромнагляду. Для виконання цих положень, відповідачем було підготовлено такі паспорти на такі ліфти: ліфт №15J04388; ліфта №15J04389; ліфт №16J04268; ліфт №16J04269. Копії витягів з яких додаються до матеріалів справи. Як вбачається зі змісту указаних паспортів, позивач брав участь у прийманні в експлуатацію ліфтів спільно з інспекторами Держгірпромнагляду, про що свідчать підпис та печатка відповідача, позивача та інспектора Держгірпромнагляду у відповідних актах приймання ліфтів в експлуатацію. Також згідно указаних актів зрозуміло, що ліфти встановлювались у житлових будинках. Таким чином, відповідач наголошує, що виконання ним вказаних в рахунку зобов`язань, поставка диспетчерського обладнання та виконання їх монтажу. Були обов`язковою передумовою для того щоб відповідач виконав свої зобов`язання згідно договору № 11/02-16 на поставку, монтаж і пусконалагоджувальні роботи ліфтового обладнання від 11.02.2016 р. у частині підготовки паспортів ліфтів для їх введення в експлуатацію.

У ст. 86 ГПК України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до висновку, що наведені позовні вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на таке:

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України договір вважається укладеним у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норма глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань (правова позиція наведена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.02.2022 р. у справі № 365/388/20 (№ 61-15219св21).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було перераховано грошові кошти в сумі 40000,00 грн. на рахунок відповідача на підставі рахунку на оплату № 139 від 12.07.2017 р. (копію якого додано до матеріалів справи).

Згідно змісту вказаного рахунку, оплата має бути здійснена за товари (роботи, послуги): 50% вартості ліфтових блоків 6.1.-Pro-CM3-NICE, у кількості 4 шт., за ціною без ПДВ 23228,36 грн.; 50% вартості мікрофонних підсилювачів, у кількості 4 шт., за ціною без ПДВ 466,44 грн.; 50% вартості електромонтажних робіт та встановлення обладнання диспетчерського контролю на ліфти, у кількості 1 шт., за ціною без ПДВ 9649,53 грн., всього 40000,00 грн. з ПДВ.

Поряд із наведеним, як свідчать надані відповідачем матеріали, між позивачем, як замовником та відповідачем, як виконавцем 11.02.2016 р. було укладено договір № 11/02-16 на поставку, монтаж і пусконалагоджувальні роботи ліфтового обладнання, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується виконувати поставку ліфтового обладнання, виробництва фірми SJEC Corporation, виповнити монтажні і пусконалагоджувальні роботи поставленого, а замовник зобов`язується оплатити обладнання і роботи на умовах, визначених даним договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 10.1. вказаного договору такий договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за таким договором.

Судом враховано, що відповідно до акту прийому-передачі підйомного обладнання від 31.05.2016 р., обладнання, на виконання договору № 11/02-16 від 11.02.2016 р., було поставлено за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Абрикосова, 12.

Крім того, на підтвердження виконання відповідачем (виконавець) своїх зобов`язань за наведеним договором до матеріалів справи долучено належним чином завірені копії підписаних сторонами і ТОВ Гарант-Ліфт Плюс" (залучений відповідачем на підставі договору на комплекс робіт з монтажу, пусконалагоджуванню ліфтового обладнання та будівельно-оздоблювальних робіт на об`єкті за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Абрикосова, 12-14 від 01.07.2016 р. № 47/16, як субпідрядник) та скріплених відтисками печаток товариств наступних документів: акту прийому-передачі підйомного обладнання від 31.05.2016 р.; видаткової накладної від 31.05.2016 р. № 10; актів приймання ліфта в експлуатацію від 31.01.2018 р.; актів засвідчення прихованих робіт, виконаних при монтажі устаткування ліфта 2017 року; акту готовності будівельної частини ліфта 2017 року; а також, копії: договору № 47/16 від 01.07.2016 р.; актів приймання виконаних будівельних робіт за 01.09.2016-30.09.2016 р. від 30.09.2016 р.; паспортів ліфтів з заводськими номерами 16J04268, 16J04269, 15J04388, 15J04389.

Слід зазначити, що в судовому засіданні відповідачем було надано для огляду, а судом оглянуто оригінали наступних документів: договору № 11/02-16 на поставку, монтаж і пусконалагоджувальні роботи ліфтового обладнання від 11.02.2016 р., акту прийому-передачі від 31.05.2016 р., видаткової накладної № 10 від 31.05.2016 р., договору № 47/16 від 01.07.2016 р., актів приймання виконаних будівельних робіт за 01.09.2016-30.09.2016 р. від 30.09.2016 р., паспортів ліфтів з заводськими номерами 16J04268, 16J04269, 15J04388, 15J04389.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 р. набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей"…. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 р. у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Врахувавши наведене, в ході дослідження наданих сторонами доказів, в їх сукупності, з урахуванням того, що поставка відповідачем позивачу обладнання за договором на поставку, монтаж і пусконалагоджувальні роботи ліфтового обладнання від 11.02.2016 р. № 11/02-16, та виконання робіт (надання послуг) субпідрядником, залученим відповідачем за договором № 47/16 від 01.07.2016 р. здійснювались за місцезнаходженням одного і того ж об`єкта за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Абрикосова, 12, а відтак, врахувавши період виконання вказаних договорів, що з аналізу наданих документів становить з 2016 року по 2018 рік, а також перелік товарів, за поставку яких, згідно рахунку на оплату від 12.07.2017 р. № 139, позивач мав здійснити розрахунки в сумі 40000,00 грн. (з ПДВ), суд дійшов до висновку, що більш вірогідними доказами відповідачем доведено, що вказаний рахунок на оплату було виставлено позивачу на виконання діючого договору на поставку, монтаж і пусконалагоджувальні роботи ліфтового обладнання від 11.02.2016 р. № 11/02-16, що спростовує твердження позивача, що кошти на підставі такого рахунку були перераховані ним на користь відповідача безпідставно, у зв`язку із чим, відсутні підстави в даному випадку для застосування положень статті 1212 ЦК України, на які посилається в позові позивач.

Поряд із наведеним, судом враховано, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі N 487/10128/14-ц).

Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (аналогічний висновок щодо обов`язку суду з надання правової кваліфікації відносин сторін викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі N 662/397/15-ц).

Тож посилання позивача у позовній заяві на норми, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не може бути підставою для відмови у задоволенні заявленого позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) позовних вимог.

Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення заявником конкретної правової норми в обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. висновки щодо алгоритму розгляду спорів викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі N 924/831/17, від 28.11.2019 у справі N 910/8357/18, від 12.06.2020 у справі N 906/775/17, від 25.06.2020 у справі N 924/233/18).

Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії").

Як вже зазначалось, позивачем заявлено позов із посиланням на положення статті 1212 ЦК України, водночас судом встановлено, що до спірних правовідносин в даному випадку не підлягає застосуванню вказана норма права, поряд із цим, судом враховано, що позивач не посилається в позові на невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару, за який він здійснив розрахунки з відповідачем на суму 40000,00 грн. на підставі рахунку на оплату № 139 від 12.07.2017 р., тобто на порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань, доказів наявності таких обставин також не надає.

Суд, в даному випадку вважає за необхідне зазначити, що твердження позивача про те, що відповідач в листі від 22.10.2020 р. № 20.10.2020/1 визнав факт наявності у нього заборгованості на суму 40000,00 грн., з урахуванням того, що присутній представник відповідача в судовому засіданні наголосив, що зазначення у вказаному листі про наявність боргу у відповідача перед позивачем є лише технічною помилкою, не спростовують наведених обставин справи, а сам лист, за відсутності інших документів, не є належним і достатнім доказом наявності відповідної заборгованості у відповідача перед позивачем.

Судом враховано, що гарантоване статтею 55 Конституції України конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування, суд дійшов до висновку, що ТОВ Компанія надійних людей та розвитку в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ярмолінського Юрія Васильовича не доведено наявності порушеного ТОВ Альтіс-Ліфтсервіс законних права та інтересу, які б підлягали судовому захисту, а відтак, суд відмовляє в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 40000,00 грн. та в задоволенні похідних від вказаної вимоги вимог про стягнення інфляційних втрат на суму 12929,12 грн. та 3% річних на суму 4671,78 грн.

Що стосується застосування строку позовної давності про який заявлено відповідачем, судом встановлено наступне:

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини третьої та частини четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на те, що судом встановлено відсутність порушення права позивача, яке б підлягало захисту, що виключає можливість застосування строку позовної давності та відмову в задоволенні позову з цих підстав, суд відмовляє, відповідно, в застосуванні строку позовної давності, про який заявлено відповідачем.

Відносно клопотання відповідача від 25.01.2022 р. № 911/787/19-55 про покладення обов`язку відшкодування судових витрат на відповідача та застосування до останнього заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, суд зазначає таке:

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідачем на запит ліквідатора банкрута не було надано запитувані документи, що спричинило до подання даного позову.

Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що надані відповідачем документи, на підтвердження заперечень щодо заявленого позову, складені в тому числі із позивачем, як стороною договірних правовідносин, отже такі документи мають бути наявні у позивача, поряд із цим, матеріали справи не містять достатніх доказів вчинення ліквідатором банкрута всіх можливих заходів, до звернення із позовом до суду, з метою отримання таких документів у попереднього керівництва ТОВ Компанія надійних людей та розвитку задля перевірки наявності чи відсутності порушення законних права та інтересів останнього.

З огляду на наведене, також врахувавши, що з аналізу положень статті 135 ГПК України вбачається наявність у суду права, а не обов`язку щодо стягнення з відповідної особи в дохід Державного бюджету штрафу, суд, з урахуванням, в тому числі положень 129 ГПК України, наведене клопотання позивача залишає без задоволення.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач в додаткових письмових поясненнях від 20.01.2022 р. б/н просить суд покласти його витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9500,00 грн. на позивача.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України.

У частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/ дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Отже, у розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі N 922/445/19, постанови КГС ВС від 27.11.2020 у справі N 911/4242/15, від 12.11.2020 у справі N 910/3233/18).

Як убачається з аналізу судової практики Верховного Суду (постанови КГС ВС від 24.01.2019 у справі N 910/15944/17, від 19.02.2019 у справі N 917/1071/18), якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

Поряд із зазначеним, судом також враховано позицію Верховного Суду, що визначаючи обсяг юридичної та технічної роботи за результатами розгляду відповідного клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу), суд ураховує, чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (постанови КГС ВС від 04.12.2018 у справі N 911/3386/17, від 11.12.2018 у справі N 910/2170/18).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем надано договір про надання правової допомоги № 1/18, укладений 01.01.2018 р. між Адвокатським бюро "Михайло Дворак і партнери" та ТОВ "Альтіс-Ліфтсервіс", предметом якого є надання правової допомоги в тому числі в суді.

Пунктом 5.2. договору визначено, що за надану правову допомогу, клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) у порядку та на умовах, що визначені в договорі та його додатках. Винагорода вважається погодженою сторонами, якщо таке погодження відбулось за допомогою обміну електронними листами, як це зазначено в п. 4.1. договору.

Як вбачається із матеріалів справи, Адвокатським бюро "Михайло Дворак і партнери" було виставлено відповідачу рахунок на оплату від 29.12.2021 р. № 114 на суму 9500,00 грн., що був, в свою чергу, оплачений позивачем, підтвердженням чого є платіжне доручення від 29.12.2021 р. № 5477 (призначення платежу: сплата за правову допомогу за договором від 01.01.2018 р. № 1/18).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката із клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

В даному випадку, судом враховано, що адвокат Дворак М.Є. був присутній в судових засіданнях з розгляду даної справи, що відбулись 22.12.2021 р., 02.02.2022 р., 29.06.2022 р.; надав відзив, а також додаткові пояснення щодо спору із доказами на підтвердження заперечень позовних вимог; також, надав витребувані судом оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи для огляду судом.

Оскільки між Адвокатським бюро "Михайло Дворак і партнери" та ТОВ "Альтіс-Ліфтсервіс", згідно наданих документів було погоджено розмір гонорару адвоката, останній надав послуги клієнту шляхом представництва його інтересів у суді першої інстанції, поряд із цим, позивачем не заявлено про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу та доказами не доведено неспівмірності розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу, у суду відсутні підстави для відмови відповідачу в задоволенні його вимоги про покладення обов`язку відшкодування наведених судових витрат у розмірі 9500,00 грн. на позивача.

Керуючись ст. 123, 126, 129, 231, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1.В задоволенні позову відмовити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія надійних людей та розвитку (08160, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Дорошенка, буд. 5, кв. 11; код ЄДРПОУ 39685873) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Альтіс-Ліфтсервіс (04108, м. Київ, просп. Свободи, 2; код ЄДРПОУ 39354279) 9500 (дев`ять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу.

3.Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення 31.08.2022 р.

Суддя А.В. Лопатін