Рішення

від 30.08.2022 по справі 918/465/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2022 р. м. РівнеСправа № 918/465/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокол Ойл" (33013, м.Рівне, вул. Відінська, буд.8, офіс 1-Б, код ЄДРПОУ 41763557

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройдоркомплект" (34500, Рівненська область, м.Сарни, вул. Белгородська, 40, код ЄДРПОУ 40516774)

про стягнення заборгованості у сумі 89 994,93 грн..

Без повідомлення (виклику) сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сокол Ойл" звернулось в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройдоркомплект", в якому просить стягнути 89 994,93 грн., з яких 80 236,00 грн. основного боргу, 1021,23 грн. 3% річних, 8737,67 грн. інфляційних втрат.

Даний позов обгрунтовує наступним. Позивачем, на підставі Договору поставки нафтопродуктів №22/02-19 від 22.02.2019 року, відповідно до отриманої Заявки було відвантажено нафтопродуктів Відповідачу:

- 22 грудня 2021 року дизельне паливо класу F кількістю 5 000 л на загальну суму 125 100 грн., в т. ч. ПДВ - 20 850 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2094 від 22 грудня 2021 року та Товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №Р2094 від 22 грудня 2021 року;

- 30 грудня 2021 року дизельне паливо класу F кількістю 4 000 л на загальну суму 51 600 грн., в т. ч. ПДВ - 8 600 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2154 від ЗО грудня 2021 року та Товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №Р2154 від 30 грудня 2021 року.

Однак, Відповідач зобов`язання з оплати Товару виконав лише частково на суму 96 464,00 грн., несплаченими залишились 80 236,00 гривень. Крім того, Позивачем на суму боргу нараховано 1021,23 грн. 3% річних, 8737,67 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12 липня 2022 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокол Ойл" залишено без руху. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Сокол Ойл" у 10 денний строк з дня отримання даної ухвали усунути порушення, допущені при оформлені позовної заяви та через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області подати належно оформлену позовну заяву, належні докази направлення її копії та доданих документів Відповідачу з описом вкладення.

20.07.2022 року через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокол Ойл" надійшла належно оформлена позовна заява, належні докази направлення її копії та доданих документів Відповідачу з описом вкладення.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 20 липня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач відзиву на позов не надав. До господарського суду повернулися ухвали суду від 12.07.22 року, 20.07.2022 року, які направлялися на адресу відповідача - 34500, Рівненська обл., м.Сарни, вул. Белгородська, буд. 40, код ЄДРПОУ 40516774, з відміткою органу поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того пунктом сьомим статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Президентом України підписаний Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який підтримано Верховною Радою. Воєнний стан в Україні введено з 5:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження троку дії воєнного стану в Україні" № 2212-IX від 21.04.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22.05.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2500-IX від 15.08.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 15 серпня 2022 року №573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За приписами ст. 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

При цьому, статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сокол Ойл", як Постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройдоркомплект", як Покупцем, було укладено Договір поставки нафтопродуктів №22/02-19 від 22.02.2019 (далі - Договір поставки).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується передати в погоджені строки, а Покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в Договорі, нафтопродукти, іменовані далі за текстом Товар, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на Товар, які оформлюється на кожну партію товару.

Відповідно до п. 2.1 Договору, Товар поставляється погодженими партіями, у відповідності із заявками Покупця на поставку тої чи іншої партії Товару. Заявка вважається оформленою покупцем належним чином, якщо вона була надіслана письмово та/або телефоном відповідальному представнику Постачальника. Поставка Товару підтверджується накладними документами на Товар (видатковими накладними та/або актами приймання- передачі, товарно- транспортними накладними), які підписані представниками обох сторін.

На виконання Договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Сокол Ойл" відповідно до отриманої Заявки було відвантажено нафтопродуктів Товариству з обмеженою відповідальністю "Стройдоркомплект":

- 22 грудня 2021 року дизельне паливо класу F кількістю 5 000 л на загальну суму 125 100 грн., в т. ч. ПДВ - 20 850 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2094 від 22 грудня 2021 року та Товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №Р2094 від 22 грудня 2021 року;

- 30 грудня 2021 року дизельне паливо класу F кількістю 4 000 л на загальну суму 51 600 грн., в т. ч. ПДВ - 8 600 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2154 від 30 грудня 2021 року та Товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №Р2154 від 30 грудня 2021 року.

Підписання та укладання вищезазначених документів - видаткових накладних свідчить про перехід права власності на Товар до Відповідача, що утверджується п. 3.3 Договору. Таким чином зобов`язання з поставки нафтопродуктів Позивач виконав у повному обсязі.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що загальна ціна Договору визначається кількістю отриманого та оплаченого Товару Покупцем протягом всього строку дії Договору. Вартість кожної окремої партії Товару визначається Постачальником в рахунках-фактурах та накладних документах.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що Покупець зобов`язується оплачувати повну вартість Товару у строк, визначений у відповідних рахунках-фактурах.

Згідно абз. 2 пункту 3.2 Договору, платіжні документи за цим договором оформлюються згідно до умов чинного законодавства України, з дотриманням усіх вимог, які зазвичай ставляться до змісту і форми таких документів, з обов`язковим зазначенням номеру та дати укладання Договору, згідно з яким здійснюється оплата грошових коштів, а також номер та дату відповідного рахунку- фактури.

За результатами відпуску Постачальником Товару Покупцю згідно вище перелічених видаткових накладних, Постачальник виставив рахунки на оплату № 1859 від 20 грудня 2021 року на загальну суму 125 100.00 грн., з його оплатою упродовж 5 (п`яти) робочих днів та №1914 від 29 грудня 2021 року на загальну суму 51 600.00 грн., з його оплатою упродовж 5 (п`яти) робочих днів.

09.02.2022 Позивач направив на адресу Відповідача вимогу від 09.02.2022р. про сплату 90236,00 грн. основного боргу.

Як встановлено судом Відповідач оплату за поставлену продукцію провів частково, несплаченими залишились 80 236 (вісімдесят тисяч двісті тридцять шість) гривень 00 коп.. Станом на день винесення рішення заборгованість Відповідача за Договором становить 80 236 (вісімдесят тисяч двісті тридцять шість) гривень 00 коп..

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За нормами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 527 цього ж Кодексу боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

За приписами статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено судом Відповідач у встановлений Договором поставки строк зобов`язання з оплати отриманого товару перед Позивачем не виконав.

На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 80 236 (вісімдесят тисяч двісті тридцять шість) гривень 00 коп. основного боргу за Договором поставки №22/02-19 від 22.02.2019 року, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно ж до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з Відповідача 1021,23 грн. 3% річних та 8737,67 грн. інфляційних втрат за період з 22.12.2021 по 30.05.2022 року.

Судом встановлено, що Позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат здійснено арифметично невірно.

Здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає, що розмір інфляційних втрат становить 8734 грн.78 коп., 3 % річних - 1021 грн. 23 коп., які підлягають до стягнення.

В решті сум, які перевищують вищевказані розрахунки, позов задоволенню не підлягає.

В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене, та те що Позивач довів належними та допустимими доказами факт несвоєчасної оплати Відповідачем за Договором поставки нафтопродуктів №22/02-19 від 22.02.2019 року, а Відповідач вказаного не спростував, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на Відповідача, так як спір виник внаслідок його неправомірних дій.

Статтею 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до цієї ж статті датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відтак датою ухвалення даного рішення є дата складення його повного тексту.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройдоркомплект" (34500, Рівненська область, м.Сарни, вул. Белгородська, 40, код ЄДРПОУ 40516774) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокол Ойл" (33013, м.Рівне, вул. Відінська, буд.8, офіс 1-Б, код ЄДРПОУ 41763557) 80 236 (вісімдесят тисяч двісті тридцять шість) грн. 00 коп. основного боргу, 3% річних у сумі 1021 (одна тисяча двадцять одна) грн. 23 коп., інфляційні втрати у сумі 8734 (вісім тисяч сімсот тридцять чотири) грн. 78 коп. та 2481 грн. 00 коп. судового збору.

3.В решті позову відмовити у задоволенні.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.