Рішення

від 17.07.2022 по справі 138/3368/21

МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 138/3368/21

Провадження №:2/138/153/22

РІШЕННЯ

Іменем України

18 липня 2022 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого, судді: Цибульського О.Є.,

з участю: секретаря Спічко А.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кукавського закладу дошкільної освіти Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі та стягнення компенсації середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася в Могилів-Подільський міськрайонний суд з позовом до Кукавського закладу дошкільної освіти Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі та стягнення компенсації середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, мотивуючи тим, що наказом відповідача від 08.11.2021 року №37-к позивача відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач вважає дії відповідача протиправними, а наказ від 08.11.2021 року №37-к незаконним і таким, що підлягає до скасування. А тому позивач просить позов задовольнити, визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 08.11.2021 року №37-к, поновити її на роботі, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву, де просить проводити розгляд справи у її відсутність. Надала до суду відповідь на відзив, де позов підтримала та просила його задовольнити

Представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, де зазначив, шо просить провести судове засідання у його відсутність, в задоволенні позову відмовити. Крім того, надав до суду відзив, зазначив, що позивач до 08.11.2021 працював вихователем ЗДО Кукавського дошкільного навчального закладу «Горобинка» Могилів-Подільського району Вінницької області. 05.11 2021 року відповідач на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153, яким затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12 2020 №1236 письмово повідомив позивача, що йому необхідно в строк до 05.11.2021 року надати відповідачу документ, який підтверджує наявність в позивача профілактичного щеплення проти COVID-19 або надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595. В даному письмовому попередженні було зазначено та доведено до відома позивача, що в разі якщо ним не буде надано одного із вищезазначених документів, 08 листопада 2021 року його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46 КЗпП та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Позивачу 05.11.2021 року під підпис було доведено дане повідомлення, з яким він ознайомився та поставив в ньому свій підпис.

08.11.2021 року в зв`язку з невиконанням позивачем вимог, викладених в повідомленні від 05.11.2021 року, відповідачем було видано наказ №37-к від 08.11.2021 року. Про відсторонення від роботи позивача без збереження заробітної плати з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19, з яким позивача було ознайомлено під підпис. Вважає, що відповідач діяв законно в межах своїх повноважень та у передбачений законом спосіб.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що в позові слід відмовити з наступних підстав:

згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 , ОСОБА_1 працює вихователем ЗДО Кукавського дошкільного навчального закладу «Горобинка» Могилів-Подільського району Вінницької області ( а.с.8,9)

05.11 2021 року на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 та пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12 2020 №1236 ОСОБА_1 повідомлено, що їй необхідно в строк до 05.11.2021 року надати документ, який підтверджує наявність у неї профілактичного щеплення проти COVID-19 або надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595. В разі ненадання одного із зазначених документів - з 08.11.2021 її буде відсторонено від роботи. ( а.с.7)

Наказом директора ЗДО Кукавського закладу дошкільної освіти Могилів-Подільського району Вінницької області від 08.11.2021 року №37-к позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.6).

Частиною 1статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

При видачі оспорюваних наказів відповідач, окрім ст.46 КЗпП України, керувався ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пунктом 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236.

У преамбулі Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вказано, що цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

За змістом ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі МОЗ).

Відповідно до пункту 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153). Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.

Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Пунктом 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Отже, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч.1 ст.46 КЗпП України відноситься до інших випадків, передбачених законодавством.

У справі встановлено, що на позивачапоширюється дія Переліку №2153, тому директор гімназії, видавши наказ № 98-к/тр від 05.11.2021, як керівник, виконував вимоги постанови КМ України від 09 грудня 2020 року № 1236 і правомірно застосував до позивача відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством.

При цьому, суд враховує, що позивач є педагогічним працівником закладу дошкільної освіти, не пройшла та не бажає пройти профілактичне щеплення, не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення, директор ЗДО Кукавського закладу дошкільної освіти Могилів-Подільського району Вінницької області зобов`язаний був, відповідно до діючого законодавства відсторонити ОСОБА_1 від роботи.

У спірних правовідносинах, суд не вбачає порушення прав позивача на працю, визначене ст.43 Конституції України, виходячи із наступного.

Статтею 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто не робота, а саме життя, здоров`я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні і є пріоритетними для держави. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави у питанні безпеки життя і здоров`я громадян.

За позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача є правомірним та відповідає пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу, якими згідно ст.19 Закону України «Про повну загальну середню освіту» є учні, педагогічні працівники, інші працівники закладу освіти, батьки учнів, асистенти дітей.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про дошкільну освіту», заклад дошкільної освіти створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров`я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання

У цій справі, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших членів трудового колективу, які провели у встановленому державою порядку щеплення, дітей та інших учасників освітнього процесу. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.

Також судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Європейський суд з прав людини у своїй діяльності дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві та наголошує, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання (рішення у справах «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» від 08 квітня 2021 року, «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року).

Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

Європейський суд з прав людини в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки», яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням)».

Європейський суд з прав людини встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, Європейський суд з прав людини навів наступні аргументи: «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій - не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Європейський суд з прав людини посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини, та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.

Отже, враховуючи наведене вище, втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 задля попередження його поширення серед населення є виправданою та такою, що не порушує ст.8 Конвенції. А тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідача понесених ним витрат, суд зазначає наступне:

статтею 133 ЦПК України передбачено,що судовівитрати складаютьсяз судовогозбору тавитрат,пов`язаних зрозглядом справи. Розмірсудового збору,порядок йогосплати,повернення ізвільнення відсплати встановлюютьсязаконом. Довитрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать зокремавитрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно доч.1ст.134ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно доч.3та ч.4ст.137ЦПК України,для визначеннярозміру витратна правничудопомогу зметою розподілусудових витратучасник справиподає детальнийопис робіт(наданихпослуг),виконаних адвокатом,та здійсненихним витрат,необхідних длянадання правничоїдопомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 141ЦПК України,передбачено,що судовийзбір покладаєтьсяна сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються зокрема, у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представником відповідача адвокатом Головацьким С.Б. у відзиві на позов було зазначено попередній (орієнтовний розрахунок суми судових витрат, та додано договір про надання правової допомоги від 16.02.2022, в подальшому надано відповідну заяву про їх стягнення з позивача, розрахунок розміру витрат станом на 18.05.2022. А також Акт від 18.05.2022 приймання-передачі виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 16.02.2022, згідно якого клієнт зобов`язується сплатити гонорар за виконану роботу в розмірі 8680 грн.

Позивачем на дану заяву подано заперечення, де остання вказала, що розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та не співмірним зі складністю справи та часу затраченого на правничу допомогу по даній справі. Зазначила, що фактичних доказів оплати відповідачем витрат на правничу допомогу (документального підтвердження) представник відповідача суду не надав. Просила усі витрати, пов`язані із розглядом справи залишити за відповідачем.

Враховуючи викладене, та те, що ні відповідачем, ні представником відповідача не надано суду належного доказу, зокрема платіжного доручення (квитанції), в підтвердження дійсної сплати гонорару адвокату, суд вважає, що в стягненні судових витрат на користь відповідача слід відмовити. А судові витрати понесені сторонами по справі залишити за кожним із них.

Керуючись ст. 3, 27, 43,49 Конституції України, ст. 46, 94 КЗпП України, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Законом України «Про повну загальну середню освіту», Законом України «Про освіту», постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ст. 4-13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кукавського закладу дошкільної освіти Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі та стягнення компенсації середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

- позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Кукавський заклад дошкільної освіти Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 26176392, місце знаходження: вул. Свободи, 42, с. Кукавка Могилів-Подільського району Вінницької області;

- представник відповідача адвокат Головацький Станіслав Борисович, місце здійснення адвокатської діяльності: АДРЕСА_2 .

Суддя: О.Є.ЦИБУЛЬСЬКИЙ