Рішення

від 17.08.2022 по справі 640/14198/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2022 року м. Київ№ 640/14198/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Гефєст ЛТД»доГоловного управління ДФС у м. Києвіпро скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу,ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гефєст ЛТД» (далі позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі відповідач), в якому просить суд:

- скасувати суму податкового боргу, яка складається із штрафних фінансових санкцій визначених в податкові вимозі № 265142-17 від 05.06.2019, винесеної ГУ ДФС у м. Києві;

- скасувати рішення ГУ ДФС в м. Києві № 265142-17 від 05.06.2019 про опис майна ТОВ «Гефєст ЛТД» у податкову заставу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач наводить твердження про те, що притягнення ТОВ «Гефєст ЛТД» до відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних є протиправним, а накладені штрафні санкції підлягають скасуванню. Зокрема позивач зазначає, що 19.06.2019 ТОВ «Гефєст ЛТД» отримало податкову вимогу № 265142-17 від 05.06.2019 та рішення № 265142-17 від 05.06.219 про опис майна у податкову заставу; оскаржуваною вимогою визначено, що станом на 04.06.2019 сума податкового боргу ТОВ «Гефєст ЛТД» становить 271 923,82 грн.; сума боргу у вищезазначеному розмірі складається із штрафу, нарахованого позивачу, на підставі п. 120-1.1 ст. 120-1 Податкового кодексу України за порушення строків реєстрації податкових накладних; своєчасна реєстрація податкових накладних не відбулась тому, що було накладено арешт на суму ПДВ в системі електронного адміністрування, на яку ТОВ «Гефєст ЛТД» мав право зареєструвати податкові накладні; також арешт було накладено на грошові кошти позивача та видаткові операції, відтак, позивач був позбавлений можливості вчиняти будь-які дії та розпоряджатися належними йому сумами в системі електронного адміністрування ПДВ та грошовими коштами на банківському рахунку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

27.08.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/14198/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

02.10.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначає, що ГУ ДФС у м. Києві на підставі п. 200.10 ст. 200, пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 та в порядку ст. 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в ЄРПН ТОВ «Гефєст ЛТД»; перевіркою встановлено порушення ТОВ «Гефєст ЛТД» граничних строків реєстрації податкових накладних в ЄРПН; за результатами перевірки складено акт від 11.02.2019 № 1244/26-15-12-06/41778453 та направлено платнику податків засобами поштового зв`язку, який не отримано; на підставі акту винесено податкове повідомлення-рішення від 03.04.2019 № 0285031206 про застосування до ТОВ «Гефєст ЛТД» штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 271 923,82 грн., яке теж не отримано ТОВ «Гефєст ЛТД» у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Відповідач акцентував увагу на тому, що ст. 102-1 Податкового кодексу України не передбачено винятків щодо застосування норм зазначеної статті за порушення термінів реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в ЄРПН для окремих випадків пов`язаних з такими порушеннями.

21.10.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що обов`язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення покладається на відповідала, проте, останнім не надано до матеріалів справи ані акту перевірки, ані податкового-повідомлення-рішення, яким нараховано ТОВ «Гефєст ЛТД» штрафні (фінансові) санкції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.02.2021 витребувано у Головного управління ДФС у м. Києві належним чином завірені копії акту від 11.02.2019 № 1244/26-15-12-06/41778453, податкового повідомлення-рішення від 03.04.2019 № 0285031206, докази направлення зазначеного акту, податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги № 265142-17 від 05.06.2019 на адресу позивача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 та п. 75.1 ст. 75, в порядку п. 76.3 ст. 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в ЄРПН ТОВ «Гефєст ЛТД».

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Гефєст ЛТД» граничних строків реєстрації податкових накладних в ЄРПН у 2017-2018 роках.

За результатами перевірки складено акт від 11.02.2019 № 1244/26-15-12-06/41778453, який направлявся 14.02.2019 ТОВ «Гефєст ЛТД» засобами поштового зв`язку за штрихкодовим ідентифікатором 0410711660273. Відправка здійснювалась за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 04086, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 41.

На підставі акту перевірки від 11.02.2019 № 1244/26-15-12-06/41778453 винесене податкове повідомлення-рішення від 03.04.2019 № 0285031206 про застосування до ТОВ «Гефєст ЛТД» штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 271 923,82 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення від 03.04.2019 № 0285031206 ГУ ДФС у м. Києві відправило ТОВ «Гефєст ЛТД» 05.04.2019, що підтверджується документами, які є в матеріалах справи (штрихкодовий ідентифікатор 0410711616458).

Вказані документи не було отримано ТОВ «Гефєст ЛТД» та повернуто відправнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

05.06.2019 ГУ ДФС у м. Києві сформувало податкову вимогу № 265142-17, у якій зазначається сума податкового боргу у розмірі 271 923,82 грн., а також рішення № 265142-17 від 05.06.219 про опис майна у податкову заставу.

Не погоджуючись і законністю податкової вимоги від 05.06.2019 № 265142-17 та рішення № 265142-17 від 05.06.219 про опис майна у податкову заставу, позивач звернувся із позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у його постанові від 14.04.2021 у справі № 2340/3024/18 (адміністративне провадження № К/9901/2378/19).

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Механізм формування, надсилання (вручення) та відкликання податкових вимог контролюючими органами визначається Порядком направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 № 610 (далі за текстом - Порядок № 610).

Відповідно до п. п. 1, 2 розділу ІІ Порядку № 610 податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується контролюючим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції.

Податкова вимога формується у разі, якщо платник податків не сплатив у встановлені Кодексом строки суму: узгодженого грошового зобов`язання; непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному Кодексом.

Відповідно до п. п. 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 610 податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючих органів.

Податкова вимога, крім загальних реквізитів, повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Аналогічні положення відображені і в ст. 59 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Таким чином, податкова вимога може бути складена виключно у випадку наявності податкового боргу, тобто не сплаченого узгодженого податкового зобов`язання.

Як підтверджується матеріалами справи, податковий борг позивача виник в результаті несплати суми штрафних (фінансових) санкцій, які нараховані відповідно до податкового повідомлення-рішення від 03.04.2019 № 0285031206 у розмірі 271 923,82 грн.

У матеріалах справи наявне податкове повідомлення-рішення від 03.04.2019 № 0285031206, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Гефєст ЛТД» відповідно до норм податкового кодексу України нараховано штрафні (фінансові) санкції за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних у розмірі 271 923,82 грн

Відповідно до пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення - це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Відповідно до п. 54.5 ст. 54 Податкового кодексу України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

За приписами п. 55.1 ст. 55 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Відповідно до п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до п. 56.17 ст. 56 Податкового кодексу України день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків.

Пунктом 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Отже, з огляду на викладене вище, день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Таким чином, у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення або ж закінчення процедури його оскарження, визначених контролюючим органом грошових зобов`язань такі податкові зобов`язання вважаються узгодженими. Факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у його постановах від 31.08.2018 у справі № 826/14195/16 (адміністративне провадження № К/9901/52079/18), від 18.06.2018 у справі № 805/3284/17-а (адміністративне провадження № К/9901/35590/18).

Як вбачається із матеріалів справи, податкове повідомлення-рішення від 03.04.2019 № 0285031206 ТОВ «Гефєст ЛТД» не отримало, останнє повернулось відправнику за закінченням терміну зберігання, хоча і направлялося за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 04086, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 41.

Відповідно до п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до п. 42.4 ст. 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Враховуючи, що контролюючий орган надіслав податкове повідомлення-рішення від 03.04.2019 № 0285031206 на адресу місцезнаходження ТОВ «Гефєст ЛТД», то таке повідомлення вважається врученим.

Також суд акцентує увагу на тому, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того факту, що податкове повідомлення-рішення від 03.04.2019 № 0285031206 оскаржувалося, а сума податкового зобов`язання є неузгодженою.

Відтак, враховуючи, що сума податкового зобов`язання за платежем штрафні (фінансові) санкції (штрафи) набула статусу узгодженої, а податкове повідомлення-рішення, яким її нараховано, не скасовано, то вона (сума податкового зобов`язання) відноситься до податкового боргу позивача.

Відповідно до п. 88.1 ст. 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Відповідно до пп. 14.1.155 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

У разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Відповідно до пп. 89.1.2 п. 89.1 ст. 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Отже, саме у разі наявності у платника податку податкового боргу здійснюється опис майна такого платника у податкову заставу шляхом прийняття керівником контролюючого органу відповідного рішення.

Суд принагідно звертає увагу, що згідно матеріалів, які містяться у справі, встановлено факт наявності боргу у позивача за платежем штрафні (фінансові) санкції (штрафи), а отже наявні підстави для винесення рішення про опис майна позивача у податкову заставу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У спірному випадку, з огляду на той обсяг доказів, які є в матеріалах справи, суд дійшов до переконання, що майно ТОВ «Гефєст ЛТД» правомірно віднесено до податкової застави шляхом прийняття рішення № 265142-17 від 05.06.2019 про опис майна у податкову заставу, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гефєст ЛТД» не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені судові витрати у формі судового збору у розмірі 2 157,86 грн., що підтверджується квитанцією № 112 від 14.08.2019.

Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, то відсутні правові підстави для стягнення судових витрат з ГУ ДФС у м. Києві або його правонаступника на користь позивача у розмірі 2 157,86 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Гефєст ЛТД» - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Суддя К.С. Пащенко