Ухвала

від 01.09.2022 по справі 201/6095/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/6095/22

Провадження № 1-кс/201/2196/2022

УХВАЛА

Іменем України

01 вересня 2022 року м. Дніпро

Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , при секретарі судового засіданні ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора Сватівськоїокружної прокуратуриЛуганської області ОСОБА_3 про арешт майна, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022130000000362від 12.08.2022, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Суть клопотання.

Прокурор звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, обґрунтовуючи його тим, що слідчим відділом 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22022130000000362 від 12.08.2022, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, процесуальне керівництво в якому здійснюють, в тому числі працівники Сватівської окружної прокуратури.

У березні 2022 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилось можливим, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи громадянкою України, усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії, яка розпочалась приблизно о 04.00 годині ранку 24.02.2022 повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, метою якого є повалення конституційного ладу, територіальної цілісності та захоплення території України, усвідомлюючи російську агресію проти України, з метою переслідування своїх особистих інтересів, перебуваючи на території селища міського типу Білокуракине Сватівського району Луганської області, маючи умисел на зайняття посади окупаційної влади в селищі міського типу Білокуракине Сватівського району Луганської області та реалізуючи його, вступила в злочинну змову з окупаційними військами Російської Федерації та представниками так званої «ЛНР», та отримавши від них пропозицію на зайняття посади в незаконному правоохоронному органі «прокуратуре Белокуракинского района ЛНР» (мовою оригіналу), на тимчасово окупованій території в селищі міського типу Білокуракине Сватівського району Луганської області, в порушення вимог Конституції та Законів України добровільно, умисно та протиправно погодилась на вказану пропозицію.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_4 , у березні 2022 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилось можливим, будучи громадянкою України, перебуваючи на території селища міського типу Білокуракине Сватівського району Луганської області, діючи зі своїх особистих мотивів та бажання, погодившись на пропозицію представників окупаційної адміністрації держави-агресора Російської Федерації та представників незаконних збройних формувань так званої «ЛНР», умисно та протиправно, добровільно зайняла посаду помічника прокурора в незаконному правоохоронному органі «прокуратуре Белокуракинского района ЛНР» (мова оригіналу), що діє на території Білокуракинської територіальної громади Сватівського району Луганської області.

Таким чином, ОСОБА_4 , підозрюється у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.

У скоєнні вищезазначеного кримінального правопорушення підозрюється ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, уродженка смт.Білокуракине, Луганської області, зареєстрована та проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Білокуракинським РВ УМВС України в Луганській області 03.09.2011, раніше не судима.

11 серпня 2022 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.

ОСОБА_4 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, відповідно до санкції якого передбачено покарання у тому числі у вигляді конфіскації майна або без такої.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_2 володіє на праві приватної власності земельною ділянкою, кадастровий номер 4420955100:08:001:0085, площею 0,15 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , а також на праві приватної власності житловим будинком з господарчими спорудами, загальною площею 59,4 кв.м, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки, санкціяч. 7 ст. 111-1 КК України передбачає конфіскацію майна, то з метою забезпечення можливої конфіскації майна, прокурор просив накласти арешт на власність підозрюваної ОСОБА_4 ., заборонивши розпоряджатись будь-яким чином вищезазначеним майном.

Позиції сторін.

В судове засідання прокурор надала клопотання, в якому клопотання слідчого підтримала та просила його задовольнити.

Власник майна у судове засідання у відповідності до ч. 2ст. 172 КПК Українине викликався.

Процесуальні питання.

Відповідно до ст. 107 КПК України повне фіксування кримінального провадження за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали кримінального провадження, клопотання та додані до нього слідчим документи, приходить до наступного висновку.

Норми КПК України, які застосовуються при вирішенні клопотання.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майнаяк видупокарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбаченихКримінальним кодексом України, може призначити покарання у видіконфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до ч.1ст. 172 КПК Україниклопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів після його надходження до суду.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з нормами Глави10та Глави17 КПК України, правові підстави, з яких дізнавачем (слідчим, прокурором) вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону. А отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенціїз правлюдини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу доЄвропейської конвенції з прав людинизабороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи: (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є притаманний всім статтям Конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор, відповідно до п. 2, 3 ч. 3ст.132 КПК Українине доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у право власності, про який ідеться в клопотанні, або може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звертається з клопотанням.

Згідно із ст. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Встановлені слідчим суддею обставини

Як свідчать матеріали клопотання, слідчим відділом 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22022130000000362 від 12.08.2022, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, процесуальне керівництво в якому здійснюють, в тому числі працівники Сватівської окружної прокуратури.

В ході здійснення досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 , будучи громадянкой України, підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення за наступних обставин.

У зв`язкуіз веденнямагресивної війниз бокуРосійської Федераціїпроти України,у періодчасу з24.02.2022до березня2022,більш точнийчас підчас проведеннядосудового розслідуваннявстановити невиявилося можливим,відповідно до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 14 липня 2022 року, затвердженого НаказомМіністерства зпитань реінтеграціїтимчасово окупованихтериторій України25квітня 2022року №75(уредакції наказуМіністерства зпитань реінтеграціїтимчасово окупованихтериторій Українивід 19липня 2022року №159) Білокуракинська селищнатериторіальна громада Сватівського району Луганської області є тимчасово окупованою територією України.

Крім цього, в ході досудового розслідування встановлено, що У березні 2022 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилось можливим, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи громадянкою України, усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії, яка розпочалась приблизно о 04.00 годині ранку 24.02.2022 повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, метою якого є повалення конституційного ладу, територіальної цілісності та захоплення території України, усвідомлюючи російську агресію проти України, з метою переслідування своїх особистих інтересів, перебуваючи на території селища міського типу Білокуракине Сватівського району Луганської області, маючи умисел на зайняття посади окупаційної влади в селищі міського типу Білокуракине Сватівського району Луганської області та реалізуючи його, вступила в злочинну змову з окупаційними військами Російської Федерації та представниками так званої «ЛНР», та отримавши від них пропозицію на зайняття посади в незаконному правоохоронному органі «прокуратуре Белокуракинского района ЛНР» (мовою оригіналу), на тимчасово окупованій території в селищі міського типу Білокуракине Сватівського району Луганської області, в порушення вимог Конституції та Законів України добровільно, умисно та протиправно погодилась на вказану пропозицію.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_4 , у березні 2022 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилось можливим, будучи громадянкою України, перебуваючи на території селища міського типу Білокуракине Сватівського району Луганської області, діючи зі своїх особистих мотивів та бажання, погодившись на пропозицію представників окупаційної адміністрації держави-агресора Російської Федерації та представників незаконних збройних формувань так званої «ЛНР», умисно та протиправно, добровільно зайняла посаду помічника прокурора в незаконному правоохоронному органі «прокуратуре Белокуракинского района ЛНР» (мова оригіналу), що діє на території Білокуракинської територіальної громади Сватівського району Луганської області.

Таким чином, ОСОБА_4 , підозрюється у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.

У скоєнні вищезазначеного кримінального правопорушення підозрюється ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, уродженка смт.Білокуракине, Луганської області, зареєстрована та проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Білокуракинським РВ УМВС України в Луганській області 03.09.2011, раніше не судима.

11 серпня 2022 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.

ОСОБА_4 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, відповідно до санкції якого передбачено покарання у тому числі у вигляді конфіскації майна або без такої.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_2 володіє на праві приватної власності земельною ділянкою, кадастровий номер 4420955100:08:001:0085, площею 0,15 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , а також на праві приватної власності житловим будинком з господарчими спорудами, загальною площею 59,4 кв.м, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Висновки

На думку слідчого судді, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Згідно з санкцією ч. 7 ст. 111-1 КК України зазначене кримінальне правопорушення карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Прокурор довів, що дійсно існують обставини щодо можливого відчуження майна, яке належить підозрюваній, третім особам, що в подальшому може зашкодити забезпеченню можливої конфіскації майна.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України для конфіскації майна, як виду покарання, на думку слідчого судді, існує необхідність у накладенні арешту на майно, яке перебуває у власності підозрюваної.

Беручи до уваги вище викладені факти і обставини, на думку слідчого судді, накладення арешту необхідне, оскільки існують вагомі ризики у відчуженні та переоформленні вище зазначеного майна, його умисного пошкодження, що призведе до втрати майна та/або може сприяти вчиненню нових злочинів, в тому числі, пов`язаних з оформленням, переоформленням права власності на вищевказане майно або його умисне знищення чи пошкодження.

Враховуючи, що санкція ч. 7 ст. 111-1 КК України передбачає конфіскацію майна, з урахуванням положень ч.ч. 5, 10 ст. 170 КПК України, необхідно забезпечити його збереження для можливої його конфіскації як виду покарання, в порядку п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК, до прийняття остаточного рішення по справі шляхом накладення арешту.

Тому дослідивши матеріли клопотання та надані суду матеріали кримінального провадження, слідчий суддя вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки дані, викладені у матеріалах кримінального провадження дають підстави для висновку, що з метою забезпечення кримінального провадження, виконання завдань та вимог кримінального провадження, попередження подальших злочинних дій власника майна, пов`язаних з переоформленням права власності на вищевказане майно, накладання арешту на зазначене майно є необхідним.

Згідно з нормами Глави10та Глави17 КПК України, правові підстави, з яких дізнавачем (слідчим, прокурором) вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Таким чином, у клопотанні слідчого належним чином розкрито, яке відношення зазначене майно має саме до цього кримінального провадження, у зв`язку з чим процесуальний статус зазначеного у клопотанні майна як речового доказу є визначеним відповідно до вимогст. 98 КПК України, оскільки постановою слідчого вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

Оцінюючи надані стороною обвинувачення докази слідчий суддя вважає їх належними та допустимими, їх сукупність та взаємозв`язок між ними достатній для прийняття процесуального рішення про арешт майна.

Прокурор довів, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні.

Завдання, для виконання якого прокурор звертається із клопотанням, може бути виконане.

Незастосування арешту майна може привести до настання наслідків, що перешкоджатимуть збереженню речових доказів.

За таких обставин слідчий суддя вважає, що зазначене в клопотанні майно може бути використане як речовий доказ у вказаному кримінальному провадженні.

Згідно із ст. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно з ч. 4 статті 173 КПК, у разі задоволення клопотання про арешт майна слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання, в ухвалі слідчого судді зазначається про заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно.

Слідчий суддя звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, передача в позику, знищення, переробка і т. ін.).

У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном).

Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.

На переконання слідчого судді, будь-які умисні дії щодо майна включаються в поняття «розпорядження» - правомірності власника.

Прокурором доведено, що майно, мова про яке йдеться в клопотанні, має значення для досягнення цілей кримінального провадження у вигляді можливої його конфіскації як виду покарання, що обумовлюють необхідність обмеження (арешту) у виді заборони розпорядження майном. А тому в цій частині клопотання підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя прийшов до висновку, що з метою збереження речового доказу застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт нерухомого майна шляхом заборони розпорядження, заборони вчинення реєстраційних дій, є необхідним та достатнім у даному кримінальному провадженні, оскільки сприятиме досягненню мети швидкого, повного, неупередженого досудового розслідування, а також запобігатиме настанню будь-яких негативних наслідків, зокрема, привести до неправомірного вибуття майна з власності.

Слідчий суддя визнає, що матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання неправомірного вибуття майна з власності та забезпечення кримінального провадження, та слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Керуючись ст.ст. 110, 168-169, 170-173 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Сватівськоїокружної прокуратуриЛуганської області ОСОБА_3 задовольнити частково.

Накласти арешт шляхом шляхом заборони розпорядження на наступне майно, яке перебуває у власності підозрюваної ОСОБА_4 , а саме:

-земельну ділянку, кадастровий номер 4420955100:08:001:0085, площею 0,15 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

-житловий будинок з господарчими спорудами, загальною площею 59,4 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень», в тому числі, але не виключно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, що перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районної у місті Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб`єктами та будь-яким державним реєстратором державним та приватним нотаріусам, державним виконавцям вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно вищевказаних об`єктів нерухомого майна.

Відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про цю ухвалу.

Заборонити уповноваженим особам ДП «Сетам» (ЄДРПОУ 39958500, м. Київ, вулиця Стрілецька, будинок 4-6) на час проведення досудового розслідування проводити будь-які дії щодо реалізації нерухомого майна, зазначеного в цій ухвалі.

В задоволенні інших вимог клопотання відмовити.

У відповідності до ст.175КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення, а особами, що були відсутні при її проголошенні, в той же строк з моменту отримання її копії. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Підстави для скасування арешту майна визначені в ст. 174 КПК України.

Слідчий суддя ОСОБА_1