Рішення

від 28.07.2022 по справі 910/722/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2022Справа № 910/722/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Левіт №1" (вул. Теплична, буд. 27, селище міського типу Слобожанське, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52005, код ЄДРПОУ 25518146)

до Державного підприємства "Управління справами Фонду державного майна України" (вул. Алмазова, буд. 18/9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 39950170)

про стягнення 172 821, 30 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Левіт №1" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Державного підприємства "Управління справами Фонду державного майна України" (далі - відповідач) про стягнення 172 821, 30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №48/Ф-21 в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг охорони, у зв`язку з чим виникла заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 158 967, 74 грн, а також обов`язок сплатити на користь позивача 8775, 24 грн пені, 3545, 61 грн інфляційних втрат та 1532, 71 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/722/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17.02.2022 через підсистему "Електронний суд" від Державного підприємства "Управління справами Фонду державного майна України" надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що оскільки єдиним джерелом надходження коштів на рахунки відповідача є кошти від оренди державного нерухомого майна, та перед його підприємством наявна заборгованість з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість", на даний час у Державного підприємства "Управління справами Фонду державного майна України" відсутня можливість сплатити заборгованість на користь позивача у повному обсязі, у зв`язку з чим відповідач просить задовольнити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, зменшити розмір неустойки до 1 грн та розстрочити виконання рішення на шість місяців, починаючи з наступного місяця рівними частинами.

20.05.2022 до відділу діловодства суду від Приватного підприємства "Левіт №1" надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, оскільки відповідно переліку діючих станом на 01.01.2022 договорів оренди державного майна, укладених апаратом Фонду державного майна України, відповідач є балансоутримувачем щонайменше 6 об`єктів нерухомості, та невиконання контрагентами відповідача своїх зобов`язань не звільняють останнього від сплати заборгованості перед позивачем, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості своєчасного здійснення розрахунків.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

16.04.2021 між Приватним підприємством "Левіт №1" (далі - охорона) та Державним підприємством "Управління справами Фонду державного майна України" (далі - замовник) укладено договір №48/Ф-21 на надання послуг охорони (далі - договір), за умовами п. 2.1. якого замовник доручає, а охорона приймає на себе виконання обов`язків:

Охорона будівель готелю "Хортиця", що перебувають на балансі у замовника, розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Наукового містечка, 2 (далі - об`єкт) (п. п. 2.1.1.);

Забезпечення дотримання на об`єкті, встановленого замовником внутрішнього об`єктового та контрольно-пропускного режимів (п. п. 2.1.2.);

Консультування та підготовка рекомендації замовнику з питань правомірного захисту від протиправних посягань (п. п. 2.1.3.).

Відповідно до п. 3.2. договору замовник, зокрема, зобов`язаний щомісяця підписувати акт виконаних робіт протягом 3-х робочих днів після виконання робіт та надходження такого на адресу замовника (п. п. 3.2.5. договору); Своєчасно сплачувати послуги охорони в розмірі та порядку, передбаченому цим договором (п. п. 3.2.7. договору).

Договір укладений на певний строк з 16 квітня 2021 р. по 30 квітня 2022 і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 5.1. договору).

Згідно з п. 6.1. договору вартість послуг контрольно-пропускного режиму об`єкта вказується в протоколі узгодження про договірну ціну за послуги охорони, який підписується уповноваженими представниками сторін і є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1).

Оплата за даним договором відповідно до п. п. 7.1.1. договору здійснюється замовником у наступному порядку: Замовник не пізніше 05 числа кожного місяця здійснює оплату за вже надані послуги охорони за цим договором, відповідно до умов цього договору та акту виконаних робіт та наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів за безготівковим рахунком на розрахунковий рахунок охорони.

У випадку несвоєчасної оплати, згідно пункту 7.1.1. даного договору нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої оплати за кожний день прострочення, починаючи з наступного дня після останньої дати платежу (п. 7.3. договору).

Протоколом узгодження договірної ціни за послуги охорони (додаток №1 до договору) сторони погодили розмір щомісячної договірної ціни зазначеного об`єкта у сумі: 48000, 00 грн в т. ч. ПДВ 8000, 00 грн; Для виконання зобов`язань, обумовлених у договорі виставити на об`єкті замовника: один цілодобовий пост з охорони, в кількості одного охоронника, з режимом роботи з 8 год. 00 хв. до 8 год. 00 хв. (цілодобово) та один нічний пост охорони в кількості одного охоронника, з режимом роботи: з 20 год. 00 хв. до 8 год. 00 хв; Оплата здійснюється замовником у наступному порядку: замовник здійснює не пізніше 05 числа кожного місяця за вже виконані послуги з охорони у розмірі 100% суми вартості послуг з охорони по цьому договору.

За актами прийому-передачі об`єкта під охорону від 16.04.2021 та від 20.10.2021 (додаток №2 до договору) замовник передав, а охорона прийняла під охорону об`єкт: комплекс приміщень "Готель Хортиця", згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Наукового містечка, буд. 2 (о. Хортиця).

На виконання умов договору в період з квітня по жовтень 2021 року позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги з охорони об`єкта на загальну суму 294 967, 74 грн, про що було складено відповідні акти, а саме: акт №41 від 30.04.2021 на суму 24000, 00 грн, акт №49 від 31.05.2021 на суму 48 000, 00 грн, акт №62 від 30.06.2021 на суму 48 000, 00 грн, акт №75 від 31.07.2021 на суму 48 000, 00 грн, акт №85 від 31.08.2021 на суму 48 000, 00 грн, акт №98 від 30.09.2021 на суму 48 000, 00 грн, акт №109 від 20.10.2021 на суму 30 967, 74 грн.

Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Позаяк, відповідач, свої зобов`язання з оплати наданих і прийнятих послуг у повному обсязі не виконав, утворилась заборгованість у розмірі 158 967, 74 грн.

Позивачем та відповідачем було підписано Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2021 по 20.10.2021, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Позивач звертався до відповідача з претензією №21 від 08.12.2021, у якій просив протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї претензії сплатити існуючу заборгованість, а також протягом 14 календарних днів з моменту отримання цієї претензії сплатити штрафні санкції за порушення строків оплати.

Вказана претензія була отримана відповідачем 13.12.2021, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак залишена без відповіді і задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 7.1.1. договору сторони погодили, що замовник не пізніше 05 числа кожного місяця здійснює оплату за вже надані послуги охорони за цим договором, відповідно до умов цього договору та акту виконаних робіт та наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів за безготівковим рахунком на розрахунковий рахунок охорони.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 7.1.1. договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг на момент розгляду справи настав.

Проте, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, відповідач оплату послуг з охорони об`єкта за спірний період не здійснив.

Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, факт надання позивачем, визначених умовами договору послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної оплати отриманих послуг, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 158 967, 74 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 7.3. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати, згідно пункту 7.1.1. даного договору нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від суми простроченої оплати за кожний день прострочення, починаючи з наступного дня після останньої дати платежу.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати поставленого товару, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та умов договору, позивачем нараховано пеню у загальному розмірі 8 775, 24 грн за період з липня по листопад 2021.

Окрім того, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховані 3% річних у розмірі 1532, 71 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 545, 61 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд також дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, оскільки він є арифметично вірним та таким, що відповідає умовах договору та вимогам чинного законодавства.

Разом з цим, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив клопотання про зменшення розміру пені до 1 грн, враховуючи фінансовий стан відповідача, зумовлений невиконання зобов`язань його контрагентом.

За приписами статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства також мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

При цьому, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

В той же час, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 та у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі 910/9767/19, від 29.04.2020 у справі №917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

В даному випадку, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки недодержання своїх обов`язків контрагентами боржника не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань.

Суд, оцінюючи обставини справи, враховує, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суд звертає увагу, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому укладаючи договір про надання послуг з позивачем, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк.

При цьому, заявлений до стягнення позивачем розмір пені не може вважатись непомірним тягарем для відповідача і не є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру пені до 1 грн.

Окрім того, в тексті відзиву на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про надання йому відстрочки у виконанні рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року в справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005 року в справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року в справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини та громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Аналогічна правова позиція була висловлена Конституційним Судом України у рішеннях від 13.12.2012 року в справі №18-рп/2012, від 25.04.2012 року в справі №11-рп/2012 та від 30.06.2009 року в справі №16-рп/2009.

За частинами 1, 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Зі змісту вищенаведених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідно до положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Вищенаведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке рішення не може вважатися законним та справедливим.

Відтак, саме на заявника у контексті приписів статей 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України покладається обов`язок доведення існування відповідних підстав.

Натомість відповідачем не надано належних та допустимих доказів наведених ним причин неможливості виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Сам лише факт наявності заборгованості перед працівниками відповідача не зобов`язує суд надавати відстрочення або розстрочення виконання рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що на даний час підстави для відстрочення виконання рішення у справі відсутні, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача, викладеному в тексті відзиву на позовну заяву.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку щодо здійснення оплати по договору.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Левіт №1" до Державного підприємства "Управління справами Фонду державного майна України" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Управління справами Фонду державного майна України" (вул. Алмазова, буд. 18/9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 39950170) на користь Приватного підприємства "Левіт №1" (вул. Теплична, буд. 27, селище міського типу Слобожанське, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52005, код ЄДРПОУ 25518146) заборгованість у розмірі 158 967 (сто п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот шістдесят сім) грн 74 коп., пеню у розмірі 8775 (вісім тисяч сімсот сімдесят п`ять) грн 24 коп., інфляційні витрати у розмірі 3545 (три тисячі п`ятсот сорок п`ять) грн 61 коп., 3% річних у розмірі 1532 (одна тисяча п`ятсот тридцять дві) грн 71 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 592 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто дві) грн 32 коп.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

У зв`язку з перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпустці падписання повного тексту рішення здійнсюється після виходу судді з відпустки.

Повний текст рішення складено та підписано 05.09.2022

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА