Рішення

від 24.08.2022 по справі 914/2005/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2022 Справа № 914/2005/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Лабаз М-П.Ю., розглянувши справу

за позовом: Заступника керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави - в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Міністерства оборони України

до відповідача-1: Львівської міської ради

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Княгиня Ольга»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,

на стороні відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Скіпр»

про визнання незаконним і скасування пункту 1.4 ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 №3054 та визнання недійсним договору оренди землі від 22.05.2017

представники:

прокурор: Рапіта О.В.

позивача: Гудима В.О.

відповідача-1: Коржевич У.Ф.

відповідача-2: не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,

на стороні відповідача-2: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року заступник керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради та ТОВ «Княгиня Ольга» про визнання недійсним пункту 1.4 ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 № 3054 «Про вилучення з користування Міністерства оборони України земельних ділянок у м. Львові» та визнання недійсним договору оренди землі від 22.05.2017, укладеного між Львівською міською радою та ТОВ «Княгиня Ольга» щодо земельної ділянки загальною площею 4,6319 га, кадастровий номер 4610136900:07:003:0015, розташованої у м. Львові на АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2020, залишеним без змін Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021, позовні вимоги задоволено, визнано недійсним п.1.4 ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 №3054 «Про вилучення з користування Міністерства оборони України земельних ділянок у м. Львові», визнано недійсним договір оренди землі від 22.05.2017, укладений між Львівською міською радою та ТОВ «Княгиня Ольга», щодо земельної ділянки загальною площею 4,6319 га з кадастровим номером 4610136900:07:003:0015, яка розташована у м. Львові по АДРЕСА_1, стягнуто з Львівської міської ради на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону 3842,00 грн. судового збору.

Постановою Верховного Суду від 01.02.2022р. касаційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 у справі №914/2005/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №914/2005/19 передано на розгляд судді Крупнику Р.В.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.03.2022р. провадження у справі було відкрито за правилами загального позовного провадження.

14.04.2022р. через систему «Електронний суд» позивачем у справі подано письмове пояснення, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№7873/22.

14.04.2022р. Заступником керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, м. Львів подано на адресу суду письмове пояснення, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№7907/22.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.04.2022р. задоволено заяву заступника керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про відвід судді Крупника Р.В. у справі 914/2005/19, відведено суддю Крупника Р.В. від розгляду даної справи, справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу та визначення складу суду у порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2022р., справу № 914/2005/19 передано для розгляду судді Король М.Р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.04.2022р. вказану справу прийнято до розгляду, підготовче засідання призначено на 25.05.2022р. о 13.00 год.

26.04.2022р. відповідачем-1 у справі подано на адресу суду письмове пояснення, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№8479/22.

У підготовче засідання 25.05.2022р. з`явився прокурор, представник позивача відповідача-1.

Протокольною ухвалою від 25.05.2022р. підготовче засідання відкладено на 15.06.2022р.

Крім того, ухвалою від 25.05.2022р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача-2 та третіх осіб у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 15.06.2022р. з`явився прокурор, представники позивача, представник відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Протокольною ухвалою від 15.06.2022р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 06.07.2022р.

Крім того, ухвалою від 15.06.2022р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.

В судове засідання 06.07.2022р. з`явився прокурор, представник відповідача-1, відповідача-2.

В судовому засіданні 06.07.2022р. судом оголошено перерву до 25.08.2022р. о 11.00 год.

Крім того, ухвалою від 06.07.2022р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав позивача, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.

В судове засідання 25.08.2022р. з`явився прокурор, представник позивача відповідача-1.

Судом під час нового розгляду справи враховуються вказівки, які містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.02.2022р.

Суть спору: спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку прокурора, в даному спірному випадку має місце перевищення органом місцевого самоврядування, наданих йому повноважень, що полягають у незаконному розпорядженні земельною ділянкою, наданою свого часу для потреб оборони, що в свою чергу, призвело до порушення права власності держави на спірну земельну ділянку.

Позиція прокурора:

Прокурор, обгрунтовуючи позовні вимоги вказує щодо відсутності згоди Міністерства оборони України на вилучення спірної земельної ділянки, а отже вважає, що прийняття відповідачем ухвали в оскаржуваній частині та укладення оскаржуваного договору відбулось за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Прокурор подав до суду пояснення щодо поважності причин пропуску позовної давності, вказуючи на те, що Міністерству оборони України (позивачу у справі) про наявні порушення під час ухвалення оскаржуваної ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005р. стало відомо лише з часу отримання повідомлення прокурора від 25.07.2019р. та з позовної заяви.

Позиція позивача:

Підтримує позицію прокурора, зокрема, зазначає, що спірна земельна ділянка у 2005 році належала до земель оборони, її вилучення відбулось без згоди Міністерства оборони України, що порушує його право на спірну земельну ділянку.

Позиція відповідача-1:

Відповідач вважає, що спірна земельна ділянка з 1995 року належить до земель комунальної власності, а, ухвалюючи оскаржувану ухвалу міська рада діяла в межах, наданих законом.

Також відповідач вважає, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та не забезпечить реального поновлення прав особи, оскільки земельна ділянка обтяжена нерухомістю третіх осіб, забудована багатоквартирними житловими будинками.

Покликаючись на положення статті 267 Цивільного кодексу України, зазначено про попуск прокурором строку позовної давності.

Позиція відповідача-2:

Акцентує увагу на перебуванні спірної земельної ділянки з 1995 року у комунальній власності, ненаданні прокурором доказів віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони, оскільки у Державному акті на право постійного користування від 26.05.1997р. зазначено про надання земельної ділянки для будівництва житлових кварталів.

Відповідач-2 зазначав про пропуск прокурором позовної давності у даному випадку.

За результатами дослідження наданих учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 08.02.1985р. № 3-С «Про встановлення кордонів земельних ділянок військових містечок на території міста Львова» за КЕЧ Львівського району закріплено земельні ділянки по вул. Боженка 1, 3, 5 (на даний час вул. Княгині Ольги) загальною площею 13,36 га.

Ухвалами Львівської міської ради від 01.06.1995р. №157 та №158 вилучено з користування військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 ) земельні ділянки площею 4,95га по АДРЕСА_1, 8,19га по АДРЕСА_1 та військової частини НОМЕР_3 земельну ділянку площею 8,90га по вул.Стрийській у м.Львові і зараховано їх до земель міста. За рахунок земель міста надано КЕУ ПрикВО у постійне користування земельні ділянки площею 4,95 га на АДРЕСА_1 - Л. Кобилиці, 6,83 га по АДРЕСА_1 та 8,90 га по вул.Стрийській для будівництва житлових кварталів.

На підставі вказаних ухвал Львівської міської ради КЕУ ПрикВО видано державний акт (серія І-ЛВ № 001518 від 26.05.2007р.) на право постійного користування земельною ділянкою площею 20,68 га для будівництва житлових кварталів по АДРЕСА_1, відповідно до ухвали IV сесії 2 скликання Львівської міської ради народних депутатів від 01.06.1995р.

26.05.2004р. командувач військ Західного оперативного командування (м.Львів) звернувся із листом за вих. № 37/1/478 до Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України щодо передачі органам місцевого самоврядування земель оборони, серед яких земельна ділянка військового містечка НОМЕР_4 по АДРЕСА_1, площею 0,1233 га. Підставою передачі земельної ділянки слугувало відчуження за договором купівлі-продажу №4435 від 22.07.2003р. будівлі, заг. площею 1109,7 кв.м. (по ген.плану №87, клуб). У даному листі зазначено, що земельні ділянки, які пропонуються до вилучення з користування МОУ, не будуть використовуватися у подальшому для потреб ЗСУ та не можуть бути використані на потребу посилення соціального захисту військовослужбовців.

У подальшому, 06.10.2004р. начальник головного КЕУ ЗСУ звернувся з листом за вих. №303/1/4/2204 до першого заступника Міністра оборони України - керівника апарату МОУ, у якому підтримав вищевикладену пропозицію та просив розглянути надану Міністру оборони України доповідь та надати згоду на вилучення зазначених земельних ділянок та передачі їх до земель запасу органів місцевого самоврядування, у тому числі земельної ділянки військового містечка НОМЕР_4, площею 0,1233 га у АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу від 22.07.2003р. №4435. Інших ділянок по АДРЕСА_1 у даному зверненні не вказано.

У свою чергу, заступник Міністра звернувся до Міністра оборони України з аналогічною доповіддю щодо надання згоди на вилучення земельних ділянок, серед яких була зазначена земельна ділянка військового містечка НОМЕР_4 площею 0,1233га у АДРЕСА_1 (єдина ділянка на даній вулиці). 12.10.2004р. на вказаній доповіді Міністром оборони України проставлено резолюцію «Згоден».

13.10.2004р. директором адміністративного департаменту МОУ видано припис №7129/з про організацію виконання вказаного рішення Міністра оборони України.

18.10.2004р. Квартирно-експлуатаційним управлінням Західного оперативного командування (м.Львів) скеровано на адресу КЕВ м.Львова лист №37/1/995, яким повідомлено про дозвіл на передачу земельних ділянок, серед яких: 0,1233га з території військового містечка № НОМЕР_4 по АДРЕСА_1.

У матеріалах справи наявний лист командувача військ Західного ОК (м.Львів) ОСОБА_1 на адресу Львівської міської ради №37/1/716 від 22.09.2004р. (вх.НОМЕР_4.4-973 від 27.09.2005р.), у якому вказано: «Для забезпечення безквартирних військовослужбовців Львівського гарнізону Міністерства оборони України прийнято рішення по територіям звільнених військових містечок проводити будівництво та реконструкцію будівель під житло. Будівлі, які не можуть бути переобладнані, реалізовуються на конкурсах через уповноважені організації з метою отримання коштів на будівництво та придбання житла. Для проведення відчуження військового нерухомого майна необхідно виготовлення технічної документації, свідоцтва на право власності. Упродовж 2001-2005 років по земельних ділянках м.Львова Міністром оборони України приймались рішення на передачу, зокрема: « 2. По реалізації будівель і передачі земельних ділянок у власність міста, згідно ст.120 ЗК України «перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруди» земельні ділянки на яких знаходяться реалізовані будівлі підлягають передачі,земельних ділянок на яких здійснено відчуження об`єктів, загальною площею 11,2354 га до комунальної власності м.Львова, зокрема: військове містечко НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 - 0,1233 га (клуб), військове містечко № НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 - 4,95 га (технічна зона) та військове містечко № НОМЕР_4 АДРЕСА_1 пл. 0,2429 га реалізованої будівлі (їдальня). До цього часу жодного рішення про прийняття вказаних земельних ділянок до земель запасу міста не винесено. Прошу посприяти у вирішенні питання прийняття рішення міською радою по земельних ділянках, видачі свідоцтв на право власності.».

01.11.2005р. постійною комісією землекористування, будівництва і архітектури Львівської міської ради прийнято рішення вилучити за згодою з користування земельні ділянки та зарахувати до земель міста, у тому числі військове містечко № 1 по вул. Княгині Ольги у м. Львові площею 5,3162 га.

29.12.2005р. ухвалою Львівської міської ради №3054 «Про вилучення з користування Міністерства оборони України земельних ділянок у Львові» вилучено з користування Міністерства оборони України земельні ділянки, у тому числі площею 5,3162 га по АДРЕСА_1 (п.1.4 ухвали). В ухвалі зазначено, що вилучення відбувається за наслідками розгляду звернення Міністерства оборони України від 27.09.2005р. НОМЕР_4.4-973.

01.03.2007р. ухвалою Львівської міської ради № 610 погоджено ТзОВ «Княгиня Ольга» місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, площею 4,6319 га по АДРЕСА_1, в оренду терміном на 10 років за рахунок земель, що не надані у власність або користування, для будівництва та обслуговування житлового кварталу, а ухвалою Львівської міської ради № 808 від 10.05.2007р. затверджено ТзОВ «Княгиня Ольга» проект землеустрою, зобов`язано ТзОВ «Княгиня Ольга» у місячний термін укласти з Львівською міською радою договір оренди землі та провести його державну реєстрацію.

29.09.2011р. ухвалою Львівської міської ради № 843 погоджено ТзОВ «Княгиня Ольга» передачу до 10.05.2017р. у суборенду ТзОВ «Скіпр» земельної ділянки, заг. площею 1,6212 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового кварталу, за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі житлової забудови.

03.03.2017р. ухвалою Львівської міської ради №1661 продовжено ТзОВ «Княгиня Ольга» на 10 років термін оренди земельної ділянки, заг. площею 4,6319 га, по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610136900:07:003:0015) для будівництва та обслуговування житлового кварталу (код КВЦПЗ 02.03 - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку) за рахунок земель житлової та громадської забудови; визначено ТзОВ «Княгиня Ольга» у тримісячний термін укласти з Львівською міською радою договір оренди землі, встановивши річну орендну плату за землю; погоджено ТзОВ «Княгиня Ольга» надання у суборенду ТзОВ «Скіпр» частини земельної ділянки, площею 1,6212 га із загальної площі 4,6319 га по АДРЕСА_1 на термін дії договору оренди землі для будівництва та обслуговування житлового кварталу за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції.

22.05.2017р. між Львівською міською радою та ТзОВ «Княгиня Ольга» укладено договір оренди землі, зі змінами від 14.03.2018р.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.09.2019р., власником земельної ділянки, з кадастровим номером 4610136900:07:003:0015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1276046746101, площею 4,6319 га, за адресою: м.Львів, АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, формою власності - комунальна, визначено Львівську міську раду. Відповідно до інформації про державну реєстрацію іншого речового права, в оренді у ТзОВ «Княгиня Ольга» перебуває частина вказаної земельної ділянки, площею 4,6319 га, а в суборенді ТзОВ «Скіпр», терміном до 03.03.2017р. перебуває частина земельної ділянки, площею 1,6212 га, із загальної площі 4,6319 га.

25.07.2018р. військова прокуратура, з метою захисту порушених інтересів держави у сфері земельних відносин, листом №10/2/3-500, вих-18, звернулась до Міністерства оборони України з запитом про надання копії документів (розпоряджень, наказів МОУ), на підставі яких Львівською міською радою прийнято оскаржувану ухвалу.

28.08.2018р. прокуратурою регіону на наступний лист за №10/2/3-538, вих-18 від 17.08.2018р. отримано відповідь КЕВ м.Львова (вих.№3665) з долученням копій документів щодо земельної ділянки військового містечка НОМЕР_4 по АДРЕСА_1.

04.09.2018р. територіальний архівний відділ МОУ у відповідь на лист 10/2/3-539, вих-18 від 17.08.2018р. скерував на адресу прокуратури архівну довідку, якою повідомив про місце дислокації військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) - АДРЕСА_1 та вказав, що схеми, технічна документація, плани, державні акти на земельну ділянку, рішення, накази, розпорядження щодо відчуження (передачу, викуп) земельної ділянки по АДРЕСА_1 на зберігання до архівного відділу не надходили.

14.01.2019р. прокуратура отримала відповідь Львівської міської ради на лист №1.7-38245-001 від 07.12.2018р. щодо прийняття ухвали Львівської міської ради №3054 від 29.12.2005р. у частині вилучення земельної ділянки, площею 5,3162 га, по АДРЕСА_1 та зарахування її до земель міста.

12.10.2018р. прокуратурою на подані нею запити від 11.09.2018р. №597 та №598 отримано відповіді ТзОВ «Княгиня Ольга» та ТзОВ «Скіпр».

15.01.2019р. Управління земельних ресурсів департаменту містобудування ЛМР скерувало на запит прокуратури від 26.12.2018р. №05/2-831, вих-18 копію договору оренди землі, площею 4,6319 га, по АДРЕСА_1, 1-5 та погодження у суборенду ТзОВ «Скіпр» земельної длянки, площею 1,6212 га, за тією ж адресою з додатками.

20.06.2019р. прокуратурою листом №05/2-337, вих-19 повідомлено Міністерство оборони України про виявлені порушення використання земель оборони та зазначено, що заходи щодо витребування на користь держави земельної ділянки міністерством не вживались, тому прокуратурою на підставі п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» будуть здійснюватися заходи представницького характеру для захисту порушених інтересів держави щодо використання земель оборони.

27.09.2019р. до Господарського суду Львівської області надійшов позов у даній справі.

Підстави процесуального представництва прокурора інтересів держави в суді.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Міністерство оборони України та зазначив, що вказаний орган належним чином не здійснював захист інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом про витребування земельної ділянки до ЛМР, яка незаконно вилучила земельну ділянку, площею 4,95 га, та передала її у користування (оренду та суборенду).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Одночасно згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень слідує, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018р. у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені можливі порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Як слідує з матеріалів позовної заяви, прокурор звернувся до Міністерства оборони України із запитом від 25.07.2018р. про надання інформації та надання копії документів (розпоряджень, наказів МОУ), на підставі яких Львівською міською радою прийнято оскаржувану ухвалу. За наслідками розгляду отриманої відповіді прокурор виявив порушення використання земель оборони та звернувся до територіального архівного відділу МОУ, Управління земельних ресурсів, Львівської міської ради, орендаря та суборендаря щодо з`ясування інформації про земельну ділянку по АДРЕСА_1. 28.08.2018р. прокуратурою регіону на лист №10/2/3-538, вих-18 від 17.08.2018р. отримано відповідь КЕВ м.Львова за №3665 щодо земельної ділянки військового містечка НОМЕР_4 по АДРЕСА_1, а 14.01.2019 - відповідь Львівської міської ради щодо прийняття ухвали Львівської міської ради №3054 від 29.12.2005р. у частині вилучення земельної ділянки, площею 5,3162 га, по АДРЕСА_1 та зарахування її до земель міста.

20.06.2019р. прокурор повідомив позивача (лист №05/2-337, вих-19), що у зв`язку із невжиттям Міністерством оборони України відповідних заходів, з метою захисту порушених інтересів держави щодо використання земель оборони ним буде подано до суду позовну заяву.

Позов до суду прокурор подав 27.09.2019р.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. №3-рп/99 визначено, що під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України», Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Відповідно до ст.1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Отже, Міністерство оборони України є уповноваженим органом, який здійснює функції держави у спірних правовідносинах.

Враховуючи наведене та виходячи з того, що прокурор після виявлених порушень повідомив позивача про це та надав можливість йому самостійно звернутись з позовом до суду, однак Міністерство оборони України не вживало заходів щодо захисту порушеного права, суд дійшов висновку про те, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення 27.09.2019р. до суду з позовом у даній справі, що полягають у неналежному здійсненні уповноваженим органом Міністерством оборони України захисту інтересів держави.

Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав:

Правовий режим використання земель оборони станом на дату винесення спірного рішення був врегульований Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України «Про використання земель оборони», Законом України «Про Збройні Сили України», Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та підзаконними нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

За змістом ч.1 ст.77 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України «Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань.

Частиною 2 ст. 77 Земельного кодексу України унормовано, що землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності (в редакції, яка діяла до 06.09.2012 року).

Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування тільки у державній та комунальній власності

При цьому землі для потреб оборони є об`єктом права саме державної власності. Лише в окремих випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватися у комунальну власність.

Згідно з п. б) ч. 3 статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення), до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, утворених відповідно законодавства України.

Статтею 141 Земельного кодексу України визначався наступний вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ч. 1 статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України», Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Згідно абз. 9 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про оборону України», Міністерство оборони України здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002р. №1282 був затверджений Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, який визначав процедуру вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил та його безоплатної передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям, які провадять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

Відповідно п.2 Порядку №1282, вилучення військового майна з оперативного управління військових частин - прийняття Міноборони рішення про вилучення майна з оперативного управління військових частин з метою безоплатної передачі його до сфери управління органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

Згідно п. 4 Порядку № 1282, передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням:

1) Кабінету Міністрів України - щодо цілісних майнових комплексів;

2) Міноборони - щодо: іншого окремого індивідуально визначеного майна; житлового фонду та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі цілісних майнових комплексів.

Відповідно до пунктів 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997р. № 483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Таким чином, Міністерство оборони України виступало уповноваженим органом, який мав право розпоряджатись переданою йому в управління земельною ділянкою, в тому числі приймати рішення про згоду на її вилучення.

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка, площею 4,95 га, 01.06.1995р. (ухвала ЛМР №157) вилучена з користування військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 ) та зарахована до земель міста; за рахунок земель міста надана КЕУ ПрикВО у постійне користування для будівництва житлових кварталів.

Ухвалою Львівської міської ради від 29 грудня 2005 року (п.1.4) вилучено з користування МОУ земельну ділянку, площею 5,3162 га, військове містечко НОМЕР_4, по АДРЕСА_1 та зараховано таку до земель міста. У вказаній ухвалі зазначено, що вилучення відбувається за наслідками розгляду звернення Міністерства оборони України від 27 вересня 2005 року НОМЕР_4.4-973.

Судом встановлено, що підставою прийняття вказаної ухвали стало звернення командувача військ Західного оперативного командування (м.Львів) ОСОБА_1 (вих.№37/1/716 від 22.09.2004р.), яке зареєстроване відділом адміністративних послуг ЛМР 27 вересня 2005 року за НОМЕР_4.4-973.

При цьому, згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на передачу земельної ділянки, площею 4,95 га, місцевим органам влади, не надавалася.

Резолюцією Міністра оборони на доповіді першого заступника Міністра оборони України, керівника апарату МОУ щодо надання згоди на вилучення земельних ділянок, стосувалася земельної ділянки військового містечка НОМЕР_4, площею 0,1233 га, у АДРЕСА_1, що також підтверджується і іншими зверненнями.

Як встановлено судом, 12.10.2004р. на вказаній доповіді Міністром оборони України проставлено резолюцію «Згоден».

Суд оцінює вказану резолюцію як таку, що має внутрішній характер, адресована посадовим особам міністерства, та не містить остаточного рішення, відтак не може вважатись належним доказом вирішення питання про відмову від права користування земельною ділянкою, оскільки не є рішенням Міністра оборони України.

Таким чином, враховуючи наведене, в структурі Міністерства оборони України та Збройних Сил України правом прийняття рішення про вилучення земельних ділянок чи припинення права користування володіє лише Міністр оборони України, відтак інші посадові особи-командири військових частин, з`єднань, тощо, позбавлені права прийняття рішень стосовно земель та стосовно майна Збройних сил України.

Поряд з тим, як встановлено судом, письмове звернення командувача військ Західного ОК (м. Львів) №37/1/716 від 22.09.2004р., про яке йде мова в оскаржуваній ухвалі Львівської міської ради, не містить згоди землекористувача на вилучення спірної земельної ділянки, а таке містить лише зведену інформацію про прийняття Міністром оборони України рішень на передачу земельних ділянок у власність міста, зокрема, за результатами реалізації будівель (об`єктів), що знаходились на них. До зазначеного листа не долучено жодних додатків (згоди землекористувача Міністра оборони), які б слугували підставою для вилучення міською радою спірної земельної ділянки.

Крім того, у вказаному листі від 22.09.2004р. йдеться про події 2001-2005 років, тобто про період, який ще не настав, і таке звернення суперечить усім іншим зверненням КЕВ та МОУ, датованим пізніше жовтнем 2014 року. Крім цього, з реєстраційного штампу вхідної кореспонденції Львівської міської ради вказаний лист командувача військ Західного ОК (м. Львів) №37/1/716 від 22 вересня 2004 року зареєстрований у ЛМР зі спливом значного часу, лише 27 вересня 2005 року (вх.НОМЕР_4.4-973).

Відтак, за встановлених вище обставин, зазначений вище лист-звернення №37/1/716 від 22.09.2004р. (вх.НОМЕР_4.4-973 від 27.09.2005р.) не є згодою Міністерства оборони України на вилучення земельної ділянки, загальною площею 5,3162 га.

Отже, земельна ділянка, площею 4,95 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, частина якої передана в оренду відповідачу-2 (кадастровий номер 4610136900:07:003:0015, площа згідно довідки з Державного реєстру 4,6319 га) та є предметом даного спору, у 2005 році належала до земель оборони, її вилучення відбулось без згоди Міністерства оборони України, що порушує його право на дану земельну ділянку, відтак, п.1.4 оскаржуваної ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005р. №3054 «Про вилучення з користування Міністерства оборони України земельних ділянок у Львові» суперечить ст.141 ЗК України, відтак, є незаконним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що фактичне місце розташування спірної земельної ділянки є іншим, аніж АДРЕСА_1, про що свідчить схема земельної ділянки та копії витягів з Державного земельного кадастру. Спірній земельній ділянці визначено адресу: АДРЕСА_1, однак, будівлям, які на ній знаходяться, присвоєні номера - АДРЕСА_1 з індексами.Спірна земельна ділянка фактично знаходиться по АДРЕСА_1, проте не за адресою військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), а в іншому місці, на протилежній стороні АДРЕСА_1, де сучасні будівлі мають номери 98-100. Вказане підтверджується також інформацією з Публічної кадастрової карти та картографічних даних Google, що є загальнодоступними у мережі інтернет.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права та законні інтереси захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсним актів органу державної влади та місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом (ч.2 ст.20 ГК України).

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що прокурором та позивачем доведено незаконність пункту 1.4 ухвали Львівської міської ради №3054 від 29.12.2005р.

Щодо визнання недійсним договору оренди землі від 22 травня 2017 року, укладеного між Львівською міською радою та ТзОВ «Княгиня Ольга», відповідно до умов якого, останньому передано в оренду спірну земельну ділянку площею 4,6319 га, по АДРЕСА_1, суд приходить до висновку, про те, що, оскільки вилучення спірної земельної ділянки відбулось за відсутності згоди користувача земельної ділянки, відтак Львівська міська рада, за встановлення обставин незаконного вилучення земельної ділянки, не вправі розпоряджатися останньою, в тому числі передавати таку в оренду.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи наведене вище, беручи до уваги розпорядження міською радою земельною ділянкою, яка була незаконно вилучена без достатніх на те підстав, оспорюваний договір оренди такої земельної ділянки від 22 травня 2017 року підлягає визнанню недійсним.

При цьому, суд відхиляє покликання відповідача-1 на чинність ухвали міської ради, якою відповідачу-2 надано в оренду спірну земельну ділянку та яка передувала укладенню оспорюваного договору оренди земельної ділянки, оскільки вказана ухвала є актом індивідуальної дії, така вичерпала свою дію, шляхом укладення відповідного договору оренди, визнання недійсним якого і є предметом цього спору.

На думку суду обраний прокурором спосіб захисту спрямований на відновлення порушеного права та є ефективним.

Суд звертає увагу, що вимог про застосування наслідків недійсності спірного договору позивачем не заявлялось і судом такі наслідки не застосовуються, оскільки повернення відповідачами один одному всього отриманого на виконання цього правочину ніяким чином не тягне за собою поновлення порушеного права позивача.

Натомість, враховуючи те, що земельна ділянка забудована багатоквартирними житловими будинками, позивач має право в подальшому на обрання того способу захисту, котрий призведе до відновлення його порушеного права, зокрема про відшкодування збитків.

Суд зазначає, звернення позивача до суду з вищевикладеними вимогами не буде мати наслідком порушення «принципу процесуальної економії», оскільки право на таке звернення у позивача на цей час не існує і воно виникне тільки з моменту набрання рішенням у цій справі законної сили.

Щодо позовної давності, то суд вважає, що така не спливла у даному спорі, зважаючи на наступне:

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати свої права в примусовому порядку через суд.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. За змістом норми частини 1 статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Поряд з тим, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17).

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів, як суб`єктів владних повноважень, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Твердження відповідачів про те, що позивач міг довідатися про порушення права держави, про яке він заявляє, ще в день оприлюднення результатів голосування на веб-сайті Львівської міської ради, суд оцінює критично, адже опублікування рішення органу місцевого самоврядування не є беззаперечною підставою вважати, що позивач міг довідатися про таке рішення ще у 2005 році. У матеріалах справи відсутні та відповідачами суду не надані докази, які б підтверджували, що позивач володів інформацією про вилучення іншої земельної ділянки у АДРЕСА_1, окрім земельної ділянки площею 0,1233 га.

За результатами відповідної перевірки стану додержання вимог земельного законодавства у 2018 році прокурор повідомив Міністерство оборони України про порушені права та інтереси держави. До вказаного моменту, ні Міністерство оборони України, ні прокурор не знали про те, що земельна ділянка, площею більше, ніж 0,1233 га, незаконно вилучена з користування Міністерства оборони України. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Як встановлено судом, фактичне місце розташування спірної земельної ділянки є іншим, аніж АДРЕСА_1, про що свідчить схема земельної ділянки та копії витягів з Державного земельного кадастру. Спірній земельній ділянці визначено адресу: АДРЕСА_1, однак, будівлям, які на ній знаходяться, присвоєні номера - АДРЕСА_1 з індексами.Спірна земельна ділянка фактично знаходиться по АДРЕСА_1, проте не за адресою військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), а в іншому місці, на протилежній стороні АДРЕСА_1, де сучасні будівлі мають номери 98-100. Вказане підтверджується також інформацією з Публічної кадастрової карти та картографічних даних Google, що є загальнодоступними у мережі інтернет.

Вказане, додатково свідчить про те, що позивач не міг бути обізнаним про порушення своїх прав.

Беручи до уваги все наведене вище, суд приходить до висновку про те, що позивач та прокурор, звертаючись з позовом у даній справі не пропустили позовну давність, відтак, позов підлягає задоволенню в повному обсязі, з підстав, встановлених судом вище.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Сплата прокурором судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №722 та №723 від 18.07.2020р. на суму 3 842,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 та ч.9 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, з огляду на результати нового розгляду справи, оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення , а спір виник з вини відповідача-1, то судовий збір покладається на відповідача-1 у розмірі 3 842,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним п.1.4 ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005р. №3054 «Про вилучення з користування Міністерства оборони України земельних ділянок у м.Львові».

3. Визнати недійсним договір оренди землі від 22.05.2017р., укладений між Львівською міською радою та ТзОВ «Княгиня Ольга», щодо земельної ділянки загальною площею 4,6319 га з кадастровим номером 4610136900:07:003:0015, яка розташована у м.Львові по вул.Княгині Ольги, 1-5.

4. Стягнути з Львівської міської ради (79008, м.Львів, площа Ринок, 1; ідентифікаційний код 04055896) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007, місто Львів, вул.Клепарівська, 20; ідентифікаційний код 38326057) 3 842,00 грн. судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено та підписано 05.09.2022 р.

Суддя Король М.Р.