Постанова

від 30.08.2022 по справі 369/13883/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 369/13883/20

провадження № 61-8501св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач (заявник) - товариство з обмеженою відповідальністю «Крем-1»,

відповідачі: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_1 ,

третя особа - акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2020 року у складі судді Волчко А. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Крем-1» про вжиття заходів забезпечення позову до подання до суду позову товариства з обмеженою відповідальністю «Крем-1» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_1 , третя особа - акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», про визнання недійсними результатів електронних торгів.

Короткий зміст заявлених вимог

У листопаді 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Крем-1» (далі - ТОВ «Крем-1») звернулося до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 8,2646 га, кадастровий номер 3222480400:05:001:0319, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.

Заява обґрунтована тим, що ТОВ «Крем-1» є боржником у виконавчому провадженні № 60544814, в межах якого 16 вересня 2020 року Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України проведено електронні торги та реалізовано належну боржнику земельну ділянку.

Переможцем проведених електронних торгів став ОСОБА_1 .

Торги з реалізації зазначеного вище нерухомого майна було проведено з численними порушеннями порядку їх проведення, які порушили права та інтереси заявника, як власника реалізованого майна та боржника у виконавчому провадженні.

Предметом позову у даній справі буде вимога про визнання недійсними результатів електронних торгів з реалізації нерухомого майна (земельної ділянки), що входило до складу лоту № 439211.

Невжиття заходів забезпечення даного позову призведе до переходу права власності на об`єкт нерухомого майна, що був реалізований на відповідних торгах, спочатку до переможця торгів, а в подальшому і до інших осіб, що зробить неможливим виконання рішення суду у цій справі у випадку задоволення позову та потребуватиме додаткових зусиль та витрат від заявника для фактичного виконання відповідного судового рішення, що в свою чергу матиме наслідком порушення принципу балансу інтересів сторін.

Заявник просив суд:

- накласти арешт на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 8,2646 га, кадастровий номер 3222480400:05:001:0319, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2020 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, заяву задоволено.

Накладено арешт на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 8,2646 га, кадастровий номер 3222480400:05:001:0319, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.

Ухвала місцевого суду, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів заявника. Обраний заявником спосіб забезпечення позову не передбачає збитків відповідачів, а спрямований виключно на збереження існуючого правового становища майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, АТ «Укрексімбанк», посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

30 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

В касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суди не звернули увагу на те, що заявник не обґрунтував підстави для забезпечення позову та не надав суду жодних доказів об`єктивної вірогідності вчинення будь-яких дій, направлених на відчуження нерухомого майна. ТОВ «Крем-1» було подано декілька однакових заяв щодо обставин, які виникли під час примусового виконання рішення суду, яке набрало законної сили та стягувачем за яким є АТ «Укрексімбанк», а отже вирішення вказаних заяв прямо впливає на права та інтереси банку.

Автоматизованою системою документообігу суду вказаним заявам були надані наступні унікальні номери: № 369/13844/20 та № 369/13883/20. Заява про забезпечення позову до подання позову у справі № 369/13844/20 та заява про забезпечення позову до подання позову у справі № 369/13883/20 є ідентичними за складом учасників справи та за предметом. Очевидним є те, що ТОВ «Крем-1» вжило заходів, метою яких була маніпуляція автоматизованим розподілом справи між суддями.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 11) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» вказав, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

З матеріалів справи відомо, що заявник заперечує законність підстав набуття переможцем електронних торгів у власність належної йому земельної ділянки, кадастровий номер 3222480400:05:001:0319.

Судами встановлено, що заявником наведені як причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, так і обґрунтовано необхідність їх вжиття. Крім того, обраний заявником вид забезпечення позову у виді накладення арешту не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , прав та інтересів інших учасників справи, оскільки арештоване майно фактично зберігається в користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.

Враховуючи зазначене, з огляду на наявність у нового власника майна ОСОБА_1 реальної можливості до ухвалення рішення у справі розпорядитися спірним майном на власний розсуд, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до правильного висновку про доведеність доцільності застосування вказаного заходу забезпечення позову, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав заявника (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду.

Також судами встановлено, що заявником подано позов та відкрито провадження у справі про визнання електронних торгів недійсними.

Доводи щодо подання ТОВ «Крем-1» двох заяв щодо обставин, які виникли під час примусового виконання рішення суду, яке набрало законної сили та стягувачем за яким є АТ «Укрексімбанк» є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що заяву ТОВ «Крем-1» про вжиття заходів забезпечення позову (справа № 369/13844/20) ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2020 року повернуто заявнику (а. с. 53).

Такі доводи не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення місцевого суду.

Враховуючи викладене, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

За наведених обставин суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на законних підставах вжив заходів забезпечення позову.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

Є. В. Петров

В. В. Пророк