Рішення

від 01.09.2022 по справі 420/2793/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2793/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 04.02.2021 року №Ф-10311-52.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з 2010 року вона фактично не проводила підприємницьку діяльність, доходів від такої діяльності не отримувала.

Також, як стверджує позивач, з лютого 2013 по серпень 2016 року вона працювала у Веселокутській сільській раді Арцизького району Одеської областi, Одеськiй дирекції АТ «Укрпошта», з вересня 2018 по теперішній час працює у ТОВ «Агропрайм Холдінг», та внески з Єдиного соціального страхування на неї сплачено роботодавцями, що підтверджуються випискою з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування - iндивiдуальнi вiдомостi про застраховану особу (форма ОК-5). Крім того, вказано у позові, у цей період позивач народила двох дітей, отримувала відповідну соціальну допомогу. Позивач також змінювала прізвище у зв`язку з укладенням (розірванням) шлюбів, на сьогоднi має прiзвище «Шубіна». Позивач з 27.03.2018 року має iнше, ніж зазначене в оскаржуваній вимозі, зареєстроване місце реєстрації проживання.

Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу справ між суддями від 08.02.2022 року адміністративну справу за №420/2793/22 передано на розгляд судді Одеського окружного адміністративного суду Бутенко А.В.

Ухвалою суду від 17.02.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

06.04.2022 року (вх.№ЕС/1017/22) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що Головне управління ДПС в Одеській області не погоджується з доводами позивача.

Як вказано у відзиві, впродовж 2018 року ОСОБА_1 згідно пункту 2 частини першої статті 7 та абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464 (у редакції Закону №2148) зобов`язана була сплачувати щоквартально єдиний внесок у розмірі 2457,18 грн., нарахований за календарний квартал, в термін до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (19.04.2018; 19.07.2018; 19.10.2018; 21.01.2019). Платник ОСОБА_1 впродовж 2019 року зобов`язана була сплачувати щоквартально єдиний внесок у розмірі 2754,18 грн., нарахований за календарний квартал, в термін до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (19.04.2019; 19.07.2019; 19.10.2019; 21.01.2020). Та впродовж 2020 року зобов`язана була сплачувати щоквартально єдиний внесок у розмірі 3960,00 грн., нарахований за календарний квартал, в термін до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (21.04.2020; 20.07.2020, 19.10.2020, 19.01.2021) як фізична особа - підприємець. Згідно змін до діючого закону України від 17.03.2020 року № 533 IX розділ 8 Доповнено п 9.10: « Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення короновірусної хвороби ( COVID 19 ).

У відзиві вказано, що у зв`язку з зазначеним, в ІКП платника за технологічним кодом 71040000 виникла недоїмка зі сплати єдиного внеску за 2017 рік, нарахована по строку 09.02.2018 року у сумі 8448,00 грн., за 2018 рік у сумі 9828,72 грн., за 2019 рік у сумі 11016,72 грн. та за 2020 рік у сумі 8495,30 грн. 09.02.2018 року 8448 грн. - нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рiк; 19.04.2018 року 2457,18 грн. нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 1 квартал 2018 року; 19.07.2018 року 2457,18 грн. нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 2 квартал 2018 року; 19.10.2018 року 2457,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 3 квартал 2018 року; 21.01.2019 року 2457,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 4 квартал 2018 року; 19.04.2019 року 2754,18 грн. нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 1 квартал 2019 року; 19.07.2019 року 2754,18 грн. нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 2 квартал 2019 року; 21.10.2019 року 2754,18 грн. нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 3 квартал 2019 року; 20.01.2020 року 2754,18 грн. нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 4 квартал 2019 року; 21.04.2020 року 2078,12 грн. нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 1 квартал 2020 року; 20.07.2020 року 1039,06 грн. нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 2 квартал 2020 року; 19.10.2020 року 3178,12 грн. нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 3 квартал 2020 року; 19.01.2021 року 2200 грн. нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 4 квартал 2020 року.

На думку відповідача, отримана позивачем заробітна плата як найманого працівника та факт реєстрації його фізичною особою підприємцем без отриманого від підприємницької діяльності доходу є різними базами нарахування єдиного внеску, які не виключають один одного

Також у відзиві викладено заперечення проти стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області витрат на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу справ між суддями від 22.06.2022 року адміністративну справу за №420/2793/22 передано на розгляд судді Одеського окружного адміністративного суду Корой С.М.

Ухвалою суду від 27.06.2021 року прийнято до провадження справу №420/2793/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги та розпочато розгляд справи №420/2793/22 спочатку.

Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 24.01.2007 року (номер запису: 25270000000002219) та здійснювала наступний вид діяльності за КВЕД: 51.19.0 посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту (основний).

07.05.2021 року на підставі власного рішення позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запису № 2005270060002002219 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

З наданої до суду інтегрованої картки ОСОБА_1 по єдиному внеску судом встановлено, що у позивача:

- станом на 09.02.2018 року рахується недоїмка в сумі 8448 грн;

- станом на 31.12.2018 року рахується недоїмка в сумі 15819,54 грн;

- станом на 31.12.2019 року рахується недоїмка в сумі 26539,26 грн;

- станом на 31.12.2020 року рахується недоїмка в сумі 35588,74 грн;

- станом на 17.06.2021 року рахується недоїмка в сумі 37788,74,74 грн.

04.02.2021 року Головним управлінням ДПС в Одеській області на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10311-52-У, в якій визначено, що станом на 04.02.2021 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_3 становить 37788,74,74 грн.

Суд зазначає, що станом на дату звернення позивача до суду її прізвищем є « ОСОБА_4 ».

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2021 року №Ф-10311-52-У протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI у цьому Законі нижче наведені терміни вживаються в такому значенні:

єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2);

податкові органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його територіальні органи (пункт 3-1);

недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6).

Згідно з пунктами 1 та 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

За правилами, встановленими ч. 4 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», обов`язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в первісній редакції, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

До членів сімей фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15-річного віку, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою - підприємцем, але спільно з ним провадять підприємницьку діяльність і отримують від цього частину доходу

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції в редакції Закону № 77-VIII від 28.12.2014 єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України №1774-VIII від 06.12.2016, який набрав чинності з 01.01.2017, до абзацу 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ внесено зміни, замінивши у першому реченні абзацу другого слова "має право самостійно" словом "зобов`язаний".

Крім того, Законом №2148-VIII від 03.10.2017 викладено пункт другий частини першої статті 7 Закону №2464-VІ в такій редакції: «для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону № 77-VIII від 28.12.2014 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з ч. 5 статті 8 Закону №2464-VI (в редакції Закону № 909-VIII від 24.12.2015) єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22% до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Відповідно до ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції, чинній станом на 31.10.2014 року єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Платники єдиного внеску, зазначені у п. 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

В частині 1 статті 25 Закону № 2464-VІ зазначено, що рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі несплати або несвоєчасної сплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", положення цієї статті застосовуються виключно щодо суми страхових внесків, що має сплачуватися платником єдиного внеску.

Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України. Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України. У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, інформує про це платників єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (частина 4 статі 25 Закону).

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (в подальшому - Інструкція № 449, у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із п. 1 роз. VI Інструкції № 449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивач з дати його державної реєстрації як фізичної особипідприємця по дату внесення запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності був платником єдиного внеску, а відповідач був вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Відповідно до відомостей з індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 щодо ОСОБА_1 (а.с.18-19), за позивача страхові внески сплачувались:

- за період січень 2017 року по липень 2017 року сплачувались страхувальником з кодом за ЄДРПОУ 22485297;

- за період січень 2018 року по серпент 2018 року сплачувались страхувальником з кодом за ЄДРПОУ 22485297;

- за період з вересня 2018 року по грудень 2018 року сплачувались страхувальником з кодом за ЄДРПОУ 36233605;

- за період січень 2019 року по грудень 2019 року сплачувались страхувальниками з кодами за ЄДРПОУ 03194855, 36233605, 42837514;

- за період січень 2020 року по вересень 2018 року сплачувались страхувальниками з кодами за ЄДРПОУ 03194766, 36233605.

13 травня 2020 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 592-IX (далі Закон № 592-IX, яким внесено, зміни, зокрема, до ч.6 ст.4 Закону № 2464-VI.

Розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 592-IX визначено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2021 року, крім пункту 5 розділу I цього Закону, що набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Так, відповідно до ч.6 ст.4 Закону № 2464-VI в редакції Закону № 592-IX особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час лише з 01.01.2021 діє частина шоста статті 4 Закону № 2464-VI із змінами внесеними Законом № 592-IX.

Водночас, єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 22.09.2020 року у справі №620/2772/19, від 18.02.2022 року у справі №420/4911/20.

Отже, в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї у періоди 2018 червень 2019 року (включно) сплачували вищевказані страхувальники в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем.

Відтак, за вказані періоди податковий орган протиправно нарахував позивачу заборгованість по сплаті ЄСВ, а тому спірна податкова вимога підлягає скасуванню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч.1, 3 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 992,40 грн. судового збору за подання до суду заяви про забезпечення позову.

З урахуванням задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про стягнення з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) на користь позивача судового збору у розмірі 992,40 грн.

У позові позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Як вже зазначено у відзиві, у відзиві викладено заперечення проти стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області витрат на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Суд вказує на те, що відповідачем не було подано до суду відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певну суму, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17 додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.03.2021 у справі № 712/1720/19.

Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Суд зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Так, згідно матеріалів справи, 21.01.2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Кочуровим А.О. укладено договір про надання правової допомоги.

Договором визначено, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 6000 грн.

На підтвердження понесених позивачем судових витрат до суду надано розрахунок гонорару, детальний опис робіт, рахунок-фактуру, прибутковий ордер.

У постанові Верховного суду від по справі №640/18402/19 вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом також зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Враховуючи зазначене, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмір 2000,00 грн. на користь позивача, оскільки такий розмір гонорару є співмірним зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу 04.02.2021 року №Ф-10311-52.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РОНКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Головне управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166).

Суддя Корой С.М.