Рішення

від 17.08.2022 по справі 640/16833/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2022 року м. Київ № 640/16833/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомКиївського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів доТовариства з обмеженою відповідальністю «Ланет Бізнес»про стягнення адміністративного-господарської санкції та пені,ВСТАНОВИВ:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач або Київське МВФСЗІ) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланет Бізнес» (надалі - відповідач або ТОВ «Ланет Бізнес»), в якому просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланет Бізнес» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 89 250,00 грн. (вісімдесят дев`ять тисяч двісті п`ятдесят гривень);

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланет Бізнес» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 1 068,18 грн. (одна тисяча шістдесят вісім гривень 18 коп.).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до «Звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2020 рік середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства відповідача у 2020 році становила 14 осіб, а отже у відповідача повинна була бути працевлаштована 1 особа з інвалідністю; відповідачем не виконано нормативу, призначеного до працевлаштування осіб з інвалідністю, що є порушенням ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»; відповідно до ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: - попит на робочу силу (вакансії); проводити попередні консультації з первинною профспілковою організацією, з якою укладено колективний договір, залучення працівників інших роботодавців, зокрема працівників суб`єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні; за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю, і не зайняте ними, відповідач до 15.04.2021 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 89 250,00 грн.; однак відповідач адміністративно-господарські санкції не сплатив; отже за період з 16.04.2021 по 11.06.2021 відповідачу нарахована пеня в розмірі 1 068,18 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу було передано судді Пащенку К.С.

24.06.2021 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/16833/21 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

05.08.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства на початок 2020 року становила 14 осіб, на виконання вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», 02.01.2020 відповідачем було прийнято на роботу (працевлаштовано) особу з інвалідністю ОСОБА_1 на посаду рекламного агента; крім того, 02.01.2020 на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», відповідач через Електронний кабінет платника подав до Державної податкової служби України відповідне Повідомлення про прийняття працівника на роботу; таким чином в ТОВ «Ланет Сервіс» у 2020 році було зайнято одне робоче місце та забезпечено працевлаштування особи, яка є особою з інвалідністю; разом з тим, в звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік відповідачем була допущена помилка, а саме: у рядку 02 «з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб» відображено помилково знак «-», замість вірної цифри « 1»; а тому технічна описка у звіті не є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій, оскільки відповідач виконав свій обов`язок із працевлаштування осіб з інвалідністю самостійно.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

27.01.2021 відповідачем подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою № 10-ПОІ (Річна), затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 № 591 за погодженням з Держстатом.

Згідно цього звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 14 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - «-». Відповідно до нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, але згідно даного звіту відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю. Таким чином, на переконання позивача, відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Позивач здійснив розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що становить 89 250,00 грн., та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 1 068,18 грн.

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Згідно із ч. 2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частинами 1, 2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до положень частин 1, 4 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Законодавцем встановлений норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, в розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, і кожне підприємство, яке використовує найману працю, повинно дотримуватись такого нормативу.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 № 591 затверджено форми звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкції щодо її заповнення (далі - Інструкція № 591).

Як передбачено п. 1 Інструкції № 591 форму звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» (далі - звіт) заповнюють державною мовою підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці).

Пунктом 2 Інструкції № 591 унормовано, що звіт підписується керівником і головним бухгалтером (за наявності такої посади). У звіті чітко і розбірливо має бути заповнено всі графи та рядки. Замість відсутніх даних проставляється прочерк. Виправлення підтверджується підписом керівника.

Пунктами 6, 7, 8 Інструкції № 591 передбачено, що у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за звітний рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 глави 3 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 року за № 1442/11722, з розподілом за статтю, віком та місцем проживання.

У рядку 02 відображається середньооблікова кількість штатних працівників за звітний рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, з розподілом за статтю, місцем проживання та віком.

Якщо фізичній особі, яка використовує працю найманих працівників, відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, вона збільшує показник рядка 02 на одиницю.

У рядку 03 відображається кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, установленого статтею 19 Закону, повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем.

Показник рядка 03 для роботодавців, у яких працює від 25 осіб, визначається шляхом множення показника рядка 01 на 4 %; для роботодавців, у яких працює від 8 до 25 осіб, дорівнює 1.

Із матеріалів справи слідує, що 27.01.2021 ТОВ «Ланет Бізнес» подало Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю (форма № 10-ПОІ (річна)) за 2020 рік, відповідно до якого:

- середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (код рядка 01) становить 14 осіб;

- з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність (код рядка 02) становить «-»;

- кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (код рядка 03) становить 1 особу;

- фонд оплати праці штатних працівників (код рядка 04) становить 2 498,8 тис. грн.;

- середньорічна заробітна плата штатного працівника (з одним десятковим знаком) (код рядка 05) становить 178,5 тис. грн.;

- сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (з одним десятковим знаком) (код рядка 06) становить 89,2 тис. грн.

Отже із вказаного звіту вбачається, що відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», у відповідача в 2020 році повинна працювати 1 особа з інвалідністю, при цьому фактично у звіті зазначено «-».

Натомість, у відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що у Звіті про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю (форма № 10-ПОІ (річна)) за 2020 рік була допущена технічна помилка, і у рядку звіту 02 - з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність мало би бути зазначено 1, однак помилково зазначено «-».

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу № 2-к від 02.01.2020 про прийняття на роботу, на посаду рекламного агента ТОВ «Ланет Бізнес» з 03.01.2020 було прийнято ОСОБА_1 , який відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 265075 є інвалідом третьої групи безстроково.

За вказаних обставин суд вважає, що відповідачем виконаний встановлений ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Як передбачено ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно із ч. 3 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку (ч. 9 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

За приписами ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. При цьому, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Натомість, відповідачем протягом 2020 року було виконано встановлений ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а помилка, допущена у Звіті про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю (форма № 10-ПОІ (річна)) за 2020 рік, не призвела до порушення обов`язку відповідача щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, суд вважає, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення. А отже правові підстави для притягнення відповідача до відповідальності відсутні.

Принагідно суд акцентує увагу, що згідно з положеннями ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Натомість позивач по справі не довів обґрунтованість своєї правової позиції щодо стягнення із відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів не підлягають задоволенню.

Що стосується судових витрат, то у відповідності до ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки в даному проваджені суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Суддя К.С. Пащенко