Постанова

від 17.08.2022 по справі 380/99/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/99/22 пров. № А/857/8536/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.

з участю секретаря судового засідання Гриньків І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Леоні Ваерінг Системс УА ГмбХ» до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за апеляційною скаргою Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року (суддя першої інстанції Брильовський Р.М., м. Львів, повний текст складено 03.05.2022)

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Леоні Ваерінг Системс УА ГмбХ» (далі -ТОВ «Леоні Ваерінг Системс УА ГмбХ») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.12.2021 № 419/33-00-04-02-02 та податкове повідомлення-рішення від 08.12.2021 № 420/33000-04-02-02.

В обґрунтування позову зазначено, що висновками контролюючого органу, викладені в акті № 434/33-00-04-02-02/31358171 від 18.11.2021 року про порушення позивачем вимог п.198.5 абз. «г» ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України є хибними. Позивач вважає, що господарські відносини між ТОВ «Леоні Ваерінг Системс УА ГмбХ» та ТОВ «Технорух» підтверджуються первинними документами, зокрема договором, видатковими накладними, актом звірки розрахунків, платіжними документами, що підтверджують фактичне виконання договору поставки. Позивач вважає протиправними податкове повідомлення-рішення від 08.12.2021 № 419/33-00-04-02-02, яким визначена сума бюджетного відшкодування у розмірі 418 190, 52 грн та штрафні санкції 41819, 06 грн, та податкове повідомлення-рішення від 08.12.2021 № 420/33000-04-02-02, яким визначено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в розмірі 6540 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року позовні вимоги було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Західного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків від 08.12.2021 № 419/33-00-04-02-02 та від 08.12.2021 № 420/33-00-04-02-02. Стягнуто з Західного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ТОВ «Леоні Ваерінг Системс УА ГмбХ» судовий збір у розмірі 6998,24 грн.

Із таким судовим рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що перевіркою господарської діяльності позивача встановлено обставини, які в сукупності свідчать про недостовірність відомостей про учасників постачання ТМЦ. Вказує, що неможливо встановити походження товарів відвантажених позивачу, оскільки ТОВ «Технорух» не здійснював самостійного імпорту. Стверджує, що відсутні технічні та трудові ресурси щодо самостійного виготовлення, а по ланцюгу постачання придбання товарів або офіційного їх імпортування не встановлено.

У судовому засіданні представник апелянта Гавриляк Р.А. підтримав апеляційну скаргу з підстав, що в ній викладені. Зауважив, що матеріалами справи не підтверджено факт реального отримання товарів позивачем, їх транспортування. Отже, нараховані податкові зобов`язання є правомірними.

Представник позивача Вакула А.Я. заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та пояснив, що позовні вимоги є обґрунтованими і задоволені у відповідності до чинного законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 19 жовтня по 19 листопада 2021року відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн по декларації з податку на додану вартість за серпень 2021 (вхідний від 18.03.2021 №9055450662) з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.

За результатами перевірки Західним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків складено Акт №434/33-00-04-02-02/31358171 від 18.11.2021 року, в якому встановлено порушення позивача вимог п.198.5 абз. «г» ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акта відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 08.12.2021 № 419/33-00-04-02-02, згідно із яким визначена сума бюджетного відшкодування у розмірі 418 190, 52 грн. та штрафні санкції 41819,06 грн та від 08.12.2021 № 420/33000-04-02-02, згідно із яким визначено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в розмірі 6540 гривень.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність вказаних податкових повідомлень-рішень з таких підстав.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. За відсутності факту поставки товарів, відповідні суми не можуть враховуватись у податковому обліку, навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

Розумною економічною причиною (діловою метою) в розумінні підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Підпунктом 16.1.2. пункту 16.1. статті 16 ПК України визначений обов`язок платника податків вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Відповідно до підпункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу

Відповідно до статті першої Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Стаття дев`ята указаного Закону передбачає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за приписами Закону № 996-ХІV визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з внесеними змінами) далі - Положення №88) визначено, що первинні документами - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.2. Положення № 88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

За змістом пункту 2.4 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене Міністерством фінансів України № 318 від 31.12.1999 та зареєстроване у Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248 (далі - П(С)БО 16), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Згідно з пунктом шостим П(С)БО 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до пункту сьомого П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

За змістом підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

На підставі вимог пункту 198.1. статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.2. статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

На підставі пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як видно з акта перевірки, відповідач дійшов висновку про неможливість здійснення господарської операції з ТОВ «Технорух» у зв`язку з відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та/або реального задекларованого виробництва, ТОВ «Технорух» не є виробником, оскільки відсутні об`єкти оподаткування та трудові ресурси.

Разом з тим, судом встановлено, що 02.06.2020 позивачем із ТОВ «Технорух» укладено договір купівлі-продажу № ЛТ0206, відповідно до п. 1.1. якого предметом договору є купівля запасних частин до обладнання, допоміжного інструменту, комплектуючих засобів виробництва, а також товарів виробничого та невиробничого призначення.

На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надано копії видаткової накладної ТОВ «Технорух» № 32 від 01.07.2021, згідно з якою позивачу поставлено товар «Гачок для стелажу «Пагода» в кількості 4000 штук на загальну суму 720000 гривень включно із ПДВ, видаткової накладної № 33 від 01.07.2021 «стелаж «Пагода» у кількості 15 штук на загальну суму 1069200 гривень із ПДВ, видаткової накладної № 35 від 09.07.2021 «тримач для пістолету косий» в кількості 100 штук та «тримач для пістолету» в кількості 100 штук на загальну суму 49200 гривень із ПДВ, видаткової накладної № 36 від 02.08.2021 «гачок для стелажу «Пагода» в кількості 4000 штук на загальну суму 720000 гривень із ПДВ, видаткової накладної № 37 від 14.08.2021 «допоміжний інструмент № 417» в кількості 5 штук, «допоміжний інструмент № 418» в кількості 5 штук, «допоміжний інструмент № 426» в кількості 5 штук на загальну суму 10440 гривень із ПДВ, видаткової накладної № 38 від 28.08.2021 «гачок для стелажу «Пагода» в кількості 160 штук на загальну суму 28800 гривень із ПДВ.

Позивачем підтверджено здійснення оплати контрагенту в сумі 1008,29 гривень платіжним дорученням № 7730 від 01.07.2021, 1008,29 гривень платіжним дорученням № 7731 від 01.07.2021, 570 гривень платіжним дорученням № 7734 від 01.07.2021, 1200 гривень платіжним дорученням № 6777 від 12.07.2021, 5100 гривень платіжним дорученням № 7813 від 05.08.2021, 31457,40 гривень платіжним дорученням № 2572-к від 05.08.2021, 720000 гривень платіжним дорученням № 2681-к від 16.08.2021, 1069200 гривень платіжним дорученням № 2682-к від 16.08.2021.

Також отримання позивачем товару підтверджено копіями накладних на прихід товару № 0L00-004369 від 05.07.2021; № 0L00-004367 від 05.07.2021; № 0L00-004659 від 14.07.2021; № 0L00-005155 від 10.08.2021; № 0L00-005284 від 16.08.2021; № 0L00-005700 від 31.08.2021, копією акту звірки розрахунків між ТзОВ «Леоні Ваерінг Системс УА ГмбХ» та ТзОВ «Технорух» за період з 01.07.2021 по 31.08.2021, а також копіями фотознімків товарів, придбаних у ТОВ «Технорух».

Також на підтвердження наявності повноважень на отримання товарів у підписантів накладних апеляційному суду надано копії наказів, якими підтверджено трудові обов`язки з працівниками, які безпосередньо отримували товар, а також копії довіреностей, якими їх уповноважено здійснювати такі дії.

Слід також зазначити, що з наявних у матеріалах справи доказів вбачається факт використання позивачем придбаних у ТОВ «Технорух» товарів у своїй господарській діяльності, що свідчить про наявність у позивача ділової мети під час вчинення оспорюваних фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Технорух».

При цьому відповідач самостійно не проводив інвентаризацію для встановлення фактичної наявності чи відсутності придбаного позивачем товару.

Отже, факт наявності придбаних товарів і їх використання у господарській діяльності позивача контролюючим органом не спростовано.

Відповідач в обґрунтування правомірності висновків про завищення суми бюджетного відшкодування на 418190,52 гривень та суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 6540 гривень вказано про те, що неможливо встановити походження товарів відвантажених позивачу, оскільки ТОВ «Технорух» не здійснював самостійного імпорту, відсутні технічні та трудові ресурси щодо самостійного виготовлення, а по ланцюгу постачання придбання зазначених товарів або офіційного їх імпортування не встановлено.

Такий висновок ґрунтується на відповіді ГУ ДПС у Львівській області від 03.11.2021 № 6803/7/13-01-07-08-17.

Відповідно до цієї відповіді проведеним аналізом бази даних АІС ЄРПН встановлено відсутність придбання ТОВ «Технорух» у контрагентів-постачальників реалізованих для позивача за період з 01.01.2020 до 31.08.2021 відповідних товарів.

Зазначена відповідь містить відомості щодо скерування запиту про надання інформації та її документального підтвердження по взаєморозрахунках із позивачем на адресу ТОВ «Технорух», але відповіді на такий запит представником відповідача суду не надано.

Таким чином, доводи відповідача щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу базуються лише на інформації, отриманій з даних податкової звітності з податку на додану вартість контрагента позивача та інформаційних баз даних ДФС України, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Така правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 14.03.2019 у справі № 818/19/16.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 813/7081/14.

Суд зазначає, що відповідач не надав доказів, що під час проведення планової документальної перевірки ТОВ «Леоні Ваерінг Системс УА ГмбХ» контролюючим органом проводились перевірки контрагента позивача. Сумнівність господарських операцій позивача з контрагентами обґрунтовується податковим органом виключно посиланням на інформацію, викладену в інформаційних базах даних податкового органу, Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд не бере до уваги доводи відповідача про відсутність у контрагентів позивача можливості здійснювати господарські операції через відсутність у них основних засобів та достатньої кількості трудових ресурсів з огляду на таке.

Норми Податкового кодексу України не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податку від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про необізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов`язки, не передбачені чинним законодавством.

Суд зазначає, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому у первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що контролюючий орган не спростував доводів позивача та не надав суду доказів, які б свідчили про відсутність факту реального здійснення операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Технорух».

Також слід зазначити, що висновки акта перевірки від 18.11.2021 не містять посилань на порушення саме позивачем вимог податкового законодавства, а відображають лише припущення про неможливість підтвердження реальності здійснення господарської операції контрагентом позивача, що є неприпустимим.

Обґрунтування правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення обставинами, які засвідчують порушення норм податкового законодавства не позивачем, а його контрагентами (постачальниками) є неприпустимим також і з огляду на практику Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у параграфах 70 - 71 рішення від 22.01.2009 у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ зазначив: "[…] Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

На підставі викладеного, колегія суддів, вважає, що суд правильно встановив фактичні обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 05.09.2022 у зв`язку з тимчасовою відсутністю судді Затолочного В.С.