Рішення

від 04.09.2022 по справі 910/12117/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.09.2022Справа № 910/12117/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Словянські шпалери - КФТП» вул. Передзаводська,4, м. Корюківка, Корюківський район, Чернігівська область, 15300

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова енергія ЛТД» вул. Харківське Шосе, 144-Б, м. Київ, 02091

про стягнення 282 902,13 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватного акціонерного товариства «Слов`янські шпалери-КФТП» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова енергія ЛТД» про стягнення 282 902,13 грн. боргу, а саме 215 780,32 грн. основного боргу, 16 680,12 грн. процентів річних та 48 441,69 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 14/02/2018 від 14.02.2018 в частині своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару та наданих транспортних послуг, а також за Договором №249/30-18 від 30.08.2018 в частині своєчасної та повної оплати наданих допоміжних послуг щодо транспортування, навантаження, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у вказаному розмірі, за наявності якої останнім нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12117/21 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/12117/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5 частини 6 вказаної статті).

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 05.08.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 144-Б та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим, копія ухвали суду від 05.08.2021 повернута відділенням поштового зв`язку 11.08.2021 неврученою відповідачу у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/12117/21 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення їх про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 05.08.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

При цьому судом враховано факт ознайомлення представника ТОВ «Нова енергія ЛТД» - директора товариства Дзецько Д.В. з матеріалами справи № 910/12117/21 за клопотанням б/н від 01.09.2021, що підтверджується розпискою останнього.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Таким чином, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова енергія ЛТД» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 14.02.2018 між Приватним акціонерним товариством «Слов`янські шпалери - КФТП» (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова енергія ЛТД» (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір №14/02/2018 (далі -Договір 1), за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару), найменування та ціна якого зазначаються в додатках (специфікаціях) до цього Договору, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі прийняти та оплатити вказаний товар.

Розділами 1 - 10 Договору сторони узгодили предмет договору, ціну і порядок розрахунків, умови передачі товару, порядок приймання товару, якість та асортимент товару, відповідальність сторін, термін дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 9.1 Договору 1 даний Договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 31 грудня 2018 року, а в частині розрахунків до повного їх виконання.

Якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не надішле письмове повідомлення іншій стороні про зміну або небажання продовжувати дію цього Договору на інший термін, цей Договір вважається продовженим на тих самих умовах на календарний рік без обмеження кількості пролонгацій (пункт 9.2 Договору 1).

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України, з елементами договору перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що можливість укладення сторонами змішаного договору та узгодження ними умов в такому договорі не суперечить приписам ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України, відповідно до яких сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 4.1 Договору 1 постачальник зобов`язується поставити товар на умовах - склад покупця, протягом трьох робочих днів з моменту отримання від покупця попередньої оплати вартості товару, та вартості транспортних послуг на поставку товару.

Приймання товару здійснюється згідно видаткових накладних покупцем або представником покупця на підставі довіреності, оформленої відповідно до вимог чинного законодавства (пункт 3.3 Договору 1).

Згідно з пунктом 4.2 Договору 1 датою поставки партії товару вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній видатковій накладній (відповідному товаросупроводжувальному документі).

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент приймання-передачі товару, що підтверджується видатковою накладною, підписаною представниками сторін (пункт 4.3 Договору 1).

За матеріалами справи судом встановлено, що 06.08.2018, 07.08.2018 та 08.08.2018 на виконання умов вищевказаного Договору 1 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений Договором товар на загальну суму 201 960,00 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними, а саме видатковими накладними: №3596 від 06.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3595 від 06.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3594 від 06.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3593 від 06.08.2018 на суму 9 180,00 грн., видатковою накладною №3606 від 07.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3605 від 07.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3604 від 07.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3603 від 07.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3602 від 07.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3601 від 07.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3599 від 07.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3600 від 07.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3598 від 07.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3597 від 07.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3528 від 08.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3527 від 08.08.2018 на суму 9 180 грн., №3526 від 08.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3525 від 08.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3524 від 08.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3609 від 08.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3608 від 08.08.2018 на суму 9 180,00 грн., №3523 від 08.08.2018 на суму 9 180,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченими відбитками печаток сторін та підписами на видаткових накладних представників постачальника - ПАТ «Слов`янські шпалери - КФТП» та покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Енергія ЛТД", повноваження якого підтверджується довіреністю № 68 від 01.08.2018, копія якої надана позивачем.

Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставок у період 06, 07 та 08 серпня 2018 року на адресу ТОВ «Нова енергія ЛТД», а також надання послуг з перевезення вантажу позивачем надані копії товарно - транспортних накладних, а саме: №Р3596 від 06.08.2018, №Р3595 від 06.08.2018, №Р3594 від 06.08.2018, №Р3593 від 06.08.2018, №Р3606 від 07.08.2018, №Р3605 від 07.08.2018, №Р3604 від 07.08.2018, №Р3603 від 07.08.2018, №Р3602 від 07.08.2018, №Р3601 від 07.08.2018, №Р3599 від 07.08.2018, №Р3600 від 07.08.2018, №Р3598 від 07.08.2018, №Р3597 від 07.08.2018, №Р3528 від 08.08.2018, №Р3527 від 08.08.2018, №Р3526 від 08.08.2018, №Р3525 від 08.08.2018, №Р3524 від 08.08.2018, №Р3609 від 08.08.2018, №Р3608 від 08.08.2018, №РЗ523 від 08.08.2018.

При цьому факт отримання ТОВ «Нова енергія ЛТД» як вантажоодержувачем товару, переданого для перевезення за товарно - транспортними накладними, засвідчено завіреним печаткою підписом представника ТОВ «Нова енергія ЛТД».

За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору 1 позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Нова енергія ЛТД», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.

Окрім цього, як встановлено судом та зазначено в позовній заяві, позивачем надані транспортні послуги з перевезення партій товару на склад відповідачу у відповідності до умов укладеного Договору 1.

Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставок на адресу ТОВ «Нова Енергія ЛТД» 06.08.2018, 07.08.2018 та 08.08.2018 на виконання умов укладеного Договору 1 та надання транспортних послуг по перевезенню вантажів по території України позивачем надані копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг): №3610 від 08.08.2018 на суму 1 728,00 грн., №3607 від 07.08.2018 на суму 2 160,00 грн., №3585 від 06.08.2018 на суму 2 160,00 грн. на загальну суму 6 048,00 грн. з ПДВ, які підписані уповноваженим представником покупця без зауважень.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Якість товару, що постачається постачальником повинна відповідати стандартам і технічним умовам, які пред`являються до категорії поставленого товару (пункт 3.4 Договору).

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими накладними, так само як і заперечень щодо факту надання позивачем послуг з перевезення товару за вказаними видатковими накладними, відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору 1, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Приватним акціонерним товариством «Слов`янські шпалери - КФТП» умов Договору 1 з боку відповідача відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно пункту 2.1 Договору 1 ціна одиниці виміру товару та транспортних послуг на поставку товару зазначена у додатку до цього Договору (специфікації).

Так, умовами Специфікації від 14.02.2018, яка є додатком №1 до Договору 1, сторонами погоджено вартість товару - тирси, яка складає 102,00 грн. за 1 м.куб., а також вартість транспортних послуг на поставку товару, яка складає 36,00 грн. за 1 км.

В ціну товару врахована вартість його навантаження на складі постачальника (пункт 2.4 Договору 1).

Відповідно до пункту 2.5 Договору 1 орієнтовно загальна сума договору складає 1 500 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з пунктом 5.1 Договору 1 покупець зобов`язаний оплатити постачальнику вартість (ціну) кожної партії товару та вартість транспортних послуг на поставку товару, шляхом безготівкового перерахування суми грошових коштів на банківський рахунок постачальника на умовах 100% попередньої оплати, протягом 5-ти банківських днів з моменту виставлення рахунку на оплату.

Відповідно до пункту 2 укладеної між сторонами Додаткової угоди №1 від 21.06.2018 до Договору№14/02/2018 від 14.02.2018 у п.2 сторонами внесені зміни до пункту 5.1 Договору 1, виклавши його в наступній редакції: «покупець зобов`язаний оплатити постачальнику вартість (ціну) кожної партії товару шляхом безготівкового перерахування суми грошових коштів на банківський рахунок постачальника на таких умовах: 100% вартості товару - оплачується протягом 10-ти банківських днів з моменту поставки товару на склад покупця».

Згідно пункту 5.3 Договору 1 днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, надійшла на поточний рахунок постачальника.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару та наданих транспортних послуг матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна.

Таким чином, підписання покупцем (ТОВ «Нова Енергія ЛТД») вищенаведених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, в сукупності з відповідними товарно - транспортними накладними, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

В свою чергу, підписання уповноваженими представниками сторін актів здачі-приймання (надання послуг) №3610 від 08.08.2018, №3607 від 07.08.2018, №3585 від 06.08.2018 без зауважень в сукупності з належним чином оформленими сторонами відповідними товарно-транспортними накладними засвідчують факт надання позивачем транспортних послуг по перевезенню вантажів згідно умов Договору 1 та є підставою для виникнення обов`язку відповідача щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Судом встановлено за матеріалами справи, що відповідач отримав партії товару 06.08.2018 на загальну суму 36 720,00 грн., 07.08.2018 на загальну суму 91 800,00 грн. та 08.08.2018 на загальну суму 73 440,00 грн., а також позивачем було надано транспортні послуги 06.08.2018 на суму 1 728,00 грн., 07.08.2018 на суму 2 160,00 грн. та 08.08.2018 на суму 2 160,00 грн., отже з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 5.1 Договору 1 в редакції Додаткової угоди №1 від 21.06.2018 відповідач повинен був сплатити грошові кошти за отриманий товар та надані послуги з перевезення вантажу протягом 10 банківських днів з моменту поставки товару на склад покупця, тобто у строк до 21.08.2018 за поставкою, яка відбулась 06.08.2018, у строк до 22.08.2018 за поставкою, яка відбулась 07.08.2018 та у строк до 23.08.2018 за поставкою, яка відбулась 08.08.2018.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у визначений умовами Договору 1 строк свої зобов`язання щодо повної оплати вартості товару та наданих транспортних послуг з перевезення вантажу, строк оплати яких настав за поставкою від 06.08.2018 - до 21.08.2018, за поставкою від 07.08.2018 - до 22.08.2018 та за поставкою від 08.08.2018 - до 23.08.2018 не виконав, здійснивши тільки часткову оплату товару за видатковою накладною №3593 від 06.08.2018 у сумі 9 008,00 грн.

Отже, у відповідача виникла заборгованість за Договором 1 з оплати вартості поставленого товару та отриманих послуг з перевезення вантажу у загальній сумі 199 000,00 грн. (з урахуванням часткової оплати товару за видатковою накладною №3593 від 06.08.2018, заборгованість за якою складає 172,00 грн.).

Поряд із цим за матеріалами справи судом також встановлено, що 30.08.2018 між Акціонерним товариством «Слов`янські шпалери - КФТП» (позивач у справі, виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова енергія ЛТД» (відповідач у справі, замовник за договором), було укладено Договір №249/30-18 (далі - Договір 2), за умовами якого виконавець зобов`язується відповідно до завдань замовника надати послуги, а замовник зобов`язується прийняти результати надання послуг й оплатити їх у порядку і розмірі, визначеному в даному договорі. Види послуг, які надає виконавець - послуги допоміжні щодо транспортування, інші, н.в.і.у. (послуги навантаження). Строк виконання та об`єми робіт і послуг, відповідно до завдань замовника, визначаються сторонами в кожному окремому випадку (пункти 1.1 - 1.3 Договору №2).

Розділами 2 - 8 Договору 2 сторонами узгоджені вартість робіт і порядок розрахунків, порядок приймання робіт і послуг, права та обов`язки сторін, їх відповідальність, строк дії Договору та інші умови тощо.

Строк дії договору врегульовано положеннями статті 180 Господарського кодексу України та статті 631 Цивільного кодексу України, згідно яких час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з пунктом 7.1 Договору 2 цей Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2018 року.

Дія договору автоматично продовжується на один календарний рік на тих самих умовах, якщо не пізніше ніж за 20 календарних днів до його закінчення будь-яка сторона письмово не заявить про припинення його дії або про зміну його умов (пункт 7.2 Договору 2).

Вказаний Договір 2 підписаний представниками замовника та виконавця та засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір 2 за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Сторони домовились, що після закінчення виконання робіт, сторони зобов`язані підписати Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), яким визначається об`єм виконаних робіт та наданих послуг, що є невід`ємною частиною даного Договору (пункт 4.1 Договору 2).

Підписання Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) представником замовника є підтвердженням відсутності претензій до виконавця з його боку (пункт 4.3 Договору 2).

Як зазначено позивачем в позовній заяві та свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору 2 позивачем були надані відповідачу допоміжні послуги щодо транспортування, інші н.в.і.у. на загальну суму 16 780,00 грн., на підтвердження чого позивачем надана копія акту виконаних робіт (надання послуг) № 145 від 24.01.2019, яка залучена судом до матеріалів справи.

Факт прийняття послуг згідно вказаних акту виконаних робіт (надання послуг) відповідачем підтверджується підписом представника ТОВ "Нова Енергія ЛТД" на зазначеному акті.

При цьому, як вбачається зі змісту останнього, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку замовника станом на момент підписання акту відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості, обсягів та строків наданих послуг, відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання акту виконання робіт (надання послуг), а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору 2 в частині, зазначеній у вказаному акті, до суду не надходило.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання допоміжних послуг щодо транспортування (послуги навантаження) у відповідності до умов Договору 2 та в обсягах, зазначених в акті виконаних робіт (надання послуг) № 145 від 24.01.2019, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до пункту 2.1 Договору 2 вартість виконуваних робіт і послуг включає в себе плату за виконання взятих на себе зобов`язань виконавцем і зазначається у додатку до даного Договору, який є його невід`ємною частиною і підписується сторонами.

У Додатку №1 до Договору № 2 сторони погодили, що вартість робіт (послуги допоміжні щодо транспортування, інші, н.в.і.у. (послуги навантаження) становить 975,60 грн. за м/ч.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умов пункту 2.2 Договору 2 сторони домовились, що замовник зобов`язується оплачувати вартість робіт і послуг протягом 3-х банківських днів після підписання сторонами Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати наданих послуг матеріали справи не містять.

Проте, відповідач у вказаний строк, а саме у строк до 30.01.2019, свої зобов`язання за Договором 2 щодо оплати вартості наданих послуг не виконав, а тому за відповідачем рахується заборгованість за Договором 2 у сумі 16 780,00 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар та надані послуги з перевезення вантажу, а також за надані допоміжні послуги щодо транспортування у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору 1 та Договору 2 відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Енергія ЛТД» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором 1 у розмірі 199 000,00 грн. та за Договором 2 у розмірі 16 780,32 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договорами 1 та 2, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору № 14/02/2018 від 14.02.2018 та Договору №249/30-18 від 30.08.2018 суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів 1та 2 на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Крім того, як встановлено судом за матеріалами справи, в процесі виконання Договору 1 додатково 30.09.2018 між покупцем та постачальником було складено та підписано Акт звірки взаємних розрахунків за Договором №14/02/2018 від 14.02.2018, копія якого надана позивачем, відповідно до якого сторони підтвердили, що станом на 30.09.2018 за відповідачем рахується заборгованість на користь Приватного акціонерного товариства «Слов`янські шпалери - КФТП» за вказаним договором у загальній сумі 479 196,00 грн., у тому числі за поставлений відповідачу товар та надані послуги з перевезення за спірними поставками, які мали місце 06.08.2018, 07.08.2018 та 08.08.2018.

З боку відповідача акт звірки підписано уповноваженою особою ТОВ «Нова енергія ЛТД» Висоцьким Д.М.

Господарський суд відзначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Проте, підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу, позаяк акт звірки фактично є дією у розумінні ст.264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання покупцем товару боргу.

Отже, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, а сам акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Таким чином суд зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків, за умови відсутності заперечень щодо повноважень осіб, якими він підписаний, зокрема, з боку відповідача з урахуванням конкретних обставин справи розцінюється як обставина, що свідчить про визнання заборгованості за Договором 1 у загальній сумі 199 000,00 грн. та останнім не заперечується.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором 1 та Договором 2 у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару та наданих транспортних послуг відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Договором 1 товар, а також надані за Договором 1 та Договором 2 послуги з перевезення вантажу підлягають задоволенню в загальній сумі 215 780,00 грн. (199 000,00 грн. + 16 780,32 грн.).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, як вже було встановлено вище судом, відповідач в порушення умов Договору 1 та Договору 2 не здійснив оплату вартості поставленого товару та наданих послуг у визначені Договорами строки та розмірі, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати товару та наданих послуг за Договором 1 позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховано відповідачеві 10 852,17 грн. процентів річних за період з 22.08.2018 по 23.07.2021 та 28 573,32 грн. інфляційних втрат за період вересень 2018 - червень 2021, які позивач просив стягнути згідно наданого розрахунку.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати послуг за Договором 2 позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховано відповідачеві 1 248,18 грн. процентів річних за період з 30.01.2019 по 23.07.2021 та 2 523,91 грн. інфляційних втрат за період лютий 2019 - червень 2021, які позивач просив стягнути згідно наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договорів 1 та 2 і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 852,17 грн. процентів річних та 28 573,32 грн. інфляційних втрат за невиконання Договору 1 та 1 248,18 грн. процентів річних та 2 523,91 грн. інфляційних втрат за невиконання Договору 2 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Енергія ЛТД» (02091, м. Київ, вул. Харківське Шосе, 144-Б, код ЄДРПОУ 37961442) на користь Приватного акціонерного товариства «Слов`янські шпалери-КФТП» (15300, Чернігівська область, Корюківський район, м. Корюківка, вул. Передзаводська, 4, код ЄДРПОУ 00278876) 215 780 (двісті п`ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят) 32 коп. основного боргу, 48 441 (сорок вісім тисяч чотириста сорок одну) грн. 69 коп. інфляційних втрат, 18 680 (вісімнадцять тисяч шістсот вісімдесят) грн. 12 коп. процентів річних та 4 243 (чотири тисячі двісті сорок три) грн. 53 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 05 вересня 2022 року.

Суддя А.М. Селівон