Рішення

від 05.09.2022 по справі 922/998/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/998/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Текс Спецтранс", м. Бровари до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудсток", м. Харків про стягнення 115 198,70 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Текс Спецтранс", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудсток", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за укладеними договорами-заявками на транспортно-експедиційне обслуговування у міжнародному сполученні №ШП0705-61 від 07.05.2021 та №1506-61 від 15.06.2021 у загальному розмірі 80000,00 грн. та штрафні санкції за порушення виконання умов договорів-заявок на транспортно-експедиційне обслуговування у міжнародному сполученні №ШП0705-61 від 07.05.2021 та №1506-61 від 15.06.2021 у загальному розмірі 35198,70 грн., що загалом становить 115198,70 грн. Судові витрати, які складаються з витрат по оплаті судового збору у розмірі 2481,00 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн., позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.07.2022 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №922/998/22, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.07.2022, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів ГПК України, ухвала суду від 12.07.2022 двічі направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61017, АДРЕСА_1.

Проте, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/998/22 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Отже, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Текс Спецтранс" (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вудсток" (відповідач, замовник) було укладено Договір-заявку на транспортно-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №ШП0705-61 від 07.05.2021, за яким замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язки від свого імені та за рахунок замовника здійснювати транспортне перевезення власним або залученим транспортом внутрішніх, експортно-імпортних та транзитних вантажів залізничним, автомобільним та іншими видами транспорту по території України, країн СНД та інших держав (послуги).

Зокрема, згідно п. 1 Договору сторони домовилися про такі умови: дата та час відвантаження - 17.05.2021 на 09:00 ранку; маршрут перевезення - Харків-Італія; характер, вага, об`єм - паркет доска, 10 тон, 19 палет 1,2*1,0 у складі збірного вантажу; вартість вантажу - 400000 грн., термін протягом якого вантаж придатний до транспортування - по заявці; дані р/с - 20Т, тент; місце завантаження, контакти - АДРЕСА_1, ОСОБА_3, НОМЕР_7; пункт митного оформлення - Клочківська, 370; пункт перетину кордону - Чоп; пункт митного очищення - Фернети; місце розвантаження, контактні особи - Бергамо; необхідні документи, страхування - CMR; фрахтова сума перевезення - 2100 євро по курсу НБУ на день розмитнення; умови оплати - 7 банківських днів по копіям документів, по курсу НБУ на день розмитнення; П.І.Б. водія, номер авто - ОСОБА_2, НОМЕР_6, НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 1.1. Договору замовник зобов`язується забезпечити завантаження, розвантаження в межах нормативного часу: нормативний простій автомобіля на завантаження та митне оформлення - 48 годин; нормативний простій при перетині митного кордону - 24 години; нормативний простій автомобіля на розвантаження та митну очистку - 48 годин.

Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором-заявкою відповідно до його умов, а у випадку, не врегульованих цим договором-заявкою - чинним законодавством України і міжнародно-правовими актами (п. 3.1. Договору).

У відповідності до п. 3.2 договору-заявки, розмір штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків сторонами: за наднормовий простій (за кожну розпочату добу) - 50 євро еквівалентно по курсу НБУ на території України, 100 євро еквівалентно по курсу НБУ на території Європи; за порушення строків доставки - 50 євро еквівалентно по курсу НБУ на території України, 100 євро еквівалентно по курсу НБУ на території Європи; за порушення строків оплати - стягується пеня за кожен прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ; за відмову автомобіля по підписаній заявці - 10% від вартості перевезення та витрат на подачу автомобіля (1 євро/км).

Пунктами 6.1. та 6.2. погоджено, що Договір набирає законної сили з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків. Договір-заявка та інші документи (додатки, специфікації та ін.) підписані і погоджені обома сторонами та передані факсимільним зв`язком, є офіційними документами і мають повну юридичну чинність.

Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Текс Спецтранс" (позивач, виконавець) Товариством з обмеженою відповідальністю "Вудсток" (відповідач, замовник) було укладено Договір-заявку на транспортно-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №1506-61 від 15.06.2021, за яким замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язки від свого імені та за рахунок замовника здійснювати транспортне перевезення власним або залученим транспортом внутрішніх, експортно-імпортних та транзитних вантажів залізничним, автомобільним та іншими видами транспорту по території України, країн СНД та інших держав (послуги).

Зокрема, згідно п. 1 Договору сторони домовилися про такі умови: дата та час відвантаження - 22.06.2021; маршрут перевезення - Харків-Італія; характер, вага, об`єм - паркет доска, 4,5 тон, 8 палет 1,2*1,0*1,2; вартість вантажу - 400000 грн., термін протягом якого вантаж придатний до транспортування - по заявці; дані р/с - 20Т, тент; місце завантаження, контакти - АДРЕСА_1, ОСОБА_3, НОМЕР_7; пункт митного оформлення - Клочківська, 370; пункт перетину кордону - Чоп; пункт митного очищення - Фернети; місце розвантаження, контактні особи - Бергамо; необхідні документи, страхування - CMR; дата доставки вантажу - 28-29.06.2021; фрахтова сума перевезення - 1400 євро по курсу НБУ на день розмитнення; умови оплати - 7 банківських днів по копіям документів, по курсу НБУ на день розмитнення; П.І.Б. водія, номер авто - Сканія НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1.1. Договору замовник зобов`язується забезпечити завантаження, розвантаження в межах нормативного часу: нормативний простій автомобіля на завантаження та митне оформлення - 48 годин; нормативний простій при перетині митного кордону - 24 години; нормативний простій автомобіля на розвантаження та митну очистку - 48 годин.

Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором-заявкою відповідно до його умов, а у випадку, не врегульованих цим договором-заявкою - чинним законодавством України і міжнародно-правовими актами (п. 3.1. Договору).

У відповідності до п. 3.2 договору-заявки, розмір штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків сторонами: за наднормовий простій (за кожну розпочату добу) - 50 євро еквівалентно по курсу НБУ на території України, 100 євро еквівалентно по курсу НБУ на території Європи; за порушення строків доставки - 50 євро еквівалентно по курсу НБУ на території України, 100 євро еквівалентно по курсу НБУ на території Європи; за порушення строків оплати - стягується пеня за кожен прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ; за відмову автомобіля по підписаній заявці - 10% від вартості перевезення та витрат на подачу автомобіля (1 євро/км).

Пунктами 6.1. та 6.2. погоджено, що Договір набирає законної сили з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків. Договір-заявка та інші документи (додатки, специфікації та ін.) підписані і погоджені обома сторонами та передані факсимільним зв`язком, є офіційними документами і мають повну юридичну чинність.

Як вказує позивач, він виконав свої зобов`язання за вказаними договорами-заявками у повному обсязі та здійснив перевезення вантажу. Відповідно до рахунку на оплату № 490 від 31.05.2021 та акту наданих послуг №511 від 31.05.2021 сума яка підлягала оплаті становила 70497,00 грн. Відповідно до рахунку на оплату № 606 від 07.07.2021 та акту наданих послуг № 646 від 07.07.2021 сума яка підлягала оплаті становила 45322,00 грн. Проте, відповідач ухиляється від покладеного на нього обов`язку оплати транспортно-експедиційних послуг та умисно не підписує акти наданих послуг від 31.05.2021 та від 07.07.2021. Позивач зазначає, що відповідач прийняв надані позивачем послуги, про що свідчить часткова оплата відповідачем вищезазначених наданих послуг. Так, 12.07.2021 була здійснена оплата послуг відповідачем позивачеві у сумі 25322,00 грн. по рахунку №606 від 07.07.2021, що підтверджується платіжним дорученням №465. 01.02.2021 була здійснена оплата послуг відповідачем позивачеві у сумі 10497,00 грн. по рахунку № 490 від 31.05.2021, що підтверджується меморіальним ордером @2PL805107. Позивач 09 листопада 2021 року направляв претензію відповідачеві з вимогою сплати заборгованості за договором на яку відповідач не надав відповідь. Станом на дату подання цієї позовної заяви відповідач не оплатив свій борг за надані послуги з перевезення вантажу у сумі 60000,00 грн. по договору №ШП 0705-61 та 20 000,00 грн. по договору № 1506-61, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків проведеним складеним позивачем. Впродовж 08.2021 - 06.2022 року позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням погасити заборгованість у повному обсязі, яка виникла за вищезазначеними договорами-заявками, проте відповідач ігнорує усі звернення позивача.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 908 ЦК України, ст. 306 ГК України загальні умови перевезення вантажів визначаються цими кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються у встановленому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо) (ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України).

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 Цивільного кодексу України).

Експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб (ч. 1 ст. 932 Цивільного кодексу України).

У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору (ч. 2 ст. 932 Цивільного кодексу України).

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ст. 908 Цивільного кодексу України).

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі (ч. 2 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920 Цивільного кодексу України).

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК.

При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

До будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін, застосовується Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчинена в м. Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналась 01.08.2006 (ч. 1 ст. 1 Конвенції).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Згідно з положеннями статті 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Статтею 6 Конвенції визначено, що вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім`я та адреса відправника; c) ім`я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім`я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції. У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов`язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.

Така вантажна накладна є єдиним документом зі спеціальним номером і заповнюється перевізником та уповноваженими особами відправника, отримувача товару, митної служби під час здійснення на одне перевезення. CMR накладна не може повторно використовувати в іншому перевезенні.

Судом встановлено, що позивачем надано відповідачу послуги з перевезення вантажу за договором-заявкою на транспортно-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №1506-61 від 15.06.2021 на суму 45322,00 грн., що підтверджується міжнародною ТТН CMR A №730390, актом надання послуг №646 від 07.07.2021, рахунком на оплату №606 від 07.07.2021 на суму 45322,00 грн. та платіжним дорученням №465 від 12.07.2021 про часткову оплату відповідачем наданих послуг на суму 25322,00 грн.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу в цій частині. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати наданих послуг за договором-заявкою на транспортне-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №1506-61 від 15.06.2021 на суму 20000,00 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 60000,00 грн. заборгованості за договором-заявкою на транспортне-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №ШП-0705-61 від 07.05.2021, суд зазначає наступне.

В обґрунтування позовних вимог в цій частині позивач вказує на те, що ним було здійснено перевезення за вказаним договором на загальну суму 70497,00 грн. Як на доказ надання послуг з перевезення позивач посилається на договір-заявку на транспортне-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №ШП-0705-61 від 07.05.2021, акт надання послуг №511 від 31.05.2021, рахунок на оплату №490 від 31.05.2021 та меморіальний ордер №@2PL805107 від 01.02.2022 на суму 10497,00 грн.

Проте, транспортної накладної на підтвердження перевезення за вказаним договором-заявкою, позивачем суду не надано.

У позовній заяві позивач вказує на те, що надані послуги були прийняті відповідачем, про що свідчить часткова оплата останнім згідно меморіального ордеру №@2PL805107 від 01.02.2022 на суму 10497,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пп.18 п. 1 договору-заявки на транспортне-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №ШП-0705-61 від 07.05.2021 у графі "П.І.Б. водія, номера авто, номер тел." зазначено - ОСОБА_2, НОМЕР_6, НОМЕР_1 . Проте, в акті надання послуг №511 від 31.05.2021 та у рахунку на оплату №490 від 31.05.2021 (за яким відповідачем було сплачено 10497,00 грн.) найменування робіт, послуг вказано - транспортно-експедиційні послуги (м. Харків (Україна) - м. Бергамо ) Італія) Вольво НОМЕР_4 / НОМЕР_5 .

Згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором-заявкою на транспортно-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №ШП-0705-61 від 07.05.2021 у розмірі 60000,00 грн. у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю позивачем заявлених позовних вимог в цій частині.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідно п. 3.2 договору-заявки на транспортно-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №1506-61 від 15.06.2021, розмір штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків сторонами: за наднормовий простій (за кожну розпочату добу) - 50 євро еквівалентно по курсу НБУ на території України, 100 євро еквівалентно по курсу НБУ на території Європи; за порушення строків доставки - 50 євро еквівалентно по курсу НБУ на території України, 100 євро еквівалентно по курсу НБУ на території Європи; за порушення строків оплати - стягується пеня за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ; за відмову автомобіля по підписаній заявці - 10% від вартості перевезення та витрат на подачу автомобіля (1 євро/км).

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім пені у розмірі 4157,26 грн., процентів річних у розмірі 619,73 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3560,00 грн. за договором-заявкою на транспортно-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №1506-61 від 15.06.2021, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок не суперечить нормам чинного законодавства, проте виконаний позивачем без урахування пп.16 п. 1 договору-заявки та ст. 232 ГК України. При цьому, у наданому розрахунку початок нарахування штрафних санкцій позивачем визначений як 17.06.2021, хоча згідно умов договору-заявки на транспортно-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №1506-61 від 15.06.2021 датою завантаження визначено 22.06.2021.

Судом зроблений власний розрахунок заявлених до стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат та суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1714,52 грн. (період нарахування 19.07.2021-19.01.2022); трьох процентів річних у розмірі 567,12 грн. (період нарахування 19.07.2021-28.06.2022) та 3560,00 грн. інфляційних втрат.

З огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 60000,00 грн. за договором-заявкою на транспортно-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №ШП-0705-61 від 07.05.2021, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 13786,69 грн., процентів річних у розмірі 2098,17 грн. та 10976,85 грн. інфляційних втрат залишаються судом без задоволення.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу за договором-заявкою на транспортно-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №1506-61 від 15.06.2021 у розмірі 20000,00 грн., пені у розмірі 1714,52 грн., трьох процентів річних у розмірі 567,12 грн. та 3560,00 грн. інфляційних втрат. В решті позову суд відмовляє.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З матеріалів справи вбачається, що в позовній заяві позивачем було заявлено про стягнення з відповідача 20000,00 грн. витрат на правову допомогу.

На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу позивачем надана копія договору про надання правової допомоги від 27.06.2022, укладеного між адвокатом Івановою Наталією Сергіївною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Текс Спецтранс"; додаток №1 від 27.06.2022 до договору про надання правової допомоги від 27.06.2022; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №000127 від 14.05.2018; ордер серії АА №118495.

Згідно п.1.1 договору про надання правової допомоги, адвокат приймає на себе обов`язки, представляти права і законні інтереси клієнта надалі , в суді та здійснювати діяльність адвоката згідно з умовами цього договору з усіма правами захисника щодо стягнення заборгованості за транспортно-експедиційні послуги з ТОВ "Вудсток" у судовому порядку.

Відповідно до п. 3.1 договору, він набирає чинності з моменту його підписання. Даний договір діє до 27 червня 2023 року.

Відповідно до п.п. 4.1-4.2 договору, на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару. Гонорар адвоката при виконанні робіт наведених у п. 1.1. та п. 1.2. цього договору вказаний в додатках до цього договору.

Згідно додатку №1 до договору сторони дійшли згоди що гонорар адвоката за виконання робіт вказаних в п. 1.1 та 1.2 у суді першої інстанції складає 20 000 (двадцять тисяч) гривень. Обсяг робіт погоджений сторонами: попередня консультація та формування правової позиції - 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.; написання позовної заяви, формування додатків до неї та подання її до суду - 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.; представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції 9000 (дев`ять тисяч) грн. 00 коп. Оплата проводиться клієнтом або уповноваженою ним особою готівковим або безготівковим шляхом на рахунок адвоката до 27 липня 2022 року включно при цьому вищезазначена оплата може вноситись частинами або одним платежем.

Розглянувши подані позивачем документи, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Верховним судом неодноразово висловлювалася правова позиція, згідно котрої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанови КГС ВС від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19).

Зокрема, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Необхідно зазначити, що на підставі критеріїв, які визначені в ч. 4 ст. 126 ГПК України суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Враховуючи ту обставину, що відповідачем ТОВ "Вудсток" не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, то суд при вирішенні питання щодо стягнення цих витрат не керуватиметься передбаченими ч. 4 ст. 126 ГПК України критеріями.

Разом з тим, при здійсненні розподілу судових витрат (в тому числі і витрат на правову допомогу) суд може керуватися положеннями ст. 129 ГПК України, зокрема критеріями, що визначені частинами п`ятою сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Верховний Суд неодноразово (наприклад, в постанові від 25.05.2021 у справі №910/7586/19) висловлював правову позицію про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, повністю або частково у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу.

Крім цього, виробленою практикою Верховного Суду деталізовано як критерії, які суд з власної ініціативи може застосовувати при вирішенні питання про повну чи часткову відмову у відшкодуванні витрат на правову допомогу, так і їх порядок застосування. Зокрема:

1) Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі №910/21570/17, від 14.11.2018 у справі №921/2/18, від 11.12.2018 у справі №910/2170/18, від 10.10.2019 у справі №909/116/19, від 18.03.2021 у справі №910/15621/19, постанова ВПВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

2) Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанови КГС ВС від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.06.2018 у справі №904/8478/16). У постановах від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 01.08.2019 у справі №915/237/18 Верховний Суд зазначив, що під час визначення розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

3) Під час вирішення питання про розподіл судових витрат на підставі ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України господарський суд, відмовляючи стороні з власної ініціативи, або за наявності заперечень протилежної сторони у відшкодуванні повністю або частково цих витрат в судовому рішенні повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення (постанови КГС ВС від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладання на відповідача понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу за представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції у розмірі 9000,00 грн., оскільки винагорода адвоката в зазначеному розмірі, на думку суду, є завищеною щодо відповідача та неспівмірною зі складністю справи: остання за клопотанням позивача була визнана малозначною, з урахуванням обсягу та характеру доказів у ній, кількості сторін по своїй суті не є складною і як наслідок - не потребувала пошуку та вивчення адвокатом позивача значної кількості судової практики та приписів діючого законодавства України зі спірного питання для складання позовної заяви. Також суд враховує, що відповідачем під час вирішення даного спору жодних заяв по суті справи (відзив на позовну заяву, заперечення) подано не було, а, отже, у позивача в особі його представника не було потреби у додатковому витрачанні часу на підготовку відповідей на них (відповідь на відзив). Крім того, суд зауважує, що як вже було вказано вище, розгляд даної позовної заяви постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Тобто, у представника позивача не було потреби забезпечувати безпосереднє представництво інтересів клієнта шляхом явки до Господарського суду Харківської області та витрачати додатково час та грошові кошти на відрядження.

Отже, з урахуванням предмету та підстав позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, беручи до уваги факт розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, з огляду на часткове задоволення позову та зважаючи на приписи ст. 129 ГПК України щодо порядку розподілу судових витрат між сторонами, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2467,30 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудсток" (61017, м. акрів, вул. Велика Панасівська, 208, код ЄДРПОУ 31150210) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Текс Спецтранс" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. О.Онікієнка, 61, код ЄДРПОУ 41591088) - 20000,00 грн. основного боргу за договором-заявкою на транспортно-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні №1506-61 від 15.06.2021, 1714,52 грн. пені, 567,12 грн. три проценти річних, 3560,00 грн. інфляційних втрат, 556,54 грн. судового збору та 2467,30 грн. витрат на правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Текс Спецтранс" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. О.Онікієнка, 61, код ЄДРПОУ 41591088).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вудсток" (61017, м. акрів, вул. Велика Панасівська, 208, код ЄДРПОУ 31150210).

Рішення підписане 06 вересня 2022 року.

Суддя О.В. Погорелова