Постанова

від 05.09.2022 по справі 581/703/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року м.Суми

Справа №581/703/21

Номер провадження 22-ц/816/610/22

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання -

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Липоводолинський райснаб»,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Липоводолинський райснаб» - адвоката Цвіркуна Ігоря Олеговича на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 24 лютого 2022 року, у складі судді Сізова Д.В., ухвалене у селищі ОСОБА_3 , повний текст рішення суду виготовлено 04.03.2022 року,

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Липоводолинський райснаб» звернулося до суду з позовною заявою, і просило суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим № 5923284400:02:002:0105 укладений 11.11.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ямпольською Світланою Миколаївною за № 1347; припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим № 5923284400:02:002:0105, яке зареєстровано 11.11.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 44990795.

Свої вимоги мотивувало тим, що 11 серпня 2010 року між позивачем та ОСОБА_4 був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого остання передала товариству в оренду спірну земельну ділянку. 26 березня 2018 року між вказаними сторонами укладено додаткову угоду, яка продовжила право оренди до 31 грудня 2025 року. У п. 9.3 договору сторони встановили переважне право орендаря на придбання у власність земельної ділянки у разі її продажу, відмова від такого права оформляється виключно у письмовій формі. Ці положення узгоджуються із приписами ч. 2 ст. 777 ЦК України та ч. 1 ст. 9 Закону України "Про оренду землі". Пунктом 9.2 договору передбачено обов`язок орендодавця за три місяці до дати продажу повідомити в письмовій формі орендаря про намір продати земельну ділянку із зазначенням ціни та інших умов, на яких вона продається. Цим пунктом договору сторони встановили порядок реалізації переважного права на придбання земельної ділянки, що узгоджується із положеннями ст. 627 ЦК України та висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року по справі N 322/1178/17.

Зазначає, що 15 вересня 2021 року позивач отримав від приватного нотаріуса Ямпольської С.М. повідомлення від 9 вересня 2021 року про реєстрацію наміру власника земельної ділянки ОСОБА_3 щодо її продажу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. До повідомлення було долучено проект договору купівлі-продажу земельної ділянки та запропоновано протягом місяця з дня одержання повідомлення повідомити її про бажання скористатися переважним правом або про відмову від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

12 жовтня 2021 року позивач направив вказаному приватному нотаріусу повідомлення від 8 жовтня 2021 року про бажання скористатися своїм переважним правом купівлі земельної ділянки та про залишення за собою права передати своє переважне право купівлі земельної ділянки іншій особі, яка відповідно до закону може набути у власність таку земельну ділянку, також просив призначити день і час укладення договору купівлі-продажу з врахуванням строків, визначених сторонами у пункті 9.2. договору оренди землі. Повідомлення було отримано приватним нотаріусом 15 жовтня 2021 року.

Незважаючи на викладене, менш ніж за два місяці з моменту отримання позивачем повідомлення нотаріуса про реєстрацію наміру ОСОБА_4 продати земельну ділянку, 11 листопада 2021 року приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ямпольською С.М. посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим N 5923284400:02:002:0105, площею 3,0069 га, що розташована на території Подільківської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, укладеного відповідачами та право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про право власності N 44990795).

Зазначає, що положення ст. 130-1 Земельного кодексу України не передбачають строку, протягом якого повинна відбутися передача переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка не виставлена на торги, тому така передача може відбуватися у будь-який час, зокрема у строк до призначеного нотаріусом дня і часу укладення договору купівлі-продажу. Отримавши від позивача повідомлення про бажання скористатися переважним правом, нотаріус у порушення абз. 5 ч. 3 ст. 130-1 вказаного Кодексу не повідомила його цінним листом про день і час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Вважає, що укладення та посвідчення оскаржуваного договору відбулося без дотримання обов`язкових, визначених договором та актами цивільного законодавства процедур та строків повідомлення суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки про намір її продажу, що є підставою для задоволення позову.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 24 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням представник ТОВ «Липоводолинський райснаб» адвокат Цвіркун І.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, не відповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не встановлено того, що ТОВ «Липоводолинський райснаб», як орендар земельної ділянки, відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства України, є особою, яка має переважене право на придбання її у власність (суб`єктом переважного права), а купівля-продаж земельної ділянки відбулась з порушенням визначеної договором та актами цивільного законодавства України процедури реалізації переважного права на її придбання, що вказує на те, що саме ТОВ «Липоводолинський райснаб» є належним позивачем у даній справі. Зазначає, що укладання та посвідчення оскаржуваного договору відбулось без дотримання обов`язкових, визначених договором та актами цивільного законодавства процедур та строків повідомлення позивача, як суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки, про намір продажу земельної ділянки та повним ігноруванням його повідомлення від 08.10.2021 року № 108, що є підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним. Вказує, що у разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, суб`єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення може передати своє переважне право купівлі такої земельної ділянки іншій особі у будь-який час, у тому числі у строк до призначеного нотаріусом дня і часу укладення відповідного договору купівлі-продажу. Посилаючись на висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 388/180/17, від 01.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17, стверджує, що обраний позивачем спосіб захисту (визнання недійсним оскаржуваного договору) по суті зводиться до відновлення становища, яке існувало до порушення права (тому що збігається з ним у правовій сутності та є таким, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства) є ефективним, тобто призведе до ефективного захисту його прав та інтересів.

У відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 заперечує про її доводив, звернув увагу на недобросовісну поведінку товариства при реалізації свого переважного права на купівлю земельної ділянки, бо не вчинив всіх необхідних дій для можливості передачі свого переважного права фізичній особі, тому саме позивач самоусунувся від дій, чим допустив бездіяльність, що призвели до не використання цього права.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, проти доводів викладених в ній заперечувала та просила суд в її задоволенні відмовити.

Відповідачка ОСОБА_2 та третя особа про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в судове засідання не з`явилася, явку представника не забезпечили. Відзив та заперечення на апеляційну скаргу не подали.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлені обставини, які вбачаються з матеріалів справи та не оспорюються учасниками справи про те, що 19.03.2002 року ОСОБА_4 отримала державний акт (серії III-CM N 002835) на право приватної власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,72 га, що розташована на території Подільківської сільської ради Липоводолинського району Сумської області (т. 1, а.с. 62).

11.08.2010 року між ТОВ «Липоводолинський Райснаб» та ОСОБА_4 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 3,0069 га (рілля), на строк 10 років (т. 1, а.с. 8-10).

26.03.2018 року між ТОВ «Липоводолинський Райснаб» та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 11.08.2010 року, виклавши його в цілому в новій редакції. Відповідно до умов нового договору оренди, ОСОБА_4 на термін до 31.12.2025 року, передала в оренду ТОВ «Липоводолинський Райснаб» земельну ділянку, площею 3,0069 га (рілля), кадастровий номер 5923584400:02:002:0105 (т. 1, а.с. 11-14).

Пунктами 9.2, 9.3 додаткової угоди від 26.03.2018 року передбачено обов`язок орендодавця за три місяці до дати продажу (відчуження) повідомити в письмовій формі орендаря про намір продати (відчужити) земельну ділянку третій особі із зазначенням її ціни та інших умов, на яких вона продається (відчужується), в тому числі за три місяці в письмовій формі орендаря про намір змінити будь-які умови продажу (відчуження) земельної ділянки. Орендар має переважне право на придбання у власність земельної ділянки у разі її продажу (відчуження) орендодавцем, відмова орендаря від придбання земельної ділянки у орендодавця оформляється виключно у письмовій формі.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження вбачається, що 09.09.2021 року приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ямпольською С.М. у вказаному реєстрі зареєстровано обтяження: намір власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 3,0069 га, розташованої на території Подільківської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, кадастровий № 5923284400:02:002:0105, ОСОБА_2 щодо її продажу (т. 1, а.с. 79).

09.09.2021 року приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ямпольською С.М. на адресу ТОВ «Липоводолинський Райснаб» відправлено повідомлення про намір ОСОБА_2 продати належну їй земельну ділянку, проект договору купівлі-продажу та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження. Зазначені документи направлялись цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення, та отримані позивачем 15.09.2021 року (т. 1, а.с. 76-77).

У проекті договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, крім іншого, викладено такі умови: п. 1. - продавець передає, а покупець приймає у власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 3,0069 га, кадастровий № 5923284400:02:002:0105, що розташована на території Подільківської сільської ради Липоводолинського району Сумської області; п. 3. - продаж земельної ділянки вчиняється за 241260 грн. 42 коп., які продавець отримає повністю від покупця до підписання цього договору, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок продавця (т. 1, а.с. 80-81).

12.10.2021 року ТОВ «Липоводолинський Райснаб» направило приватному нотаріусу Ямпольській С.М. повідомлення про бажання скористатися переважним правом купівлі спірної земельної ділянки, при цьому товариство залишає за собою право передати своє переважне право купівлі земельної ділянки іншій особі, яка відповідно до закону може набути у власність таку земельну ділянку (т. 1, а.с. 22-24).

11.11.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,0069 га, кадастровий номер: 5923284400:02:002:0105, розташованої на території Подільківської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, який посвідчено приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ямпольською С.М. за реєстровим № 1347 (т. 1, а.с. 48-49).

Відповідно до платіжного доручення АТ «Банк Січ» № 183573 від 11.11.2021 року ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_2 241 260,42 грн., призначення платежу: за земельну ділянку кадастровий № 5923284400:02:002:0105 згідно договору від 11.11.2021 року (т. 1, а.с. 59).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 14.11.2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5923284400:02:002:0105 (т. 1, а.с. 25).

Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що не передавши у встановлений законом спосіб свого переважного права на купівлю земельної ділянки, позивач не мав прав на придбання спірної земельної ділянки, а тому ТОВ «Липоводолинський Райснаб» не є належним позивачем у даній справі, а обраний ним спосіб захисту є неналежним, тому дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого позову, з яким колегія суддів погоджується, а доводи апеляційної скарги вважає неспроможними, з огляду на таке.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Пунктом «а» ч. 1 ст. 90 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність.

За положеннями ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Частиною 2 ст. 158 ЗК України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Як вбачається із ст. 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Як зазначено вище, судом першої інстанції встановлено, що 11.08.2010 року між ТОВ «Липоводолинський Райснаб» та ОСОБА_4 укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5923584400:02:002:0105, площею 3,0069 га (рілля), на строк 10 років, який 26.03.2018 року додатковою угодою викладено у новій редакції та визначено строк дії договору до 31.12.2025 року (т. 1, а.с. 8-14).

Пунктами 9.2, 9.3 додаткової угоди від 26.03.2018 року передбачено обов`язок орендодавця за три місяці до дати продажу (відчуження) повідомити в письмовій формі орендаря про намір продати (відчужити) земельну ділянку третій особі із зазначенням її ціни та інших умов, на яких вона продається (відчужується), в тому числі за три місяці повідомити в письмовій формі орендаря про намір змінити будь-які умови продажу (відчуження) земельної ділянки. Орендар має переважне право на придбання у власність земельної ділянки у разі її продажу (відчуження) орендодавцем, відмова орендаря від придбання земельної ділянки у орендодавця оформляється виключно у письмовій формі.

Частинами 1, 9 ст. 93 ЗК України (в редакції, чинній на час укладання додаткової угоди від 26.03.2018 року) встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно пп. «б» п. 15 Розділу X. Перехідні положення ЗК України (в редакції, чинній на час укладання додаткової угоди від 26.03.2018 року), до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

За ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладання додаткової угоди від 26.03.2018 року) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

В ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладання додаткової угоди від 26.03.2018 року) встановлено, що орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні - якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону.

Орендодавець зобов`язаний повідомити в письмовій формі орендаря про намір продати земельну ділянку третій особі із зазначенням її ціни та інших умов, на яких вона продається.

У разі відмови орендаря від свого переважного права на придбання орендованої земельної ділянки до нового власника такої земельної ділянки переходять права та обов`язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки.

27.05.2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» №1423-IX від 28.04.2021 року (далі Закон № 1423-IX), яким, поміж іншим, ст. 9 Закону України «Про оренду землі» доповнено ч. 6 наступного змісту, - реалізація переважного права купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

01.07.2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» № 552-IX від 31.03.2020 року п. 15 Розділу X. Перехідні положення ЗК України викладено у новій редакції, у зв`язку із чим, підпункт «б» цього пункту, має наступний зміст, - до 1 січня 2024 року забороняється купівля-продаж або відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб земельних ділянок, які перебувають у приватній власності і віднесені до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім переходу до банків права власності на земельні ділянки як предмет застави, передачі земельних ділянок у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 371 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та відчуження земельних ділянок для суспільних потреб. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленої цим підпунктом, у частині їх купівлі-продажу та відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на користь юридичних осіб на майбутнє (у тому числі укладення попередніх договорів), є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Крім того, 06.07.2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо продажу земельних ділянок та набуття права користування ними через електронні аукціони» № 1444-IX від 18.05.2021 року (далі Закон № 1444-IX), яким, поміж іншим, внесено зміни до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про оренду землі» шляхом викладення в наступній редакції, - орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається. У разі продажу земельної ділянки на земельних торгах реалізація переважного права купівлі земельних ділянок на земельних торгах здійснюється на умовах та в порядку, визначеному статтями 135 - 139 Земельного кодексу України.

Орендодавець зобов`язаний повідомити в письмовій формі орендаря про намір продати земельну ділянку третій особі із зазначенням її ціни та інших умов, на яких вона продається. У разі продажу земельної ділянки на земельних торгах орендар повідомляється про намір продати земельну ділянку на умовах та в порядку, визначених статтею 135 Земельного кодексу України. У разі продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення (крім продажу її на земельних торгах) орендар повідомляється у порядку, визначеному статтею 1301Земельного кодексу України.

Також, Законом № 1423-IX, який набрав чинності з 27.05.2021 року, внесено зміни та доповнення до Земельного кодексу України, в тому числі ЗК України доповнено ст. 1301, а до ст. 131 ЗК України внесено зміни.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1301 ЗК України переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають такі суб`єкти:

а) у першу чергу - особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення (металічні руди кольорових металів, металічні руди благородних металів, металічні руди рідкіснометалевих та рідкісноземельних металів, радіоактивних металів, електро- та радіотехнічна сировина), якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на праві власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва;

б) у другу чергу - орендар земельної ділянки.

Суб`єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги може реалізувати таке право у разі відсутності суб`єкта першої черги або відмови суб`єкта першої черги від реалізації такого права.

У разі якщо відповідно до закону особа, зазначена у пунктах «а» і «б» цієї частини, не може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, вона може в порядку, визначеному частиною п`ятою цієї статті, передати своє переважне право купівлі такої земельної ділянки іншій особі, яка відповідно до закону може набувати у власність таку земельну ділянку.

За наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов`язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається у визначений цією частиною строк нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов`язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб`єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Суб`єкт переважного права вважається повідомленим про зазначений намір також у разі його відмови отримати повідомлення, про що є відповідна позначка, або якщо повідомлення повернулося до нотаріуса у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Суб`єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення першої черги встановлюються шляхом отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. У разі якщо в такому витягу відсутня інформація про наданий відповідний спеціальний дозвіл на користування надрами, вважається, що власник такого дозволу не має переважного права купівлі такої земельної ділянки.

Суб`єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги встановлюються шляхом отримання відомостей із Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суб`єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який бажає скористатися таким переважним правом, зобов`язаний повідомити про це нотаріуса цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Протягом місяця з дня отримання такого повідомлення нотаріус за погодженням із продавцем земельної ділянки повинен призначити день і час укладення договору купівлі-продажу та повідомити про це суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки, який виявив бажання скористатися таким правом, цінним листом з описом вкладень та повідомлення про вручення.

У разі якщо протягом місяця з дня, коли суб`єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки, такий суб`єкт не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з`явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом (за умови отримання повідомлення про вручення суб`єкту переважного права повідомлення про призначення дати та часу укладення договору купівлі-продажу або повідомлення про відмову від отримання такого повідомлення або якщо повідомлення повернуто нотаріусу у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання), вважається, що такий суб`єкт переважного права відмовився від свого переважного права.

У разі зміни власником земельної ділянки ціни та інших умов договору купівлі-продажу процедура, передбачена абзацами другим - четвертим цієї частини, здійснюється повторно.

Вимоги цієї частини не поширюються на випадки продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення:

суб`єкту переважного права купівлі земельної ділянки першої черги;

суб`єкту переважного права купівлі земельної ділянки другої черги, за умови відсутності суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки першої черги або у разі надання ним письмової відмови від реалізації свого переважного права.

У разі якщо протягом місяця з дня спливу строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини, договір купівлі-продажу земельної ділянки не був укладений, процедура, передбачена абзацами другим - четвертим цієї частини, здійснюється повторно.

Частинами 4, 5 та 7 ст. 1301 ЗК України встановлено, що у разі продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з порушенням переважного права її купівлі суб`єкт переважного права, який відповідно до цієї статті може реалізувати таке право, має право пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором купівлі-продажу повинен сплатити покупець.

Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення може бути передано його суб`єктом іншій особі, яка відповідно до закону може набути у власність таку земельну ділянку.

Передача переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється за письмовим договором між суб`єктом переважного права та особою, якій передається таке право. Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, передане іншій особі, підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для державної реєстрації обтяжень речових прав на земельні ділянки.

До особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов`язки попереднього суб`єкта такого права за правовідносинами, пов`язаними з реалізацією такого права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 131 ЗК України укладення цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами здійснюються відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Купівля-продаж земельної ділянки здійснюється з дотриманням переважного права на її придбання. Переважне право на придбання земельної ділянки може бути передано його суб`єктом іншій особі, про що такий суб`єкт має письмово повідомити власника земельної ділянки.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно вимог ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ч. 2 ст. 777 ЦК України зазначено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч. 1 ст. 55 Конституції України).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

В ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 3 ст. 12, ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ст. 89 ЦПК України, поміж іншим, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначено вище, укладаючи 23.06.2018 року додаткову угоду до договору оренди землі від 11.08.2010 року, шляхом його викладення в цілому у новій редакції, ТОВ «Липоводолинський Райснаб» та ОСОБА_4 , у пунктах 9.2 та 9.3 зазначеної додаткової угоди, погодили порядок реалізації орендарем переважного права на придбання у власність земельної ділянки у разі її продажу (відчуження) орендодавцем, і встановили обов`язок орендодавця за три місяці до дати продажу (відчуження) повідомити в письмовій формі орендаря про намір продати (відчужити) земельну ділянку третій особі із зазначенням її ціни та інших умов, на яких вона продається (відчужується), в тому числі за три місяці в письмовій формі орендаря про намір змінити будь-які умови продажу (відчуження) земельної ділянки, - що відповідало вимогам законодавства України чинного на той час, зокрема, ст.ст. 6, 627, 628 ЦК України, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», оскільки ст. 9 Закону України «Про оренду землі» передбачала, що орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, проте, не визначала імперативного припису щодо порядку реалізації цього права.

Також, як станом на 23.06.2018 року, так і на час виникнення правовідносин, і до 01.01.2024 року, заборонено купівля-продаж або відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб земельних ділянок, які перебувають у приватній власності і віднесені до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, крім випадків, визначених п. 15 Розділу X. Перехідні положення ЗК України.

27.05.2021 року набрав чинності Закон № 1423-IX, яким ст. 9 Закону України «Про оренду землі» доповнено ч. 6 наступного змісту, - реалізація переважного права купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, у зв`язку із чим, з 27.05.2021 року умови визначені у п.п. 9.2 та 9.3 додаткової угоди до договору оренди землі від 11.08.2010 року не можуть бути застосовані до правовідносин з приводу вчинення правочину продажу орендодавцем земельної ділянки щодо визначеного часу реалізації орендарем переважного права на придбання спірної земельної ділянки.

Законом № 1423-IX, який набрав чинності з 27.05.2021 року, ЗК України доповнено ст. 1301, якою визначено, в тому числі те, що орендар земельної ділянки, який відповідно до закону не може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, може в порядку, визначеному ч. 5 цієї статті, передати своє переважне право купівлі такої земельної ділянки іншій особі, яка відповідно до закону може набувати у власність таку земельну ділянку.

В ч. 5 ст. 1301 ЗК України, поміж іншим, встановлено, що передача переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється за письмовим договором між суб`єктом переважного права та особою, якій передається таке право. Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, передане іншій особі, підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для державної реєстрації обтяжень речових прав на земельні ділянки. До особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов`язки попереднього суб`єкта такого права за правовідносинами, пов`язаними з реалізацією такого права. У разі якщо після повідомлення нотаріусом суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення про намір власника щодо її продажу, суб`єкт переважного права передав таке право іншій особі, суб`єкт переважного права зобов`язаний повідомити особу, якій таке право передане, про такий намір.

Частиною 3 ст. 1301 ЗК України визначено правовий механізм, який визначає порядок повідомлення орендаря про намір власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення реалізувати її, та забезпечує реалізацію переважного права купівлі земельної ділянки таким орендарем, а саме:

1) власник зобов`язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) заява про державну реєстрацію такого наміру подається у вищезазначений строк нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору;

3) нотаріус зобов`язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб`єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку;

4) суб`єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який бажає скористатися таким переважним правом, зобов`язаний повідомити про це нотаріуса цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку.

Однак, враховуючи те, що у цій справі суб`єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, - орендар, юридична особа, яка мала намір скористатися переважним правом шляхом його передачі іншій особі, після отримання повідомлення, спочатку має виконати вимоги ч. 5 ст. 1301 ЗК України, а потім надіслати повідомлення нотаріусу.

Саме по собі направлення орендарем повідомлення нотаріусу про бажання скористатися переважним правом, без проведення дій визначених ч. 5 ст. 1301 ЗК України, до закінчення двомісячного строку з моменту реєстрації заяви власника про намір продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не свідчить про реальне використання таким орендарем переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення;

За ч. 5 ст. 130-1 ЗК України протягом місяця з дня отримання такого повідомлення нотаріус за погодженням із продавцем земельної ділянки повинен призначити день і час укладення договору купівлі-продажу та повідомити про це суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки, який виявив бажання скористатися таким правом, цінним листом з описом вкладень та повідомлення про вручення.

При цьому, у разі якщо протягом місяця з дня, коли суб`єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки, такий суб`єкт не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з`явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом (за умови отримання повідомлення про вручення суб`єкту переважного права повідомлення про призначення дати та часу укладення договору купівлі-продажу або повідомлення про відмову від отримання такого повідомлення або якщо повідомлення повернуто нотаріусу у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання), вважається, що такий суб`єкт переважного права відмовився від свого переважного права.

Крім того, у разі якщо протягом місяця з дня спливу строку, зазначеного в абз. 1 ч. 3 ст. 1301 ЗК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки не був укладений, процедура здійснюється повторно.

З приписів ч. 3, з урахуванням вимог ч. 5, ст. 1301 ЗК України продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення із забезпеченням реалізації права суб`єкт переважного права купівлі такої земельної ділянки має відбутися у строк не пізніше ніж протягом трьох місяців з моменту реєстрації наміру власника щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, інакше процедура здійснюється повторно.

Також, ч. 4 ст. 1301 ЗК України встановлено ефективний спосіб судового захисту на випадок продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з порушенням переважного права її купівлі суб`єктом переважного права, - останній має право пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця, із одночасним внесенням на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором купівлі-продажу повинен сплатити покупець.

Отже, підсумовуючи зазначене, з урахуванням встановлених обставин та вимог чинного законодавства України, колегія суддів зазначає, що ТОВ «Липоводолинський Райснаб» відмовився від свого переважного права купівлі спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, оскільки, після отримання повідомлення від нотаріуса про намір власника здійснити її продаж (разом з інформацією про реєстрацію відповідного наміру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та проектом договору купівлі-продажу) протягом двох місяців з моменту реєстрації наміру власника не здійснив передачу переважного права іншій особі, і відповідно не провів її державну реєстрації в порядку, передбаченому для державної реєстрації обтяжень речових прав на земельні ділянки.

Щодо висновків суду першої інстанції про обрання ТОВ «Липоводолинський Райснаб» не ефективного способу захисту, то колегія суддів зауважує, що питання ефективності способу судового захисту, слід враховувати у разі встановлення порушення права позивача, оскільки відповідно до ст. 3 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Однак цей висновок суду не вплинув на правильність вирішення справи і не дає підстав для скасування або зміни оспорюваного рішення суду.

Стосовно доводів апеляційної скарги на рішення суду про те, що місцевий суд не врахував практику застосування норм права викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 388/180/17, від 01.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17, колегія суддів зазначає наступне.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

На думку колегії суддів, обов`язковість застосування практики Верховного Суду та Верховного Суду України поширюється виключно на висновки щодо застосування конкретних норм права в подібних правовідносинах.

В постанові від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц провадження № 14-285цс18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 388/180/17, від 01.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17, на які посилається представник позивача, сформовані у справах за інших, відмінних від цієї справи, встановлених судом фактичних обставин, і тому не є застосованими у даній конкретній справі.

Колегія суддів констатує, що всі аргументи апеляційної скарги на рішення суду фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, вірно визначив характер спірних правовідносин, надавши правильно правову оцінку фактичним обставинам справи.

Отже, за встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни ухваленого рішення.

Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до п.п. б, в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Липоводолинський райснаб» адвоката Цвіркуна Ігоря Олеговича залишити без задоволення, а рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 24 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 вересня 2022 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.І. Собина

В.І. Криворотенко