Рішення

від 06.09.2022 по справі 308/3221/20

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/3221/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.09.2022 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді - Сарай А.І.,

за участю секретаря судового засідання - Козак А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Ідея Банк» та товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Файненс Сервіс» про визнання недійсним договору кредиту та страхування,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Нью Файненс Сервіс» про визнання недійсним договору кредиту та страхування.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 13.09.2019 між нею та АТ «Ідея Банк», ТОВ «Нью Файненс Сервіс» укладено договір кредиту та страхування № Z75.00117.005697691, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 18000 грн. зі змінною відсотковою ставкою 9,99 % річних строком на 36 місяців.

Зазначає, що за умовами п. 1.8 договору змінювана процентна ставка визначається як зміна частини ставки в розмірі 9,5 % збільшена на маржу банку в розмірі 0,49 %. Пунктом 2 договору встановлено, що нанесенням власноручного підпису під цим договором страхувальник (зацікавлена особа) акцептує оферту ПАТ «Страх.компанія ПЗУ Україна страх життя» від імені якого діє страховий агент, та укладає договір добровільного страхування життя для клієнтів АТ «Ідея Банк», який є «договором приєднання», згідно зі ст. 634 ЦК України та складається з наступних невід`ємних частин. Згідно з паспортом споживчого кредиту процентна ставка за кредитом становить 9,99 %. Строк кредитування 36 місяців. Плата за обслуговування кредитної заборгованості 2,89 % від початкової суми кредиту. Загальні витрати за кредитом 39631,37 грн., орієнтована загальна вартість кредиту за весь строк споживання кредитом 39631,37 грн., реальна річна процентна ставка відсотків річних 108,51249696 %. Також розділом 6 кредитного паспорту «Додаткова інформація» в підрозділі пеня вказано, що пеня їй нараховується за кожен день прострочки на прострочену суму (кредиту, процентів, плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 0,15 % - в період прострочення оплати від 1 до 60 календарних днів та 0,65 % - в період прострочення оплати з 61 календарного дня).

Позивач вказує, що дані норми кредитного договору у своїй сукупності дають підстави вважати, що вони є несправедливими по відношенню до неї.

Зауважує, що аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» слід дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Вважає, що в даному випадку умови договору є несправедливими.

Позивач наголошує, що умова щодо нарахування пені не відповідає ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що у договорах про споживчий кредит пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 % від суми простроченого платежу. Розділом 6 кредитного паспорту «Додаткова інформація» в підрозділі пеня вказано, що пеня їй нараховується за кожен день прострочки на прострочену суму (кредиту, процентів, плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 0,15 % - в період прострочення оплати від 1 до 60 календарних днів та 0,65 % - в період прострочення оплати з 61 календарного дня). Розрахувати відсоток пені можна наступним чином, зокрема за базу відрахунку береться умовна прострочка за місячний платіж у розмірі 1100,88 грн. Прострочка по даній сумі помножується на 0,65 %, що дорівнює 7,155 грн. на день. Дану суму помножити на 31 день та отримується 221,805 грн. на місяць. Вираховуємо 1 % від суми простроченого платежу за 1 місяць і він становить 11 грн. (1100,88/100 = 11 грн.). Згодом 11,00 х 15 % (як то передбачено законом) і отримуємо суму близьку до 50 грн., що майже на 150 грн. більше за суму, яка допустима законом для даного кредиту. Згідно з розрахунками сума пені за прострочення становить 20 %. Дане є недопустимим порушенням банку, яке здійснено з метою отримання надприбутку.

Крім того, позивач зазначає, що договір містить приховані та незрозумілі позичальнику умови. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» реальна річна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту. За умовами паспорту кредиту така ставка встановлена у розмірі 108,512 %. Просить звернути увагу на те, що проводячи будь-які розрахунки за сумою усіх супутніх послуг банку дану суму отримати так і не вдалося.

Як зауважує позивач, п. 1.8 договору також встановлена змінювана процентна ставка, яка визначається як зміна частини ставки в розмірі 9,5 % збільшена на маржу банку в розмірі 0,49 %. З даного пункту неможливо достеменно встановити яку насправді процентну ставку встановлено за кредитом. Також не зрозуміло визначення «маржа», так як Закон України «Про споживче кредитування» не містить такого визначення. За які послуги встановлена дана «маржа», яка її правова природа та призначення, з умов договору встановити також не надається можливим.

На думку позивача, несправедливою умовою договору є також встановлення банком суми платежу за нібито «інші послуги банку». З паспорту кредиту вбачається, що інші послуги банку становлять суму 18727,20 грн., в той час як відсотки за кредитом становлять 2904,17 грн. Наголошує, що прибутки банку від надання кредитів формуються за рахунок отриманих відсотків. У даному випадку банк жодним чином в договорі не роз`яснив що це за «інші послуги», які він надає. Також ця сума більша в шість разів за нараховані відсотки за кредитом, що є досить дивним з огляду на природу кредитування. Не наведено також в умовах кредитного договору і порядок розрахунку цієї послуги.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про споживче кредитування» договори страхування відносяться до додаткових чи супутніх послуг (інші витрати споживача на додаткові та супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх). Поряд з цим, страхові платежі за даним кредитним договором не відображені в рядку «інші послуги, послуги третіх осіб». Дані платежі не відображені у графіку сукупної вартості кредиту.

Позивач вказує, що з аналізу всіх умов договору вбачається, що вони не відповідають одна одній, суми до погашення кредиту не є аргументованими та не базуються на порядку розрахунків за Законом України «Про споживче кредитування», умови договору є незрозумілими, що говорить про те, що спірний весь договір та не відповідає вимогам діючого законодавства.

Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати недійсним договір кредиту та страхування № Z75.00117.005697691 від 13.09.2019, що укладений між AT «Ідея Банк», ТОВ «Нью Файненс Сервіс» та нею - ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.04.2020 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 23.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за даною позовною заявою до судового розгляду по суті.

02.07.2020 від представника відповідача АТ «Ідея Банк» до суду надійшов відзив на позов, згідно з яким просить відмовити у задоволенні позову повністю, зазначаючи, що твердження позивача про те, що договір містить незрозумілі та приховані позичальнику умови не відповідають дійсності.

Представник банку зауважує, що 15.04.2019 був укладений договір кредиту та страхування № 275.00117.5697691,відповідно до умов якого позивачу наданий кредит в розмірі 18000 грн., на 36 місяців із змінною процентною ставкою 9,99 % річних (п. п. 1.2, 1.3, 1.4 договору). Пунктом 1.8 договору встановлено, яким чином сформована змінювальна ставка в розмірі 9,99 %, а саме вона визначається як змінна частина ставки в розмірі 9,5 % збільшена на маржу банку в розмірі 0,49 %. Положення про змінювальну процентну ставку відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» (п. 8 ст. 12 Закону передбачає, що в договорі має бути передбачено процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів). Отже, як зауважує представник відповідача, договором чітко передбачено, що на момент укладення процентна ставка становить 9,99 %.

Щодо інших послуг банку, які незрозумілі позичальнику представник банку у відзиві вказує, що згідно з п. 8 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Наведене свідчить про те, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» чітко зазначено, що загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Звертає увагу, що згідно зі ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності).

У пункту 5 паспорту споживчого кредиту (додаток № 1 до договору кредиту та страхування) «Графік щомісячних платежів за кредитним договором», відповідач, на виконання вимог Закону, цілком правомірно зазначив плату за обслуговування кредиту.

Згідно з додатком № 1, підписаного особисто позивачем, плата за обслуговування кредитної заборгованості встановлена у розмірі 2,89% від початкової суми.

Практика судів вказує, що згідно із Законом України «Про споживче кредитування» банкам надано право отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, що підтверджується, в тому числі і постановою Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 467/555/19.

За твердження представника банку, чинним законодавством України надано право відповідачу отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування», а тому немає підстав для визнання кредитного договору недійсним.

Крім того, у відповідності до п. 1.5 договору кредиту та страхування під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (надалі - ДКБОФО), за надання яких встановлена плата відповідно до п. 5 додатку № 1 як «інші послуги банку». Згідно п. 3.3 договору позивач нанесенням власноручного підпису підтвердила, що ознайомлена з ДКБОФО «АТ «Ідея Банк», в тому числі з паперовими версіями, розміщеними у відділенні банку, та акцептує публічну пропозицію про приєднання до ДКБОФО АТ «Ідея Банк», яка розміщена на офіційному веб-сайті банку: www.ideabank.ua. У відповідності до п. 6 договору усі відносини, що не врегульовані договором регулюються ДКБФО, який визначає всі інші істотні умови надання та користування кредитом додатково до тих, що вказані в договорі і є невід`ємною частиною договору та чинна редакція якого розміщена на сайті банку.

Зазначає, що за відповідним пунктом договору визначено вид відповідальності за невиконання чи неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором. Крім того, позичальник під час укладення договору був ознайомленим з текстом та змістом договору, та не висловив заперечення щодо вказаного пункту. Тобто всі умови договору, так як пеня, відсоткова ставка, інші послуги банку, реальна відсоткова ставка і інші укладені за згодою з ОСОБА_1 та відповідають вимогам чинного законодавства в тому числі і Закону України «Про споживче кредитування».

Наголошує, що оскаржуваний позивачем правочин на час його вчинення відповідав вимогам ст. 203 ЦК України, не суперечив вимогам цивільного кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; вчинені особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало внутрішній волі сторін; вчинені у формі, встановленій законом та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені даним правочином.

Представник банку звертає увагу, що виходячи із змісту ст. ст. 1054, 1055 ЦК України, слід визнати, що між позивачем і відповідачем було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, а відповідно відсутні будь-які правові підстави для визнання кредитного договору недійсним.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатку до кредитного договору «Графік погашення кредиту», які підписані позивачем. Як наслідок, правочин, що оспорюється позивачем, повністю відповідає вимогам законодавства, складений з урахуванням вимог закону щодо його форми і змісту, а отже відсутні підстави для визнання його недійсним.

27.09.2021 від представника відповідача ТОВ «Нью Файненс Сервіс» до суду надійшов відзив на позов, згідно з яким просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначає, що 13.09.2019 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладеного договір кредиту та страхування № Z75.00117.005697691. ТОВ «НФС» при укладенні договору кредиту та страхування № Z75.00117.005697691 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 виступало лише страховим агентом, оскільки відповідно до п. 2 кредитного договору нанесенням власноручного підпису під цим договором страхувальник (застрахована особа) акцептує оферту ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» (надалі - страховик), від імені якого діє страховий агент, та укладає договір добровільного страхування життя № Z75.00117.005697691 від 13.09.2019 для клієнтів АТ «Ідея Банк» (надалі - ДСЖ), який є «Договором приєднання» згідно зі ст. 634 ЦК України та складається з наступних невід`ємних частин: частини 1 «Основні умови» ДСЖ, що зазначена у п. 2.1 цього договору, та частини 2 «Загальні умови» ДСЖ, затвердженої страховиком форми (оферта), яка містить всі істотні умови, передбачені ст. 16 Закону України «Про страхування», та розміщена на офіційному веб-сайті страховика (роздруковується страхувальником самостійно), з яким страхувальник погоджується шляхом підписання цього договору. Зауважує, що з наведеного вбачається, що ТОВ «НФС» немає жодного відношення до правовідносин, які склалися між AT «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , оскільки не є стороною кредитного договору, який позивач оскаржує та просить суд визнати такий недійсним. Вказує, що наявність в умовах кредитного договору пункту щодо укладення позичальником договору добровільного страхування життя в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 20 Закону України «Про споживче кредитування», в якій зазначено, що укладення договору про споживчий кредит може бути пов`язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб. Пунктом 3 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що до договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, зокрема, належать договір страхування та інші договори, що укладаються для забезпечення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит. Зважаючи на те, що ТОВ «НФС» не є стороною кредитного договору, умови якого позивач оскаржує та просить суд визнати такий недійсним, вважає, що ТОВ «НФС» є неналежним відповідачем у цій справі.

Позивач у судове засідання не з`явилася, при цьому подала до суду заяву, згідно з якою просить розгляд справи проводити без її участі за наявними матеріалами у справі.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено судом, 13.08.2019 між акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту та страхування № Z75.00117.005697691 із додатком № 1 (паспорт споживчого кредиту).

За умовами договору кредиту банк надає позичальнику кредит у сумі 18000 грн. строком на 36 місяців, із змінюваною процентною ставкою 9,99 % річних, яка визначається як змінна частина ставки в розмірі 9,5 % збільшена на маржу банку в розмірі 0,49 % (пункт 1.8 договору).

Відповідно до пункту 1.5 договору під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата, відповідно до п. 5 Додатку № 1 як «Інші послуги банку».

Згідно з п. п. 3.3, 3.4 договору позичальник підтвердила, що ознайомлена з ДКБОФО «АТ «Ідея Банк» і Тарифами, в тому числі з паперовими версіями, розміщеними у відділенні банку або кредитного посередника, вони їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення, акцептує публічну пропозицію про приєднання до ДКБОФО АТ «Ідея Банк», яка розміщена на офіційному веб-сайті банку: www.ideabank.ua.

Згідно з пунктом 4 договору сторони дійшли згоди про те, що в додатку № 1, що є невід`ємною частиною договору, зрозуміло та доступно викладено:

детальний розпис складових загальної вартості кредиту та реальної річної відсоткової ставки;

графік платежів з поверненням кредиту, сплати процентів за його користування;

сум комісійної винагороди та інших платежів за договором.

Пунктом 6 договору визначено, що усі відносини, що не врегульовані договором регулюються ДКБФО, який визначає всі інші істотні умови надання та користування кредитом додатково до тих, що вказані в договорі і є невід`ємною частиною договору та чинна редакція якого розміщена на сайті банку.

У додатку № 1 (паспорт споживчого кредиту) у пункті 4 - Інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача наявний пункт 2 - Плата за обслуговування кредитної заборгованості - 2,89 % щомісячно від початкової суми кредиту.

Крім того, у пункті 5 додатку наведений порядок повернення кредиту, кількість та розмір платежів, періодичність внесення. Вказана щомісячна сума, яку протягом 36 місяців повинен вносити позичальник в рахунок погашення кредиту, в тому числі погашення суми кредиту, проценти за користування кредитом та інші послуги банку.

Разом з тим, у додатку № 1 (паспорт споживчого кредиту) у пункті 6 - Додаткова інформація сторони погодили, що за невиконання чи неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором, банк має право нараховувати пеню, за кожен день прострочки на прострочену суму (кредиту, процентів, плати за обслуговування кредиту) в розмірі 0,15 % - в період прострочення оплати від 1 до 60 днів та 0,65 % - в період прострочення оплати з 61 дня по день повного погашення боргу за цим договором.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно зі ст. 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами договору.

У силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями ст. ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Статтею 1 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Частинами 1 та 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються:

доходи кредитодавця у вигляді процентів;

комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо;

інші витрати споживача на додаткові та супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються:

1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов`язків, передбачених договором про споживчий кредит;

2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов`язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту.

У ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» зазначена інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

Статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Постановою Національного банку України від 08.06.2017 № 49 затвердженні Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила), які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.

Згідно з пунктом 8 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і 10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

На момент укладення позивачем кредитного договору набрали чинності Закон України «Про споживче кредитування» та відповідні зміни до Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якими не забороняється встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості.

Таким чином, отримання банком плати за обслуговування кредитної заборгованості не суперечить приписам Закону України «Про споживче кредитування», оскільки щомісячна плата в розмірі 2,89 % за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно від початкової суми кредиту встановлена за надання послуг позичальнику за кредитним договором, за даних обставин відсутні підстави для визнання оспорюваного позивачем договору у вказаній частині недійсним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України та згідно з роз`ясненнями у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ та визнання правочинів недійсним» від 06.11.2009 № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхні малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Отже, правовою підставою визнання договору недійсним, є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Тобто порушення вимог закону, допущені стороною (сторонами) після укладення правочину, не можуть спричиняти його недійсність, а призводять до інших правових наслідків, передбачених законом.

Підписуючи договір, позивач чітко засвідчила факт ознайомлення з його умовами та дала свою згоду на отримання кредиту на цих умовах, при цьому позивач не вбачала в діях відповідача порушень принципу рівності сторін та наявність несправедливих умов, по відношенню до неї як споживача.

Більше того, підписуючи кредитний договір та паспорт споживчого кредиту позивач засвідчила факт ознайомлення її з його умовами та надала свою згоду на отримання послуги на цих умовах.

Таким чином, свобода договору визначає право громадян вступати чи утримуватись від вступу в будь-які договірні відносини. Суд констатує той факт, що укладення кредитного договору було волевияленням позивача. Тому, суд не може прийняти до уваги доводи позивача, в тій частині, що даний кредитний договір не відповідає умовам діючого законодавства, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами справи та не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Разом з тим, споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування»).

Проте, позивач не відмовлялася від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликала, і навіть не зверталася до кредитора за додатковими роз`ясненням положень договору ні до, ні під час, ні після його укладення, тобто не скористалася цим своїм правом.

Банком надано позивачу кредит (послугу) в повному обсязі в розмірі та на умовах, встановлених укладеним обома сторонами кредитним договором, протилежного матеріалами справи не встановлено. Відтак, оскільки позивач добровільно погодилася з відповідними умовами кредитного договору, вказаний кредитний договір визнаний недійсним бути не може.

Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним, ОСОБА_1 з урахуванням принципу змагальності сторін зобов`язана була довести наявність правових та фактичних підстав для задоволення вимог, натомість належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину не надала.

Доводи позивача в частині несправедливості та суперечливості певних положень оспорюваного кредитного договору суд оцінює критично, оскільки вони випливають лише з її особистих суб`єктивних оцінок як боржника, зацікавленого у мінімізації своїх грошових зобов`язань. При цьому на час укладання договору позивача була згодна з його умовами та взяла на себе відповідні зобов`язання добровільно.

Згідно з ч. 14 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Наведене свідчить про те, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

До матеріалів справи позивачем долучено копії кредитного договору та паспорту споживчого кредиту, в якому міститься графік щомісячних платежів, зокрема кількість та розмір платежів, періодичність внесення. Даний документ підписаний позичальником.

З аналізу даного документу, можна дійти висновку, що він не є занадто громіздким, чи об`ємним, що могло б розглядатись як суттєва і об`єктивна перешкода у його вивченні споживачем; він не є незрозумілим чи заплутаним, чи викладеним складними сентенціями, чи викладеним у такий спосіб, що його не може зрозуміти звичайний споживач (особа без відповідного фаху і знань), розуміння даного документу потребує звичайного рівня інтелектуальних здібностей і не потребує фахових знань. Зокрема, в ньому наглядно, прозоро і зрозуміло прописано необхідні суттєві умови договору, який укладається, про суму кредиту, строки і порядок повернення, про процентну ставку і її розрахунки, визначені всі інші умови і наслідки невиконання умов договору, в ньому наведені розрахунки платежів, тобто зміст вказаного договору відповідає вимогам закону з цього приводу.

Суд не вбачає підстав для визнання умов договору такими, що вносять суттєвий дисбаланс у розподіл прав та обов`язків між сторонами, або як такий, що містить приховані і суттєві обтяження чи обмеження для споживача, що давало б підстави для визнання його несправедливим. Всі негативні для споживача-позичальника наслідки, передбачені умовами договору є адекватними і відповідними змісту договору кредиту. Тому відсутні підстави для визнання недійсним договору як такого, що є наслідком нечесної практики кредитора, або як таких, що укладені на вкрай несправедливих для споживача умовах.

Розглядаючи справу в межах заявлених вимог і підстав та обґрунтувань, викладених у позовній заяві, суд не встановив таких умов, які б могли бути визнані несправедливими у розумінні норми закону. У даному випадку всі умови договору були для споживача прозорими, зрозумілими, і підписання договору було дійсним волевиявленням позичальника, спрямованим на реалізацію бажання отримати кредитні кошти на умовах обов`язковості їх повернення зі сплатою відсотків і певними негативними наслідками у разі порушення умов, що стосуються повернення кредитних коштів та сплати відсотків. Суд не вбачає підстав для висновку, що позивач не розуміла дійсної природи договору і вказаних наслідків, зокрема виникнення у неї вказаних обов`язків.

Також суд виходить з того, що позивач усвідомлювала характер і природу укладеного договору (кредиту), передбачала і не могла не передбачити та не могла не усвідомлювати необхідність виконання вказаних зобов`язань після отримання кредитних коштів, і була згодна на такі умови, але вже після їх отримання позичальник змінила свою думку з приводу тих наслідків отримання кредитних коштів, на які була згодна до та під час підписання договору.

Враховуючи, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26.12.2019 у справі № 467/555/19.

Таким чином, судом встановлено, що оспорювані позивачем кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі щодо сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору, звернулася з даним позовом до суду у квітні 2020 року після укладення договору , що свідчить про визнання його умов не тільки на момент підписання договору, а і в подальшому.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-78, 81, 89, 141, 223, 258, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Ідея Банк» та товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Файненс Сервіс» про визнання недійсним договору кредиту та страхування.

Позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач:

акціонерне товариство «Ідея Банк», код ЄДРПОУ 19390819, що знаходиться за адресою: вул. Валова, 11, м. Львів.

Відповідач:

товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Файненс Сервіс», код ЄДРПОУ 39691431, що знаходиться за адресою: вул. Велика Васильківська, 15/2, м. Київ.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 07 вересня 2022 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області А.І. Сарай