Рішення

від 05.09.2022 по справі 600/632/22-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/632/22-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Кострижівської селищної ради Заставнівського району Чернівецької області (далі - відповідач), в якому просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):

- визнати рішення №66-8/2021 від 29.10.21 року Кострижівської селищної ради Заставнівського району Чернівецької області про відмову у затверджені технічної документації із землеустрою ОСОБА_1 щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 , протиправним;

- зобов`язатиКострижівську селищну раду Заставнівського району Чернівецької області повторно розглянути на пленарному засіданні заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,1012 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 відповідно до вимог закону;

- зобов`язатиКострижівську селищну раду Заставнівського району Чернівецької області подати до Чернівецького окружного адміністративного суду в місячний строк після набрання цим рішенням законної сили - звіт про виконання судового рішення;

- стягнути з Кострижівської селищної ради Заставнівського району Чернівецької області витрати за надану правничу допомогу та сплачений судовий збір.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що є власником житлового будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,1012 га, із кадастровим номером 7321555400:01:001:0015, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Водночас зазначив, що на початку 2018 року звернувся до Кострижівської селищної ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації на земельну ділянку, орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, по АДРЕСА_1 . За результатами розгляду заяви прийнято рішення №31-4/208, яким надано дозвіл на виготовлення технічних матеріалів та документів щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд АДРЕСА_1 та рекомендовано звернутися до землевпорядної організації з метою замовлення робіт на розроблення технічної документації.

На виконання вищезазначеного рішення селищної ради, у 2018 році ним виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Разом з тим, в кінці 2019 року позивач звернувся із заявою до Кострижівської селищної ради про затвердження даної технічної документації. Однак, рішенням Кострижівської селищної ради від 17.12.2019 року №76-13/2019 йому відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою та рекомендовано вирішити питання стосовно акту погодження межі земельної ділянки із суміжним власником ОСОБА_2 .

Наголошував на тому, що зазначене вище рішення селищної ради було предметом розгляду Чернівецького адміністративного суду (у справі №600/763/20-а) однак, на той момент не було визнано протиправним, так як не було погоджено меж із сусіднім власником земельної ділянки - ОСОБА_2 .

При цьому зазначив, що ОСОБА_2 , який є власником сусідньої земельної ділянки, вважаючи, що позивачем захоплено частину його земельної ділянки, неодноразово звертався до Заставнівського районного суду із позовною заявою про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою.

Разом з тим, рішенням Заставнівського районного суду в задоволенні позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою відмовлено. В даному рішенні судом встановлено, що надані ОСОБА_2 на підтвердження позовних вимог та наявні у справі докази не підтверджують факт зайняття позивачем конкретної частини земельної ділянки ОСОБА_2 .

Отже, з метою затвердження технічної документації позивач повторно звернувся до відповідача із відповідною заявою, однак 29.10.2021 року рішенням Кострижівської селищної ради №66-8/2021 повторно відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 .

Відтак, позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на його думку не погодження меж земельної ділянки з суміжним власником ОСОБА_2 не може слугувати підставою для відмови в затвердженні технічної документації. Незаконність даного рішення підтверджується також наявністю матеріалів землевпорядної документації та рішенням суду.

2. Відповідач правом передбаченим ст. 162 КАС України на подання відзиву на адміністративний позов не скористався та відзиву не подав.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

1. Ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. Згідно рішення №31-4/208 від 14.06.2018 року Кострижівською селищною радою ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічних матеріалів та документів щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,10 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та рекомендовано звернутися до землевпорядної організації з метою замовлення робіт на розроблення технічної документації.

2. За заявою позивача від 07.08.2020 року ТОВ «Глобус КО» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, 07.08.2018 року між ОСОБА_1 та власником (користувачем) суміжної земельної ділянки ОСОБА_3 складено та підписано Акт прийомки-передачі межових значків на зберігання земельної ділянки кадастровий номер 7321555400:01:001, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

3. З метою затвердження даної технічної документації позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, однак рішенням Кострижівської селищної ради «Про розгляд заяви ОСОБА_1 стосовно затвердження технічної документації із землеустрою АДРЕСА_1 » від 29.10.2021 року №66-8/2021 йому відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою та рекомендовано вирішити питання стосовно акту погодження межі земельної ділянки із суміжним власником ОСОБА_2 . Згідно змісту даного рішення, Кострижівська селищна рада констатує, що Кострижівською селищною радою не підписано акт погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, а саме з власником суміжної земельної ділянки гр. ОСОБА_2 . Окрім цього зазначено, що на підтвердження права власності у гр. ОСОБА_2 є державний акт на право приватної власності на землю, серія І-ЧВ № 027816 від 28.07.2000 р. По даному питанню комісією селищної ради (акт комісії від 26.09.2008 р.) запропоновано гр. ОСОБА_2 звернутись до суду.

4. 23.12.2021 року рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області в справі № 716/1274/19, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, зобов`язання вчинити дії.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0895, розташована на території Кострижівської селищної ради Заставнівського району Чернівецької області, що вбачається із копії державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЧВ №027816 від 28.07.2000 року. Вказана земельна ділянка по межі від А до Б межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 .

Як на докази підтвердження зазначених у позові обставин щодо самовільного зайняття ОСОБА_1 належної ОСОБА_2 земельної ділянки останній посилався на наявні в матеріалах справи акти Кострижівської селищної ради від 26 вересня 2008 року та від 01 квітня 2014 року.

Так, в акті комісії від 26 вересня 2008 року в складі Кострижівського селищного голови Старка В.Я., землевпорядника селищної ради Павчука І.І., голови земельної комісії ОСОБА_4 в присутності землекористувачів - позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 зазначено, що відповідач ОСОБА_1 знищив межові знаки, в результаті чого у нього збільшилася земельна ділянка з 945 кв. м до 1005 кв. м.

В акті постійної комісії із земельних питань, будівництва та торгівлі Кострижівської селищної ради від 01 квітня 2014 року зазначено, що при обстеженні земельних ділянок позивача та відповідача, під час проведення приблизних замірів, було встановлено факт розміщення частини гаражу та огорожі на ділянці ОСОБА_2 .

Однак, суд зауважив, що вказані документи не надають суду тієї сукупності достатніх та належних доказів, які б давали можливість зробити безсумнівний висновок про доведеність факту самовільного зайняття належної ОСОБА_2 земельної ділянки, враховуючи категоричне заперечення відповідачем такої обставини.

Так, із змісту акту від 26 вересня 2008 року не вбачається, що саме за рахунок земельної ділянки ОСОБА_2 збільшився розмір земельної ділянки ОСОБА_1 та комісією не вказано, які саме межові знаки були знищені та на якій земельній ділянці, а із акту від 01 квітня 2014 року не є можливим встановити, чий саме гараж та огорожа розташовані на ділянці ОСОБА_2 .

В свою чергу, невідповідність площі земельної ділянки ОСОБА_1 в натурі не може беззаперечно свідчити про зайняття ОСОБА_1 саме земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 .

Згідно акту від 01 квітня 2014 року постійною комісією з земельних питань, будівництва та торгівлі у зв`язку із втратою межових знаків між земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та відсутністю в земельних ділянках кадастрових номерів позивачеві ОСОБА_2 було запропоновано звернутися у відповідну організацію для відновлення межових знаків та проведення інвентаризації його земельної ділянки.

Проте, як встановлено у справі, і це слідує з пояснень сторін, на час пред`явлення до суду позову ОСОБА_2 не вживав заходів для проведення інвентаризації та відновлення межових знаків.

Згідно матеріалів землевпорядного проектування та кадастрового плану, які були виготовлені ТОВ «Глобус КО» вих. №2406 від 24.11.2021 встановлено, що площа земельної ділянки ОСОБА_2 не зменшувалася шляхом самовільного зайняття ОСОБА_1 належної ОСОБА_2 частини земельної ділянки.

Оцінюючи матеріали землевпорядного проектування на предмет належності та допустимості, суд дійшов висновку, що ці документи виготовлені сертифікованим спеціалістом уповноваженим ТОВ «Глобус КО», яке спеціалізується у сфері інжинірингу, геології та геодезії, тому підстав для сумніву щодо належності та допустимості доказів, виготовлених за його участі, в тому числі з урахуванням позиції позивача, в суду немає.

Відтак, надані ОСОБА_2 на підтвердження позовних вимог та наявні у справі докази не стверджують факт зайняття ОСОБА_1 конкретної частини земельної ділянки позивача.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

2. Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року №2768-ІІІ (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частинами 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

3.Згідно пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР питання з приводу земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Повноваження, а також розмежування повноважень органів виконавчої влади, Верховної ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 Земельного кодексу України.

Так, згідно частини 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

4. Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 року №858-IV (далі Закон №858-IV) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є одним із видів документів із землеустрою.

Відповідно до статті 1 Закону №858-IV технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Частиною 2 статті 55 Закону № 858-IV визначено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.

Окрім цього, згідно вимог вказаної статті 55 Закону № 858-IV технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) матеріали топографо-геодезичних робіт; г) кадастровий план земельної ділянки; ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) відомості про встановлені межові знаки.

Відтак, суд звертає увагу, що пунктом д) частини 4 статті 55 Закону № 858-IV визначено таку вимогу до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та закріплення їх межовими знаками.

Аналіз вказаного пункту свідчить про те, що оформленню акту приймання-передачі межових знаків на зберігання передує виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

У свою чергу, суд зазначає, що комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок являють собою кадастрові зйомки (частина 1 статті 198 ЗК України).

Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану (частина 2 статті 198 ЗК України).

5. З матеріалів справи судом встановлено, що за заявою позивача від 07.08.2020 року ТОВ «Глобус КО» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У матеріалах технічної документації наявний акт прийомки - передачі межових значків на зберігання земельної ділянки кадастровий номер 7321555400:01:001, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який складено та засвідчено підписами 07.08.2018 року між ОСОБА_1 та власником (користувачем) суміжної земельної ділянки ОСОБА_6 .

Разом з цим, згідно наявного у матеріалах технічної документації кадастрового плану земельної ділянки кадастровий номер 7321555400:01:001, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , поряд із вказаною земельною ділянкою по межі від А до В знаходиться земельна ділянка гр. ОСОБА_2 кадастровий номер якої також 7321555400:01:001.

Суд звертає увагу на те, що згідно наявного у матеріалах справи свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_1 від 30.11.2004 року та зареєстрований в Заставнівському РБТІ за реєстровим №323 позивач є власником житлового будинку, загальною площею 60,60 кв.м., із господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вищезазначений будинок із господарськими будівлями розташований на земельній ділянці, площею 0,1012 га., із кадастровим номером 7321555400:01:001:0015, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що підтверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Разом з тим, відомостей про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, технічна документація не містить.

6. Суд зазначає, що умови погодження і затвердження документації із землеустрою визначені статтею 186 ЗК України.

Відповідно до вимог статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

З аналізу наведеної норми слідує, що Кострижівська селищна рада як орган місцевого самоврядування зобов`язана після одержання документації із землеустрою повідомити розробника, про висновки щодо її погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

В оскаржуваному рішенні Кострижівська селищна рада як на підставу відмови у погодженні документації зазначила відсутність погодження меж земельної ділянки з власником суміжної земельної ділянки гр. ОСОБА_2 .

7. Надаючи оцінку правомірності такої відмови суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року по справі №545/1149/17 вказала на те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому, стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), що відповідно до частини 5 статті 224 КАС суд застосовує до спірних правовідносин, при виборі і застосуванні норми права.

Крім того, суд повторно звертає увагу на те, що 23.12.2021 року рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області в справі № 716/1274/19, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, зобов`язання вчинити дії.

Отже, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду та на наявність судового рішення, яке набрало законної сили, суд зазначає, що оскільки чинне законодавство не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок, суд дійшов висновку про те, що відсутність такої згоди не є перешкодою для завершення позивачем процедури приватизації земельної ділянки, а тому відмова відповідача (оскаржуване рішення) з наведених підстав, суперечить вимогам земельного законодавства.

8. Водночас суд зазначає, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Аналогічну правову позицію було висловлено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 справа № 1640/2592/18 та від 22.10.2020 справа № 808/3083/17, від 16.02.2021 у справі № 821/146/17.

Системний аналіз наведеного вище в сукупності дає підстави дійти висновку, що спірне рішення відповідача не відповідає критеріям визначених ст. 2 КАС України , оскільки прийняте не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) тощо, відтак є протиправним та підлягає скасуванню. Отже, позовні вимоги в зазначеній частині підлягають задоволенню.

9. Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертає увагу на особливу важливість принципу належного урядування, який виокремлює Європейський суд з прав людини. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», п. 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини, п. 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії», п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Суд зазначає, що вищезазначені положення норм Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надають відповідачу повноваження на вирішення спірного питання та зобов`язують прийняти рішення, а також визначають підстави, з яких може бути прийняте рішення про відмову. Згідно з п.34 ч.1 ст. 26 вищезгаданого Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Суд також зазначає, що вищезазначені положення норм до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надають відповідачу повноваження на вирішення питання врегулювання земельних відносин (в даному випадку затвердження технічної документації по відведенню земельної ділянки) виключно на пленарних засіданнях сесії сільської ради та зобов`язують прийняти рішення.

Відповідно, слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки спірних правовідносин, наданої судом у цьому рішенні.

10. Суд вважає за необхідне також зазначити і те, що 24 лютого 2022 року Президентом України прийнято Указ №64 2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі - Указ).

Відповідно до пункту 1 Указу введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб ( з послідуючим продовженням строку дії воєнного стану).

Законом України від 24.03.2022 року № 2145-ХІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07.04.2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Відповідно до підпункту 5 пункту 27 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Згідно підпункту 11 пункту 27 Перехідних положень Земельного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан.

Таким чином, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Отже, Кострижівська сільська рада повторно зобов`язана розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з врахуванням Перехідних положень Земельного кодексу України (тобто, після припинення (скасування) воєнного стану в Україні) та з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

11. Стосовно вимоги, щодо зобов`язання відповідача подати в установлений судом строк після набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

За таких обставин, а також враховуючи відсутність обґрунтованих сумнівів щодо невиконання відповідачем даного судового рішення, в разі набрання ним законної сили, суд не встановлює обов`язку для відповідача на подання звіту, а тому відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.

12. Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

1. Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати судовий збір в сумі 992,40 грн.

2. З приводу витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище, у поданому позові також заявлено вимогу про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат.

Згідно матеріалів справи позивачем надано документи, які свідчать про витрати останнього на правову допомогу в сумі 3000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до частин 1, 7 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 10.12.2019.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:

- копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги;

- акт виконаних робіт;

- квитанцію про отримання гонорару на суму 3000,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Суд зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги та документи про оплату позивачем послуг адвоката.

Суд дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню виходячи із принципу співмірності, що також визначено ч. 5 ст. 134 КАС України.

Суд вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 3000,00 грн, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, з огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, враховуючи обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та зважаючи на те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами немайнового характеру, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 1500,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу з підстав наведених вище.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Кострижівської селищної ради Заставнівського району Чернівецької області - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Кострижівської селищної ради Заставнівського району Чернівецької області №66-8/2021 від 29.10.2021 року про відмову у затверджені технічної документації із землеустрою ОСОБА_1 щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 .

3. Зобов`язати Кострижівську селищну раду Заставнівського району Чернівецької області в строк 1 (один) місяць, після завершення воєнного стану в Україні повторно розглянути на пленарному засіданні заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,1012 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду викладених в даному рішенні.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кострижівської селищної ради Заставнівського району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 992,40 грн.

5. Заяву представника позивача - адвоката Божеску Галини Володимирівни про стягнення витрат на правову допомогу задовольнити частково.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кострижівської селищної ради Заставнівського району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в сумі 1500,00 гривень.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Відповідач - Кострижівська селищна рада Чернівецького району Чернівецької області (вул. Заводська, 81, смт.Кострижівка, Заставнівський район, Чернівецька область, 59410, код ЄДРПОУ: 04418185).

Суддя О.В. Боднарюк