Рішення

від 14.07.2010 по справі 50/329

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  50/329

14.07.10

За позовом

Військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі:1) Міністерства внутрішніх справ України

2) Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України

3) Військової частини 4110 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України

до

Севастопольської міської державної адміністрації

про

стягнення 32 959,93 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

від прокуратури

Кулик Є.В. (пом. Військ. прок.)

від позивача 1

Леонович А.А. (дов. від 05.09.2008 № 68/2008)

від позивача 2

Леонович А.А. (дов. від  17.12.2009 № 3/7-7)

від позивача 3

Леонович А.А. (дов. від 15.06.2010 № 7)

від відповідача

не прибув

В судовому засіданні 14.07.2010 на підставі ст. 85 ГПК України за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.                                            

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та військової частини 4110 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України до Севастопольської міської державної адміністрації про стягнення 32 959,93 грн. за неналежне виконання грошового зобов’язання за договором з забезпечення безпеки № 4 від 31.12.2008

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.05.2010 порушено провадження у справі № 50/329 та призначено її до розгляду на 16.06.2010.

Представник відповідача в судове засідання 16.06.2010 не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В судове засідання прибули представники позивачів і прокуратури  та надали пояснення по справі.

В зв’язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, розгляд справи було відкладено на 14.07.2010.

В судове засідання 14.07.2010 прибули представники прокуратури та позивачів, подали додаткові докази та надали пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце розгляду справи, представник відповідача в судове засідання двічі не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Представник прокуратури заявив клопотання, відповідно до ст.75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності відповідача, посилаючись на неявку його до суду з метою ухилення від проведення розрахунків.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання позивача обґрунтованим, задовольнив його та вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивачів, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема, ст. 2 ГПК України (господарський суд порушує справи за позовами прокурорів та їх заступників, які звертаються в інтересах держави). При цьому, прокурор в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 АПК України встановлено, що „інтереси держави", є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Цим же рішенням Конституційного Суду України визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси, не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Згідно ст. 36 - 1 Закону України „Про прокуратуру" представництво інтересів або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави. Формою представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав юридичних осіб коли порушуються інтереси держави.

Таким чином, суд вважає правомірним звернення прокуратури з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”, внутрішні війська складаються із з'єднань, військових частин і підрозділів по охороні важливих державних об'єктів.

Цим же Законом, а саме ст. 1 визначено, що внутрішні війська МВС України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьби зі злочинністю.

Відповідно до статей 6 та 7 Закону України "Про Внутрішні війська МВС України" внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України,  яке у відповідності до ст. 1 Закону України „Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України" та Указів Президента України №1138/2000 від 17.10.2000 „Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України" і №1572/99 від 15.12.1999 „Про систему центральних органів виконавчої влади", є Центральним органом виконавчої влади і управління. Безпосереднє управління внутрішніми військами здійснює командуючий цими військами. Внутрішні війська складаються із з'єднань, військових частин і підрозділів по охороні важливих державних об'єктів, зокрема атомних електростанцій, і установ виконання покарань, по супроводженню спеціальних вантажів і конвоюванню заарештованих і засуджених, із військових частин спеціального призначення та спеціальних моторизованих військових частин міліції, підрозділів зв'язку, військових установ, навчальних закладів та учбових частин.

Військова частина 4110, це державна військова установа, яка фінансується з державного бюджету та у відповідності з Законом України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” може здійснювати не комерційну господарську діяльність.

31.12.2008 між військовою частиною 4110 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх  справ  України (далі – позивач, виконавець за договорами) та Севастопольської міської державною адміністрацією (далі –відповідач, замовник за договорами) було укладено договір з забезпечення безпеки № 4.

Відповідно до п. 1.1 договору,  предметом даного договору є надання послуг по забезпеченню безпеки (код 74,60.0) силами позивача на відповідній території відповідача за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, будинок № 2, без матеріальної відповідальності.

Положенням розділу 2 договору передбачено, що виконавець зобов’язався організувати  та  здійснювати    забезпечення безпеки на території   замовника  згідно дислокації у встановлений час за планом комплексного використання сил та засобів. Щоденно з 9.00 до 20.00 (І - зміна) та з 20.00 до 8.00 (П - зміна), для забезпечення безпеки виділяти 2 (двох) військовослужбовців в зміну, які по черзі несуть службу, одного з яких (військовослужбовця, що проходить службу за контрактом) призначати старшим ( у подальшому - особовий склад виконавця) у складі 1 (одного) посту забезпечення безпеки.

Згідно п. 8.7 договору він діє з 01.01.2009 по 31.01.2009. В подальшому, було укладено ряд додаткових угод (№ 4/1 від 30.01.2009, № 4/2 від 31.03.2009, № 4/3 від 30.06.2009, № 4/4 від 31.07.2009, № 4/5 від 31.08.2009, № 4/6 від 30.09.2009, № 4/7 від 30.10.2009 року, № 4/8 від 30.11,2009) про подовження строку дії вказаного договору. Остаточний строк дії договору - 31.12.2009.

Пунктом 3.1.1. договору передбачено, що замовник зобов'язується здійснювати оплату наданих виконавцем послуг в порядку і строки визначені у договорі. Згідно п. 4.1 договору за надані послуги замовник зобов’язався розрахуватися з виконавцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок останнього (на підставі наданих виконавцем рахунків) протягом 15-ти банківських днів після підписання сторонами акту наданих послуг та табелю відпрацьованого часу.

Відповідно до умов п. 4.2. договору вартість послуг по забезпеченню безпеки одним військовослужбовцем за одну годину становить 7 грн., вартість послуг по забезпеченню безпеки двома військовослужбовцями за одну добу становить 336 грн.

Відповідно до умов п. 5.5 договору, у випадку несвоєчасної оплати рахунків за наданні послуги замовник зобов’язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Як встановлено судом, військова частина 4110 Внутрішніх військ МВС України виконала свої зобов’язання за договором шляхом надання послуг по забезпеченню безпеки в період з жовтня по грудень 2009 на загальну суму 30 912,00 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт/послуг та табелями робочого часу (знаходяться в матеріалах справи). Однак, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства, станом на день звернення з позовом до суду взяті на себе зобов’язання по оплаті наданих послуг по договору не виконав.

Отже на момент подачі позову щодо вирішення спору сума основної заборгованості складала 30 912,00грн., що підтверджується актами виконаних  робіт/послуг № 104 за жовтень 2009, № 95 за листопад 2009, № 115 за грудень 2009р та табелями наданих послуг. Вказані акти підписані  відповідачем і скріплені його печаткою, ним не оспорені і ніким недійсними не визнані.

Таким чином судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов’язань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. А також в силу положень ч.1 ст. 903 ЦК України замовник зобов’язаний оплатити надану йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 30 912,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 30 912,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором,  прокурор просить суд стягнути з відповідача  на  користь позивача пеню в сумі 2 047,93 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору (п.5.5.) та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за період прострочення, вказаний в розрахунку, підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача в сумі 2 047,93 грн.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач відзиву, пояснень та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій за договором з забезпечення безпеки № 4 від 31.12.2008 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, від сплати яких позивач звільнений у встановленому законом порядку, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги прокурора  задовольнити повністю.

2. Стягнути з Севастопольської міської державної адміністрації (99011,                            м. Севастополь, вул. Леніна, 2; код ЄДРПОУ 04055587) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь військової частина 4110 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ  України (99044,                       м. Севастополь, вул. 2-га Бастіонна, 14-а, код ЄДРПОУ 14323646) основний борг в сумі 30 912 (тридцять тисяч дев’ятсот дванадцять)грн. 00 коп. та пеню у сумі 2 047 (дві тисячі сорок сім) грн. 93 коп.

3. Стягнути з Севастопольської міської державної адміністрації (99011,  м. Севастополь, вул. Леніна, 2; код ЄДРПОУ 04055587) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті державного мита в сумі 329 (триста двадцять дев’ять) грн. 60 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.  

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати  прокурору та сторонам.

  Суддя                                                                                                 Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення 29.07.2010