Рішення

від 02.09.2022 по справі 914/1327/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2022 Справа № 914/1327/22

Господарський суд Львівської області в складі судді Горецької З.В., розглянувши в письмовому провадженні справу

за позовом: Комунального підприємства «Бродитеплоенерго», м. Броди

до відповідача: Бродівського меблевого підприємства «Явір» Українського товариства глухих, м. Броди

про: стягнення 88 963,40 грн.,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Бродитеплоенерго» до Бродівського меблевого підприємства «Явір» Українського товариства глухих про стягнення заборгованості в розмірі 88 963,40 грн.

Ухвалою від 27.06.2022 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття рішення, судом 03.09.2022 прийнято рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням умов договору від 01.01.2021 №Я 01/01/21 про закупівлю послуг з постачання теплової енергії у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 72 280,59 грн. основного боргу.

На основну суму заборгованості нараховано 2 510,62 грн. трьох відсотків річних та 14 172,19 грн. інфляційних втрат.

Позиція відповідача

Відповідач вимог ували про відкриття провадження не виконав, відзив на позовну заяву не подав, проти позову не заперечив.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Між Комунальним підприємством «Бродитеплоенерго» та Бродівським меблевим підприємством «Явір» Українського товариства глухих 01.01.2021 укладено договір № Я 01/01/21 про закупівлю послуг з постачання теплової енергії.

Відповідно до п. 1.1 Договору, Позивач зобов`язується надавати Відповідачу послуги згідно коду « 09320000-8 - Пара, гаряча вода та пов`язана продукція (СРУ) (Послуги з теплопостачання)». Номенклатура послуг, які Позивач надав Відповідачу згідно цього Договору послуги з теплопостачання а саме: постачання, виробництво та транспортування теплової енергії для опалення приміщень, які використовуються Споживачем.

Згідно п.10.2 розділу X Договору сторони домовились, що умови цього Договору поширюються на правовідносини, які виникли між ними до його укладення, а саме з 01.10.2020.

Пунктом 3.1 розділу III Договору встановлено, що ціна цього Договору вартості послуг, наданих Виконавцем дорівнює вартості фактично отриманих за цим Договором послуг з теплопостачання, що підтверджується актами прийому - передачі наданих послуг підписаних між Виконавцем та Споживачем.

Відповідно до розділу IV Договору, оплата за надані послуги з теплопостачання здійснюється Відповідачем після пред`явлення Позивачем рахунку на оплату послуг із доданим до нього актом наданих послуг виключно грошовими коштами шляхом їх перерахунку на банківський рахунок Позивача.

Остаточний розрахунок за фактично отримані послуги з теплопостачання здійснюється до 5 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим.

На виконання умов Договору Позивач надав Відповідачу послуги з теплопостачання на загальну суму 92 570,32 грн. Відповідачем частково погашено заборгованість на загальну суму 20 289,73 грн.

Вказані факти підтверджено актом звірки взаєморозрахунків станом на 28.01.2022 та актами приймання-передачі наданих послуг від 04.01.2021.

До матеріалів справи долучено вимогу про негайну сплату боргу вих. №79 від 07.06.2022.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Частинами 6 та 7 ст. 276 ГК України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до вимог ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст.530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтями 628 - 629 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 2 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-УІІ) визначено, що виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а в п.6 ч.1 ст.1 цього ж Закону зазначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Статтею 21 Закон № 2189-УІІІ передбачено, що послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством. Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» (далі - Закон № 2633-ІУ) визначено основні права та обов`язки споживача теплової енергії, серед яких можна виділити своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії, а також додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Частиною 6 ст.19 Закону № 2633-ІУ передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 25 Закону №2633-ІУ встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

Крім того, постановою КМ України «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення...» №630 від 21.07.2005, дійсною на момент виконання договірних зобов`язань (втрата чинності відбулась 01.05.2022 року) також визначено основні засади надання послуги з централізованого опалення (теплопостачання) їх реалізацію та припинення. Частиною 1 п. 18 цієї постанови визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. У п.п 1 п.30 даного акта вказано, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.

З наведено вбачається те, що оплату за надані послуги з теплопостачання Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги п. 4.5 розділу IV та п.п. 6.1.1. п. 6.1 розділу VI Договору.

07.06.2022 року за вих.№79 Позивачем було направлено Відповідачу вимогу про негайну сплату боргу за Договором №Я 01/01/21 про закупівлю послуг з постачання теплової енергії від 01.01.2021 із обґрунтуванням необхідності Відповідача негайно погасити заборгованість перед Позивачем.

Станом на момент подачі позову, сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором №Я 01/01/21 про закупівлю послуг з постачання теплової енергії від 01.01.2021 складає 72 280,59 гривень (сімдесят дві тисячі двісті вісімдесят гривень п`ятдесят дев`ять копійок).

Оскільки Відповідачем не виконані умови щодо оплати отриманого товару згідно вказаного вище Договору, то він зобов`язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням Індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час простроченням місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 14 172,12 грн.

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 2 510,62 грн.

Отже, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 88 963,33 грн. Позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року (надалі - Конвенція), кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З огляду на приписи ст. 9 Конституції України, ст. 3 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до приписів ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту прав повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

За наведеного, положення ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Проаналізувавши встановлені обставини, надавши оцінку доводам учасників справи, господарський суд керуючись стандартом вірогідності доказів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Відповідача - Бродівського меблевого підприємства «Явір» Українського товариства глухих (ідентифікаційний код: 03972689, місцезнаходження : Україна, 80600, Львівська обл., Золочівський р-н., м. Броди, вул. Чупринки, буд. 4) на користь Позивача - Комунального підприємства «Бродитеплоенерго» (ідентифікаційний код: 05445639, місцезнаходження: Україна, 80600, Львівська обл., Золочівський р-н., м. Броди, вул. Гончарська, 3а): 72 280,59 гривень основного боргу, 2 510,62 гривень трьох відсотків річних, 14 172,12 гривень інфляційних втрат та 2481,00 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 03.09.2022.

Суддя Горецька З.В.