Ухвала

від 07.09.2022 по справі 916/2207/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"08" вересня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/2207/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М., розглянувши заяву (вх.№4-42/22) ТОВ «ОЛУМ» про забезпечення позову до пред`явлення позову.

особи, які можуть отримати статус учасників справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛУМ» (68600, Одеська обл., Ізмаїл, вул. Портова, 4; код ЄДРПОУ 40309507);

відповідач: Акціонерне товариство «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-г; код ЄДРПОУ 00032129);

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй Віта Володимирівна (01001, м. Київ, вул. Софіївська, 10-а; свідоцтво №2568);

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕРІТАЙМ ВЕЙ» (65014, м. Одеса, вул. Канатна, 6; код ЄДРПОУ 40999130).

ВСТАНОВИВ:

06.09.2022 до Господарського суду Одеської області від ТОВ «ОЛУМ» надійшла заява (вх.№4-42/22) про забезпечення позову до пред`явлення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на обладнання і устаткування зернового елеватора, розташованого за адресами: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Портова, 4, та Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Портова, 13, згідно переліку, наведеного за змістом акту приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. про проведені електронні торги від 30.12.2020 у виконавчому провадженні №60749872 та шляхом заборони ТОВ «Мерітайм Вей» (код ЄДРПОУ 40999130) та будь-яким іншим особам вчиняти дії з демонтажу та вивезення обладнання і устаткування зернового елеватора, розташованого за адресами: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Портова, 4, та Одеська область, м. Ізмаїл вул. Портова, 13, згідно переліку, наведеного за змістом акту приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. про проведені електронні торги від 30.12.2020р. у виконавчому провадженні №60749872.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник повідомив, що має намір звернутись до суду із позовом до АТ «ОЩАДБАНК» за участю третіх осіб Приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. та ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ» з вимогами про визнання виконавчого напису №772 від 13.05.2019 таким, що не підлягає виконанню, оскільки, на думку заявника, вказаний виконавчий напис виданий з метою погашення заборгованості за договором кредитної лінії №323/48-1 від 07.11.2016 на виконання грошових зобов`язань, які не є безпірними. При цьому заявник зазначив, що відсутність безспірності заборгованості за кредитним договором підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 28.04.2020 у справі №916/1409/19, що набрало законної сили, та яким встановлено фактичний розмір заборгованості за кредитним договором, яка відрізняється від розміру заборгованості на стягнення якої виданий виконавчий напис №772 від 13.05.2019, чим було порушено майнові права ТОВ «ОЛУМ» як майнового поручителя за договором кредитної лінії №323/48-1 від 07.11.2016.

За твердженням заявника, на виконання виконавчого напису №772 від 13.05.2019, приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. було проведено електронні торги з метою продажу обладнань та устаткувань, які належали ТОВ «ОЛУМ», в результаті яких визнано переможцем ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ» та якому продано рухоме майно заявника, визначене в акті про проведені електронні торги від 30.12.2020 у виконавчому провадженні №60749872. Заявник вказує, що приведені вище обставини обумовлюють матеріально-правову зацікавленість ТОВ «ОЛУМ», як власника обладнання і устаткування зернового елеватора, на яке звернуто стягнення за виконавчим написом від 13.05.2019 за реєстр. №772, на оскарження цієї нотаріальної дії у судовому порядку з метою відновлення своїх речових прав на рухоме майно, реалізоване в межах виконавчого провадження №60749872, відкритого на підставі протиправного виконавчого документу - виконавчого напису №772 від 13.05.2019.

Водночас заявник зазначає, що на даний час існує можливість демонтажу та вивезення ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ» придбаного ним 28.12.2020 з електронних торгів, реєстраційний номер лота: 455709, обладнання і устаткування зернового елеватора, розташованого по вул. Портова, 4 у м. Ізмаїл Одеської області, під час виконання протиправного виконавчого напису №772 від 13.05.2019, що не лише ускладнить відновлення майнових прав колишнього власника цього рухомого майна, але й унеможливить подальше виконання зазначеним зерновим елеватором, як цілісним майновим комплексом, важливої стратегічної функції у ланцюжку Дунайських річкових портів з перевалки української агропродукції через порт «ІЗМАЇЛ» з подальшим її спрямуванням для виходу в Чорне море. А також, на думку заявника, вжиття ТОВ «ОЛУМ» заходів з відновлення у судовому порядку своїх речових прав на обладнання і устаткування зернового елеватора, розташованого по вул. Портова, 4 у м. Ізмаїл Одеської області, порушених оскаржуваним виконавчим написом №772 від 13.05.2019, може спонукати ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ» до продажу чи передачі в оренду спірного майна, наслідком чого може бути вчинення іншими суб`єктами права (набувачами майна) дій з демонтажу та вивезення з території елеватора зазначеного майна у невідомому напрямку.

Як вважає заявник, накладення арешту на вказане майно із забороною ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ» та будь-яким іншим особам вчиняти дії з демонтажу та вивезення з території елеватора наявного на ньому обладнання і устаткування дозволить не лише зберегти нерозривність технологічного процесу обробки та перевалки сільськогосподарських вантажів, але й не позбавить чинного власника цього майна права на подальше його використання у своїй господарській діяльності, а також завадить можливим діям ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ» або інших набувачів речових прав на обладнання і устаткування зернового елеватора, розташованого по вул. Портова, 4 у м. Ізмаїл Одеської області, з реалізації ними своїх речових прав на це майно шляхом його демонтажу та виведення з території елеватора.

Розглянувши заяву (вх.№4-42/22) ТОВ «ОЛУМ» про забезпечення позову до пред`явлення позову та дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню з таких підстав:

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови», Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги,

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Пунктами 1, 2, 4 частини 1 статті 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Предметом майбутнього позову заявником визначено визання виконавчого напису таким, що не підлягає виканню, отже, предметом позову є вимоги немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку підлягає дослідженню така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи доведено співмірність заявленого заходу забезпечення позову з заявленими позовними вимогами, чи є вони адекватними та відповідають вимогам на забезпечення яких він вживається та чи не відбудеться втручання у господарську діяльність господарюючого суб`єкта.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від. 25.11.2019 у справі № 910/9530/19, від 16.04.2020 у справі №910/18680/19.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №904/5108/20, від 13.08.2021 у справі № 904/4982/21, від 18.10.2021 у справі №910/7029/21.

Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

При цьому, суд зазначає, що підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Розглянувши матеріали заяви, суд встановив, що 28.12.2020 за реєстраційним номером лота 455709 було проведено електронні торги щодо продажу обладнань та іншого рухомого майна в кількості 56 найменувань за місцезнаходженням майна Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Портова, буд.4, в результаті яких визнано переможцем торгів ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ», що підтверджується протоколом №519162.

Також згідно акту про проведені електронні торги від 30.12.2020 у виконавчому провадженні №60749872 вбачається, що приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. при виконанні виконавчого напису №772 від 13.05.2019, виданого з метою частково погашення заборгованості ТОВ «ІСТ ОІЛС УКРАЇНА» за договором кредитної лінії №339/48-3 від 16.11.2016 в сумі 10416955,10 доларів США, а саме на основні засоби-обладнання та устаткування у кількості 56 найменувань, що розташовані за адресами: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Портова, буд.4 та буд. 13, було проведено електронні торги з реалізації обладнання та іншого рухомого майна в кількості 56 найменувань, в результаті проведення яких переможцем визнано ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ». При цьому у даному акті зазначено, що дане майно належить боржнику ТОВ «ОЛУМ» на підставі договору купівлі-продажу рухомого майна від 11.03.2016 №218. Крім цього визначено, що даний акт є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законодавством, а також акт дає змогу на перереєстрацію проданого майна на переможця торгів.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія договору кредитної лінії №339/48-3 від 16.11.2016, відповідно до якого ТОВ «ОЛУМ» є майновим поручителем-4, рухомим майном якого (обладнання в кількості 56 одиниць) на суму 58579 доларів США було забезпечено виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором.

При цьому суд зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України, суд зобов`язаний з`ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справах № 906/824/17 (ухвала від 07.08.2018) та № 902/483/18 (постанова від 21.01.2019).

Отже, з огляду на викладене, судом не досліджуються докази, на які посилається заявник на підтвердження відсутності безспірності заборгованості за кредитним договором, оскільки встановлення таких обставин є предметом розгляду справи по суті.

Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що фактично заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно, що на теперішній час належить ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ», набутого ним на підставі проведених електронний торгів на виконання виконавчого напису №772 від 13.05.2019, який в майбутньому може бути предметом спору у господарській справі за позовом ТОВ «ОЛУМ» до АТ «ОЩАДБАНК».

Між тим, з огляду на зміст та юридичну конструкцію такого заходу як забезпечення позову у вигляді арешту на майно, даний вид забезпечення позову може бути накладено виключно на майно, що належить або підлягає передачі відповідачу (в тому числі ймовірному відповідачу, у разі подання заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову) і якщо таке майно знаходиться у нього або третіх осіб, що прямо передбачено п.1 ч.1 ст. 136 ГПК України.

Водночас заявником у заяві про забезпечення позову визначено, що відповідачем у майбутньому позові ТОВ «ОЛУМ» про визнання виконавчого напису №772 від 13.05.2019 таким, що не підлягає виконанню буде АТ «ОЩАДБАНК», що цілком відповідає усталеній практиці Верховного Суду, згідно якої, справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів, тобто до особи на користь якої видано виконавчий напис.

При цьому, ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ», яке набуло рухоме майно ТОВ «ОЛУМ» на підставі проведених електронний торгів на виконання виконавчого напису №772 від 13.05.2019, визначено заявником в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 наведено такі правові висновки: «При задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони їх відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. В разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі».

За таких обставин, суд доходить висновку про неможливість накладення арешту на майно, яке фактично належить третій особі, яка буде учасником майбутньої справи за позовом ТОВ «ОЛУМ» до АТ «ОЩАДАБАНК» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

А також суд враховує той факт, що такий захід забезпечення як арешт майна в майбутній справі, за позовними вимогами немайнового характеру є неспівмірним та не відповідає змісту порушеного права заявника, за захистом якого він має намір звернутись до суду.

Щодо вимог заявника про заборону ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ» та будь-яким іншим особам вчиняти дії з демонтажу та вивезення обладнання і устаткування зернового елеватора, що було продано на електронний торгах на виконання виконавчого напису №772 від 13.05.2019, суд зазначає таке:

Відповідно до ст. ст. 7, 13 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 року у справі №916/401/17).

З урахуванням викладеного суд зауважує, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ» або інших осіб на демонтаж та вивезення спірного рухомого майна без наведення доведеного належними та допустимими доказами обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

В даному випадку матеріали справи не містять належних доказів для застосування судом саме такого виду забезпечення позову, як заборону ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ» та будь-яким іншим особам вчиняти дії з демонтажу та вивезення обладнання і устаткування зернового елеватора, оскільки доводи заявника містять в собі лише припущення, що ґрунтується на ймовірній можливості демонтажу та вивезення спірного майна, адже заявником не представлено суду доказів, які б свідчили про намагання або початок ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ» або інших осіб вчинення дій по демонтажу та вивезенню спірного рухомого майна, при цьому суд зауважує, що ТОВ «МЕРІТАЙМ ВЕЙ» придбало це майно ще 30.12.2020.

Крім того, слід зазначити, що неможливо встановлювати заборону будь-якому невизначеному колу осіб здійснювати визначені дії, в той час як в заяві про забезпечення позову, заявник просив заборонити саме невизначеному колу осіб здійснювати дії щодо демонтажу та вивезенню обладнання та устаткування зернового елеватора.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Здійснивши оцінку доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності і адекватності вимог щодо забезпечення позову, суд зазначає, що заявником не доведено належними та допустимими доказами обставин, за яких невжиття заявленого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав заявника, крім цього, на думку суду, у даній справі відсутнє обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів майбутнього позивача, за захистом яких він має намір звернутись.

Частиною 1 статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч.1 ст.140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяву (вх.№4-42/22) ТОВ «ОЛУМ» про забезпечення позову до пред`явлення позову.

Керуючись ст.ст.136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.Відмовити ТОВ «ОЛУМ» в задоволенні заяви (вх.№4-42/22) про забезпечення позову до пред`явлення позову у справі №916/2207/22.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.

Суддя Ю.М. Невінгловська