Рішення

від 31.08.2022 по справі 640/5628/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2022 року м. Київ № 640/5628/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.03.2018 по 16.12.2021 включно;

- стягнути з військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20.03.2018 по 16.12.2021 в розмірі 37128 грн. 89 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він звертався із відповідним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, за наслідком розгляду якого рішенням від Києва від 23.09.2021 у справі №640/14234/19 позовні вимоги було задоволено та зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 березня 2018 року та нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 березня 2018 року.

Позивач вважає, що він має право отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх належних при звільненні платежів, а саме з 20.03.2018 по 16.12.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2022 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу в п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши, зокрема, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, на підставі частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, є безпідставним.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій додатково наголошено на обгрунтованості позовних вимог та вказано, що оскільки розрахунок при звільненні позивача був проведений лише 16.12.2021, вимоги позивача щодо стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, на підставі частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, є обґрунтованими.

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких наголошено на тому, що позивач не звертався до Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України у день звільнення щодо зазначеного питання, тому що не вважав це заборгованістю, так як і відповідач. Вина відповідача щодо здійснення виплати за рішеннням суду відсутня. Після набрання законної сили рішення суду у справі №640/14234/19, Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України одразу здійснив виплату коштів позивачу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів даної справи, Згідно із витягу з наказу Першого заступника Міністра оборони України від 19 січня 2018 року №4 підполковника ОСОБА_1 начальника науково-дослідної лабораторії моделювання процесів функціонування зразків (комплексів, систем) озброєння та військової техніки Повітряних Сил науково-дослідного управління розвитку озброєння та військової техніки Повітряних Сил Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України звільнено з військової служби у запас за пунктом б (за станом здоров`я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з направленням на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 19 березня 2018 року №37 підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 19 березня 2018 року.

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2021 у справі №640/14234/19 позовну заяву задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати при виключенні зі списків особового складу ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 березня 2018 року, а також щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 березня 2018 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 березня 2018 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 березня 2018 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 надати ОСОБА_1 довідку з помісячним розрахунком індексації грошового забезпечення за період часу з 01 січня 2016 року по 19 березня 2018 року.

На виконання вказаного рішення суду від 23.09.2021 у справі №640/14234/19, Військовою частиною НОМЕР_2 16.12.2021 нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що статтею 47 Кодексу законів про працю України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. Проте ці питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15.

Вказана правова позиція була підтримана в подальшому Верховним Судом, зокрема, в постановах від 18 квітня 2019 року у справі №806/889/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Слід зазначити, що закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки, гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 Кодексу законів про працю України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки, ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібна правова позиція щодо застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України до спорів про стягнення з роботодавця середнього заробітку працівника за час затримки розрахунку при звільненні, які виникли після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 25.11.2021 у справі №580/723/20.

Приписами 117 Кодексу законів про працю України передбачено обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні.

Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, не залежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому, а тому, доводи апелянта про те, що між учасниками спірних правовідносин не існувало спору щодо розміру належних позивачу до виплати сум при звільненні не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на їх безпідставність.

Даний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеного в постанові від 10 червня 2021 року у справі №580/2857/20.

Матеріали справи свідчать, що позивача звільнено з 19.03.2021.

Однак, нараховано та остаточний розрахунок з позивачем при звільненні - виплачено індексацію грошового забезпечення та заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час лише 16.12.2021.

Вищевказане свідчить про те, що за період з 20.03.2018 (наступний день після звільнення) по 16.12.2021 відповідач повинен виплатити на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на зазначене, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.03.2018 по 16.12.2021.

З приводу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що розмір заборгованості та відшкодування повинен встановити орган, який вирішує спір, у даному випадку - суд.

Єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з пунктом 1 Порядку №100, цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: вимушеного прогулу, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Оскільки, день зарахування коштів (17.12.2021) та день звільнення (19.03.2018) не враховується в період, за який виплачується середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, кількість днів затримки розрахунку складає 1368 дні.

Згідно довідки про розмір грошового забезпечення станом на 19.03.2018 №29 від 18.05.2022, середньоденний заробіток позивача складає 567,21 грн.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, згідно Порядку №100, становить 775 943, 28 грн (1368 х 567,21 грн.).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вищевказані критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, враховувалися, також, Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 та Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 24 червня 2021 року у справі № 480/2577/20, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 10 червня 2021 року у справі №580/2857/20.

Отже, вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на вищезазначене, суд вважає за необхідне застосувати вказані критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Враховуючи, що невиплачена позивачу станом на день звільнення індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій становить 37 128, 89 грн, яка виникла за 1368 календарних днів і є значно меншою, ніж середньомісячна заробітна плата позивача за період затримки (775 943, 28 грн.), суд вважає можливим застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 37128,89 грн / 775 943, 28 грн (сума виплаченої індексації та компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,04785001. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 567, 21 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,04785001 х 1368 (календарних днів затримки розрахунку) = 37128,89 гривень.

Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 37128,89 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.03.2018 по 16.12.2021.

Стягнути з військової частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2018 по 16.12.2021 в розмірі 37128 (тридцять сім тисяч сто двадцять вісім гривень) 89 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.