Рішення

від 21.08.2022 по справі 640/23823/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2022 року м. Київ № 640/23823/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Васильєвій Ю.В.:

за участі представників сторін:

представника позивача: Шимко А.П.

представника відповідача: Вишневський Б.В.

розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "РІАЛБУД"

до Головного управління ДПС в Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0093940715 від 19.05.2021 р.,-

На підставі частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 серпня 2022 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне підприємство «РІАЛБУД» (далі по тексту - позивач, ПП ««РІАЛБУД») з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС в Київській області), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19.05.2021 року №0093940715.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки висновок контролюючого органу щодо відсутності факту реального здійснення господарських операцій із контрагентами не відповідає дійсності. Позивач також вказує, що первинні документи ПП «РІАЛБУД» підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами, а також формування податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад-грудень 2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/23823/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Вказаною ухвалою суду відповідачам надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення їм даної ухвали для надання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року призначено розгляд адміністративної справи №640/23823/21 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

27.09.2021 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що, на думку відповідача, оскаржуване рішення винесено на підставі вимог чинного законодавства, оскільки позивачем не надано до контролюючого органу документів на підтвердження реальності господарських операцій.

09.08.2022 від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких останній зазначає про нереальність господарських операції між ПП «РІАЛБУД» та ТОВ «Терабуд-С», ТОВ «Білпроектмонтаж», ТОВ «Тартех», оскільки фактичного залучення до робіт субпідрядників не відбувалось, а мало лише документальне оформлення.

18.08.2022 до суду надійшли додаткові пояснення позивача, відповідно до яких представником позивача зазначено, що на час перевірки ПП «РІАЛБУД», що стала підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного ППР, продовжував діяти мораторій на її проведення, прямо встановлений п.52-2 підрозділу 10 Перехідних положень ПК (у редакції на час проведення перевірки та прийняття ППР) - до завершення дії карантину, встановленого постановою КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Відтак, на думку позивача, дії відповідача щодо проведення перевірки позивача на підставі зазначеного акту КМУ є протиправними, оскільки вчинені поза межами наданих законом повноважень, як і прийняте за результатами такої перевірки оскаржуване ППР, внаслідок чого останнє підлягає скасуванню через невідповідність критеріям, визначеним п.1 ч.2 ст.2 КАС.

У судовому засіданні 22.08.2022 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

22.03.2021 року на підставі направлення № 955, виданого ГУ ДПС у Київській області, проведена документальна позапланова виїзна перевірка приватного підприємства «Ріалбуд» (ПП «Татоян») щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Білпроектмонтаж» (код ЄДРПОУ 36596828) за період з 01.10.2019 по 30.11.2019, з ТОВ «Тартех» (код ЄДРПОУ 42095414) за період з 01.10.2019 по 31.10.2019 та з 01.12.2019 по 31.12.2019, ТОВ «Терабуд-С» (код ЄДРПОУ 43169125) за період з 01.11.2019 по 31.12.2019, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатами вказаної перевірки складено Акт № 4702/10-36-07-14/36432040 від 06.04.2021 р., в якому встановлено порушення п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 1871797, 00 грн., у тому числі за листопад 2019 року - на 1271029, 00 грн. та за грудень 2019 - на 600768,00 грн..

Не погоджуючись із висновками, викладеними в Акті перевірки, ПП «Ріалбуд» подало свої письмові заперечення.

Відповідно до листа ГУ ДПС у Київській області № 6057/12/10-36-07-14 від 17.05.2021 року «Про розгляд заперечення» висновки, викладені в Акті перевірки № 4702/10-36-07-14/36432040 від 06.04.2021 р., залишено без змін.

За результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Ріалбуд» складено податкове повідомлення-рішення від 19.05.2021 р. № 0093940715, яким встановлено порушення п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України у зв`язку з заниженням ПП «Ріалбуд» податку на додану вартість у жовтні-грудні 2019 року.

Користуючись правом на оскарження податкового повідомлення рішення в адміністративному порядку відповідно до ст. 56 ПК України, ПП «Ріалбуд» подало скаргу до Державної податкової служби України.

Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги залишено без змін ППР ГУ ДПС у Київській області від 19.05.2021 р. № 0093940715, а скаргу ПП «Ріалбуд» - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заперечення та пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

У відповідності до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зареєстрована та підписана уповноваженою особою.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ПП «РІАЛБУД» (попередня назва - ПП «Татоян») зареєстровано платником податку на додану вартість, код ЄДРПОУ 36432040.

У частині фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Терабуд-С» суд встановив наступне.

25 жовтня 2019 року між ПП «Татоян» (Генпідрядник) та ТОВ «Терабуд-С» (Субпідрядник) укладено договір № 193/19 будівельного підряду по об`єкту Капітальний ремонт автомобільної дороги загального користування місцевого значення 0240405 Шевченкове-Будище-Майданівка км 7 + 300 - км 8 + 800, Звенигородський район, Черкаська область». Відповідно до вказаного договору субпідрядник зобов`язується своїми силами і засобами та на свій ризик, в межах Договірної ціни, що наведена в розділі III Договору, виконати роботи з Капітальний ремонт автомобільної дороги загального користування місцевого значення 0 240405 Шевченкове-Будище-МайДанівка км 7 + 300 - км 8 + 800, Звенигородський район, Черкаська область, Генпідрядник зобов`язується надати Субпідряднику у будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від Субпідрядника закінчені роботи (об`єкт будівництва) та оплатити їх.

На підтвердження фактичного виконання господарських зобов`язань за вказаним договором сдовідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; акти приймання виконаних будівельних робіт від 08.11.2019 та 22.11.2019 р.; підсумкові відомостями ресурсів; розрахунки загальновиробничих витрат до локального кошторису №2 1-1 на дорожній одяг; податкові накладні.

08 листопада 2019 року між ПП «Татоян» (Підрядник) та ТОВ «Терабуд-С» (Субпідрядник) укладено договір № 195-19 будівельного підряду по об`єкту «Послуги з експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення (національні) загального користування у Київській області», згідно якого Субпідрядник зобов`язується своїми силами і засобами на свій ризик, в межах договірної ціни, виконати роботи послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення (національні) загального користування у Київській області, за завданням Підрядника та у встановлений строк здати виконання робіт Підряднику, а підрядник зобов`язується надати Субпідряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від Субпідрядника закінчені роботи (об`єкт будівництва) та оплатити їх.

На підтвердження фактичного виконання господарських зобов`язань за вказаним договором надано довідку про вартість будівельних робіт та витрати від 27.12.2019 р., акт приймання виконаних будівельних робіт від 27.12.2019 р., податкові накладні.

У частині фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Білпроектмонтаж» суд встановив наступне.

25 жовтня 2019 року між ПП «Татоян» (Генпідрядник) та ТОВ «Білпроектмонтаж» (Субпідрядник) укладено договір № 192/19 будівельного підряду по об`єкту «Капітального ремонту автомобільної дороги загального користування місцевого значення О 240408 Княжна-Стецівка км 0 + 000 - км 8 + 000, Звенигородський район Черкаська область».

Відповідно до вказаного договору Субпідрядник зобов`язується своїми силами і засобами та на свій ризик, в межах договірної ціни, виконати роботи з Капітального ремонту автомобільної дороги загального користування місцевого значення О 240408 Княжна-Стецівка км 0 + 000 - км 8 + 000, Звенигородський район Черкаська область, Генпідрядник зобов`язується надати Субпідряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від Субпідрядника закінчені роботи (об`єкт будівництва) та оплатити їх.

На підтвердження фактичного виконання господарських зобов`язань за вказаним договором надано довідку про вартість будівельних робіт та витрати; акт приймання виконаних робіт від 06.11.2019 р.; підсумкову відомість ресурсів; розрахунок загальновиробничих витрат до локального кошторису № 2-1-1 на дорожній одяг; податкові накладні.

У частині фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Тартех» суд встановив наступне.

У жовтні 2019 року позивачем придбано у ТОВ «Тартех» емульсію бітумну дорожню.

На підтвердження факту здійснення вказаної господарської операції надано податкові накладні № 58 від 23.10.2019 на суму ПДВ 34020,31 грн., № 65 від 24.10.2019 на суму ПДВ 35469 грн., № 66 від 25.10.2019 на суму ПДВ 2307,77 грн).

Суд звертає увагу, що відповідач в акті перевірки у повному обсязі зазначає реквізити первинних документі на підтвердження реальності господарських операцій при придбанні позивачем послуг у вказаних вище контрагентів.

При цьому, жодних недоліків (дефектності) первинних документів при придбанні послуг у зазначених вище контрагентів в частині своєчасності, достовірності складання та заповнення видаткових, актів приймання - передачі наданих послуг та податкових накладних, реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі в акті перевірки не зазначено.

Як наслідок, наявність та правильне складання, оформлення договорів, видаткових та податкових накладних, актів приймання - передачі наданих послуг, реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, відсутність відхилень між показниками податкової звітності з податку на додану вартість з даними безпосередніх постачальників (надавачів послуг, постачальників товарів), а також наявність спеціальної податкової дієздатності позивача та йото контрагентів - актом перевірки не оспорюється, а прямо підтверджується.

Відтак, зважаючи на вищезазначене, суд дійшов висновку, що правомірність включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ в періодах, що перевірялися за результатами господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджується первинними документами та розрахунковими документами фінансово-господарської діяльності позивача.

Враховуючи зазначене та наявні документи в матеріалах справи, суд встановив, що документальними підтвердженнями здійснення господарської діяльності позивача з контрагентами є первинні документи, зокрема, договори, видаткові накладні та ін..

Разом з тим, за результатами дослідження взаємовідносин платника податків з його контрагентом податковий орган робить висновок про неможливість виконання робіт (надання послуг) за вищевказаними документами, оскільки господарська діяльність товариства має ознаки фіктивності.

Суд зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи матеріали, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає про відсутність правових підстав вважати, що складені між позивачем та контрагентами первинні документи не відповідають положенням законодавства та не містять всі обов`язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому суд дійшов висновку, що вказані вище документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов`язань та капіталу позивача. Зворотного відповідачем не доведено та не спростовано.

Крім того, матеріалами справи та відповідачем не підтверджено факт відсутності у позивача бухгалтерських та інших фінансово-господарських документів оформлених згідно вимог чинного законодавства, що свідчать про реальність здійснення господарських операцій з контрагентом.

Суд також звертає увагу на презумпцію добросовісності платника податків, яка означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

Як вбачається з вище викладеного, позивач добросовісно виконав свої зобов`язання, що покладені на нього нормами чинного законодавства при здійсненні господарських операцій з контрагентами, своєчасно оформив договір та первинні бухгалтерські документи.

Суд також зважає на висновок ВАСУ від 23.04.2014 року у справі № К/800/7245/14 про те, що не можуть слугувати свідченням безтоварності господарських операцій і твердження податкового органу про відсутність у спірних постачальників необхідних умов для досягнення результатів виконання спірних операцій з поставки послуг позивачеві в силу відсутності персоналу, основних засобів, виробничих активів. Адже ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких підприємство не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от, на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Відтак, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, довести правомірність своїх дій чи рішення відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

У даному випадку, контролюючий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20 лютого 2018 року у справі №817/149/17 та від 29 березня 2018 року у справі №813/2758/16.

У той же час, відповідач не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача, що первинні документи складені лише формально та не відображають реальної передачі послуг, оскільки такі твердження є лише припущенням контролюючого органу та не підтверджені доказами, наданими в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останній не був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Не подано відповідачем і доказів на підтвердження недобросовісності позивача або можливої фіктивності його безпосередніх постачальників, зокрема: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб`єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо; не наведено будь-яких об`єктивних доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Вказані в акті перевірки висновки є лише припущеннями посадових осіб відповідача за відсутності належних та допустимих доказів, які надаються в передбаченому законодавством порядку.

За результатом системного аналізу вимог податкового законодавства, на підставі оцінки наявних у справі доказів окремо та у їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про фіктивність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідач при вирішенні справи не обґрунтовував свою позицію безпідставного формування податкового кредиту позивачем за результатами здійснення вказаних господарських операцій та не довів суду шляхом надання належних та достовірних доказів.

При цьому, вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім того, суд зазначає, що вказана відповідачем інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, складених за наслідками проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом та не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Суд звертає увагу, що ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У справі «Інтерсплав проти України» (Заява N 803/02 від 09.01.2007 року) Європейський суд з прав людини визнав, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) від 22.01.2009 р. надає змогу не допустити обмеження законного права платника податків на податковий кредит, віднесення певних сум до витрат, за умови реальності господарської операції, у випадку порушення його контрагентом та контрагентами такого контрагента податкової дисципліни. Вказаним Рішенням роз`яснено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Підтвердженням того, що платника ПДВ не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, а також того, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати, слугує Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» від 18.03.2010 року (заява №6689/03). Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив. У рішенні у справі «Бізнес Суппорт Центр» проти Болгарії» зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним судом у постановах, зокрема, від 24.01.2018 року у справі №824/942/13, від 14.03.2018 року у справі №803/1198/16.

За результатом системного аналізу вимог податкового законодавства, на підставі оцінки наявних у справі доказів окремо та у їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про фіктивність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідач при вирішенні справи не обґрунтовував свою позицію безпідставного формування податкового кредиту позивачем за результатами здійснення вказаних господарських операцій та не довів суду шляхом надання належних та достовірних доказів.

Окремо суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача щодо того, що на час перевірки ПП «РІАЛБУД», що стала підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного ППР, продовжував діяти мораторій на її проведення, прямо встановлений п.52-2 підрозділу 10 Перехідних положень ПК (у редакції на час проведення перевірки та прийняття ППР) - до завершення дії карантину, встановленого постановою КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», що, у свою чергу, додатково свідчить про те, що дії відповідача щодо проведення перевірки позивача на підставі зазначеного акту КМУ є протиправними, оскільки вчинені поза межами наданих законом повноважень.

З урахуванням викладеного, зважаючи на недоведеність фіктивності господарських операцій позивача з його контрагентами та належність первинних документів, суд дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Згідно із частиною першою ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Приватного підприємства "РІАЛБУД" (09701, Київська обл., Богуславський район, м. Богуслав, вул. Шевченка, 31, ЄДРПОУ 36432040) до Головного управління ДПС в Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А, ЄДРПОУ 44096797) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0093940715 від 19.05.2021 р. - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області № 0093940715 від 19.05.2021 р.

3. Стягнути на користь Приватного підприємства "РІАЛБУД" (09701, Київська обл., Богуславський район, м. Богуслав, вул. Шевченка, 31, ЄДРПОУ 36432040) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А, ЄДРПОУ 44096797) судовий збір у розмірі 22 700,00 грн. (двадцять дві тисячі сімсот гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 01 вересня 2022 року.

Суддя Є.В. Аблов