Постанова

від 07.09.2022 по справі 200/6147/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2022 року

м. Київ

справа №200/6147/20-а

адміністративне провадження № К/9901/20884/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС, Ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС України в Донецькій області, Регіонального сервісного центру МВС України в Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Міронової Г.М., Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г.,

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного сервісного центру МВС, Ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС України в Донецькій області, Регіонального сервісного центру МВС України в Донецькій області, в якому просив:

1.1. визнати незаконним та скасувати наказ Голови ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області №56-о/с від 26.05.2020 про звільнення державного службовця 5 рангу ОСОБА_1 з посади начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області;

1.2. поновити позивача на посаді начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС ГСЦ в Донецькій області з 29 травня 2020 року;

1.3. зобов`язати Головний сервісний центр МВС України вжити заходи щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій області;

1.4. стягнути з Головного сервісного центру МВС України середній розмір заробітної плати за період з 29.05.2020 до дати поновлення на посаді.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що спірним у справі наказом відповідача його звільнено з займаної посади. Вважає цей наказ незаконним, оскільки він прийнятий всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, порушує його право на працю, на повагу до приватного життя, порушує засади рівності громадян. Зауважує, що внаслідок звільнення його з посади відбулось порушення його права на приватне життя, оскільки були обірвані зв`язки з колегами по роботі, з іншими особами, з якими позивач спілкувався. Зазначає, що його звільнено з посади у зв`язку з ліквідацією державного органу, втім, як вказує позивач, такої ліквідації не відбулось, адже фактично мала місце реорганізація Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області шляхом покладення його завдань та функцій на новостворений Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру МВС в Донецькій області. Таким чином, вважає, що проведення реорганізації Регіонального сервісного центру МВС України у Донецькій області як юридичної особи не можуть бути підставою для припинення трудових відносин. Вказує, що відповідач, звільняючи його з посади, не виконав свого обов`язку щодо надання пропозицій з переведення позивача на роботу з урахуванням його досвіду та кваліфікації у новоствореному Регіональному центрі. Позивач вважає, що у нього наявні переваги перед іншими особами на залишенні на державній службі. Зазначає, що 26.05.2020 ним подано голові ліквідаційної комісії заяву в порядку переведення, однак відповіді на вказану заяву позивач не отримав. Отже, вважаючи спірний у справі наказ про звільнення протиправним, позивач вказує на наявність підстав для його поновлення на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

3. Відповідачі позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 призначений на посаду начальника територіального сервісного центру №1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області на підставі наказу Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області від 21.12.2018 №129о/с. та перебував на державній службі.

5. 11.03.2020 позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 №79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», наказу МВС України від 03.03.2020 №218 «Про утворення ліквідаційних комісій територіальних органів з надання сервісних послуг МВС» попереджено про припинення державної служби на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області та звільнення із займаної посади не раніше 30 календарних днів з дня попередження.

6. Позивач ознайомлений з даним попередженням того ж дня під особистий підпис.

7. 26.05.2020 позивачем на ім`я Голови ліквідаційної комісії регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області подано заяву про звільнення з займаної посади в порядку переведення для роботи у Головному сервісному центрі МВС 28.05.2020.

8. Наказом Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області №56о/с від 26.05.2020, зокрема, державного службовця 5 рангу ОСОБА_1 звільнено з посади начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області з припиненням державної служби 28.05.2020 відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 №79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області.

9. Не погоджуючись з правомірністю і обґрунтованістю оскаржуваного наказу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

10.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області № 56-о/с від 26.05.2020 в частині звільнення державного службовця 5 рангу ОСОБА_1 з посади начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області.

10.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області з 29.05.2020.

10.3. Стягнуто з Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 153066 (сто п`ятдесят три тисячі шістдесят шість) грн. 64 коп.

10.4. Зобов`язано Головний сервісний центр МВС України вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій області.

10.5. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

10.6. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника територіального сервісного центру №1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області з 29.05.2020 та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць

11. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у випадку ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, обов`язок щодо працевлаштування (пропозиції про працевлаштування згідно статті 49-2 КЗпП) працівників ліквідованої установи (організації) поширюється не лише на цю установу (організацію), а й на відповідну новостворену установу (організацію), оскільки роботодавцем у такому випадку є держава, а не окрема установа, що діє від імені держави. наказом Головного сервісного центру МВС № 8 від 27.04.2020 затверджено Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Донецькій області (філія ГСЦ МВС). З наведеного слідує, що функції, завдання та повноваження Регіонального сервісного центру МВС у Донецькій області покладено на Головний сервісний центр МВС у Донецькій області, що, в свою чергу, свідчить про реорганізацію однієї державної установи в іншу шляхом ліквідації. Зміст повноважень, завдань і функцій органів, що ліквідовуються, свідчить про те, що фактично відбулася реорганізація шляхом ліквідації територіального органу Регіонального сервісного центру МВС у Донецькій області з одночасним створенням Головного сервісного центру МВС у Донецькій області, як структурного підрозділу Головного сервісного центру МВС, у штаті якого також передбачений Територіальний сервісний центр № 1445 (на правах відділу м. Волноваха). Функції та повноваження вказаних територіальних органів, які ліквідуються покладено на новоутворені територіальні органи як структурні підрозділи апарату Головного сервісного центру МВС.

11.1. Суд також зазначив, що оскільки порядок звільнення державних службовців у зв`язку з ліквідацією та реорганізацією державного органу не врегульований, суд дійшов висновку про необхідність застосування положень КЗпП України. Поряд з цим, в порушення вимог частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України позивачу не запропоновано жодної наявної вакантної посади чи іншої роботи у новоствореному структурному підрозділі Головного сервісного центру МВС. Також, відповідачем не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача, не надано доказів вжиття заходів з встановлення наявності у позивача права на переважне залишення на роботі. Наведене, на думку суду першої інстанції, свідчить про протиправність оскаржуваного наказу №56-о/с від 26.05.2020 в частині звільнення державного службовця 5 рангу ОСОБА_1 з посади начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області.

12. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що Регіональний сервісний центр МВС в Донецькій області, у якому працював позивач, було ліквідовано та створено нову юридичну особу - Головний сервісний центр МВС. Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Донецькій області є відокремленим підрозділом Головного сервісного центру МВС, утвореним на правах філії без статусу юридичної особи.

13.1. Суд також зазначив, що з урахуванням положень ч.ч. 2, 3 ст.5 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», виходячи з того, що процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби при ліквідації наразі врегульована положенням Закону України № 889, положення ст.49-2 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються, а тому відповідач не повинен був враховувати наявність чи відсутність переваг у позивача при його звільненні під час проведення процедури ліквідації юридичної особи. Крім того, внесеними до Закону України № 889 зміни не передбачають обов`язку суб`єкта призначення попереднього вирішувати питання про можливість переведення державного службовця на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі. позивач не звертався до Головного сервісного центру МВС щодо переведення його на іншу посаду та не подавав заяву на участь у конкурсі, який проводився відповідачем після звільнення на вакантні посади в новостворені філії. В матеріалах справи наявна заява позивача від 26.05.2020 на ім`я Голови ліквідаційної комісії регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області про звільнення з займаної посади в порядку переведення для роботи у Головному сервісному центрі МВС 26.05.2020. Разом з тим, відсутні докази безпосереднього подання цієї заяви до Голови ліквідаційної комісії регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області та її реєстрація. Сам позивач при апеляційному розгляді пояснив, що він цю заяву не подавав на реєстрацію в установленому порядку. З огляду на все вищевикладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції прийшла до висновку, що наказ Голови ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області № 56-о/с від 26.05.2020 про звільнення державного службовця 5 рангу ОСОБА_1 з посади начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області в частині звільнення ОСОБА_1 прийнято правомірно та обґрунтовано, а тому скасуванню не підлягає.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

14. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказане судові рішення та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

15. Нормативними підставами для касаційного оскарження судових рішень в цій справі позивач зазначила пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

15.1. Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає, що Верховним Судом ще не надавалася оцінка законності звільнення державних службовців з Регіонального сервісного центру (Головного Сервісного центру МВС). Відповідний висновок Верховного Суду відсутні, оскільки правовідносини в інших справах не є подібними до правовідносин, які склались у справі №200/6147/20-а, з огляду на суб`єктний склад та умови застосування правових норм.

15.2. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що у даному випадку судом апеляційної інстанції неправильно застосовано п.1-1 ст. 87 Закону «Про державну службу», оскільки ліквідації органу не було, тобто не застосування норми права, яку потрібно застосувати , та також порушення норм процесуального права, чим не дотримано його права при здійснені фактичної реорганізації підприємства.

15.3. Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції також неправильно застосовано норми Закону України «Про державну службу» щодо звільнення з підстав ліквідації органу. Фактично судом апеляційної інстанції проігноровано положення зазна ченої норми та не надано будь-якої оцінки тому, що будь-якої з вказаних обставин не існувало, встановленими у справі обставинами підтверджується відсутність ліквідації органу. При цьому, суд апеляційної інстанції не встановивши наявність ліквідації вирішив, що звільнення позивача за цією статтею є законним.

16. Головний сервісний центр МВС та Ліквідаційна комісія Регіонального сервісного центру МВС України в Донецькій області у відзивах на касаційну скаргу вказують на її безпідставність та просять залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

V. Джерела права й акти їх застосування

17. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

19. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

20. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин). Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (пункт 3 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII).

21. Згідно з частинами другою і третьою статті 5 Закону № 889-VІІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

22. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VІІІ державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

23. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ (далі - Закон № 117-IX, що діє з 25 вересня 2019 року) були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII.

24. Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-ІХ) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

25. За змістом абзацу першого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

VI. Висновок Верховного Суду

26. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

28. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 23 червня 2021 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

29. Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

30. Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законом № 889-VIII, у редакції, чинній на момент їх виникнення, та норми якого є спеціальними, а також КЗпП України у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.

31. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

32. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

33. Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

34. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

35. Предметом спору у цій справі є питання правомірності наказу Голови ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області №56-о/с від 26.05.2020 про звільнення державного службовця 5 рангу ОСОБА_1 з посади начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку із ліквідацією РСЦ МВС в Донецькій області.

36. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 року № 79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком (пункт 1). Установлено, що здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, покладається на Міністерство внутрішніх справ; територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ (пункт 2).

37. До Переліку територіальних органів з надання сервісних послуг МВС, що ліквідуються, включено, зокрема, Регіональний сервісний центр МВС в Донецькій області.

38. Суд першої інстанції виходив з того, що функції, завдання та повноваження Регіонального сервісного центру МВС у Донецькій області покладено на Головний сервісний центр МВС у Донецькій області, що, в свою чергу, свідчить про реорганізацію однієї державної установи в іншу шляхом ліквідації. Фактично відбулася реорганізація шляхом ліквідації територіального органу Регіонального сервісного центру МВС у Донецькій області з одночасним створенням Головного сервісного центру МВС у Донецькій області, як структурного підрозділу Головного сервісного центру МВС, у штаті якого також передбачений Територіальний сервісний центр № 1445 (на правах відділу м. Волноваха). Функції та повноваження вказаних територіальних органів, які ліквідуються покладено на новоутворені територіальні органи як структурні підрозділи апарату Головного сервісного центру МВС.

39. Як було встановлено судом першої інстанції за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Регіональний сервісний центр МВС в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40112123) перебуває у стані припинення.

40. Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію.

41. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15), від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16) та від 20 квітня 2022 року (справа № 400/2034/21).

42. Враховуючи зміст постанови Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 року № 79 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулась не ліквідація, а реорганізація територіального органу з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ як юридичної особи публічного права. До правонаступника - Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Регіональним сервісним центром МВС в Донецькій області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

43. Таким чином, суд першої інстанції мотивовано зазначив про обов`язок відповідача дотримуватися у спірній ситуації процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII).

44. Проте, при цьому суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми КЗпП України та дійшов висновку про порушення процедури звільнення ОСОБА_1 .

45. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що приписами постанови Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 року № 79 вирішено ліквідувати територіальні органи з надання сервісних послуг МВС, що не передбачає обов`язок суб`єкта призначення вирішувати питання переведення працівника.

46. Щодо таких висновків колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

47. Вирішальним для цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону № 889-VІІІ.

48. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов`язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.

49. Проте, відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

50. Верховний Суд, зокрема у постановах від 30 листопада 2021 року у справі №480/4055/20 та від 09 червня 2022 року у справі № 400/1781/21, роблячи ретроспективний аналіз положень Закону №889-VІІІ, зазначав, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом № 117-IX (тобто до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

51. Після внесених Законом № 117-IX змін до статті 87 Закону № 889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону № 889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).

52. Наступні зміни до статті 87 Закону № 889-VIII внесені згідно із Законами України від 14 січня 2020 року № 440-IX (набрав чинності 13 лютого 2020 року) та від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ (набрав чинності 06 березня 2021 року), якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

53. Як установлено судами попередніх інстанцій, 11 березня 2020 року позивача попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку з ліквідацією РСЦ МВС в Донецькій області.

54. Тобто, на час попередження позивача про наступне звільнення та видання спірного наказу про звільнення діяли положення Закону № 889-VIII у редакції Закону № 440-ІХ та стаття 40 КЗпП України у редакції Закону № 113-ІХ. Тобто можна констатувати, що на час виникнення спірних правовідносин особливості звільнення державних службовців, як осіб, що мають спеціальний статус, визначались саме Законом № 889-VIII, а отже, застосуванню підлягала частина третя статті 87 цього Закону, а не норми трудового законодавства.

55. Таким чином, посилання у касаційній скарзі на те, що при винесенні наказу про звільнення позивача не були враховані положення законодавства про працю щодо гарантій вивільнюваних працівників, а саме - не було запропоновано жодних вакантних посад, а також порушено переважне право на залишення на роботі, встановлене статтею 49-2 КЗпП України, є помилковим з огляду на законодавче врегулювання спірних правовідносин.

56. Колегія суддів зауважує, що після відкриття провадження за вказаною касаційною скаргою Верховним Судом було сформовано правові висновки щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-ІХ), зокрема, у постановах від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 09 червня 2022 року у справі № 300/891/20, які підлягають врахуванню у цьому касаційному провадженні.

57. Як установлено судами, при попередженні позивача про наступне звільнення, йому не було запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або іншу роботу.

58. З цього приводу слід зазначити, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

59. Таким чином, із набранням чинності Законом № 440-ІХ законодавець надав можливість суб`єкту призначення або керівнику державної служби розірвати трудовий договір з державним службовцем з підстав, зокрема, ліквідації державного органу. При цьому, аналіз положень Закону № 889-VIII свідчить про те, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

60. Аналогічна правовий підхід застосований Верховний Судом у постановах від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 520/11687/2020, від 09 грудня 2021 року у справі № 640/20284/20, від 02 червня 2022 року у справі № 420/3541/20 (у спорах подібної категорії), підстав для відступу від висловленої позиції колегія суддів не знаходить.

61. Таким чином, враховуючи встановлені у цій справі фактичні обставини та приписи законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про неправильне формулювання роботодавцем причини звільнення ОСОБА_1 , однак, при цьому дотримання процедури звільнення.

62. До аналогічного висновку Верховний Суд прийшов у постановах від 21 липня 2022 року у справі №280/4670/20 та від 14 липня 2022 року у справі №280/4672/20.

63. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

64. Враховуючи неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 5, 40, 49-2 КЗпП України, статті 87 Закону № 889-VIII, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

65. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року у справі №200/6147/20-а скасувати.

3. Ухвалити в справі №200/6147/20-а нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС, Ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС України в Донецькій області, Регіонального сервісного центру МВС України в Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

4. Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області, зазначені в наказі Голови ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області №56-о/с від 26.05.2020, вказавши підставою звільнення - реорганізацію державного органу та пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О.В. Калашнікова