Рішення

від 04.09.2022 по справі 903/207/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 вересня 2022 року Справа № 903/207/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участю секретаря судового засідання Кошового В.А., розглянувши справу

за позовом: Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-1: Державне підприємство Старовижівське лісове господарство, смт. Стара Вижівка

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2: Державне підприємство Ковельське лісове господарство, смт. Стара Вижівка

до відповідача-1: Ковельської районної державної адміністрації, м.Ковель

до відповідача-2: Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, м.Луцьк

про визнання незаконними та скасування розпоряджень Старовижівської районної державної адміністрації, усунення перешкод у здійсненні права розпорядження земельною ділянкою площею 13,2542 га шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі

за участю представників сторін:

від позивача: Андрущак Олена Михайлівна, довіреність №22/91/58/2-22 від 15.04.2022, витяг ЄДР;

від відповідача-1: н/з;

від відповідача-2: Ковальчук Оксана Володимирівна, довіреність № 0-3-0.62-2/62-22 від 04.01.2022, наказ № 176-н від 13.06.2019, посадова інструкція;

від прокуратури: Присяжнюк Ірина Богданівна, службове посвідчення №059361 від 25.01.21;

від третьої особи-1: Багацький Євген Григорович, ордер серія АС №107773 від 12.04.2021;

від третьої особи-2: н/з;

Встановив: Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до відповідачів 1) Ковельської районної державної адміністрації, 2) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, треті особа, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство Старовижівське лісове господарство, Державне підприємство Ковельське лісове господарство та згідно заяви про зміну предмета спору просить:

1)визнати незаконним та скасувати розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 №318 Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086;

2) визнати незаконним та скасувати п.516 додатку до розпорядження першого заступника голови Старовижівської районної адміністрації від 26.10.2016 №351 Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 26.12.2013 №318;

3)усунути перешкоди у здійсненні Волинській обласній державній адміністрації права розпорядження земельною ділянкою площею 13,2542 га, кадастровий номер 0725083200:05:000:0086 шляхом скасування її державної реєстрації в державному земельному кадастрі;

4) усунути перешкоди у здійсненні Волинській обласній державній адміністрації права розпоряджатися земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Старовижівської районної державної адміністрації Осіїк О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.08.2017, індексний номер 36497773, яким проведено державну реєстрацію за Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області права власності: державна на земельну ділянку площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з одночасним припиненням речових прав Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, а саме: права власності державна на земельну ділянку площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

5) визнати незаконним та скасувати п.186 додатку до наказу Головного управління Держеокадастру у Волинській області від 23.10.2019 №3-1956/15-19-СГ від 23.10.2019 Про передачу земельних ділянок держаної власності у комунальну власність щодо передачі земельної ділянки площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 у комунальну власність Старовижівської селищної ради.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачами норм земельного законодавства, оскільки дії Старовижівської районної держаної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру в області спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення земель лісового фонду на землі сільськогосподарського призначення. Прокурор звертає увагу суду на те, що вилучати дані земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб має право виключно Волинська обласна державна адміністрація, а тому доводить, що спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Старовижівської сільській раді.

Ухвалою суду 29.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.04.2021.

Ухвалою суду від 19.04.2021 відкладено підготовче засідання на 19.05.2021.

Ухвала суду від 19.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.06.2021.

Ухвалою суду від 26.05.2021 заяву прокурора за вх.№01-60/18/21 від 25.05.2021 про забезпечення позову задоволено, зупинено дію п. 186 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 23.10.2019 № 3-1956/15-19-СГ від 23.10.2019 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, шляхом заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації (державним реєстраторам, нотаріусам усіх нотаріальних округів та іншим суб`єктам) проводити реєстраційні дії на підставі п. 186 вказаного наказу до набрання рішенням Господарського суду Волинської області законної сили.

Ухвалою суду від 16.06.2021 зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №359/3373/16-ц.

Прокурор через відділ діловодства суду подав клопотання за вх.№01-69/52/22 від 30.05.2022 відповідно до якого просить поновити провадження у справі №903/207/21, оскільки Великою Палатою Верховного Суду 23.11.2021 прийнято постанову, а відтак відпали обставини, які обумовлювали зупинення справи №903/207/21.

Ухвалою суду від 30.05.2022 поновлено провадження у справі, судове засідання призначено на 08.06.2022.

Ухвалою суду від 08.06.2022 постановлено про повернення на стадію підготовчого провадження та залучено третьою особою на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державне підприємство Ковельське лісове господарство (45000, Волинська обл., Ковельський р-н., м. Ковель, вул. Холмська, буд. 46, код ЄДРПОУ 00991539) та відкладено розгляд справи на 15.08.2022.

Ухвалою суду від 04.08.2022 задоволено заяву про зміну предмета позову за вх.№01-72/10/22 від 18.07.2022 відповідно до якої прохальна частина позовної заяви викладена у такій редакції:

1)визнати незаконним та скасувати розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 №318 Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086;

2) визнати незаконним та скасувати п.516 додатку до розпорядження першого заступника голови Старовижівської районної адміністрації від 26.10.2016 №351 Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 26.12.2013 №318;

3)усунути перешкоди у здійсненні Волинській обласній державній адміністрації права розпорядження земельною ділянкою площею 13,2542 га, кадастровий номер 0725083200:05:000:0086 шляхом скасування її державної реєстрації в державному земельному кадастрі;

4) усунути перешкоди у здійсненні Волинській обласній державній адміністрації права розпоряджатися земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Старовижівської районної державної адміністрації Осіїк О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.08.2017, індексний номер 36497773, яким проведено державну реєстрацію за Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області права власності: державна на земельну ділянку площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з одночасним припиненням речових прав Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, а саме: права власності державна на земельну ділянку площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

5) визнати незаконним та скасувати п.186 додатку до наказу Головного управління Держеокадастру у Волинській області від 23.10.2019 №3-1956/15-19-СГ від 23.10.2019 Про передачу земельних ділянок держаної власності у комунальну власність щодо передачі земельної ділянки площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 у комунальну власність Старовижівської селищної ради, та залучено до участі у справі правонаступника позивача Кабінету Міністрів України у відносинах щодо яких виник спір на - Волинську обласну державну адміністрацію (43027, Волинська обл., місто Луцьк, Майдан Київський , будинок 9, код ЄДРПОУ 13366926 ), у зв`язку з чим відкладено підготовче засідання на 15.08.2022.

Ухвалою суду від 15.08.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, та закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляд по суті на 05.09.2022 на 10:30 год.

Уповноважені представники третьої особи -2, та відповідача -1 в судове засідання не прибули, хоча належним чином був повідомлені про час та дату судового засідання.

У судовому засіданні прокурор , представник позивача, представник третьої особи-1 позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі та просить суд відмовити з підстав викладених у відзиві та письмових поясненнях.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, господарський суд, встановив:

Розпорядженням Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району» затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком.

Пунктом 12 додатку до переліку сільських та селищних рад на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Нововижівську сільську раду та зазначено загальну площу земель 444,8165 га.

Серед вказаних земельних ділянок на території Нововижівської сільської ради за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №HB-0006390512021 земельна ділянка з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 зареєстрована у вказаному кадастрі 18.11.2013 із зазначенням її цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорії земель землі сільськогосподарського призначення.

Розпорядженням Старовижівської районної адміністрації від 26.10.2016 № 351 «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318» додаток до розпорядження голови районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району» викладено у новій редакції, (а.с. 60-70, Т.1). Додатком до розпорядження від 26.10.2016 № 351 визначено Перелік сільських та селищних рад на території яких затверджено технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району. Пунктом 516 додатку до розпорядження від 26.10.2016 № 351 визначено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі розпоряджень Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318 та 26.10.2016 № 351, державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг Старовижівської районної державної адміністрації Осіїк О.А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36497773 від 07.08.2017, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 із зазначенням форми власності державна та власника Держава Україна в особі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 06.01.2021 № 10-3-0.2-101/2-21 вбачається, що земельна ділянка не передана у комунальну власність територіальних громад.

Поряд з цим, згідно Плану лісонасаджень Старовижівського лісництва державного підприємства «Старовижівське лісове господарство», який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Старовижівське лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086, належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась. Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2012 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. ДП «Старовижівське ЛГ» земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування, були передані згідно рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 та розпорядження цієї ж ради від 05.09.2000 № 100-р.

Як слідує із листа ДП «Старовижівське лісове господарство» від 22.01.2021 № 01-7/48-21, земельна ділянка з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086, площею 13,2542 га, що розташована за межами населених пунктів Старовижівської селищної ради (ОТГ) (колишня Нововижівська сільська рада) Старовижівського району повністю накладається на землі державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ» (квартал 34 виділ 1) Старовижівського лісництва.

Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ» підтверджується також листом ВО «Укрдержліспроект» від 21.01.2021 № 22, адресованого ДП «Старовижівський лісгосп».

З аналізу зазначеного розпорядження вбачається, що дії Старовижівської районної державної адміністрації спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення.

Передача спірної земельної ділянки у власність Старовижівської селищної ради підтверджується актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної до комунальної власності .(а.с. )

Прокурор доводить, що згідно листа Секретаріату КМУ від 10.02.2021 КМУ рішень про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні ДП "Старовижівське лісове господарство", розташованої за межами населенного пункту на території Старовижівської селищної ради (колишня - Нововижівська сільська рада Старовижівського району) не приймалось про зазначений факт стало відомо із запиту Волинської обласної прокуратури від 05.02.2021 №15-264 вих-21.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Водночас, у ст. 5 Лісового кодексу України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц.

З ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Згідно з попередньою редакцією ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передавав земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу (землі, які перебувають у постійному користуванні, - рілля, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення), то в чинній редакції такі повноваження відсутні.

На даний час відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає лише земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративного-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За чинною на даний час редакцією Кодексу Кабінет Міністрів України не може здійснювати вилучення земельних ділянок державної власності, у тому числі які є обмеженими в обороті.

За новою редакцією ст. 149 Земельного кодексу України, такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження землями відповідно до ст. 122 цього Кодексу, та лише виключно для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення. Вказаний пункт набрав чинності 27.05.2021.

Чинна на даний час редакція ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, на даний час Волинська обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

Зміна суб`єкта (власника) земельної ділянки не змінює правовий статус об`єкта (земельної ділянки), оскільки титул і правовий режим обмежено оборотоздатних земель встановлені законодавством (ст. 178 Цивільного кодексу України, ст.ст. 83, 84 Земельного кодексу України) і до внесення відповідних змін до нього є невід`ємними та незмінними.

Ухвалою суду від 04.08.2022 залучено до участі у справі правонаступником Кабінету Міністрів України у відносинах щодо яких виник спір на - Волинську обласну державну адміністрацію, яка і є належним позивачем по справі у даних спірних правовідносинах.

З інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 10.02.2021 №4073//0/2-21 вбачається, що Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 площею 13,2542 не приймав. Про факт зміни цільового призначення вищезазначеної земельної ділянки, що фактично перебуває у постійному користуванні державного підприємства «Старовижівське лісове господарство», розташованої за межами населеного пункту на території Старовижівської селищної ради (колишня - Седлищенська сільська рада Старовижівського району), стало відомо із запиту Волинської обласної прокуратури від 05.02.2021 № 15-264вих-21.

Вирішення питання про вилучення земель лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення регулюється ст.ст. 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України та є виключною компетенцією Кабінету Міністрів України (в редакції станом на 05.12.2013).

Однак, документи, на підставі яких головою Старовижівської районної державної адміністрації та його першим заступником видавались спірні розпорядження не містять жодних рішень Кабінету Міністрів України. Такі ж документи відсутні при прийнятті наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області щодо передачі зазначеної земельної ділянки з державної власності у комунальну.

Відтак, спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Старовижівській селищній раді.

Крім того, згідно ст. 17, ч. 1 ст. 20, ч. 5 ст. 122 та ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для не лісогосподарських потреб. До прийняття незаконних розпоряджень Старовижівською районною державною адміністрацією від 26.12.2013 № 318 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки та від 26.10.2016 № 351 «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318» рішення уповноваженим органом держави на підставі ст. 149 Земельного кодексу України не приймались.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; ц) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, оспорювані розпорядження голови Старовижівської районної державної адміністрації та його першого заступника прийняті в порушення вимог ст, ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3,15-2, 17, 20, 56, 57, 84,122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 31,33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування для інших потреб без їх вилучення у постійних користувачів.

Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

В порушення вимог законодавства щодо раціонального використання земель Старовижівською районною державною адміністрацією здійснено зміну цільового призначення та вилучення земель лісогосподарського призначення за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки, від 26.10.2016 № 351 «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318», якими дана земельна ділянка лісогосподарського призначення, віднесена до земель сільськогосподарського призначення, підлягають визнанню незаконними та скасуванню в порядку, визначеному ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст.ст. 152, 155 Земельного кодексу України.

Щодо вимоги про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, судом враховано таке.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправного вибуття об`єктів із земель лісового фонду відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном (земельною ділянкою) слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

Отже, правопорушення у даній справі є триваючим.

Земельна ділянка із кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 наразі зареєстрована на праві власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області, проте в силу закону вона не може належати до земель сільськогосподарського призначення, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земельної ділянки лісогосподарського призначення, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, спосіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Порушення права (інтересу) пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

У вказаному позові незважаючи на реєстрацію у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірної земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення та невірного визначення її розпорядника Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, земельна ділянка з кадастровим номером не вибула з власності Держави.

Поряд з цим, оскільки Старовижівською райдержадміністрацією та Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області порушені інтереси держави у сфері охорони лісів шляхом незаконної зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, що обумовило фактичну втрату як для Держави, так і народу України, такого явища як лісова екосистема, відтак належним способом захисту є негаторний позов. Вказаний спосіб захисту здатен забезпечити усунення порушень прав власника Держави, які не пов`язані з позбавленням її володіння спірною земельною ділянкою.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.(п.1 ч.1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», надалі в тексті Закон).

Державний реєстратор, згідно ст.11 Закону, самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону (у редакції, чинній із 16.01. 2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Судове рішення, згідно зі ст.26 Закону, має одночасно містити вимогу про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та визнання, зміну чи припинення речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Поряд з цим, п. 3 ч.1 ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

Як слідує, із державного реєстру речових прав на нерухоме майно на день розгляду справи земельна ділянка площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 зареєстрована на праві власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області.

Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.08.2017, індексний номер 36497773.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №HB-0006390512021 земельна ділянка з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 зареєстрована у вказаному кадастрі 18.11.2013 із зазначенням її цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорії земель сільськогосподарського призначення.

Зважаючи на те, що у Державному земельному кадастрі в вимог чинного законодавства не правильно визначено категорію землі та її цільове призначення, що також стало однією з підстав для подальшої її передачі до земель комунальної власності, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, усунувши перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Враховуючи положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки із кадастровим номером 0725083200:05:000:0086, необхідно усунути перешкоди у здійсненні права розпорядження майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.08.2017, індексний номер 36497773.

Доводи відповідача про законність розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району» в частині затвердження такої документації щодо земельної ділянки площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 спростовуються таким.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України, проте згідно ухвали суду від 04.08.2022 залучено до участі у справі правонаступником Кабінету Міністрів України у відносинах щодо яких виник спір на - Волинську обласну державну адміністрацію, який і є належним позивачем по справі у даних спірних правовідносинах.

Відтак, спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як земельну ділянку сільськогосподарського призначення із зазначенням її розпорядника - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області.

Вирішення питання про вилучення земель лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення регулюється ст.ст. 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України та є виключною компетенцією Кабінету Міністрів України.

Водночас, документи, на підставі яких головою Старовижівської районної державної адміністрації та його першим заступником видавались спірні розпорядження не містять жодних рішень Кабінету Міністрів України.

Такі ж документи відсутні при прийнятті наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області щодо передачі зазначеної земельної ділянки з державної власності у комунальну.

Крім того, згідно ст. 17, ч. 1 ст. 20, ч. 5 ст. 122 та ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелІсогосподарських потреб.

Прийняття незаконних розпоряджень Старовижівською районною державною адміністрацією від 26.12.2013 № 318 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки та від 26.10.2016 № 351 «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318», яким визначено кадастровий номер земельної ділянки, в подальшому зумовило незаконну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельної ділянки сільськогосподарського призначення із зазначенням її розпорядника - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, у зв`язку із чим, спірна земельна ділянка втратила статус земель лісогосподарського призначення.

При цьому, рішення уповноваженим органом держави на підставі ст. 149 Земельного кодексу України не приймались, що і стало підставою для пред`явлення позову прокуратурою та захисту інтересів держави.

Щодо заперечень Головного управління Держгеокадастру у Волинській області з приводу належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення слід зазначити таке.

Згідно Плану лісонасаджень Старовижівського лісництва державного підприємства «Старовижівське лісове господарство», який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП«Старовижівське лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086, належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась. Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2012 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. ДП «Старовижівське ЛГ» земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування, були передані згідно рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 та розпорядження цієї ж ради від 05.09.2000 № 100-р.

Як вбачається з листа ДП «Старовижівське лісове господарство» від 22.01.2021 №01-7/48-21, земельна ділянка з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086, площею 13,2542 га, що розташована за межами населених пунктів Старовижівської селищної ради (ОТГ) (колишня Седлищенська сільська рада) Старовижівського району повністю накладається на землі державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ» (квартал 54 виділи 3, 14-16, 18) Старовижівського лісництва.

Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ» підтверджується також листом ВО «Укрдержліспроект» від 21.01.2021 № 22, адресованого ДП «Старовижівський лісгосп».

З аналізу зазначеного розпорядження вбачається, що дії Старовижівської районної державної адміністрації спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, суд дійшов висновку, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 Прикінцевих положень ЛК України.

Відтак, письмовими доказами належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду №912/2385/18 від 26.05.2020).

Повноваження прокурора на звернення до суду підтверджені матеріалами справи, зокрема листами Кабінету міністрів України, Міністерства юстиції України (т.1, а.с.129-148) .

Звернення прокурора до суду спрямоване на забезпечення дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільних потреб у відновленні законності при вирішенні питання щодо розпорядження землями лісового призначення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Витрати по сплаті судового збору в сумі 9080,00 грн. відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на Ковельську районну державну адміністрацію.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити.

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 №318 Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086;

3. Визнати незаконним та скасувати п.516 додатку до розпорядження першого заступника голови Старовижівської районної адміністрації від 26.10.2016 №351 Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 26.12.2013 №318;

4. Усунути перешкоди у здійсненні Волинській обласній державній адміністрації права розпорядження земельною ділянкою площею 13,2542 га, кадастровий номер 0725083200:05:000:0086 шляхом скасування її державної реєстрації в державному земельному кадастрі;

5. Усунути перешкоди у здійсненні Волинській обласній державній адміністрації права розпоряджатися земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Старовижівської районної державної адміністрації Осіїк О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.08.2017, індексний номер 36497773, яким проведено державну реєстрацію за Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області права власності: державна на земельну ділянку площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з одночасним припиненням речових прав Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, а саме: права власності державна на земельну ділянку площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

6. Визнати незаконним та скасувати п.186 додатку до наказу Головного управління Держеокадастру у Волинській області від 23.10.2019 №3-1956/15-19-СГ від 23.10.2019 Про передачу земельних ділянок держаної власності у комунальну власність щодо передачі земельної ділянки площею 13,2542 га з кадастровим номером 0725083200:05:000:0086 у комунальну власність Старовижівської селищної ради.

7. Стягнути з Ковельської районної державної адміністрації (вул. Незалежності, 73, м. Ковель, код ЄДРПОУ 04051402 ) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 9080,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено

08.09.2022

СуддяВ. М. Дем`як