Рішення

від 07.09.2022 по справі 910/5133/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.09.2022Справа № 910/5133/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу №910/5133/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "ТМА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю " СЛАВІЯ-АКБ "

про стягнення 475 869,13 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ФІРМА "ТМА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛАВІЯ-АКБ" про стягнення 475 869,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо оплати наданих на підставі актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 441 від 30.09.2021, № 440 від 27.09.2021, № 438 від 16.09.2021, № 439 від 22.09.2021 позивачем послуг, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 426 336,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані інфляційні втрати в розмірі 45 398,25 грн та 3% річних - 4134,88 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.06.2022 відкрито провадження у справі №910/5133/22 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.05.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Є.Коновальця, буд.31, м. Київ, 01133.

Відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 14.07.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи.

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 19 травня по 30 вересня 2021 року позивач на замовлення відповідача виконував роботи з тестування електрообладнання постів охорони відповідача.

Так, згідно із рахунком на оплату № 238 від 19.05.2021 на суму 129 264,00 грн, № 309 від 11.06.2021 на суму 99 864,00 грн, № 518 від 20.08.2021 на суму 99 864,00 грн, № 573 від 13.09.2021 р. на суму 97 344,00 грн, позивач виконав і здав, а відповідач прийняв роботи (послуги) з тестування електрообладнання постів охорони, що підтверджується підписаними без зауважень та скріпленими печатками сторін актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) № 438 від 16 вересня 2021 р. у сумі 129 264,00 грн, № 439 від 22 вересня 2021 р. у сумі 99 864,00 грн, №440 від 27 вересня 2021 р. у сумі 99 864,00 грн, № 441 від 30 вересня 2021 р. у сумі 97 344,00 грн, копії яких долучені до матеріалів справи.

01.02.2022 позивач надіслав на адресу відповідача цінним листом з описом вкладення претензію за вих. № 71 від 31.01.2022 з вимогою сплати заборгованість за виконані роботи. Відповідач вказану претензію отримав 16.02.2022, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, доданого до матеріалів справи.

Проте, відповідачем вказана вимога була залишена без відповіді та задоволення.

Станом на 21.06.2022 заборгованість відповідача перед позивачем за виконані роботи, згідно з актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 441 від 30.09.2021, № 440 від 27.09.2021, № 438 від 16.09.2021, № 439 від 22.09.2021, становить 426 336,00 грн, за прострочення сплати якої позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України також нараховані інфляційні втрати в розмірі 45 398,25 грн та 3% річних - 4134,88 грн.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, істотними умовами договору є предмет, ціна та строк. Договір, в якому сторони не досягли згоди щодо таких умов не може вважатися укладеним.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору про надання послуг, укладеного у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Судом враховано, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази виконання позивачем за замовленням відповідача робіт, які останнім не оплачені.

Оскільки, сторонами не було обумовлено строк виконання зобов`язання з оплати послуги, то з урахуванням дати отримання 16.02.2022 відповідачем виставленої позивачем претензії вих. № 71 від 31.01.2022, відповідач зобов`язаний був оплатити вартість наданих послуг не пізніше 22.02.2022. Отже, прострочення зобов`язання з оплати послуг з боку відповідача настало з 23.02.2022.

Відповідачем заявлених до нього вимог не спростовано, доказів сплати заборгованості в сумі 426 336,00 грн до суду не надано.

Таким чином, позовна вимога в частині стягнення 426 336,00 грн заборгованості, яка виникла внаслідок неоплачених відповідачем робіт, виконаних позивачем на підставі актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 441 від 30.09.2021, № 440 від 27.09.2021, № 438 від 16.09.2021, № 439 від 22.09.2021 позивачем, визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 3% річних у сумі 4134,88 грн (нараховані за період з 23.02.2022 по 20.06.2022) та інфляційні втрати у сумі 45398,25 грн (нараховані за період з березня по травень 2022 року).

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними та обґрунтованими.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних також підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛАВІЯ-АКБ" (ідентифікаційний код 37264571, юридична адреса: вул. Євгена Коновальця, буд.31, м. Київ, 01133) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "ТМА" (ідентифікаційний код 25640097; юридична адреса: вул. Євгена Коновальця, буд.31, м. Київ, 01133) заборгованість у сумі 426 336,00 грн, інфляційні втрати в сумі 45 398 грн 25 коп., 3% річних - 4134 грн 88 коп., судовий збір у розмірі 7138 грн 04 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 08.09.2022.

Суддя А.І. Привалов