Рішення

від 30.08.2022 по справі 911/165/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2022 р. м. Київ Справа № 911/165/22

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Експорт» (01021, місто Київ, Печерський узвіз, будинок 13, офіс 23, код: 40808790)

до

товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр переробки меду» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Вишгород, вулиця Новопромислова, будинок 2А, код: 39958280)

про стягнення 569535,46 гривень

за участю представників учасників справи:

від позивача:Кушнір С.Б.;

від відповідача:не з`явився;

До Господарського суду Київської області 10.01.2022 надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Експорт» (далі по тексту ТОВ «Органік Експорт»/позивач) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр переробки меду» (далі по тексту ТОВ «Український Центр Переробки Меду»/відповідач) заборгованості за договором купівлі-продажу від 03.06.2019 № 0619 у загальному розмірі 569535,46 гривень, з яких: 564386,40 гривень основна заборгованість, 5149,06 гривень 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що в порушення умов договору купівлі-продажу від 03.06.2019 № 0619 відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 564386,40 гривень, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/165/22 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.03.2022, яке неодноразово судом відкладалось та остаточно призначено на 27.07.2022.

На адресу суду 06.07.2022 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2022 підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи по суті на 31.08.2022.

В судове засідання 31.08.2022 з`явився представник позивача, який заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач процесуальним правом на подання відзиву не скористався, хоча щодо розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвали Господарського суду Київської області від 03.02.2022 про відкриття провадження у справі № 911/165/22 за адресою місцезнаходження відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме 07300, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Вишгород, вулиця Новопромислова, будинок 2А.

Як підтверджується матеріалами справи, ухвалу суду від 03.02.2020 відповідач отримав 21.02.2022, що підтверджується залученим до матеріалів справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Також, у зв`язку з відсутністю у суду фінансування на відправлення поштової кореспонденції, позивач за власною ініціативою надіслав на належну адресу відповідача копію ухвали Господарського суду Київської області від 18.05.2022, якою відкладено підготовче засідання на 15.06.2020, на підтвердження чого позивачем надано до суду опис вкладення у лист № 0100104272287.

Згідно відомостей з офіційного сайту АТ «Укрпошта» поштове відправлення за № 0100104272287 вручено відповідачу 25.06.2022.

До того ж, відповідно до ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Усі судові рішення у справі № 911/165/22 були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua), а тому відповідач міг ознайомитися з текстом останніх.

Крім того, інформація щодо дати та часу слухання справи судом є публічною і розміщується на офіційному сайті Господарського суду Київської області в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у учасників справи можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

З огляду на наведе вище, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів та забезпечення права на подання заяв по суті справи.

Відтак, наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Органік Експорт» (постачальник) та ТОВ «Український центр переробки меду» (покупець) 03.06.2019 укладено договір купівлі-продажу № 0619 (далі договір), предметом якого є обов`язок постачальника поставити покупцеві Санітарно-побутовий комплекс (надалі Товар), а покупець зобов`язується прийняти і вчасно оплатити вартість товару у строки та на умовах визначених цим договором та додатками до нього (пункт 1.1. договору).

Згідно пункту 2.1. договору вартість товару згідно з цим договором та вартість за одиницю товару вказується сторонами в додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що покупець здійснює оплату вартості товару у розмірі та строки, що закріплені у додатку № 2 до цього договору, який є невід`ємною частиною цього договору.

Передача товару покупцеві здійснюється постачальником до 10.09.2019 з дати отримання постачальником від покупця підписаного зі сторони покупця та постачальника екземпляру договору та додатків до нього (пункт 3.1. договору).

Відповідно до пункту 3.2. договору поставка товару здійснюється за місцезнаходженням покупця.

За умовами п. 3.3. договору передача всього товару або його частини може здійснюватися постачальником достроково.

Передача товару оформляється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі товару. Підписання акту приймання-передачі товару відбувається уповноваженими представниками сторін: зі сторони продавця Кричфалушій Е.А., Денисенко О.В., Кметь О.А.; зі сторони покупця Очколас А.В., Куліков П., Веред С.Л. (пункт 3.4. договору).

Згідно п. 3.6. договору право власності на товар переходить до покупця у момент передачі товару покупцеві на умовах цього договору.

Додатком № 1 до договору сторони оформили специфікацію товару, якою обумовлено найменування товару, його кількість та вартість, яка становить 564386,40 гривень.

Додатком № 2 до договору сторонами узгоджено графік розрахунків за товар, згідно якого у строк до 31.12.2019 має бути сплачено 178931,78 гривень, у строк до 30.06.2020 підлягає сплаті сума у розмірі 179270,95 гривень, у строк до 31.12.2020 160270,95 гривень та у строк до 30.06.2021 51861,41 гривень.

Позивачем складено та підписано акт приймання-передачі від 05.09.2019, в якому зафіксовано, що на виконання умов договору постачальник поставив покупцю товар на суму 5564386,40 гривень.

Суд зауважує, що уповноваженими представниками ТОВ «Український центр переробки меду» вказаний акт не підписано.

ТОВ «Органік Експорт» 05.09.2019 складено податкову накладну № 6 на суму 564386,40 гривень, яка 27.09.2019 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9224097043.

Згідно підписаного обома сторонами акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2021 підтверджено наявність у ТОВ «Український центр переробки меду» грошового зобов`язання перед ТОВ «Органік Експорт» на суму 564386,40 гривень.

З метою досудового врегулювання спору ТОВ «Органік Експорт» 02.09.2021 звернулось до ТОВ «Український центр переробки меду» із вимогою від 01.09.2021, в якій посилаючись на обставину укладення договору між сторонами та факту поставки постачальником товару, просив погасити обліковану заборгованість у розмірі 564386,40 гривень.

Факт надсилання вказаної вимоги підтверджується наданими позивачем доказами (описом вкладення у лист № 0740028949794 та поштовою накладною АТ «Украпошта» від 02.09.2021), а факт її отримання відповідачем підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно пояснень позивача ним на виконання умов договору 05.09.2019 на користь відповідача здійснено поставку товару на загальну суму 564386,40 гривень, за результатом чого ним складено та підписано Акт приймання-передачі, який листом від 09.12.2021 надіслано на адресу відповідача.

У листі від 09.12.2021 позивач просив відповідача підписати Акт приймання-передачі та підписаний примірник повернути на адресу позивача.

На підтвердження вказаних обставин позивачем долучено до матеріалів справи копію опису вкладення у лист від 10.12.2021 № 0740029376704.

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення за № 0740029376704 не вручено відповідачу та з відміткою від 06.01.2022 «за закінченням встановленого терміну зберігання» повернуто відправнику.

Позивач стверджує, що відповідач всупереч умовам договору взяте на себе зобов`язання по оплаті поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваним позовом із вимогою про стягнення з відповідача боргу в розмірі 564386,40 гривень.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки, доказів його розірвання чи визнання недійсним до матеріалів справи не надано, відтак є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це (ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України).

Дослідивши подані позивачем докази, на які останній посилається як на підставу своїх вимог, суд вказує наступне.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 9 названого закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За приписами пунктів 2.1., 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

За змістом правових висновків Верховного Суду викладених у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Разом з цим, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

З наданих позивачем доказів, які, на переконання позивача, підтверджують факт здійснення ним на користь відповідача поставки товару на суму 564386,40 гривень, а саме акту приймання-передачі від 05.09.2019 вбачається, що вказаний акт не містить підпису відповідальних осіб покупця визначених умовами пункту 3.4. договору, які брали участь у господарській операції, тобто вказаний акт не відповідає вимогам первинних документів, визначених у статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Водночас наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач, з метою досудового врегулювання спору звертався до відповідача із вимогою, в якій стверджуючи про факт здійснення 05.09.2019 на користь відповідача поставки товару обумовленого договором, просив здійснити оплатиту отриманого ним товару, вартість якого становить 564386,40 гривень.

Вказана вимога отримана відповідачем 10.09.2021, однак доказів її задоволення або заперечень проти обставин наведених у вимозі ані позивачем, ані відповідачем в перебігу розгляду справи сторонами до суду надано не було.

Разом із тим, матеріалами справи підтверджується факт надсилання 10.12.2021 позивачем на належну адресу відповідача акта приймання-передачі від 05.09.2019, складеного на підставі договору від 03.06.2019 № 0619, проте поштове відправлення за № 0740029376704 повернуто відправнику підприємством поштового зв`язку з відміткою від 06.01.2022 «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Суд, зауважує, що сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, яку надіслано за місцезнаходженням відповідача не свідчить про відсутність з боку позивача дій спрямованих на намагання підтвердити факт реальності господарської операції, оскільки неотримання поштової кореспонденції зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою відповідача.

При цьому, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.

Між тим, на підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем також надано суду податкову накладну від 05.09.2019 № 6 на суму 564386,40 гривень, яка 27.09.2019 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9224097043, та акт звірки розрахунків станом на 31.03.2021 за договором від 01.06.2019 № 0619 (підписаного в тому числі директором відповідача, а його підпис скріплено печаткою підприємства), яким підтверджено наявність у ТОВ «Український центр переробки меду» грошового зобов`язання перед ТОВ «Органік Експорт» на суму 564386,40 гривень.

Щодо наданої позивачем податкової накладної суд зазначає, що відповідно до пункту 201.1., 201.7., 201.10. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій.

Самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19).

У постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17 зазначено, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статтей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Судом враховано, що сама по собі податкова накладна від 05.09.2019 № 6 на суму 564386,40 гривень, яка 27.09.2019 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9224097043, та акт звірки розрахунків станом на 31.03.2021, який підписаний посадовою особою відповідача та скріплений печаткою підприємства, не можуть підтверджувати здійснення господарської операції з поставки товару, водночас у своїй сукупності з іншими доказами наданими на підтвердження поставки товару на користь відповідача дають можливість суду зробити висновок про більшу вірогідність існування між сторонами договірних відносин, а також факту виникнення у відповідача зобов`язань з оплати товару, ніж про їх відсутність.

Суд зауважує, що хоча у акті і міститься посилання на договір від 01.06.2019 № 0619, коли як спір у справі стосується зобов`язань за договором від 03.06.2019, проте доказів існування договору № 0619 від 01.06.2019, укладеного між позивачем та відповідачем, сторонами в перебігу розгляду справи не надано.

Відтак, посилання у акті звірки розрахунків на іншу дату договору, дата якого є відмінною від тієї на яку здійснує посилання позивач, як на підставу своїх вимог та яка міститься у первинних документах, є суто помилкою.

З огляну на наведені вище обставини суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази в їх сукупності, а саме договір від 03.06.2019 № 0619, акт приймання-передачі від 05.09.2019 та докази його надсилання відповідачу, отримання відповідачем вимоги від 01.09.2019, складена та зареєстрована податкова накладна від 05.09.2019 № 6, підписаний обома сторонами акт звірки розрахунків станом на 31.03.2021, підтверджують викладені позивачем у позовній заяві обставини про те, що нам на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 564386,40 гривень.

При цьому, відповідач в перебігу розгляду справи не заперечував щодо факту отримання ним товару на суму 564386,40 гривень, відзиву на позовну заяву не подав, будь-яких заперечень стосовно викладених позивачем у позовній заяві обставин суду не надав.

Частиною 1 ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що додатком № 2 до договору сторонами погоджено, що остаточний розрахунок за отриманий товар відповідачем має бути здійснений у строк до 30.06.2021, а відтак строк оплати отриманого відповідачем товару та, відповідно, обов`язок покупця оплатити отриманий товар є таким що настав.

Однак, матеріали справи не містять доказів виконання покупцем свого зобов`язання по оплаті отриманого ним товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 564386,40 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 5149,06 гривень 3 % річних, розрахованих позивачем за загальний період з 30.06.2021 по 18.10.2021.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що позивачем невірно визначено момент виникнення у відповідача прострочення виконання зобов`язання по оплаті отриманого товару.

Як вже зазначалося судом згідно додатку № 2 до договору кінцевим строком оплати є 30.06.2021, тому з 01.07.2021 відповідач вважається таким, що прострочив виконання свого обов`язку по оплаті отриманого товару.

З огляду на викладене вище, судом здійснено власний розрахунок 3% річних, з урахуванням вірно визначеного початку періоду прострочення, та встановлено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача 3% річних становить 5102,67 гривень.

Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення 3 % річних не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Український Центр Переробки Меду» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Експорт» 564386,40 гривень основного боргу та 5102,67 гривень 3% річних.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 8542,31 гривень.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Експорт» задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Український Центр Переробки Меду» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Вишгород, вулиця Новопромислова, будинок 2А, код 39958280) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Експорт» (01021, місто Київ, Печерський узвіз, будинок 13, офіс 23, код 40808790) 564386,40 гривень основного боргу, 5102,67 гривень 3% річних та 8542,31 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2022.

Суддя Р.М. Колесник