Рішення

від 31.08.2022 по справі 916/2194/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса:://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" вересня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/2194/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.

при секретарі судового засідання Арнаутової А.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Садардінова І.В.

від відповідача: Соколов В.М.

від третьої особи: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради до відповідача Публічного акціонерного товариства Укрнафта за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про стягнення 756571,50грн.

ВСТАНОВИВ:

Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача Публічного акціонерного товариства Укрнафта 756571,50грн.

В обґрунтування позовних вимог Одеська міська рада посилається на неналежне виконання Публічним акціонерним товариством Укрнафта умов укладеного між сторонами договору оренди землі від 28.01.2002р., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, загальною площею 4167кв.м., яка складається із земельних ділянок площею 3276кв.м. для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 150 заправок на добу та площею 891кв.м. для благоустрою та озеленення території.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.07.2021р. відкрито провадження у справі №916/2194/21, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, призначено підготовче засідання на 17.08.2021р. о 12:15.

11.08.2021р. за вх.суду№21362/21 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради надав до суду пояснення на позовну заяву.

13.08.2021р. за вх.суду№21670/21 відповідач звернувся до суду з заявою про застосування строків позовної давності.

13.08.2021р. за вх.суду№21676/21 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву.

17.08.2021р. за вх.суду№21883/21 відповідач звернувся до суду з клопотанням про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

В підготовчому засіданні від 17.08.2021р. відповідач звернувся до суду з клопотанням про долучення доказів (вх.суду№21895/21).

В підготовчому засіданні від 17.08.2021р. було оголошено перерву на 16.09.2021р. 11:40 про що зазначено в протоколі судового засідання.

07.09.2021р. за вх.суду№23485/21 позивач надав до суду відповідь на відзив відповідача.

07.09.2021р. за вх.суду№23489/21 позивач надав до суду заперечення на заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

15.09.2021р. за вх.суду№24453/21 відповідач надав до суду заперечення.

В підготовчому засіданні від 16.09.2021р. було оголошено перерву на 19.10.2021р. 12:15 про що зазначено в протоколі судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.09.2021р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

08.10.2021р. за вх.суду№26644/21 позивач надав до суду додаткові пояснення.

В підготовчому засіданні від 19.10.2021р. відповідач звернувся до суду з клопотанням про долучення доказів.

В підготовчому засіданні від 19.10.2021р. було оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.10.2021р. закрито підготовче провадження у справі №916/2194/21, призначено справу до розгляду по суті на 16.11.2021р. о 12:00 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

В судовому засіданні від 16.11.2021р. було оголошено перерву на 07.12.2021р. о 11:00, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Однак, у зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному по 17.12.2021р. включно, судове засідання 07.12.2021р. о 11:00 не відбулося.

Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 21.12.2021р. призначено судове засідання у справі на 18.01.2022р. о 12:00 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

В судовому засіданні від 18.01.2022р. було оголошено перерву на 08.02.2022р. о 12:50, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Однак, у зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 08.02.2022р., судове засідання 08.02.2022р. о 12:50 не відбулося.

24.02.2022р. указом Президента України № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні на території України було запроваджено воєнний стан, який 14.03.2022 згідно указу Президента України № 133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено до 25.04.2022.

02.03.2022 року Рада Судів України опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких Рішенням зборів суддів Господарського суду Одеської області від 14.03.2022 року, оформленого протоколом №916-2/2022 рекомендовано суддям:

- продовжити розгляд справ раніше знятих з розгляду, зокрема, з участю учасників справ у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з урахуванням думки учасників справ;

- відкладати підготовчі та судові засідання в межах розумного строку відповідно до статті 114 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності повідомлення учасників справи або за наявності їх клопотання про це із посиланням на перешкоджання їх явки у зв`язку із введенням воєнного стану;

- здійснювати розгляд справ у письмовому провадженні;

- продовжити видачу судових наказів у наказному провадженні;

- продовжити видачу наказів на виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Згідно указу Президента України від 18.04.2022р. №259/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні воєнний стан на території України продовжено до 25.05.2022р.

З 16.03.2022р. по 12.05.2022р. включно суддя Степанова Л.В. перебувала у відпустці.

Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з відпустки, ухвалою суду від 17.05.2022р. призначено судове засідання у справі на 14.07.2022р. о 12:10 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

В судовому засіданні від 14.07.2022р. було оголошено перерву на 25.08.2022р. о 10:40, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.07.2022р. повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

19.07.2022р. за вх.суду№13635/21 відповідач звернувся з клопотанням про залучення доказів.

В судовому засіданні від 25.08.2022р. було оголошено перерву на 01.09.2022р. о 10:50, про що зазначено у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні від 01.09.2022р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі №916/2194/21.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, суд встановив:

Як вказує позивач, 28.01.2002р. року між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мавекс» (ідентифікаційний код: 305558333) було укладено договір оренди землі №536/25 (далі договір), розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, загальною площею 4167кв.м., яка складається із земельних ділянок: площею 3276кв.м. для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 150 заправок на добу; площею 891кв.м. для благоустрою та озеленення території. Договір оренди зазначеної земельної ділянки зареєстровано в Одеському міському управлінні Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 04.02.2002 року за № 536/25.

Позивач зазначає, що згідно з п. 2.1 договору розрахунок орендної плати зроблений відповідно до Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками і за часткову участь у землекористуванні в м. Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 29.02.2000р. №702-ХХІІІ, та рішень Одеської міської ради від 31.10.2000р. №1709- XXIII, постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000р. №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель» та листа Держкомзему України від 10.01.2002р. №14-022-6/186. Відповідно до п. 2.2 розділу договору орендна плата вноситься орендарем щомісяця рівними частинами до 15 числа місяця, наступного за звітним, у розмірі: 1,70 * 4167 = 7083,90грн. на рік (на період будівництва за змельну ділянку площею 4167кв.м.) та 25,53 *3276 = 83636,28грн. на рік (на період експлуатації за земельну ділянку площею 3276кв.м.). Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації на дату її виплати відповідно до індексу інфляції національної валюти України.

Як зазначає позивач, згідно з актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежила будівля автозаправочної станції, за адресою: м. Одеса, Чорноморського козацтва, 80, починаючи з 18.12.2003р. належить на праві власності ПАТ «Укрнафта». Отже, починаючи з 18.12.2003р., орендарем земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, яка була передана ТОВ «Мавекс» в оренду згідно з договором оренди від 28.01.2002р. №536/25, є ПАТ «Укрнафта». Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст.120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України. Отже до ПАТ «Укрнафта» з моменту виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки, на якій це майно розміщено. Таким чином, ПАТ «Укрнафта» має належним чином виконувати умови договору оренди землі від 28.01.2002р. в частині сплати орендної плати.

Позивач вказує, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, проводиться незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років. Таким чином, враховуючи рішення Одеської міської ради від 10.06.2015р. №6761-VI «Про проведення нормативної грошової оцінки земель міста Одеси», рішенням Одеської міської ради від 29.06.2016 року №756-VІІ «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси та встановлено, що нормативна грошова оцінка, зазначена в п. 1 цього рішення, застосовується з 1 січня 2017 року. Відповідно до ст. 289 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка землі підлягає щорічної індексації на індекс інфляції, що публікується Державним земельним агентством України. Згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 20.05.2020р. №949 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 3276кв.м. становить 7374268,80грн. Орендна плата за 2018 рік розрахована у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 221228,06грн. З урахуванням зазначеного, фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради складено розрахунок заборгованості ПАТ «Укрнафта» по орендній платі за вищевказаним договором та розрахована орендна плата за період з 01.02.2018р. по 31.01.2021р. наступним чином: нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 7374268,80грн., орендна плата за 2018рік - 3% складає 221228,06 грн., 221228,06грн. * 1, 00 (інд. 2018 р.) = 221228,06грн. (орендна плата за 2019 р.), 221228,06 грн. * 1, 00 (інд. 2019 р.) = 221228,06 грн. (орендна плата за 2020 р.), 221228,06грн. * 1,00 (інд. 2020 р.) = 221228,06грн. (орендна плата за 2021р.), 221228,06грн./12 міс. = 18435,67грн. (щомісячно).

Позивач зазначає, що з лютого 2018 року ПАТ «Укрнафта», порушуючи умови договору оренди землі, не сплачує в повному обсязі орендну плату за користування земельною ділянкою площею 3276,0кв.м., що прямо суперечить положенням ст. 206 Земельного кодексу України та ст. 21 Закону України «Про оренду землі». Внаслідок неналежного виконання відповідачем обов`язку по сплаті орендної плати Департаментом комунальної власності Одеської міської ради на адресу ПАТ «Укрнафта» направлено претензію від 08.07.2019р. за №01-13/2980 про необхідність сплати заборгованості за договором оренди землі від 28.01.2002р. №536/25. У відповідь на вказану претензію ПАТ «Укрнафта» листом від 06.08.2019р. за вих.№01/01/12/01/03/21/1/228 зазначило, що вказана до сплати сума заборгованості є безпідставною, а претензія не підлягає задоволенню з огляду на відсутність господарських зобов`язань між Одеською міською радою та ПАТ «Укрнафта». Таким чином, станом на дату подання даної позовної заяви, заборгованість зі сплати орендної плати ПАТ «Укрнафта» не погашено, отже, не отримана орендна плата за договором оренди земельної ділянки становить 663684,18грн.

У зв`язку з невиконанням орендарем умов договору оренди землі від 28.01.2002р. фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на підставі п.5.1. договору, нараховано ПАТ «Укрнафта» пеню у сумі 9693,49грн. та на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних у сумі 29028,66грн. та інфляційні втрати у сумі 54165,17грн. Загальна сума заборгованості за період з 01.02.2018 р. по 31.01.2021р. зі сплати орендної плати складає 756571,50грн., у тому числі: орендна плата за земельну ділянку - 663684,18грн., пеня - 9 693,49 грн., 3% річних - 29028,66грн. та інфляційні втрати - 54165,17грн.

Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 663684,18грн. орендної плати за земельну ділянку, 9693,49грн. пені, 29028,66грн. 3% річних та 54165,17грн. інфляційних втрат.

Відповідач проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що відповідачу належить на праві власності автозаправна станція, що розташована за адресою: м. Одеса, вулиця Чорноморського козацтва, 80 на підставі договору №27-12 купівлі-продажу майна від 18.12.2003р. Земельна ділянка, на якій знаходиться належна відповідачу на праві власності автозаправна станція, знаходиться в оренді у ТОВ «Мавекс» на підставі договору оренди землі від 28.01.2002р., строком до 04.07.2026р. Згідно з положеннями п. 3.4.6. договору оренди землі, на Орендаря (ТОВ «Мавекс») покладений обов`язок повідомити в тижневий термін Орендодавця (Одеська міська рада) про відчуження будинків і споруд, розташованих на переданій в оренду земельній ділянці, переоформити документи на право подальшого користування земельною ділянкою, а також повідомити нового власника придбаних будівель чи споруд про необхідність оформлення відповідних документів на право оренди. До переоформлення міською радою прав третіх осіб на користування земельною ділянкою (при переході права власності на будинок, споруду) орендна плата за земельну ділянку сплачується Орендарем (ТОВ «Мавекс») за всю ділянку у повному обсязі.

Відповідач зазначає, що обов`язок по сплаті податку на майно у формі орендної плати виникає у орендаря з моменту державної реєстрації права оренди та сплачується згідно умов встановлених в договорі оренди землі укладеного між орендодавцем (власником землі) та орендарем. За відсутності договору оренди землі та, відповідно, реєстрації права оренди землі, особа не є орендарем землі (землекористувачем). Таким чином, така особа не є платником плати за землю (у вигляді орендної плати) і не зобов`язана сплачувати орендну плату за землю комунальної власності.

Як вказує відповідач, позивач, укладаючи з ТОВ «Мавекс» договір оренди землі погодився з тим, що ТОВ «Мавекс» буде продовжувати сплачувати оренду плату за землю, навіть після переходу права власності на будівлю АЗС, що розташована на орендованій земельній ділянці. З позовної заяви можна зробити висновок про те, що ТОВ «Мавекс» виконувало свій обов`язок зі сплати орендної плати до лютого 2018 року. У свою чергу, позивач приймав від ТОВ «Мавекс» орендні платежі за користування земельною ділянкою навіть коли ТОВ «Мавекс» перестало бути власником будівлі АЗС в 2003 році. А з 01.02.2018 року позивач почав обліковувати заборгованість по орендній платі за користування земельної ділянкою по договору оренди землі за відповідачем. Таким чином, на думку відповідача, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості іншого підприємства, а саме TOB «Мавекс» зі сплати орендної плати за договором оренди землі.

Відповідач зазначає, що він набув право власності на будівлю автозаправної станції не від ТОВ «Мавекс», будівля була придбана у ТОВ «ЄВРОТРЕЙД» згідно договору №27-12 купівлі-продажу майна від 18.12.2003р. Інформація про те, що між позивачем та ТОВ «ЄВРОТРЕЙД» укладався або переукладався договір оренди земельної ділянки, яка розташована за адресою м. Одеса, вулиця Чорноморського козацтва, 80 у відомостях Державного земельного кадастру відсутня. Крім того, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і ТОВ «Мавекс» і TOB «ЄВРОТРЕЙД» були припинені як юридичні особи у зв`язку з визнанням їх банкрутом. TOB «Мавекс» припинено з 24.09.2020р., ТОВ «ЄВРОТРЕЙД» припинено з 28.11.2011р.

Відповідач вказує, що позивач обґрунтовуючи свою правову позицію посилається на ст. 120 Земельного Кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України «Про оренду землі» у редакції, яка діє на дату складання позовної заяви. Однак такі посилання є помилковими, тому що на момент придбання відповідачем будівлі АЗС в 2003 році редакція ст. 120 Земельного кодексу України була зовсім іншою та по іншому регулювала питання переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю. Згідно чинної, на момент придбання відповідачем будівлі АЗС (18.12.2003р.), редакції ст. 120 Земельного кодексу «при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.». Таким чином, ніякого «автоматичного» переходу права користування земельною ділянкою до нового власника будівлі цією статтею не встановлювалось, а Цивільного кодексу України, на який посилається позивач взагалі не існувало. Цивільний кодекс України набув чинності з 01.01.2004р. В момент придбання відповідачем будівлі АЗС - 18.12.2003р., чинним був Цивільний кодекс Української PCP від 18.07.1963р. який взагалі не регулював питання переходу права користування земельною ділянкою. А ст. 7 Закону України «Про оренду землі» в редакції станом на 18.12.2003р. регулювала питання переходу права на оренду земельної ділянки лише відносно фізичних осіб у випадку смерті або засудження фізичної особи-орендаря до позбавлення волі або обмеження його дієздатності за рішенням суду.

Як вказує відповідач, ним вживались заходи, направлені на оформлення договірних відносин оренди земельної ділянки, на якій знаходиться належна відповідачу на праві власності автозаправна станція, неодноразово надсилались звернення на адресу позивача з проханнями укласти договір оренди земельної ділянки. Однак відповідач отримував від позивача лише відписки. Відповідач звертався до представника Президента Україні в Одеській області - Голові Одеської обласної адміністрації з проханням сприяти у вирішенні питання щодо укладення договорів оренди земельних ділянок з позивачем. Не вчинення позивачем дії, направлених на укладання договору оренди земельної ділянки, свідчать про чинення позивачем перешкод, в оформленні відповідачем, належних йому прав на земельну ділянку, відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідач стверджує, що між позивачем та відповідачем відсутні господарські зобов`язання, які виникли б на підставі укладених договорів, в тому числі договору оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вулиця Чорноморського козацтва, 80. Відповідач не є стороною договору оренди землі від 28.01.2002р., укладеного позивачем з TOB «Мавекс», а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості TOB «Мавекс» зі сплати орендної плати за договором оренди землі від 28.01.2002р.

Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Разом із відзивом на позов відповідачем подано до суду заяву про застосування строків позовної давності в якій відповідач посилається на те, що як вбачається з позовної заяви, про порушення відповідачем умов договору оренди землі від 28.01.2002р., що укладений між позивачем та ТОВ «Мавекс» позивачу стало відомо в лютому 2018 року. А з 01.02.2018 року позивач почав обліковувати заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою по договору оренди землі за відповідачем. Таким чином, строк позовної давності щодо позовних вимог позивача до відповідача про стягнення заборгованості сплинув 02.02.2021р.

Враховуючи викладене, відповідач просить застосувати позовну давність до позовних вимог.

Позивач проти заяви відповідача про застосування позовної давності заперечує посилаючись на те, що за змістом ст. 625 ЦК України інфляційні втрати, нараховані на суму боргу, та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні кредитору матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові. Одеська міська рада звернулась до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки від 05.09.2002р. у межах строку загальної позовної давності, такий строк обмежується останніми трьома роками, які передували зверненню Одеської міської ради до суду.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідач дійшов висновку про те, що господарські зобов`язання між Одеською міською радою та ПАТ «Укрнафта», які виникли б на підставі укладених договорів, в тому числі договору оренди, відсутні, оскільки «При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається з договором оренди земельної ділянки. Однак за змістом ч.1,2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. За положеннями пункту «е» ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Відповідно до ч.3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Як вказує позивач, з урахуванням положень ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 7 Закону України «Про оренду землі», після переходу права власності на нерухоме майно, новий власник набуває права оренди на відповідну земельну ділянку, а водночас право оренди у попереднього власника припиняється відповідно до норм законодавства. Таким чином, посилання відповідача на відсутність в нього зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 28.01.2002р. спростовується існуючою судовою практикою та нормами чинного законодавства.

Позивач зазначає, що відповідач звернув увагу на п. 3.4.6. договору оренди землі від 28.01.2002р., відповідно до якого орендар зобов`язаний повідомити в тижневий термін орендодавця про відчуження будинків і споруд (або їх частин), розташованих на переданій в оренду земельній ділянці, переоформити документи на право подальшого користування земельною ділянкою, а також повідомити нового власника придбаних будівель чи споруд (їх частин) про необхідність оформлення відповідних документів на право оренди. До переоформлення міською радою прав третіх осіб на користування земельною ділянкою, зазначеною в п. 1 Договору або її частиною (при переході права власності на будинок, споруду або їх частини) орендна плата за земельну ділянку сплачується орендарем за всю ділянку в повному обсязі. З огляду на існуючу судову практику, вбачається, що до ПАТ «Укрнафта» з моменту виникнення у нього права власності на вищевказану нежитлову будівлю автозаправочної станції перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки, на якій це майно розміщено.

Як вказує позивач, що законодавством не передбачено для колегіального органу місцевого самоврядування процедури самостійного винесення на розгляд та прийняття за власною ініціативою рішення щодо надання в оренду земель комунальної власності або змін умов договору оренди таких земель. При цьому Земельним кодексом України визначено, що рішення зазначених органів приймається на підставі клопотання особи, зацікавленої в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення або без складення документації із землеустрою у разі надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення. Відповідно до положень ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 ст. 14 ПК України). З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності». Оскільки ПАТ «Укрнафта» не є ані власником, ані постійнім землекористувачем спірної земельної ділянки, то вона не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для неї як землекористувача є орендна плата (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Таким чином, посилання відповідача на відсутність в нього зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 28.01.2002р. є довільним трактуванням норм права та способом уникнути обов`язку по сплаті орендної плати.

Відповідач у своїх запереченнях на відповідь на відзив вказує, що у відповіді на відзив позивач при обґрунтуванні своїх вимог, не пояснює, чому до обставин, які виникли у 2003 році (набуття права власності відповідача на будівлі АЗС), треба застосовувати діючі у 2021 році норми законодавства.

Відповідач звертає увагу, що у 2003 році редакція ст. 120 Земельного кодексу України була зовсім іншою та по іншому регулювала питання переходу права на земельну ділянку при переході права власності на будівлю. Так, відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, «При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки» (ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, що діяла на дату укладення та реєстрації договору купівлі продажу майна від №29-12 від 18.12.2003р., тобто з 18.12.2003р. по 21.05.2004р.). Таким чином, ніякого «автоматичного» переходу права користування земельною ділянкою у нового власника будівель та споруд не виникало.

Відповідач зазначає, що посилання позивача на те, що невнесення в договір оренди земельної ділянки від 28.01.2002р. змін відносно нового орендаря, - це провина відповідача, з огляду на те, що відповідач не звертався до Одеської міської ради з відповідним клопотанням, а Одеська міська рада, в свою чергу, позбавлена права самостійного прийняття такого рішення безпідставні, оскільки відповідачем вживались заходи, направлені на оформлення договірних відносин оренди земельної ділянки, на якій знаходиться належна відповідачеві на праві власності автозаправна станція, неодноразово надсилались звернення на адресу позивача з проханнями укласти договір оренди земельної ділянки.

Відповідач також вказує на те, що ані в позові, ані у відповіді на відзив позивач не обґрунтовує те, чому він розраховує розмір річної орендної плати в сумі 221228,06грн., в той час як згідно умов договору оренди земельної ділянки від 28.01.2002р., на який посилається позивач як на підставу позову, розмір орендної плати складає 83636,28грн. на рік та підлягає індексації (п.2.2 договору оренди земельної ділянки від 28.01.2002р.). Незрозумілим є розрахунок позивачем розміру орендної плати в розмірі 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Згідно умов договору оренди земельної ділянки від 28.01.2002р., на який посилається позивач як на підставу позову, розмір орендної плати є фіксованим та підлягає індексації (п. 2.2 договору оренді землі). Відповідно до п. 6.9 договору оренди землі від 28.01.2002р. «Цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, в порядку, передбаченому законодавством України. Договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації». Згідно відомостей, які містяться у Державному земельному кадастрі, суб`єктом права власності на земельну ділянку є Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради. Інформацію про землекористувача цієї земельної ділянки або інформацію про укладений договір оренди земельної ділянки, ці відомості не містять.

У додаткових поясненнях позивач зазначає, що відповідно до фактичних обставин справи земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, надано Одеською міською радою в оренду ТОВ «Мавекс» на підставі договору оренди землі від 28.01.2002р. Згідно договору купівлі-продажу майна від 18.12.2003р. №27-12 ТОВ «Євротрейд» продав ВАТ «Укрнафта» нерухоме майно що знаходиться на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80. На момент, придбання об`єкта нерухомого майна ПАТ «Укрнафта» у чинних редакціях законів, було визначено наступне: стаття 7 Закону України «Про оренду землі» (від 01.01,2003 року) визначала що, «орендарі набувають права на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, цим та іншими законами України та договором оренди землі», статтею 120 Земельного кодексу України (від 15.10.2003 року) викладено у редакції, яка передбачає що: «при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди». Виходячи з приписів визначених договором оренди землі від 28.01.2002 року, пункт 3.4.6. визначає що, до переоформлення міською радою прав третіх осіб на користування земельною ділянкою, або її частиною ( при переході права власності на будинок, споруду або їх частини) орендна плата за земельну ділянку сплачується Орендарем за всю ділянку у повному обсязі. Пунктом 6.2. договору від 28.01.2002р. передбачено що, цей договір може бути достроково розірвано за взаємною згодою сторін. На вимогу однієї із сторін може бути розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов`язків, передбачених Законом України «Про оренду землі», цим договором, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими Законами України.

Отже, чинними на момент укладення договору купівлі-продажу майна нормами законодавства та безпосередньо самим договором оренди від 28.01.2002р., було визначено як порядок розірвання договору так і обов`язок сплати орендної плати ТОВ «Мавекс» та зазначений договір залишався чинним на момент переходу права власності на об`єкт нерухомого майна до ТОВ «Євротрейд».

Як зазначає позивач, із часу набуття чинності Цивільного кодексу України в зазначеній редакції Закону виникли суперечності між положеннями норм Цивільного кодексу України та положеннями чинної на той час редакції статті 120 Земельного кодексу України. Крім того, відповідно до ч.3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташовано такий житловий будинок, будівлю або споруду. Норма статті 7 Закону України «Про оренду землі» є важливою складовою в системі блоку статей 120 Земельного та 377 Цивільного кодексів України. Зазначені статті регулюють питання переходу права на оренду земельної ділянки, констатуючи, що в разі набуття права власності на об`єкти нерухомості переходить право оренди на цю земельну ділянку на якій воно розташовуються. Однак, з прийняттям Верховної Ради України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття права власності на землю» від 05.11.2009р. №1702 VI статтю 7 Закону України «Про оренду землі» доповнено частиною третьою такого змісту : "до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда"; статтю 120 Земельного кодексу України викладено у редакції, яка передбачає що: «якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача»; статтю 377 Цивільного кодексу України викладено в редакції, якою встановлено що: «до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача)». Таким чином, врегулювання питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, шляхом внесенням змін до відповідних законодавчих актів, визначило алгоритм закріплення землі за об`єктом який переходить у власність. Зазначені норми мають імперативний характер та визначають перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду для усіх правочинів, а не лише для тих, які буде укладено після.

Стосовно наданого відповідачем договору купівлі-продажу майна від 18.12.2003р. №27-12 укладеного між ТОВ «Свротрейд» та ВАТ «Укрнафта» позивач вказує, що п. 11 зазначеного договору визначено що об`єкт продажу розташований на земельній ділянці площею 4167кв.м., яка знаходиться в користуванні у ТОВ «Євротрейд» на підставі заяви попереднього власника об`єкту продажу про відмову від користування земельною ділянкою під вказаним об`єктом продажу на користь ТОВ «Євротрейд» (лист від 05.12.2003р. за вих.№1093). Однак, жодних заяв стосовно відмови від користування до позивача не надходило, оскільки така заява направляється до власника земельної ділянки, яким є територіальна громада міста Одеси та не могло надходити, оскільки, відповідно до ст. 142 Земельного кодексу України, добровільна відмова можлива від права власності або права постійного користування, а зазначена земельна ділянка у постійне користування не надавалась. Таким чином, на час укладення договору купівлі-продажу від 18.12.2003р. року №27-12 між ТОВ «Євротрейд» та ВАТ «Укрнафта» договір оренди від 28.01.2002 року був чинним та продовжував свою дію. Надалі, у 2009 році, після внесення змін до ст. 7 Закону України «Про оренду землі», ст. 120, ст. 377 Земельного та Цивільного кодексів України, на законодавчому рівні закріплено перехід права власності на земельну ділянку при переході права на будівлю чи споруду. З огляду на зазначене, на момент прийняття вказаних змін, договір оренди землі від 28.01.2002р. укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Мавекс» чинний, власником об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80 є ПАТ «Укрнафта», а отже саме ПАТ «Укрнафта» орендар вказаної земельної ділянки згідно прямої норми закону та договору оренди землі від 28.01.2002р. Оскільки, відповідач надає до суду договір купівлі-продажу майна від 18.12.2003р. №27-12 вказуючи на наявність власника нерухомого майна на земельній ділянці після ТОВ «Мавекс», який не зареєстрував право оренди, а відповідно таке право «не могло перейти до ПАТ «Укрнафта» та на противагу зазначеному відповідач вказує що, «договір втратив свою чинність» з огляду на те, що ТОВ «Мавекс» припинено як юридичну особу, шляхом визнання банкрутом. З цього приводу, позивач зазначає що на момент внесення у 2009 році змін, договір оренди землі від 28.01.2002р. укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Мавекс» діє, власником об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80 є ПАТ «Укрнафта», а отже саме ПАТ «Укрнафта» орендар вказаної земельної ділянки згідно договору оренди землі від 28.01.2002р., а ТОВ «Мавекс» не є стороною за вказаним договором з моменту законодавчого врегулювання питання переходу права користування, відповідно до ст. 7 Закону України «Про оренду землі», ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради в своїх поясненнях на позовну заяву підтримує позовні вимоги та зазначає, що 28.01.2002р. року між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мавекс» було укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, загальною площею 4167кв.м, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору, для будівництва, експлуатації та обслуговування АЗС на 150 заправок на добу, терміном на 25 років. Договір зареєстровано у Одеському міському управлінні Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» від 04.02.2002р. за № 536/25. Пунктом 1.2. договору зазначено, що земельна ділянка загальною площею 4126кв.м., надається у тимчасове користування, а саме: 3276кв.м., (кадастровий номер: 5110137600:44:004:0024) для будівництва, експлуатації та обслуговування АЗС на 150 заправок на добу; земельна ділянка площею 891кв.м., для організації будівництва та благоустрою прилеглої території з наступною передачею її в землі міста. Згідно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 18.12.2003р. №27-12 за Відкритим акціонерним товариством «Укрнафта» зареєстровано право власності на нерухоме майно - АЗС на 150 заправок на добу, яке розташована за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80. Дата реєстрації права власності на нерухоме майно 21.05.2004р. Отже, право власності на АЗС на 150 заправок на добу за договором купівлі- продажу від 18.12.2003р. перейшло до ВАТ «Укрнафта». За даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань ПАТ «Укрнафта» є юридичною особою, основним видом діяльності якої є « 06.10 добування сирої нафти». З моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з ч. 2 ст. 120 ЗК України. Тобто особа, яка набула права власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. З огляду на зазначене, ПАТ «Укрнафта» має належним чином виконувати умови договору оренди земельної ділянки від 28.01.2002р. в частині сплати орендної плати. Відповідно до п. 2.5. договору, Орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності. З урахуванням зазначеного Департаментом комунальної власності Одеської міської ради розраховано суму заборгованості за договором оренди земельної ділянки за період з 01.02.2018р. по 31.01.2021р. у розмірі 663684,18грн.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 28.01.2002р. року між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мавекс» (ідентифікаційний код: 305558333) було укладено договір оренди землі №536/25 (далі договір), розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, загальною площею 4167кв.м., яка складається із земельних ділянок: площею 3276кв.м. для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 150 заправок на добу; площею 891кв.м. для благоустрою та озеленення території. Договір оренди зазначеної земельної ділянки зареєстровано в Одеському міському управлінні Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 04.02.2002 року за № 536/25.

Згідно з п. 2.1 договору розрахунок орендної плати зроблений відповідно до Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками і за часткову участь у землекористуванні в м. Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 29.02.2000р. №702-ХХІІІ, та рішень Одеської міської ради від 31.10.2000р. №1709- XXIII, постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000р. №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель» та листа Держкомзему України від 10.01.2002р. №14-022-6/186.

Відповідно до п. 2.2 розділу договору орендна плата вноситься орендарем щомісяця рівними частинами до 15 числа місяця, наступного за звітним, у розмірі: 1,70 * 4167 = 7083,90грн. на рік (на період будівництва за земельну ділянку площею 4167кв.м.) та 25,53 *3276 = 83636,28грн. на рік (на період експлуатації за земельну ділянку площею 3276кв.м.). Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації на дату її виплати відповідно до індексу інфляції національної валюти України.

Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000р №783 Про проведення індексації грошової оцінки земель.

Згідно п.2.5 договору оренди, орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності. Умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін, шляхом укладання відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені і є невід`ємними частинами цього договору.

Орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у випадку збільшення відповідно до законів України розміру земельного податку.

Згідно з п.3.1.2 договору Орендодавець має право вимагати від Орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до п.3.4.6 договору Орендар зобов`язаний повідомити в тижневий термін Орендодавця про відчуження будинків і споруд ( або їх частин), розташованих на переданій в оренду земельній ділянці, переоформити документи на право подальшого користування земельною ділянкою, а також повідомити нового власника придбаних будівель чи споруд (їх частин) про необхідність оформлення відповідних документів на право оренди. До переоформлення міською радою прав третіх осіб на користування земельною ділянкою, зазначеною в п. 1 договору, або її частиною (при переході права власності на будинок, споруду або їх частини) орендна плата за земельну ділянку сплачується Орендарем за всю ділянку у повному обсязі.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що за несвоєчасне внесення орендної плати, орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів.

Пунктом 6.9 договору передбачено, що цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації в порядку, передбаченому законодавством України.

Договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації.

Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 28.01.2002 та зареєстровано в реєстрі за №1077.

Також, вказаний договір оренди зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 04.02.2002р.

На виконання умов даного договору, орендодавець передав, а орендар прийняв на підставі рішення Одеської міської ради №2587-ХХІV від 04.07.2001р. та на підставі акту визначення меж земельної ділянки в натурі, земельну ділянку площею 4167кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80.

Згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 20.05.2020 року №949 вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 7374268,80грн.

18.12.2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Євротрейд (продавець) та Відкритим акціонерним товариством Укрнафта (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майна №27-12, за умовами п.1 якого, продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти і сплатити вартість відповідно до умов, що визначені в цьому договорі, автозаправну станцію на 150 заправок на добу (далі АЗС), яка розташована за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, а також обладнання та інвентар, перелік якого визначений в Додатку №1 (далі Обладнання), яке розміщено на території вказаної АЗС, далі за текстом все майно іменується - Об`єкт продажу.

Відповідно до п. 10 даного договору, об`єкт продажу знаходиться на земельній ділянці 4167кв.м., яка знаходиться в користуванні у продавця на підставі заяви попереднього власника Об`єкту продажу про відмову від користування земельною ділянкою під вказаним об`єктом продажу на користь продавця (лист №1093 від 05.12.2003р.)

Право власності Публічного акціонерного товариства „Укрнафта на автозаправну станцію на 150 заправок на добу за адресою об`єкта: Одеська обл., м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №3648653 від 21.05.2004р.

З відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що нежила будівля автозаправочної станції, за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, на підставі договору купівлі-продажу майна №27-12 від 18.12.2002 з 21.05.2004р. належить на праві власності ПАТ Укрнафта.

Як вбачається з матеріалів справи, листами від 31.03.2014р. №08.1.21/169, від 18.11.2014р. №08.1.21/594, від 03.10.2019р. №01/01/12/01/03/21/1/299 ПАТ Укрнафта зверталося Одеського міського голови, в якому виклало прохання надати в оренду строком на 49 років земельні ділянки за вказаними у листі адресами, серед яких земельна ділянка, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, загальною площею 0,3276га, кадастровий №5110137600:44:004:0024.

У відповідь на вказаний вище лист Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом від 12.12.2019р. №01-18/1544-09-01 повідомив відповідача про те, що в договорах оренди землі адреси земельних ділянок не співпадають з адресами нерухомого майна, яке на них розташовано. Крім того, відсутні копії технічних паспортів та правовстановлюючих документів на нерухоме майно завірені підписом та печаткою підприємства. Необхідне звернення до Одеської міської ради щодо дозволу на розробку технічної документації щодо інвентаризації земельних ділянок; для подальшої роботи щодо підготовки проектів рішень Одеської міської ради про надання вищезазначених земельних ділянок в оренду ПАТ УКРНАФТА необхідно вчинити певні дії та надати відсутні документи згідно додатку до листа.

Претензією від 08.07.2019р. вих.№01-13/2980 на адресу ПАТ Укрнафта, Департамент комунальної власності Одеської міської ради вимагав у найкоротший термін сплатити заборгованість в сумі 291782,19грн., яка виникла у зв`язку із несплатою відповідачем орендної плати за користування спірною земельною ділянкою та попередив, що у випадку непогашення зазначеного боргу у повному обсязі буде ініційовано питання щодо стягнення заборгованості у судовому порядку.

У відповідь на вказану претензію відповідач, листом від 06.08.2019р. за №01/01/12/01/03/21/1/228 повідомив Департамент комунальної власності Одеської міської ради про те, що договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, загальною площею 4167,0кв.м. між Одеською міською радою та Публічним акціонерним товариством УКРНАФТА не укладався, а право оренди не реєструвалось, з огляду на що між сторонами договірні відносини відсутні, а відтак, вимога Департаменту про сплату заборгованості у нарахованому вище розмірі є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Так, предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 663684,18грн. заборгованості з орендної плати, 9693,49грн. пені, 29028,66грн. 3% річних та 54165,17грн. втрат від інфляції, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору оренди землі від 28.01.2002р. в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою а також вирішення питання щодо відсутності або наявності підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності у відповідності до вимог ст. 257 ЦК України.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.1 Закону України Про оренду землі, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Положеннями ст. 13 Закону України Про оренду землі встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України Про оренду землі (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Як передбачено ст. 20 Закону України Про оренду землі (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з положенням ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

У відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з ч.1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 19.06.2018р. у справі №922/3655/17, від 05.09.2018р. у справі №904/9027/17, від 07.11.2018р. у справі №910/20774/17, від 29.11.2018р. у справі №915/1416/17, від 06.12.2018р. у справі №902/1592/15, від 27.02.2019р. у справі №913/661/17, від 06.03.2019р. у справі №914/2687/17, від 04.04.2019р. у справі №910/7197/18, від 18.04.2019р. у справі №913/210/18, від 11.03.2020р. у справі №921/257/19 неодноразово висловлював позицію про те, що особа, яка набула права власності на нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.

Отже, при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. При цьому договір оренди не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов`язанні.

Так, в даному випадку договір оренди від 28.01.2002р. припинив свою дію, а право оренди земельної ділянки перейшло до нового власника будівлі ПАТ Укрнафта.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України Про оренду землі).

Статтею 21 Закону України Про оренду землі встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до п.п.14.1.147. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п.п.14.1.72. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Положеннями п. 287.1. ст. 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Таким чином, плата за землю здійснюється в залежності від суб`єкта належності земельної ділянки: власником землі сплачується земельний податок, а орендарем за договором оренди землі - орендна плата.

Згідно з п.п.288.1. - 288.4. ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Виходячи з системного аналізу норм земельного та податкового законодавства України, орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України), з іншого - є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

Разом з тим основною підставою для нарахування орендної плати за землю є саме договір оренди земельної ділянки (ч.2 ст.21 Закону України "Про оренду землі", п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України).

Умовами договору, а саме п.2.2., сторони встановили орендну плату на період будівництва за земельну ділянку площею 4167кв.м. у розмірі 7083,90грн. на рік, на період експлуатації за земельну ділянку площею 3276кв.м. у розмірі 83636,28грн. на рік.

Суд зазначає, що будь яких змін щодо розміру орендної плати сторонами в договір не вносилися.

Отже, враховуючи викладене та дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості ПАТ Укрнафта по орендній платі за спірним договором, суд зазначає наступне.

Позивачем розрахунок здійснений на підставі рішення Одеської міської ради від 31.10.2000р. №1709-XXIII Про затвердження ставки орендної плати за користування земельними ділянками у м. Одесі затверджено річну ставку орендної плати за користування земельними ділянками у м. Одесі, у відповідності до Грошової оцінки земель м. Одеси, затвердженої рішенням Одеської міської ради №438-XXIII від 09.12.1999р. Вказаним рішенням встановлено для Автозаправочних станцій визначено ставку 3%.

Однак, вказане рішення Одеської міської ради втратило чинність з 20.09.2011р.

Приймаючи до уваги, що сторонами не вносилися зміни у договір щодо розміру орендної плати та те, що рішення на підставі якого позивачем здійснений розрахунок заборгованості втратило чинність, судом здійснений розрахунок заборгованості наступним чином: з 01.02.2018р. 76666,34грн., за 2019 рік 83636,28грн., за 2020 рік 83636,28грн., за січень 2021 року 6969,94грн. відповідно до п. 2.2. договору від 28.01.2002р.

Враховуючи викладене, заборгованість з орендної плати що підлягає стягненню з відповідача становить 250908,84грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 9693,49грн., 29028,66грн. 3% річних та 54165,17грн. інфляційних витрат слід зазначити наступне.

Враховуючи, що позивачем невірно здійснений розрахунок суми заборгованості з орендної плати на яку були нараховані пеня, 3% річних та інфляційні витрати, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 9693,49грн., 29028,66грн. 3% річних та 54165,17грн. інфляційних витрат.

Разом із відзивом на позов відповідачем подано до суду заяву про застосування строків позовної давності в якій відповідач посилається на те, що як вбачається з позовної заяви, про порушення відповідачем умов договору оренди землі від 28.01.2002р., що укладений між позивачем та ТОВ «Мавекс» позивачу стало відомо в лютому 2018 року. А з 01.02.2018 року позивач почав обліковувати заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою по договору оренди землі за відповідачем. Таким чином, строк позовної давності щодо позовних вимог позивача до відповідача про стягнення заборгованості сплинув 02.02.2021р.

Враховуючи викладене, відповідач просить застосувати позовну давність до позовних вимог.

Суд, розглянувши заяву відповідача про застосування строків позовної давності та заперечення позивач з цього приводу, зазначає наступне.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

11.03.2020р. відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19", відповідно до якої на всій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.

В подальшому на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України дія карантину, встановленого на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, була неодноразово продовжена, у зв`язку з чим останній триває до теперішнього часу.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції Закону України №540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)") передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В силу приписів частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом встановлено, що саме з лютого 2018 року відповідач порушує умови спірного договору оренди землі та не сплачує орендну плату, а також те, що фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради розраховано суму оренди, починаючи саме з лютого 2018 року.

Одеська міська рада звернулася до господарського суду з даним позовом 26.07.2021р., що підтверджується відміткою канцелярії суду на першому аркуші позовної заяви.

З огляду на викладене, враховуючи те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12.03.2020р. та триває до теперішнього часу, суд, беручи до уваги продовження встановленого законом строку позовної давності на період дії карантину, приходить до висновку, що Одеська міська рада звернулася з вимогами до суду першої інстанції у даній справі в межах строку позовної давності.

А тому, твердження відповідача про те, що строк позовної давності щодо вимог Одеської міської ради до ПАТ Укрнафта сплив 02.02.2021р. судом до уваги не приймається.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Одеської міської ради до відповідача Публічного акціонерного товариства Укрнафта за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про стягнення 756571,50грн. у тому числі 663684,18грн. заборгованості з орендної плати, 9693,49грн. пені, 29028,66грн. 3% річних, 54165,17грн. інфляційних витрат, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3763,63грн. покласти на відповідача, судовий збір у сумі 7584,94грн. покласти на позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, ст.ст. 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Одеської міської ради до відповідача Публічного акціонерного товариства Укрнафта за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про стягнення 756571,50грн. у тому числі 663684,18грн. заборгованості з орендної плати, 9693,49грн. пені, 29028,66грн. 3% річних, 54165,17грн. інфляційних витрат задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Укрнафта (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ 26597691, отримувач - ГУК в Одеської області/м. Одеса, код отримувача: 37607526, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), Одеська міська ТТ, номер рахунку UA468999980334129812000015744, КБК - 18010600 «орендна плата з юридичних осіб») 250908,84грн. заборгованості з орендної плати.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Укрнафта (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ 26597691) 3763,63грн. судового збору.

Накази видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

4. В частині позовних вимог про стягнення 3693,49грн. пені, 29028,66грн. 3% річних, 54165,17грн. інфляційних відмовити.

5. Судові витрати у сумі 7584,94грн. покласти на позивача.

Повне рішення складено 09 вересня 2022 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.В. Степанова