Ухвала

від 08.09.2022 по справі 358/768/22

БОГУСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

гСправа № 358/768/22 Провадження № 2/358/573/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2022 року м. Богуслав

Суддя Богуславського районного суд Київської області Романенко К.С., при вирішенні питання про прийняття позовної заяви керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області Євгена Гладія в інтересах держави в особі Богуславської міської ради, Комунального некомерційного підприємства Богуславської міської ради «Богуславська центральна лікарня» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, -

В С Т А Н О В И В:

08 вересня 2022 року на адресу суду надійшов позов керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області Євгена Гладія в інтересах держави в особі Богуславської міської ради, Комунального некомерційного підприємства Богуславської міської ради «Богуславська центральна лікарня» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину в сумі 6 869,71 грн.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.

Предметом заявлених позовних вимог є відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину.

Відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, регламентується ст.1206 ЦК України, на норми якої посилається також і прокурор у позовній заяві.

Зміст та суб`єктний склад зобов`язання, що регулюються ст. 1206 ЦК України, дозволяють констатувати, що це зобов`язання не є договірним, але не є зобов`язанням із відшкодування шкоди в розумінні статті 1177 ЦК України (відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення), оскільки, зокрема, понесені закладом охорони здоров`я (кредитором) витрати на лікування не є завданою боржником (особою, яка вчинила злочин) шкодою. Зазначене має принципове значення, оскільки покладений на відповідну особу обов`язок не є видом цивільно-правової відповідальності, до цих правовідносин не підлягають застосуванню загальні положення про відшкодування шкоди, у тому числі такі, що стосуються підстав виникнення зобов`язання, змісту шкоди, солідарного обов`язку боржників тощо.

Оскільки відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, не є за своєю суттю відшкодуванням шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, тому позивач при пред`явленні даного позову не звільнений від сплати судового збору в силу вимог п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Згідно статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставка судового збору за подання юридичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Таким чином, за подання позовної заяви з ціною позову 6869,71 гривень позивачу необхідно сплатити судовий збір в розмірі 2481 гривень.

Окрім цього Суд наголошує, що у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не належить до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції).

Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

За змістом ч. 3 ст. 23 цього закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обгрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті.

У п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції зазначено про можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під «виключним випадком» і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч. З ст. 23 закону «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу.

Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах ВС від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Сам лише факт відсутності звернення суб`єкта владних повноважень із позовом до суду, не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів.

Така практика Верховного Суду зумовлена необхідністю забезпечення гарантованого принципу рівності сторін у судовому процесі.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін.

Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити ... скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення від 31.03.2005 у справі «F.W. v. France», п.27).

Верховний Суд відзначив, що така практика не є намаганням обмежити функції прокуратури сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, а є лише наслідком системного тлумачення положень законодавства, якими встановлена необхідність підтвердження судом підстав для представництва прокуратурою інтересів держави, оскільки право прокуратури на звернення до суду в інтересах уповноваженого суб`єкта, не може презюмуватися, як безспірне.

Як вбачається з приєднаних до позову додатків, відсутні докази, що Богуславська міська рада, маючи у своєму складі відділ юридичного та кадрового забезпечення, зверталася до органів прокуратури із клопотанням представництва інтересів у суді для стягнення відповідних коштів із ОСОБА_1 , й прокурор перевірив наявність обґрунтованих об`єктивних причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом. Відтак позивачем не наведено об`єктивних причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, у нашому випадку, як власником комунального підприємства.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог викладених у ст.ст. 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення позивачу ухвали.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 261 ЦПК України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області Євгена Гладія в інтересах держави в особі Богуславської міської ради, Комунального некомерційного підприємства Богуславської міської ради «Богуславська центральна лікарня» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину - залишити без руху, надавши строк для усунення недоліків - десять днів з дня вручення позивачу ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме надати суду квитанцію про сплату судового збору та докази, які підтверджують наявність підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення позивачу ухвали про залишення позовної заяви без руху.

У випадку невиконання вимог даної ухвали заява буде вважатись неподаною і підлягатиме поверненню.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.

Головуючий: суддя К. С. Романенко