Рішення

від 07.09.2022 по справі 640/12105/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2022 року м. Київ № 640/12105/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «ЄВРОПОРТ» доПриватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарного Олександра Вікторовичапровизнання протиправними дій, скасування постанов приватного виконавця., ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «ЄВРОПОРТ» (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарного Олександра Вікторовича про:

визнання неправомірною та скасування постанови від 17.12.2021 року про стягнення основної винагороди у сумі 21 973,50 грн. по виконавчому провадженню № 67938417 та визнання неправомірною та скасування постанови від 17.12.2021 року про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 300, 00 грн. по виконавчому провадженню № 67938417.

Ухвалою суду від 18.08.2022 року суддею відкрито провадження у справі в порядку визначеному статями 268-271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем самостійно 20 грудня 2021 року виконано рішення суду. Таким чином, сума боргу не була стягнута безпосередньо приватним виконавцем у виконавчому провадженні, не були зараховані на рахунок приватного виконавця та в подальшому перераховані ним у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки, як це передбачено частиною першою та третьою статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Приватним виконавцем не було вчинено жодних дій спрямованих на виконання виконавчого документу, а тому основна винагорода приватного виконавця стягненню не підлягає. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не надано жодного документа щодо підтвердження витрат у виконавчому провадженні у сумі 300, 00 грн.

01 вересня 2022 року відповідачем надано відзив на позов відповідно до якого проти задоволення позову заперечує у повному обсязі.

01 вересня 2022 року, суд на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов до переконання про можливість подальшого розгляду справи в письмовому провадженні.

Додатково суд зазначає, що при відкритті провадження судом досліджувалося питання строків звернення до суду з позовною заявою. В ухвалі про відкриття провадження витребувано від відповідача докази направлення та отримання оскаржуваних постанов.

На виконання вимог ухвали, відповідачем надано копію матеріалів виконавчого провадження, з яких вбачається відсутність доказів отримання оскаржуваних постанов позивачем, а тому суд з урахуванням клопотання, не вбачає підстав для залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають розгляду по суті заявлених вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

17 грудня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києві Кошарним Олександром Вікторовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №67938417 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «ЄВРОПОРТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» штрафні санкції на суму 216 487, 68 грн. та судовий збір у розмірі 3 247,32 грн. з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/4336/21 від 16.12.2021 року.

Одночасно, а саме 17 грудня 2021 року, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кошарним Олександром Вікторовичем прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 21 973, 50 грн. та постанову про розмір мінімальних витрат у виконавчому провадженні у сумі 300, 00 грн.

Вважаючи постанови про стягнення основної винагороди та мінімальних витрат у виконавчому провадженні протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі по тексту - Закон № 1404-VІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 5 цього Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Згідно з приписами частин першої - п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок №643»).

Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, зазначених у статті 3 цього Закону, яке розпочинає, зокрема, за заявою стягувача. У разі виконання рішень приватним виконавцем виконавчий збір не стягується. Натомість за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю виплачується винагорода.

Водночас аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження», які регулюють діяльність приватних виконавців, і статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» указує на те, що основна винагорода - це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі пропорційному до фактично стягнутої суми.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі №260/801/19, від 10 вересня 2020 року у справі №120/1417/20-а, від 28 жовтня 2020 року у справі №640/13697/19.

Одночасно з цим, основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №640/13434/19, від 26 серпня 2021 року у справі №380/6503/20.

Крім цього, аналіз статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» свідчить про те, що одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди і винесення постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21 січня 2021 року у справі №160/5321/20, від 27 квітня 2021 року у справі №580/3444/20, від 3 червня 2021 року у справі №640/17286/20, від 26 серпня 2021 року у справі №380/6503/20.

Водночас саме лише існування такої постанови, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не означає безумовного та гарантованого стягнення основної винагороди, не надає права приватному виконавцю стягувати визначену ним суму без здійснення фактичних дій з виконання судового рішення (пункт 52 постанови Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №420/6845/18).

Також у своїй практиці Верховний Суд уже зауважував, що для правильної оцінки правомірності постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, визначеної у виді відсотка, винесеної приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, судам необхідно встановити предмет виконавчого провадження (стягнення сум чи передача майна за виконавчим документом).

Враховуючи, що на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання приватним виконавцем, суди мають перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, винесеній одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19.

Суд звертає увагу, що в оскаржуваній постанові приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарного Олександра Вікторовича про стягнення з боржника основної винагороди вказано, що основна винагорода стягується відповідно до пункту 19 постанови КМУ від 08 вересня 2016 року № 643.

При перевірці механізму розрахунку винагороди суд встановив, що загальна сума заборгованості позивача за рішенням суду складала: 219 735,00 грн., а тому дійшов висновку про правомірність визначення відповідачем у постановах про відкриття виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди у сумі: 21 973,50 грн. (219 735, 00 х10%).

Щодо посилання позивача, що ним добровільно сплачено борг та повідомлено приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарного Олександра Вікторовича, то суд зазначає, що повідомлення про сплату боргу відбулося 28 грудня 2021 року, тобто вже після відкриття виконавчого провадження.

Суд звертає увагу, що судове рішення, за наслідками якого відкрито виконавче провадження в межах спірних правовідносин, набрало законної сили 09.12.2021р. Проте факт виконання його боржником (позивачем) відбувся лише після винесення відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кошарний Олександр Вікторович приймаючи постанову про стягнення з боржника основної винагороди діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження», а тому оскаржувана постанова про стягнення основної винагороди від 17.12.2021 року ВП № 67938417 є правомірною та скасуванню не підлягає.

Щодо постанови відповідача про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17 грудня 2021 року у розмірі 300,00грн. суд вказує на наступне.

Відповідно до статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Розміри витрат виконавчого провадження врегульовані розділом 2 вказаного наказу.

Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802, затверджено Інструкцію № 512/5 розділом VI якої врегульовано фінансування витрат виконавчого провадження.

Згідно пункту 1 даного розділу фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону №1404-VIII.

Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554.

Відповідно до пункту 2 цього розділу витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про:

відкриття виконавчого провадження;

стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);

стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);

стягнення витрат виконавчого провадження;

закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження:

виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари);

пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

В оскаржуваній постанові про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 17.12.2021 року відповідачем наведено перелік витрат виконавчого провадження, а саме: плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження - 69,00 грн., винесення постанови про відкриття виконавчого провадження - 231,00 грн. Загальна сума - 300,00 грн.

Таким чином оскаржувана постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17.12.2021 року у розмірі 300,00 грн. повністю відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправної та скасування постанови про розмір мінімальних витрат від 17.12.2021 №67938417 у розмірі 300,00 грн.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «ЄВРОПОРТ» задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «ЄВРОПОРТ» (03049, вул. Івана Огієнка б.15-А, м. Київ, код ЄДРПОУ 31744061) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені положеннями ст. 255, ч. 1 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 6 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому ст.ст. 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Амельохін