Постанова

від 07.09.2022 по справі 2-о-26/2008

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-О-26/2008 Номер провадження 22-ц/814/2073/22Головуючий у 1-й інстанції Малюкіна Ю.П. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., при секретарі судового засідання: Бродській В.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 06 червня 2008 року у справі за заявою Малобурлуцької сільської ради, заінтересована особа: Великобурлуцька районна державна адміністрація про визнання спадщини відумерлою, -

В С Т А Н О В И В :

06 червня 2008 року Малобурлуцька сільська рада звернулася до суду із заявою про визнання відумерлою спадщини у вигляді земельної частки (паю) в розмірі 7,75 умовних кадастрових гектарів у розпайованих землях колишнього КСП «Україна» Великобурлуцького району Харківської області, яка залишилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_2 ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що у померлої немає спадкоємців, а сама спадщина не має ніяких обтяжень.

Виходячи із даних, наданих Великобурлуцькою районною державною нотаріальною конторою, щодо відсутності спадкоємців у померлої ОСОБА_2 , і оскільки після її смерті пройшло більше одного року, суд, керуючись ст. 1277 ЦК України, визнав вищевказану спадщину відумерлою, визнавши на неї право власності за Малобурлуцькою сільською радою Харківської області.

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 06 червня 2008 року заяву Малобурлуцької сільської ради задоволено.

Визнано відумерлою спадщину у вигляді земельної частки (паю) в розмірі 7.75 умовних кадастрових гектарів у землі, яка перебувала у колективній власності колишнього КСП "Україна" Великобурлуцького району Харківської обл. і на яку померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 Великобурлуцькою райдержадміністрацією Харківської обл. 04 квітня 1997 р. був виданий сертифікат серії ХР N 0110035.

Визнано за Малобурлуцькою сільською Радою Великобурлуцького р-ну Харківської обл. право власності на земельну частку (пай) в розмірі 7.75 умовних кадастрових гектарів, що перебувала у колективній власності КСП "Україна" Великобурлуцького р-ну Харківської обл. і на яку померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 Великобурлуцькою районною державною адміністрацією Харківської обл. 04 квітня 1997 р. був виданий сертифікат серії ХР N 0110035.

На вказане рішення суду 26 серпня 2021 року ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу та заяву про поновлення строку на оскарження судового рішення, мотивовану тим, що вона не була залучена до участі у справі, копію оскаржуваного рішення отримала 20 серпня 2021 року та надала відповідні докази.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

На підтвердження своєї позиції посилається на те, що оскаржуваним рішенням Велибурлуцького районного суду Харківської області від 06 червня 2008 року встановлено, що після смерті ОСОБА_2 відсутні спадкоємці на її спадщину.

Однак, зазначена обставина не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_2 за життя склала заповіт, яким усе своє майно, у тому числі будинок, який знаходиться в селі Малий Бурлук Велибурлуцького району Харківської області вона заповідала своїй доньці ОСОБА_3 . Заповіт був посвідчений 16.03.1994 року головою Малобурлуцької сільської ради Харківської області - Ракшою Вірою Іванівною. Станом на 06.10.1998 року заповіт не змінений та не скасований, про що на бланку заповіту є відповідний запис секретаря виконкому Малобурлуцької сільської ради від 06.10.1998 року.

Мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка відповідно до норм Цивільного кодексу, що діяв на момент смерті ОСОБА_2 , прийняла її спадщину, вступила в управління та володіння спадковим майном, відповідно до ст.549 ЦК УРСР 1963 року, що діяв на час відкриття спадщини.

Апелянт стверджує, що заявник Малобурлуцька сільська рада, від імені якої діяв представник - Рубіжанський С.В., приховав від суду факт існування заповіту померлої ОСОБА_2 на користь її доньки ОСОБА_3 , та факт постійного проживання спадкоємиці померлої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

На думку скаржника, суд першої інстанції не повинен був застосовувати до виниклих правовідносин по прийняттю спадщини ст. 1277 ЦК України 2004 року, оскільки спадщина померлої ОСОБА_2 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , коли ще продовжував діяти ЦК УРСР 1963 року, яким взагалі не передбачалось визнання спадщини відумерлою.

При цьому посилається на лист ВССУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 №24-753/0/4-13, в якому зазначено, що при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Також на підтвердження своєї позиції посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 року у справі №671/22/19.

Крім того, апелянт зазначає, що вона є спадкоємцем за законом 1-ї черги її померлої матері ОСОБА_3 , що підтверджує копією свідоцтва про право на спадщину від 16.08.2018 року.

Враховуючи вищевикладене, вважає, що до неї, як до спадкоємиці в порядку спадкування перейшло право спадкодавця ОСОБА_3 - особи, яка не брала участі у справі, в якій суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси - право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Також апелянт стверджує, що наявні підстави для відмови у задоволенні заяви Малобурлуцької сільської ради Харківської області про залучення заінтересованих осіб, оскільки до участі у справі заявником не залучено заінтересовану особу - спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 , та в принципі неможливе застосування ст. 1277 ЦК України до спірних правовідносин.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із ч.2 ст.376 ЦПК України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із сертифікатом серії ХР N 0110035, виданого 04.04.97 р. Великобурлуцькою райдержадміністрацією ОСОБА_2 належить право на земельну частку (пай) в розмірі 7.75 умовних кадастрових гектарів у землі, яка перебувала у колективній власності колишнього КСП "Україна". Згідно із довідкою відділу РАЦС Великобурлуцького РУЮ від 02.04.2008 р. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_2, про що в книзі реєстрації актів про смерть по виконкому Малобурлуцької сільської Ради проведений відповідний запис за N 08. Згідно з наданими Великобурлуцькою районною державною нотаріальною конторою матеріалів, у померлої ОСОБА_2 відсутні спадкоємці.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, на момент смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 існував складений нею заповіт від 16.03.1994 року, відповідно до якого все її майно, а також житловий будинок, які будуть належати їй на день її смерті, які знаходяться в селі Малий Бурлук, Великобурлуцького району Харківської області, вона заповіла своїй дочці ОСОБА_3 , яка проживає в АДРЕСА_1 .

На вказаному вище заповіті виконано напис наступного змісту: «Завещание по состоянию на 6.10.1998 года не изменено и не отменено. 6.10.1998 года Секретарь исполкома Л.М. Кошевая» (укр. - «Заповіт станом на 6.10.1998 року не змінено та не скасовано. 6.10.1998 року Секретар виконкому Л.М. Кошева»).

Із долученої до матеріалів справи копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №63732242 від 26.02.2021, вбачається, що заповіт ОСОБА_2 посвідчений 16.03.1994 року, і зберігається у Малобурлуцькій сільській раді Великобурлуцького району, 62624 Харківська обл., Великобурлуцький р., с. Малий Бурлук, вул. Миру, 3, тел. (05752) 7-02-48.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності спадкоємців у померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 і тому невірно застосував в даному випадку інститут визнання спадщини відумерлою.

Крім того, суд першої інстанції помилково застосував положення Цивільного кодексу України 2004 року, а саме ст.1277, з огляду на наступне.

Згідно із ч.1 ст.1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до п.1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Разом із тим, абз.2 п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що правила статті 1277 Цивільного кодексу України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року.

Із матеріалів справи вбачається, що спадщину було відкрито ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до прийняття Цивільного кодексу України 2004 року.

Натомість, на момент відкриття спадщини діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року, відповідно до положень якого інституту відумерлої спадщини взагалі не існувало, а відбувався автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Так, ст.555 ЦК УРСР 1963 року передбачалося, що держава за наявності юридичних фактів, визначених п.п.1-5 ч.1 зазначеної статті, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися.

З урахуванням того, що в ч.1 ст.555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому однорічний строк, який встановлений частиною другою статті 1277 ЦК України та в абзаці 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 року у справі №671/22/19).

Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норми ЦК України 2004 року до спірних правовідносин, адже вони не могли бути застосовані до зазначених правовідносин.

Щодо права ОСОБА_1 на правонаступництво по даній справі, колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно із ч.1 ст.1216 ЦК України, спадкуванням - перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є спадкоємцем ОСОБА_2 , і тому саме їй належить право на оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, адже вона є особою, яка не брала участі у справі, а суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки (ст.352 ЦПК України). Однак, ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про смерть від 06.12.2017 року (а.с.17). Разом із тим, матеріалами справи, а саме - копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища - підтверджується факт родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с.20, 21). А ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_3 , 1936 р.н., що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.08.2018 року.

Отже, до ОСОБА_1 в порядку спадкування перейшло право ОСОБА_3 на оскарження в апеляційному порядку рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 06 червня 2008 року.

Таким чином, суд першої інстанції не врахував вищевказані обставини справи, що потягло за собою неповне з`ясування обставин справи, неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання спадщини ОСОБА_2 у вигляді права на земельну частку (пай) в розмірі 7,75 умовних кадастрових гектарів у землі, яка перебувала у колективній власності колишнього КСП «Україна», відумерлою та визнання за Малобурлуцькою сільською радою Великобурлуцького району Харківської області право власності на зазначене майно.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, то в силу ст. 376 ЦПК України є підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про визнання спадщини відумерлою.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, ЦПК України, Полтавський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 06 червня 2008 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви Малобурлуцької сільської ради Харківської області про визнання відумерлою спадщини та визнання на неї права власності - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.

Повний текст постанови суду виготовлено 08 вересня 2022 року.

Головуючий суддя :

---

Г.Л. Карпушин

Судді:

---

С.А. Гальонкін

---

О.Ю. Кузнєцова