Рішення

від 11.09.2022 по справі 903/562/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 вересня 2022 року Справа № 903/562/22

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/562/22 за позовом Акціонерного товариства Державний ощадний банк України до Релігійної організації Релігійна громада Архістратига Михаїла Української православної церкви Київського патріархату с.Лище Ківерцівського району про стягнення 235536,93 грн.,

ВСТАНОВИВ:

03.08.2022 Акціонерне товариство Державний ощадний банк України надіслало до суду позов до Релігійної організації Релігійна громада Архістратига Михаїла Української православної церкви Київського патріархату с.Лище Ківерцівського району про стягнення коштів, одержаних без належної правової підстави в розмірі 235536,93 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставину, що грошові кошти в розмірі 235536,93 грн. безпідставно отримані відповідачем та протиправно зберігаються в останнього.

Ухвалою суду від 10.08.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ухвалу суду отримав 15.08.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень №4521200039828.

Строк для подання відзиву - до 30.08.2022 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.01.2016 до АТ «Ощадбанк», в особі ТВБВ №10002/059 філії - Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк», із заявою звернувся настоятель Свято-Михайлівської громади Української православної церкви Київського патріархату Цилюрик І.А. із проханням перерахувати грошові кошти в сумі 205000,00 (двісті п`ять тисяч) грн., які знаходяться в Банку згідно Договору № 10514702, на рахунок Релігійної організації «Релігійна громада Архістратига Михаїла Української православної церкви Київського патріархату с. Липне Ківерцівського району, назву якої змінено із Свято-Михайлівської громади Української православної церкви Київського патріархату (далі - Парафія Архістратига Михаїла УПЦ КП сЛипне та/або Відповідач та/або Обдарована, а.с.17).

На підтвердження прав вимоги вищезазначених грошових коштів настоятель ОСОБА_1 надав Банку нотаріально засвідчену копію Договору пожертви, який був укладений між ОСОБА_2 (Пожертвувач) та Свято-Михайлівською громадою Української православної церкви Київського патріархату (Обдарована), (а.с.18-19).

Вказаний договір посвідчений 25.11.2014 року приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Грудзевич Т.О. та зареєстрований в реєстрі за реєстраційним номером 988 (надалі - Договір пожертви).

Відповідно до п. 1.1. Договору пожертви Пожертвувач передає безоплатно у власність Обдарованої, згідно порядку та умов цього договору, грошові кошти загальною сумою 237100 грн. (двісті тридцять сім тисяч сто гривень) з належними відсотками, які знаходяться на рахунках в ПАТ «Державний ощадний банк України» та належать Пожертвувану згідно депозитного договору №10514702 від 24.10.2014 року (205000,00 грн.) (далі - Договір №10514702) та депозитного договору №7446902 від 16.12.2013 року (32100,00 грн.) (далі - Договір №7446902) далі по тексту - Пожертва.

Згідно п. 3.1. Договору пожертви «Обдаровувана» набуває права власності на Пожертву з моменту її прийняття. Моментом прийняття Пожертви, а саме:

-грошових коштів у сумі 32100,00 грн. з належними відсотками є їх отримання настоятелем «Обдаровуваної» у Ківерцівському відділенні № 10002/059 ПАТ «Державний ощадний банк України»;

-грошових коштів в сумі 205000,00 грн. з належними відсотками є їх перерахування на рахунок «Обдаровуваної».

Окрім того, із п. 5.5. Договору пожертви вбачається, що нотаріусом роз`яснено сторонам зміст відповідних статей цивільного кодексу України, зокрема й статті 344 ЦК України щодо моменту набуття права власності за договором.

Разом з тим, 17.12.2014 року, на підставі заяви на видачу готівки №7446902, грошові кошти за Договором №7446902, в сумі 32 100,00 грн. були отримані ОСОБА_2 особисто у відділення Банку, підтвердженням чого є виписка по рахунку № НОМЕР_1 .

Водночас, відповідно до умов Договору №10514702 від 24.10.2014 (а.с.11-12), укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Ощадбанк» на вклад «Депозитний», сума вкладу становила 205000,00 грн., строк розміщення вкладу становив 12 місяців 5 днів, дата повернення вкладу - 29.10.2015 року, розмір процентів -20,25 % річних.

Після закінчення строку розміщення депозиту ОСОБА_2 не звернувся за його (вкладом) отриманням, Банком, на виконання умов п. 3.3. Договору № 10514702, 30.10.2015 року депозитні кошти разом з процентами перераховані на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий ОСОБА_2 .

Отже, отримавши вищезазначену заяву настоятеля ОСОБА_1 , вивчивши документи, які підтверджують право вимоги Свято-Михайлівської громади Української православної церкви Київського патріархату на грошові кошти за Договором №10514702, наявність відповідних повноважень настоятеля ОСОБА_1 на розпорядження коштами, наданих останньому парафіяльними зборами Свято-Михайлівської громади Української православної церкви Київського патріархату, 26.02.2016 АТ «Ощадбанк» перераховано грошові кошти в розмірі 235536.93 грн. (сума вкладу та відсотки) із рахунку № НОМЕР_2 ( ОСОБА_3 ) на визначений рахунок Свято-Михайлівської громади Української православної церкви Київського патріархату, як Обдарованої особи (а.с.16).

З доводів позивача слідує, що 11.09.2017 року до Філії - Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк» з письмовою заявою звернулась ОСОБА_4 (племінниця ОСОБА_3 ), яка згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.07.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 649, є спадкоємцем зазначеного у Свідоцтві майна її померлого дядька ОСОБА_2 .

Подана ОСОБА_4 заява стосувалась перевірки фінансових операцій по депозитних рахунках, відкритих на підставі договорів №10514702 від 24.10.2014 року та №7446902 від 16 12.2013 року на ім`я ОСОБА_2 на предмет їх правомірності.

11.10.2017 Філією - Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк» підготовлено відповідь на вищенаведену заяву ОСОБА_4 , з якої вбачається, що підставою для здійснення операції на суму 235536,93 грн. з рахунку ОСОБА_2 на відповідний рахунок Свято Михайлівської громади УПЦ КП став вищезгаданий нотаріально завірений договір пожертви від 25.11.2014 року (за умовами якого Пожертвувач клієнт Банку - Левчук В.А., а Обдарованим є Свято - Михайлівська церква УПП КП, а.с.24).

Не погодившись із перерахуванням АТ «Ощадбанк» на користь Відповідача грошових коштів згідно Договору №10514702 на підставі Договору пожертви, ОСОБА_4 подано позов до АТ «Ощадбанк», відповідно до якого ОСОБА_4 просила Суд стягнути із Банку грошові кошти в розмірі 205000,00 грн., з відповідними нарахованими відсотками, що знаходились на депозитному рахунку за договором № 10514702 від 24.10.2014 (справа №757/25586/18-ц).

За результатами розгляду вищенаведеного судового спору Верховним Судом 08.09.2021 у справі №757/25586/18-ц прийнято рішення, яким стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 235536,93 грн., що знаходились на депозитному рахунку за договором № 10514702 від 24.10.2014 року (а.с.33-39).

Верховний суд зазначає, що з моменту смерті ОСОБА_2 , договір пожертви, який укладений 25.11.2014 між останнім (Пожертвувач) та Свято-Михайлівською громадою Української православної церкви Київського патріархату (Обдаровувана), та посвідчений приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Грудзевич Т.О. за реєстраційним №988, був припинений в частині отримання обдаровуваним грошових коштів у розмірі 205000 грн з належними відсотками, право власності на які до обдаровуваного не перейшло, а тому перерахування грошових коштів у розмірі 235536,93 грн. з депозитного рахунку ОСОБА_2 на користь Громади відбулося без належної на те підстави.

06.10.2021 АТ «Ощадбанк», на виконання постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №757/25586/18-ц, згідно меморіального ордера №6016829104, здійснив виплату коштів в сумі 235536,93 грн. спадкоємцю ОСОБА_4 за рахунок власних коштів Банку (а.с.40).

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Як визначено ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, 25.10.2021 року АТ «Ощадбанк», в особі філії - Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк», на адресу Відповідача було скеровано претензію про повернення грошових коштів (а.с.41-42).

Однак, відповідачем не виконано вимог претензії, коштів Банку не повернуто.

Отже, неповернення Відповідачем безпідставно набутого майно (коштів), протиправне утримання такого майна суперечить нормам ст.ст. 509, 526, 530,1212,1213, 1214 ЦК України та порушує право власності Позивача, гарантоване ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316-321, 325 ЦК України, що і послугувало підставою для звернення АТ «Ощадбанк» до суду для захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч.1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок іншої особи поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, незалежно від того, чи було це результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна;

б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи;

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Аналіз ст.1212 ЦК України і змісту цього інституту цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2018 року у справі № 212/3593/16-ц, провадження 61-60св17; від 20 березня 2019 року у справі № 634/727/16-й, провадження № 61-21749св18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

В даному випадку у Відповідача виникли зобов`язання з повернення Позивачу безпідставно набутого майна, адже існують три необхідні умови, а саме:

а) набуття або збереження майна - Відповідач набув грошові кошти в сумі 235536,93 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 77871151 від 26.02.2016, де вказана сума платежу та отримувач -Відповідач;

б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в даному випадку Позивача, що підтверджується меморіальним ордером №77871151 від 26.02.2016 та меморіальним ордером № 6016829104 від 06.10.2021;

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна Відповідачем.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом ч.1 ст.1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст.11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені ст.1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею, чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним, чи недобросовісним (узгоджується з нижчезазначеними постановами Верховного Суду України та Верховного Суду від 02.03.2016 року; від 04.07.2018 року).

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності, зокрема, таких умов:

- набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

- набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

В постанові від 02.02.2016 у справі № 6-3090цч15 Верховний Суд України відзначив, що конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише на момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду справи, (узгоджується з нижчезазначеними постановами Верховного Суду України та Верховного Суду від 02.03.2016року; від 04.07.2018 року; від 11.09.2019року).

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації, як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави (узгоджується з нижчезазначеними постановами Верховного Суду України та Верховного Суду від 02.03.2016 від 04.07.2018року).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна (узгоджується з нижчезазначеними постановами Верховного Суду України та Верховного Суду від 02.03.2016 року; від 04.07.2018 року; від 31.01.2020 року; від 25.03.2020року).

Вказане вище підтверджується судовою практикою Верховного Суду України, новоутвореного Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі №6-3090цс15; від 04.10.2017 у справі№753/23725/15-й; Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 757/4040/16-й; від 11.09.2019 у справі № 2/13; від 25.03.2020 у справі №522/14590/16-й; від 24.02.2021 у справі №644/8081/17; від 26.01.2022 у справі №924/1338/19; від 08.02.2022 у справі № 910/16102/20; Великої Палати Верховного Суду від 31.01.2020 у справі 161/17945/18.

Отже, відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувач, яким є Відповідач, зобов`язаний повернути потерпілому, яким є Позивач, безпідставно набуте майно в натурі.

Враховуючи вище викладене, дані обставини свідчать про наявність порушеного права позивача та правових підстав для звернення останнього до суду з даним позовом про стягнення із відповідача на користь АТ «Ощадбанк» грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 235536,93 грн.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3533,05 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Релігійної організації Релігійна громада Архістратига Михаїла Української православної церкви Київського патріархату с.Лище Ківерцівського району (вул.Шкільна,17, с.Липне, Ківерцівський р-н., Волинська область, 45212, код ЄДРПОУ 26277294) на користь Акціонерного товариства Державний ощадний банк України (вул.Госпітальна,12-г, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00032129) 235536,93 грн. (двісті тридцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять шість гривень дев`яносто три копійки) коштів, одержаних без належної правової підстави, а також 3533,05 грн. (три тисячі п`ятсот тридцять три гривні п`ять копійок) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяІ. О. Гарбар