ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 вересня 2022 року м. Київ № 640/11935/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом до Приватного акціонерного товариства «РІВНЕАЗОТ» Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Українипровизнання протиправним та нечинним наказу в частині ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «РІВНЕАЗОТ» (далі - Позивач, ПАТ «РІВНЕАЗОТ») з позовною заявою (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Відповідач, Мінекономрозвитку), в якій просить:
- визнати недійсним та таким, що не підлягає застосуванню з 07.02.2019 наказ Мінекономрозвитку № 148 від 02.02.2016 «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України» в частині застосування до Приватного акціонерного товариства «РІВНЕАЗОТ» спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (п. 199 Додатку до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.02.2016 № 148);
- зобов`язати Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України виключити з інформаційної бази даних щодо застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) санкцій до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності інформацію про застосування до Приватного акціонерного товариства «РІВНЕАЗОТ» спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування.
Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний наказ порушує права Позивача, оскільки перешкоджає здійсненню його господарської діяльності як суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності та є протиправним в силу змін у законодавстві, зважаючи на те, що з моменту набрання чинності Законом України «Про валюту і валютні операції» з 07.02.2019, підпунктом «д» пункту 3 частини четвертої статті 16 якого скасовано статтю 37 «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка передбачала існування в правовому полі та застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування. Також представник Позивача наголосив, що у зв`язку з виключенням статті 37 «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка виступає у констатуючій частині спірного наказу як основна підстава його видання та безпосередньо передбачала можливість застосування до суб`єкта господарської діяльності спеціальних санкцій - індивідуального режиму ліцензування, - з 07.02.2019 зникли будь-які юридично та законодавчо передбачені підстави та можливості для подальшого застосування до Позивача зазначених спеціальних санкцій.
Представник Відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що спірний наказ в частині, що стосується Позивача, є правомірним, оскільки прийнятий Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також представник Відповідача зазначив, що оскільки Законом України «Про валюту і валютні операції» не врегульовано подальші дії органів державної влади щодо суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких було застосовано спеціальні санкції за порушення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та/або пов`язаних з ним законів України, то Відповідач правомірно керувався законодавством, що діяло до дня ведення з дію Закону України «Про валюту і валютні операції».
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Наказом Мінекономрозвитку від 02.02.2016 № 148 «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України», відповідно до статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», на підставі подань Державної фіскальної служби України, за порушення пов`язаних із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» законів України, що встановлюють порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а саме статей 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», у 40-денний строк з дня надрання чинності цим наказом, зокрема, до Позивача застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (том 1, а.с. 15-17).
У зв`язку зі суттєвою зміною у законодавстві, а саме у зв`язку з веденням в дію з 07.02.2019 Закону України «Про валюту і валютні операції», частиною другої статті 16 якого визнано такими, що втратили чинність з дня введення в дію цього Закону, окрім іншого, статтю 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Позивач звернувся до Відповідача з клопотанням від 10.4.2019 № 1035 про скасування зазначеного наказу та дії спеціальної санкції (том 1, а.с. 21-24).
За результатом розгляду зазначеного клопотання від 10.4.2019 № 1035, листом від 24.04.2019 № 4102-13/17615-07 Мінекономрозвитку надіслало Позивачу копію листа від 06.02.2019 № 4102-13/5181-07 щодо роз`яснення з порушених у клопотанні питань (том 1, а.с. 25).
Відповідно до зазначеного листа Мінекономрозвитку від 06.02.2019 № 4102-13/5181-07 (том 1, а.с. 26-27) вбачається, що з огляду на те, що в Законі України «Про валюту і валютні операції» відсутні вказівки щодо пом`якшення або скасування відповідальності осіб, до яких застосовані спеціальні санкції до введення зазначеного Закону в дію, до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», та/або пов`язаних з ним законів України, державні органи та суб`єкти господарювання мають керуватися законодавством, що діяло до введення в дію Закону.
Не погоджуючись з наведеною позицією Відповідача та спірним наказом від 02.02.2016 № 148, Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 20 Господарського кодексу України Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання.
Водночас, згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Відповідно до частини першої статті 239 Господарського кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, зокрема, застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом.
У свою чергу, на момент прийняття спірного наказу від 02.02.2016 № 148, відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, були врегульовані Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII (далі - Закон № 959-XII).
Так, частиною першою статті 37 Закону № 959-XII передбачалося, що за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції, зокрема, застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій.
Відповідно до частини другої статті 37 Закону № 959-XII, санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.
Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики (частина п`ята статті 37 Закону № 959-XII).
Частиною дванадцятою статті 37 Закону № 959-XII передбачалось, що у разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб`єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкцій.
При цьому, відповідно до частини вісімнадцятої статті 37 Закону № 959-XII, застосування санкцій, зазначених у цій статті, може бути оскаржено в суді.
Окрім того, з метою визначення порядку застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) Міністерством економічного розвитку і торгівлі України спеціальних санкцій (далі - санкції), передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», до українських суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності), наказом Міністерства економіки України № 52 від 17.04.2000 було затверджено Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі - Положення № 52).
Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Положення № 52 спеціальні санкції - індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності - застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.
Санкції застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та пов`язані з ним закони України, зокрема в разі порушення суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.
Індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності передбачає здійснення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльності, що зазначена в статті 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (пункт 2.1. Положення № 52).
На підставі наведених норм спірним наказом від 02.02.2016 № 148 до Позивача була застосована спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.
Разом з тим, 21.06.2018 було прийнято Закон України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VIII (далі - Закон № 2473-VIII), згідно з підпунктом «д» пункту 3 частини четвертої статті 16 якого, внесено зміни до законодавчих актів України, шляхом виключення із Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» статті 37.
У відповідності до частини першої статті 16 Закону № 2473-VIII, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через сім місяців з дня набрання ним чинності, тобто 07.02.2019.
З 07.02.2019 редакція Закону № 959-XII визначає, що статтю 37 виключено на підставі Закону № 2473-VIII від 21.06.2018.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/1999 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою орган
Окрім того суд не залишає поза увагою ту обставину, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києві від 18.07.2019 у справі № 640/5376/19, яке набрало законної сили 26.02.2020, визнано протиправним та нечинним Положення № 52 від 17.04.2000.
При цьому, у вказаному судовому рішенні судом зазначено, що механізм застосування санкцій, не може існувати без самих санкцій, а тому застосовувати норми Положення № 52, які визначають механізм їх накладення, у той час коли норма Закону, що передбачає взагалі наявність таких санкцій скасована, неможливо. У той же час, саме на орган, що видав цей нормативно-правовий акт, у даному випадку Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, покладено обов`язок у місячний термін внести до нього відповідні зміни, доповнення або визнати його таким, що втратив чинність. Таких дій у встановлений законом строк відповідачем здійснено не було, у зв`язку з чим, єдиним належним та дієвим способом відновлення порушених прав позивачів є визнання протиправним та нечинним Положення № 52.
Таким чином, з 07.02.2019 застосування до Позивача адміністративно-господарсько санкції, передбаченої статтею 37 Закону № 959-XII стало неможливим, у зв`язку з відсутністю її закріплення на законодавчому рівні (виключенням відповідної статті Законом № 2473-VIII, що фактично скасував відповідальність Позивача).
Тож вимога про визнати недійсним та таким, що не підлягає застосуванню з 07.02.2019 наказ Мінекономрозвитку № 148 від 02.02.2016 підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд вважає, що вимога зобов`язального характеру задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами (їх представниками) докази і пояснення, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовну заяву Приватного акціонерного товариства «РІВНЕАЗОТ» задовольнити частково.
2. Визнати недійсним та таким, що не підлягає застосуванню з 07.02.2019 наказ Мінекономрозвитку № 148 від 02.02.2016 «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України» в частині застосування до Приватного акціонерного товариства «РІВНЕАЗОТ» спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (п. 199 Додатку до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.02.2016 № 148).
3. В іншій частині - відмовити повністю.
Приватне акціонерне товариство «РІВНЕАЗОТ» (код ЄДРПОУ 05607824, адреса: 33017, м. Рівне-17).
Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (код ЄДРПОУ 37508596, адреса: 01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя П.О. Григорович
Дата ухвалення рішення | 08.09.2022 |
Оприлюднено | 14.09.2022 |
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Григорович П.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні