Рішення
від 08.09.2022 по справі 640/11935/19
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2022 року м. Київ № 640/11935/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом до Приватного акціонерного товариства «РІВНЕАЗОТ» Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Українипровизнання протиправним та нечинним наказу в частині ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «РІВНЕАЗОТ» (далі - Позивач, ПАТ «РІВНЕАЗОТ») з позовною заявою (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Відповідач, Мінекономрозвитку), в якій просить:

- визнати недійсним та таким, що не підлягає застосуванню з 07.02.2019 наказ Мінекономрозвитку № 148 від 02.02.2016 «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України» в частині застосування до Приватного акціонерного товариства «РІВНЕАЗОТ» спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (п. 199 Додатку до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.02.2016 № 148);

- зобов`язати Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України виключити з інформаційної бази даних щодо застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) санкцій до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності інформацію про застосування до Приватного акціонерного товариства «РІВНЕАЗОТ» спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування.

Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний наказ порушує права Позивача, оскільки перешкоджає здійсненню його господарської діяльності як суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності та є протиправним в силу змін у законодавстві, зважаючи на те, що з моменту набрання чинності Законом України «Про валюту і валютні операції» з 07.02.2019, підпунктом «д» пункту 3 частини четвертої статті 16 якого скасовано статтю 37 «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка передбачала існування в правовому полі та застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування. Також представник Позивача наголосив, що у зв`язку з виключенням статті 37 «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка виступає у констатуючій частині спірного наказу як основна підстава його видання та безпосередньо передбачала можливість застосування до суб`єкта господарської діяльності спеціальних санкцій - індивідуального режиму ліцензування, - з 07.02.2019 зникли будь-які юридично та законодавчо передбачені підстави та можливості для подальшого застосування до Позивача зазначених спеціальних санкцій.

Представник Відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що спірний наказ в частині, що стосується Позивача, є правомірним, оскільки прийнятий Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також представник Відповідача зазначив, що оскільки Законом України «Про валюту і валютні операції» не врегульовано подальші дії органів державної влади щодо суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких було застосовано спеціальні санкції за порушення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та/або пов`язаних з ним законів України, то Відповідач правомірно керувався законодавством, що діяло до дня ведення з дію Закону України «Про валюту і валютні операції».

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Наказом Мінекономрозвитку від 02.02.2016 № 148 «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України», відповідно до статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», на підставі подань Державної фіскальної служби України, за порушення пов`язаних із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» законів України, що встановлюють порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а саме статей 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», у 40-денний строк з дня надрання чинності цим наказом, зокрема, до Позивача застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (том 1, а.с. 15-17).

У зв`язку зі суттєвою зміною у законодавстві, а саме у зв`язку з веденням в дію з 07.02.2019 Закону України «Про валюту і валютні операції», частиною другої статті 16 якого визнано такими, що втратили чинність з дня введення в дію цього Закону, окрім іншого, статтю 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Позивач звернувся до Відповідача з клопотанням від 10.4.2019 № 1035 про скасування зазначеного наказу та дії спеціальної санкції (том 1, а.с. 21-24).

За результатом розгляду зазначеного клопотання від 10.4.2019 № 1035, листом від 24.04.2019 № 4102-13/17615-07 Мінекономрозвитку надіслало Позивачу копію листа від 06.02.2019 № 4102-13/5181-07 щодо роз`яснення з порушених у клопотанні питань (том 1, а.с. 25).

Відповідно до зазначеного листа Мінекономрозвитку від 06.02.2019 № 4102-13/5181-07 (том 1, а.с. 26-27) вбачається, що з огляду на те, що в Законі України «Про валюту і валютні операції» відсутні вказівки щодо пом`якшення або скасування відповідальності осіб, до яких застосовані спеціальні санкції до введення зазначеного Закону в дію, до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», та/або пов`язаних з ним законів України, державні органи та суб`єкти господарювання мають керуватися законодавством, що діяло до введення в дію Закону.

Не погоджуючись з наведеною позицією Відповідача та спірним наказом від 02.02.2016 № 148, Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Господарського кодексу України Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання.

Водночас, згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Відповідно до частини першої статті 239 Господарського кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, зокрема, застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом.

У свою чергу, на момент прийняття спірного наказу від 02.02.2016 № 148, відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, були врегульовані Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII (далі - Закон № 959-XII).

Так, частиною першою статті 37 Закону № 959-XII передбачалося, що за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції, зокрема, застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Відповідно до частини другої статті 37 Закону № 959-XII, санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики (частина п`ята статті 37 Закону № 959-XII).

Частиною дванадцятою статті 37 Закону № 959-XII передбачалось, що у разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб`єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкцій.

При цьому, відповідно до частини вісімнадцятої статті 37 Закону № 959-XII, застосування санкцій, зазначених у цій статті, може бути оскаржено в суді.

Окрім того, з метою визначення порядку застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) Міністерством економічного розвитку і торгівлі України спеціальних санкцій (далі - санкції), передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», до українських суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності), наказом Міністерства економіки України № 52 від 17.04.2000 було затверджено Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі - Положення № 52).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Положення № 52 спеціальні санкції - індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності - застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.

Санкції застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та пов`язані з ним закони України, зокрема в разі порушення суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності передбачає здійснення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльності, що зазначена в статті 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (пункт 2.1. Положення № 52).

На підставі наведених норм спірним наказом від 02.02.2016 № 148 до Позивача була застосована спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Разом з тим, 21.06.2018 було прийнято Закон України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VIII (далі - Закон № 2473-VIII), згідно з підпунктом «д» пункту 3 частини четвертої статті 16 якого, внесено зміни до законодавчих актів України, шляхом виключення із Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» статті 37.

У відповідності до частини першої статті 16 Закону № 2473-VIII, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через сім місяців з дня набрання ним чинності, тобто 07.02.2019.

З 07.02.2019 редакція Закону № 959-XII визначає, що статтю 37 виключено на підставі Закону № 2473-VIII від 21.06.2018.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/1999 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою орган

Окрім того суд не залишає поза увагою ту обставину, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києві від 18.07.2019 у справі № 640/5376/19, яке набрало законної сили 26.02.2020, визнано протиправним та нечинним Положення № 52 від 17.04.2000.

При цьому, у вказаному судовому рішенні судом зазначено, що механізм застосування санкцій, не може існувати без самих санкцій, а тому застосовувати норми Положення № 52, які визначають механізм їх накладення, у той час коли норма Закону, що передбачає взагалі наявність таких санкцій скасована, неможливо. У той же час, саме на орган, що видав цей нормативно-правовий акт, у даному випадку Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, покладено обов`язок у місячний термін внести до нього відповідні зміни, доповнення або визнати його таким, що втратив чинність. Таких дій у встановлений законом строк відповідачем здійснено не було, у зв`язку з чим, єдиним належним та дієвим способом відновлення порушених прав позивачів є визнання протиправним та нечинним Положення № 52.

Таким чином, з 07.02.2019 застосування до Позивача адміністративно-господарсько санкції, передбаченої статтею 37 Закону № 959-XII стало неможливим, у зв`язку з відсутністю її закріплення на законодавчому рівні (виключенням відповідної статті Законом № 2473-VIII, що фактично скасував відповідальність Позивача).

Тож вимога про визнати недійсним та таким, що не підлягає застосуванню з 07.02.2019 наказ Мінекономрозвитку № 148 від 02.02.2016 підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає, що вимога зобов`язального характеру задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами (їх представниками) докази і пояснення, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Приватного акціонерного товариства «РІВНЕАЗОТ» задовольнити частково.

2. Визнати недійсним та таким, що не підлягає застосуванню з 07.02.2019 наказ Мінекономрозвитку № 148 від 02.02.2016 «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України» в частині застосування до Приватного акціонерного товариства «РІВНЕАЗОТ» спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (п. 199 Додатку до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.02.2016 № 148).

3. В іншій частині - відмовити повністю.

Приватне акціонерне товариство «РІВНЕАЗОТ» (код ЄДРПОУ 05607824, адреса: 33017, м. Рівне-17).

Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (код ЄДРПОУ 37508596, адреса: 01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович

Дата ухвалення рішення08.09.2022
Оприлюднено14.09.2022

Судовий реєстр по справі —640/11935/19

Рішення від 08.09.2022

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Григорович П.О.

Ухвала від 21.01.2020

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Григорович П.О.

Ухвала від 07.11.2019

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Григорович П.О.

Ухвала від 22.10.2019

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Григорович П.О.

Ухвала від 16.09.2019

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Григорович П.О.

Ухвала від 11.07.2019

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Григорович П.О.

Постанова від 26.06.2019

Адмінправопорушення

Київський районний суд м.Харкова

Шаренко С. Л.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні