Рішення

від 11.09.2022 по справі 211/7568/21

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/7568/21

Провадження № 2/211/1613/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 вересня 2022 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Ткаченко С. В.

при секретарі Мариненко Е.П.

за відсутності :

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Комунального позашкільного навчального закладу «ДЮСШ № 2» КМР Малиша П.П.,

представника відповідача відділу освіти виконкому Інгулецької районної у місті ради Литвин О.В.

розглянувши в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо юнацька спортивна школа № 2» Криворізької міської ради, Відділу освіти виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради про визнання протиправнимта скасуваннянаказу провідсторонення відроботи,зобов`язаннядопустити довиконання трудовихобов`язків,стягнення середньоюзаробітної платиза часнезаконного відстороненнявід роботи, -

встановив:

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, який у подальшому уточнювала , вказавши, що з 13.09.2005 року працює у КПНЗ «ДЮСШ № 2» КМР та на даний час вона займає посаду тренера - викладача з плавання.

05.11.2021 року отримала наказ відповідача № 112-к/тр від 05.11.2021 року «про відсторонення від роботи працівників ДЮСШ №2» який мотивований тим, що їй у відповідності до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням » та Постанови Кабінету міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року (із змінами, внесеними постановою КМУ № 1096 від 20.10.2021 року ) необхідно здійснити в обов`язковому порядку щеплення від COVID-19 та надати роботодавцю документ, що підтверджує проходження такого щеплення.

Таке відсторонення її від роботи вважає неправомірним та таким що грубо порушує її право на працю і інші права гарантовані Конституцією України, оскільки відсутність щеплення не є порушенням трудової дисципліни а тому не може бути підставою для відсторонення від роботи і тим більше позбавлення заробітної плати.

Вважає оскаржуваний наказ незаконним та таким, який підлягає скасуванню судом так як при відстороненні її від роботи, відповідачем було не враховано також і той факт: що станом на сьогодні вакцинація від COVID-19 для працівників є добровільною. Роботодавець немає права застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажає її проходити. Просить суд визнати незаконним та скасувати наказ від 05.11.2021 року №112к/тр «Про відсторонення від роботи працівників ДЮСШ № 2 », допустити її до виконання трудових обов`язків, та стягнути з відповідача Відділу освіти виконкому Інгулецької районної у місті ради середній заробіток за весь час її відсторонення від роботи.

Представником відповідача КПНЗ «ДЮСШ №2» КМР було надано відзив на позовну заяву , в обґрунтування якого вказали, що Наказом МОЗ від 04.10.21 р. № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»(Далі Наказ МОЗ № 2153), затверджено Перелік професій до якого віднесені працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070). На виконання вищезазначених нормативно-правових актів позивача було повідомлено 02.11.2021( повідомлення від 01.11.2021р., за підписом директора КПНЗ «ДЮСШ № 2» КМР) про необхідність надати до 05.11.2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 р. № 595. Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

В КПНЗ «ДЮСШ № 2» КМР була створена комісія для встановлення випадків ухилення від вакцинації від COVID-19 ( наказ від 05.11.2021 № 85/1) та підтвердження факту свідомого не надання відповідних документів. Актом комісії № 1 від 05.11.2021 зафіксовано факт відмови позивача від профілактичного щеплення від COVID-19.

Відсторонення позивача від роботи було вимушеним заходом, оскільки за порушення або невиконання правил щодо карантину, санітарно-гігієнічних, санітарно- протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», директору школи, загрожувало адміністративне стягнення у вигляді штрафу від 34 тисяч до 170 тисяч гривень. Оскільки, у зв`язку із набуттям чинності з 08.11.2021 пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 керівникам підприємств, установ та організації необхідно забезпечити:

1)контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID -19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 (далі - перелік);

2)відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID -19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID -19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID -19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації поти COVID -19 , виданий закладом охорони здоров`я;

3)взяття до відома, що під час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексів законів про працю, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу; відсторонення працівника відбувається шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Тимчасове відстороненняпрацівника відвиконання нимйого трудовихобов`язків відроботи (наумовах тапідставах встановленихзаконодавством)за своєсуттю неє дисциплінарнимстягненням,а єособливим запобіжнимзаходом.На періодусунення відроботи запрацівником зберігаєтьсяйого робочемісце.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь період відсторонення від роботи зазначимо, що данна вимога є незаконною, оскільки згідно до ч. першої ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не виконує роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. З вказаних підстави просять відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також представником відповідача Відділу освіти Інгулецької районної у місті ради було надано відзив на позовну заяву аналогічний відзиву КПНЗ «ДЮСШ № 2» КМР. В задоволенні позовних вимог просили відмовити.

Стороною позивача відповіді на відзиви не надавались.

У відповідності до гл. 10ст. 274 ЦПК України«у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи.

Ч. 2 даної статті вказує, що «у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін».

Відповідно до ч. 5ст.279ЦПК України розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

При цьому у відповідності дост. 279 ЦПК України«Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, представник ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача.

Представники відповідачів звернулися до суду з заявами про розгляд справи без їх участі, проти задоволення позовних вимог заперечують з підстав викладених у відзивах, просили у їх задоволенні відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

У суді встановлено, що позивач працює тренером - викладачем з плавання у КПНЗ «ДЮСШ № 2» КМР.

Згідно із повідомленням № 401 від 01.11.2021 року позивача попереджено про можливе відсторонення від роботи у разі неподання нею у строк до 05.11.2021 року документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення від респіраторної хвороби "COVID-19", або які підтверджують наявність медичних протипоказань проти щеплення. Позивача було повідомлено про можливе майбутнє відсторонення від роботи з 08.11.2021 року, без збереження заробітної плати. З зазначеним повідомленням позивач не погодилася, про що чітко зазначила на вказаному повідомленні.

На підставіст. 46 Кодексу законів про працю України, ч.2ст.12Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 року №1645-ІІІ,Наказу Міністерства охорони здоров`я №2153 від 04.10.2021 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" тап.41-6Постанови КМУ від 09.12.2020 року,наказомдиректора Малиша П.П. КПНЗ «ДЮСШ № 2» КМР від05.11.2021року№112-к/тр позивача було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Підставою відсторонення позивача зазначено - повідомлення від 03.11.2021 рок.

Згідно вимог ч.1ст. 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується верховенством права. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до ст.12ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 1ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 1 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Згідно ст.ст. 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес, зокрема, шляхом припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до Конституції Україниправа і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцієюмежах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція Українимає найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8); правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України (стаття 19).Стаття 24 Конституції Українигарантує громадянам рівні конституційні права і свободи та рівність перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (частина перша, друга статті 43); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48);кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування (частина перша статті 49);кожен має право на освіту (частина перша статті 53);

З метою реалізації зазначених конституційних положень, визначення організаційно-правових засад запобігання та протидії дискримінації, забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина ухвалено і дієЗакон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який вводить загальну заборону дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними.

Стаття 2 Загальної декларації про права людини передбачила, що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища1. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права2 (МПГПП) також встановлює загальну заборону дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини (стаття 2). Пакт покладає на держави обов`язок передбачити в національному законі заборону не тільки дискримінації будь-якого роду (стаття 26), але й будь-якого відступуна користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства(стаття 20). Крім того, стаття 4 Пакту передбачає, що під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов`язань за цим Пактом тільки в такій мірі, в якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов`язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) у статті 14 та статті 1 Протоколу № 12 також закріплює принцип недискримінації.

Відповідно дост. 2 Закону України «Про освіту»визначено:

Законодавство України про освіту ґрунтується наКонституції Українита складається із цьогоЗакону, спеціальних законів, інших актів законодавства у сфері освіти і науки та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати зміст і обсяг конституційного права на освіту, а також визначених законом автономії суб`єктів освітньої діяльності та академічних свобод учасників освітнього процесу.

Листи, інструкції, методичні рекомендації, інші документи органів виконавчої влади, крім наказів, зареєстрованих Міністерством юстиції України, та документів, що регулюють внутрішню діяльність органу, не є нормативно-правовими актами і не можуть встановлювати правові норми.

Суб`єкт освітньої діяльності має право самостійно приймати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством.

Згідно зіст.23 Закону України «Про освіту»

1. Держава гарантує академічну, організаційну, фінансову і кадрову автономію закладів освіти.

2. Обсяг автономії закладів освіти визначається цим Законом, спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.

Статтею 1 Закону України «Про освіту»визначено, що:

1) автономія - право суб`єкта освітньої діяльності на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності та відповідальності у прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що провадиться в порядку та межах, визначених законом;

Статтею 24 Закону України «Про освіту»визначено, що:

1. Система управління закладами освіти визначається законом та установчими документами.

Установчі документи закладу освіти повинні передбачати розмежування компетенції засновника (засновників), інших органів управління закладу освіти та його структурних підрозділів відповідно до законодавства.

2. Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють:

засновник (засновники);

керівник закладу освіти;

колегіальний орган управління закладу освіти;

колегіальний орган громадського самоврядування;

інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти.

Повноваження керівника закладу освіти визначеністаттею 26 Закону України «Про освіту»:

1. Керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти.

Повноваження (права і обов`язки) та відповідальність керівника закладу освіти визначаються законом та установчими документами закладу освіти.

Керівник є представником закладу освіти у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених законом та установчими документами закладу освіти.

2. Керівник закладу освіти призначається засновником у порядку, визначеному законами та установчими документами, з числа претендентів, які вільно володіють державною мовою і мають вищу освіту.

Додаткові кваліфікаційні вимоги до керівника та порядок його обрання (призначення) визначаються спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.

3. Керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень:

організовує діяльність закладу освіти;

вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу освіти;

призначає на посаду та звільняє з посади працівників, визначає їх функціональні обов`язки;

забезпечує організацію освітнього процесу та здійснення контролю за виконанням освітніх програм;

забезпечує функціонування внутрішньої системи забезпечення якості освіти;

забезпечує умови для здійснення дієвого та відкритого громадського контролю за діяльністю закладу освіти;

сприяє та створює умови для діяльності органів самоврядування закладу освіти;

сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти;

забезпечує створення у закладі освіти безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування), у тому числі:

з урахуванням пропозицій територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;

розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та видає рішення про проведення розслідування; скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) для прийняття рішення за результатами проведеного розслідування та вживає відповідних заходів реагування;

забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);

повідомляє уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти;

здійснює інші повноваження, передбачені законом та установчими документами закладу освіти.

Права та обов`язки педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу визначеністаттею 54 Закону України «Про освіту»:

1. Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають право на:

академічну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі;

педагогічну ініціативу;

розроблення та впровадження авторських навчальних програм, проектів, освітніх методик і технологій, методів і засобів, насамперед методик компетентнісного навчання;

користування бібліотекою, навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою інфраструктурою закладу освіти та послугами його структурних підрозділів у порядку, встановленому закладом освіти відповідно до спеціальних законів;

підвищення кваліфікації, перепідготовку;

вільний вибір освітніх програм, форм навчання, закладів освіти, установ і організацій, інших суб`єктів освітньої діяльності, що здійснюють підвищення кваліфікації та перепідготовку педагогічних працівників;

доступ до інформаційних ресурсів і комунікацій, що використовуються в освітньому процесі та науковій діяльності;

відзначення успіхів у своїй професійній діяльності;

справедливе та об`єктивне оцінювання своєї професійної діяльності;

захист професійної честі та гідності;

індивідуальну освітню (наукову, творчу, мистецьку та іншу) діяльність за межами закладу освіти;

творчу відпустку строком до одного року не більше одного разу на 10 років із зарахуванням до стажу роботи;

забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для індивідуального і кооперативного будівництва;

забезпечення службовим житлом з усіма комунальними зручностями у порядку, передбаченому законодавством;

безпечні і нешкідливі умови праці;

подовжену оплачувану відпустку;

участь у громадському самоврядуванні закладу освіти;

участь у роботі колегіальних органів управління закладу освіти;

захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров`ю.

2. Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов`язані:

постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність;

виконувати освітню програму для досягнення здобувачами освіти передбачених нею результатів навчання;

сприяти розвитку здібностей здобувачів освіти, формуванню навичок здорового способу життя, дбати про їхнє фізичне і психічне здоров`я;

дотримуватися академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами освіти в освітньому процесі та науковій діяльності;

дотримуватися педагогічної етики;

поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу;

настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства;

формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватисяКонституціїта законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України;

виховувати у здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища;

формувати у здобувачів освіти прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров`ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам;

додержуватися установчих документів та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, виконувати свої посадові обов`язки;

повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування).

3. Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають також інші права та обов`язки, передбачені законодавством, колективним договором, трудовим договором та/або установчими документами закладу освіти.

4. Права та обов`язки інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, визначаються законодавством, відповідними договорами та/або установчими документами закладу освіти.

5. Відволікання педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників від виконання професійних обов`язків не допускається, крім випадків, передбачених законодавством.

6. Особи, винні в порушенні цієї статті, несуть відповідальність згідно з законом.

Державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам передбаченістаттею 57 Закону України «Про освіту», згідно з якою:

1.Держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам:

належні умови праці та медичне обслуговування;

оплату підвищення кваліфікації;

правовий, соціальний, професійний захист;

диференціацію посадових окладів (ставок заробітної плати) відповідно до кваліфікаційних категорій, встановлення підвищених посадових окладів (ставок заробітної плати) за педагогічні звання, надбавок за почесні звання, доплат за наукові ступені та вчені звання;

виплату педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на них обов`язків;

виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки;

надання пільгових довгострокових кредитів на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла або надання службового житла у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України;

пенсію за вислугу років;

інші гарантії, визначені законом України.

2. У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Вимоги до освіти та професійної кваліфікації педагогічного працівника закладу освіти визначені статтею58РозділуVII Закону України «Про освіту»:

1. Педагогічну діяльність у закладах освіти здійснюють особи, які працюють на посадах педагогічних працівників.

2. На посади педагогічних працівників приймаються особи, фізичний і психічний стан яких дозволяє здійснювати педагогічну діяльність та які мають освітню та/або професійну кваліфікацію, що відповідає встановленим законодавством, зокрема професійним стандартом (за наявності), кваліфікаційним вимогам до відповідних посад педагогічних працівників.

Розділом VII IЗакону України «Про освіту»визначено органи управління у сфері освіти та їх повноваження:

1. До органів управління у сфері освіти належать:

Кабінет Міністрів України;

центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки;

центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти;

постійно діючий колегіальний орган у сфері забезпечення якості вищої освіти;

державні органи, яким підпорядковані заклади освіти;

Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

органи місцевого самоврядування. (Стаття 62)

Повноваження Кабінету Міністрів України визначеніст.63 Закону України «Про освіту», в якій зазначено, щоКабінет Міністрів України:

вживає заходів щодо забезпечення конституційного права кожної особи на освіту;

забезпечує проведення державної політики у сфері освіти;

затверджує стратегію розвитку освіти України;

розробляє, затверджує та виконує державні цільові програми у сфері освіти;

здійснює повноваження засновника державних закладів освіти або доручає їх здійснення уповноваженому ним органу;

забезпечує рівні умови розвитку закладів освіти всіх форм власності;

визначає порядок формування і розподілу освітніх субвенцій між бюджетами відповідно до цьогоЗаконута з урахуванням статті 94Бюджетного кодексу України;

визначає порядок розподілу державного фінансування професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти;

затверджує державні пріоритети з підготовки фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у розрізі галузей знань;

затверджує перелік галузей знань та спеціальностей для підготовки фахівців вищої, фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти;

затверджує перелік посад науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів освіти;

затверджує ліцензійні умови провадження освітньої діяльності;

затверджує індикатори оцінки стану освіти в Україні та регіонах;

визначає органи ліцензування закладів дошкільної та загальної середньої освіти;

утворює спеціально уповноважену державну установу, що організує і забезпечує надання освітніх послуг у сферах дошкільної та повної загальної середньої освіти особам, які перебувають на стаціонарному лікуванні або яким надається реабілітаційна допомога в закладах охорони здоров`я, затверджує статут такої державної установи, порядок проведення конкурсного відбору на зайняття посади її директора, умови оплати праці її працівників та інші акти, якими регулюється її діяльність;

затверджує порядок організації здобуття дошкільної та повної загальної середньої освіти особами, які перебувають на стаціонарному лікуванні або яким надається реабілітаційна допомога в закладах охорони здоров`я;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Постановою Кабітету міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 ,з відповідними змінами(надалі-Постанова №1236), визначено, щоз 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. на території України карантин. У зв`язку з цим на території регіонів, на яких установленийчервонийрівень епідемічної небезпеки, додатково до обмежувальних протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, забороняється, зокрема:

- відвідування закладів освіти здобувачами освіти, крім здобувачів дошкільної освіти, учнів спеціальних закладів освіти та 1-4 класів закладів загальної середньої освіти, а також крім закладів освіти, усі працівники яких мають документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; чи міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою однодозної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія); (п.п.10п.3-5Постанови).

Крім того, Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153(далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону УкраїниПро захист населення від інфекційних хворобта частини третьої статті 5 Закону УкраїниПро державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України,частини першої статті 1 Закону УкраїниПро оплату праціта частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. (п.41-6 Постанови).

Згідно з Постановою КМ№ 1096 від 20.10.2021, пункт 41-6Постанови набирає чинності з 8 листопада 2021 року.

ЗгідноНаказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Мін`юсті 07.10.2021 за №1306/36928, на час карантину обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних підрозділів.

2. Місцевих державних адміністрацій.

3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказ набирає чинність через один місяць з дня його публікації.

Згідно ч. 2ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

При цьому, відповідно до ч. 4ст. 12 цього Законурішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Відповідно доСтатті 23 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»передбачено порядок відсторонення від роботи осіб, які є бактеріоносіями:

У разі якщо бактеріоносіями є особи, робота яких пов`язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, такі особи за їх згодою тимчасово переводяться на роботу, не пов`язану з ризиком поширення інфекційних хвороб. Якщо зазначених осіб перевести на іншу роботу неможливо, вони відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом. На період відсторонення від роботи цим особам виплачується допомога у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Зазначені в частині першій цієї статті особи можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров`я для виконання певних видів робіт.

Рішення про тимчасову чи постійну непридатність осіб, які є бактеріоносіями, для виконання певних видів робіт приймається медико-соціальними експертними комісіями на підставі результатів лікування, даних медичних оглядів тощо. Таке рішення медико-соціальної експертної комісії може бути в установленому порядку оскаржено до суду.

Перелік видів робіт, для виконання яких особи, які є бактеріоносіями, можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно доСтатті 29 Закону України«Про захист населення від інфекційних хвороб»,карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред`явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

УСтатті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»дано визначення поняттю «календар профілактичних щеплень» (далі - календар щеплень)нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення;

Статтею 11Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»визначеноорганізацію та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Організацію та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів у межах територій, об`єктів, частин і підрозділів, підпорядкованих центральним органам виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Службі безпеки України, забезпечують зазначені органи, підпорядковані їм установи державної санітарно-епідеміологічної служби, медичні служби, а також керівники зазначених об`єктів, частин, підрозділів.

Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Прикінцевими положеннями Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»передбачено:

2-1. Тимчасово, на час дії карантину, запровадженого у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або запровадження надзвичайного стану у зв`язку із запобіганням виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та з метою забезпечення виробництва дезінфекційних засобів, дозволити:

виробництво дезінфекційних засобів (код згідно зУКТ ЗЕД3808 94 90 00) без їх державної реєстрації у встановленому законодавством порядку, за умови відсутності у такому дезінфекційному засобі діючих речовин, небезпечних для здоров`я людини;

застосування дезінфекційних засобів (код згідно зУКТ ЗЕД3808 94 90 00), не зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, за умови відсутності у такому дезінфекційному засобі діючих речовин, небезпечних для здоров`я людини.

2-2. Тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, громадяни України, які повертаються до України з країн, де виявлено особливо небезпечні інфекційні хвороби, зобов`язані виконувати обмежувальні протиепідемічні заходи, встановлені уповноваженими органами, у тому числі щодо перебування в ізоляції на визначений цими органами термін.

2-3. Тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб. За порушення встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів особи несуть відповідальність згідно із законом».

Статтею 46КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

В п.п.3.2 п.3 Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-р/2020в справі № 1-14/2020(230/20), Суд зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції Україниконституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63Конституції України.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначенихКонституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечитьстаттям1,3,6,8,19,64Конституції України.

Згідно ізст.2-1 КЗпП України, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органівз підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбуваєтьсяз одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

За змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативно-правовим актом.

В позовній заві позивач зазначила, що відстороненням її від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19, відповідачем порушено її право на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України та КЗпП України. Також зазначає, що рішення прийняте відповідачем суперечить ст.ст.1,12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Вирішуючи даний спір, на думку суду, необхідно перевірити чи дотрималась держава негативних обов`язків покладених на неї Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, який полягає в тому, що обов`язок держави утримуватися від втручання з метою поваги до прав людини. У разі ж якщо таке втручання відбувається, воно має бути на підставі закону, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.

Отже щодо порушення прав позивача які гарантовані Конституцією України, суд вважає необхідним зазначає наступне.

Так, з наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкові, ні як обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Відтак, наказом відповідача про усунення позивача від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено її права гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод.

Крім того, Наказ про відсторонення суперечить Постанові КМУ №1236 від 09.12.2020 р., оскільки вакцинація передбачена лише на час дії карантину, який згідно Постанови КМУ №1236 встановлено до 31.12.2021 р.

Також у порівнянні становища позивача з усіма громадянами, які не вакциновані, суд вважає достатнім обмежитись порівнянням, між відношенням до позивача та до інших педагогів, які не мають вакцинації від COVID-19, але мають протипоказання до такої. Через відсутність протипоказань до вакцинації відповідач відсторонив ОСОБА_1 від роботи до поки вона не буде вакцинована, не дивлячись ні на терміни дії карантину, ні на стан її здоров`я в подальшому, ні на відсутність законодавчої заборони позивачу приходити в приміщення школи. Тоді як інші педагоги, які мають протипоказання до вакцинації, можуть безперешкодно працювати і від них навіть не вимагається робити тест на перевірку наявності у них вірусу. Отже, через своє здоров`я, у вигляді відсутності протипоказань до вакцинації від COVID-19, які позбавили позивача можливості заробляти собі на життя, вона опинився в гіршому становищі, ніж інші педагоги, які не вакциновані, але мають протипоказання до вакцинації.

Покладення Постановою КМУ на відповідача обов`язку відстороняти від роботи без збереження заробітної плати педагога, який не має протипоказань до вакцинації, але не вакцинований від COVID-19, тоді як інша категорія осіб не має вакцинації від COVID-19, але має протипоказання, на думку суду має ознаки дискримінації. В цьому випадку не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивача, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Становище, в якому опинилася позивач, у зв`язку з втручанням у її права, виявляється ще більш несправедливим, якщо зауважити, що Постановою КМУ №1236 не вимагається від педагогів, які не мають вакцинації від COVID-19, але мають протипоказання до вакцинації, підтверджувати при виході на роботу відсутність у них позитивного результату на Короновірус. Не можна назвати справедливим залишення позивача без засобів до існування, тоді як ст.23 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» та ст.57 Закону України «Про освіту» за працівниками, які не можуть виконувати свої обов`язки в колективі за станом здоров`я, з тих чи інших причин, у зв`язку з чим відстороняються від роботи або переводяться на іншу роботу, за ними зберігається середній заробіток.

З огляду на це, Наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи на час відсутності вакцинації від COVID-19, на думку суду, суперечить статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 (право на приватне життя) та ст.1 Протоколу №1, оскільки не обмеження його прав є не пропорційним поставленій меті за наявності можливості досягти поставлену мету (запобігання зараженню вірусом всіх учасників освітнього процесу) менш інтрузивними за характером заходами.

Наказ від 04.10.2021 р. № 2153 не місить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Тобто, фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом від 04.10.2021 р. № 2153 не визначена.

Таким чином, з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який входить до переліку затвердженого Наказом МОЗ від 04.10.2021 р. № 2153 є незаконним.

Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 1096 від 20.10.2021 року, яка внесла зміни та доповнення до Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яка передбачає певні обмежувальні заходи з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2,у тому числі доповнено пунктом 41-6,який визначив контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Проте, як зазначено в п.2Постанови КМУ № 1096 від 20.10.2021 рокуцяпостанованабирає чинності з дня її опублікування,крім пункту 19 змін, який доповнивпостанову КМУ № 1236 від 09.12.2020 рокупунктом41-6, затверджених цієюпостановою, який набирає чинності з 8.11.2021 року.

Таким чином спірний Наказ № 112-к/тр від 05.11.21 р. суперечить Закону України "Про захист від інфекційних хвороб", оскільки вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень. Спірний Наказ прийнятий до набрання чинності змінами до Постанови КМУ № 1236 від 09.12.20 р. та Наказу МОЗ № 2153 від 04.10.21 р.

Крім того, згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.2021 за №2361 (2021) «Вакцини проти COVID-19: етичні, юридичні а практичні міркування» та профільним законодавством України, щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у ч.6 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», де зазначено, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він однозначно є безпідставним, свавільним та підлягає скасуванню. Крім того вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.

Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що наказ №112-к/тр від 05.11.2021 року підлягає скасуванню в частині відсторонення саме ОСОБА_1 , тренера викладача з плавання від роботи.

Стосовно вимоги про допуск ОСОБА_1 до виконання своїх трудових обов`язків , суд зазначає, що Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 року № 380 дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» було зупинено до завершення воєнного стану в Україні.

У зв`язку з вказаним наказом директора КПНЗ «ДЮСШ № 2» Малиша П.П. від 28.02.2022 року позивача ОСОБА_1 - тренера - викладача з плавання, допущено до роботи з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану (на період дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 року № 380).

Таким чином з 01.03.2022 року позивача вже допущено до роботи, відновлено право на працю та доступ до робочого місця, тому в задоволенні вимоги про допуск до роботи слід відмовити.

Стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч.1.с. 94 КЗпП України).

На підставіст. 15 ЗУ "Про оплату праці" від 24.03.1995р. оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці, а згідност. 24 цього Законусвоєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

За вимогами ч. 1ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівниковісереднього заробіткуза час вимушеного прогулуабо різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останнідва календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Крім того, відповідно до п. 5 розд. IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Враховуючи, що відсторонення позивача мало місце з 08.11.2021 року, то середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за вересень-жовтень 2021 року.

У вересні місці 2021 року кількість робочих днів було 22, а у жовтні 2021 року 20 днів, разом 42 дні.

Заробітна плата позивача за вересень місяць 2021 року становила 21382,30 грн, а за жовтень 2021 року становила 20382,30 грн, що в сумі становить 41764,60 (дохід позивача за два останні місяці) / 42 (робочі дні) = 994, 40 грн.

Таким чином середньоденна заробітна плата позивача становить 994.40 грн.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Позивач відсторонений з роботи08.11.2021 року, час вимушеного прогулу з08.11.2021року по 01.03.2022рокусклав 78 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 08.11.2021 року по 01.03.2022 року складає77563 грн.20коп.( 78 роб. день х 994, 40 грн).

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 08.11.2021 року по 01.03.2022 року в сумі77563 грн.20коп.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, позов з урахуванням його уточнення підлягає до часткового задоволення.

П. 2 ч.1ст. 430 ЦПК України, за яким суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Що стосується питання щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. п. 12,13 Постанови у випадках об`єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьоюстатті 6 Закону № 3674-VIпідлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Якщо в позовній заяві об`єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов`язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою).

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене , з відповідача КПНЗ «ДЮСШ № 2» КМР на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 908 грн. ( вимога про скасуваннянаказупро відсторонення від роботи) , а з відповідача відділу освіти виконкому Інгулецької районної у місті ради необхідно стягнути на користь держави судовий збір в сумі 775,63 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -

вирішив:

позов ОСОБА_1 про визнання протиправнимта скасуваннянаказу провідсторонення відроботи,зобов`язаннядопустити довиконання трудовихобов`язків,стягнення середньоюзаробітної платиза часнезаконного відстороненнявід роботи, задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо - юнацька спортивна школа № 2» Малиша Петра від05.11.2021 року№ 112-к/тр «Про відсторонення від роботи працівників ДЮСШ № 2 » в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , тренера викладача з плавання.

Стягнути з Відділу освіти виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради (ідентифікаційний податковий номер юридичної особи 021422704856 ЄДРПОУ 02142276, 50026, м. Кривий Ріг, площа Гірницької Слави, 1) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час відсторонення від роботи, що становить 77563 (сімдесят сім тисяч п`ятсот шістдесят три ) грн. 20 коп.з утриманням при виплаті вказаної суми, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи - за один місяць.

Стягнути з Відділу освіти виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради (ідентифікаційний податковий номер юридичної особи 021422704856 ЄДРПОУ 02142276, 50026, м. Кривий Ріг, площа Гірницької Слави, 1) на користь держави, судові витрати у вигляді судового збору, в розмірі 775 (сімсот сімдесят п`ять ) грн. 63 коп.

Стягнути з Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо - юнацька спортивна школа № 2» Криворізької міської ради ( код ЄДРПОУ 26236444, 50026, м. Кривий Ріг, вул. Груні Романової, 21А) на користь держави, судові витрати у вигляді судового збору, в розмірі 908 ( дев`ятсот вісім ) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене учасниками справив апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко