Рішення

від 13.09.2022 по справі 139/398/22

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/398/22

Провадження № 2/139/111/22

РІШЕННЯ

іменем України

13 вересня 2022 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої - судді Тучинської Н.В.,

з участю

представника відповідача адвоката Здоренка В.Є.,

секретаря судових засідань Хонькович Л.І.,

розглянувши в смт Муровані Курилівці у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібтрейд» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

На підстав наказу № К-7/20-1 від 20 травня 2020 року позивач прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортних засобів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібтрейд». Згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом ОСОБА_1 із 06 березня 2022 року мобілізовано на військову службу до військової частини НОМЕР_1 , де він проходить службу по теперішній час. 01 липня 2022 року, позивач дізнався, що відповідно до наказу № К-37/22-1 від 01 березня 2022 року його звільнено з посади водія автотранспортних засобів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібтрейд» за власним бажання на підставі ст. 38 КЗпП України.

Вважаючи наказ відповідача про звільнення його від роботи незаконним і таким, що суперечить трудовому, цивільному законодавству, позивач 01 серпня 2022 року звернувся з цим позовом до суду.

Підставою для позовних вимог названо такі обставини: 1) позивач не подавав заяви про звільнення за власним бажанням; 2) позивач виконував свої обов`язки водія ТОВ «Хлібтрейд» до 06 березня 2022 року включно; 3) з 06 березня 2022 року він у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану мобілізований до військової частини НОМЕР_1 ; 4) трудову книжку від відповідача позивачу передали 01 липня 2022 року.

Ухвалою від 03 серпня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду Мурованокуриловецьким районним судом та відкрито провадження у справі (а.с. 28-29). Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, а відповідачу встановлено строк в 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов чи для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

29 серпня 2022 року електронною поштою отримано відзив на позов ОСОБА_1 з доказами, на яких ґрунтується позиція відповідача (а.с. 34-46), а також клопотання про відкладення розгляду справи 30 серпня 2022 року у зв`язку із неможливістю прибуття до суду представника відповідача (а.с. 47). Крім того, у п. 1 прохальної частини відзиву було заявлено про витребування оригіналів доказів у позивача.

Ухвалою суду від 30 серпня 2022 року (а.с. 51) задоволено клопотання представника відповідача, відкладено судовий розгляд і витребувано докази від позивача.

12 вересня 2022 року позивач подав до суду письмові пояснення та витребувані судом оригінали письмових доказів (а.с. 84-91).

В судове засідання 13 вересня 2022 року сторона позивача не прибула. 25 серпня 2022 року представник позивача адвокат Борисенко Анатолій Миколайович (повноваження на а.с. 23-25) подав до суду заяву (а.с. 34) про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, не зперечивши щодо ухвалення заочного рішення у справі. Аналогічну заяву 30 серпня 2022 року подав позивач (а.с. 49).

З урахуванням положень ч. 1 ст. 279 та ч. 3 ст. 211 ЦПК України судом постановлено ухвалу про розгляд справи за відсутності позивача і його представника.

Представник відповідача ТОВ «Хлібтрейд» адвокат Здоренко Владислав Євгенович (повноваження на а.с. 71, 72), який бере участь в засіданні в режимі відеоконференції (а.с. 76), позовні вимоги не визнав, пославшись на доводи, викладені у відзиві. Зокрема, суду пояснив: В кінці лютого 2022 року ТОВ «Хлібтрейд» стало відомо, що постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 21 січня 2022 року ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП було, в тому числі, позбавлено права керування ТЗ строком на один рік. Крім того, таке ж стягнення за цією ж статтею КУпАП щодо ОСОБА_1 було застосовано постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 12 лютого 2020 року. Таким чином було встановлено, що ОСОБА_1 ще при прийомі на роботу на посаду водія уже був позбавлений права керування ТЗ, а також був позбавлений такого права уже з лютого 2022 року. Йдучи на зустріч ОСОБА_1 , керівництво ТОВ «Хлібтрейд» не звільнило його з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України, а домовилося, що він з 01 березня 2022 року подасть заяву на звільнення за власним бажанням. На виконання такої домовленості керівник ТОВ «Хлібтрейд» 01 березня 2022 року видав наказ № К-37/22-1 про звільнення ОСОБА_1 з посади водія за власним бажанням. Однак, відповідної заяви ОСОБА_1 так і не подав.

Щодо посилання позивача про виконання ним трудових обов`язків в період з 01 до 06 березня 2022 року, вважає його недоведеним, оскільки: ОСОБА_1 не міг виконувати обов`язки водія, оскільки був позбавлений права керування ТЗ; підприємство «Київхліб» не видавало таких ТТН, однак, доказів про це відповідач наразі не має; ОСОБА_1 не міг виконувати обов`язки водія ТОВ «Хлібтрейд» до 06 березня 2022 року включно, оскільки 06 березня 2022 року уже був зарахований до служби у військову частину.

Крім того, відповідач не був поінформований, що ОСОБА_1 був мобілізований і служить у Збройних силах України. Відповідач не має можливості поновити позивача на роботі, оскільки позивач позбавлений права керування ТЗ.

Представник відповідача наполягає на тому, що трудову книжку ОСОБА_1 передав його брат, який також працює в ТОВ «Хлібтрейд» всередині квітня 2022 року, а тому позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Також представник відповідача заявив, що у відзиві зазначено орієнтовний розмір понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, а їх загальний розмір та докази будуть надані суду протягом п`яти днів з дня винесення рішення у цій справі.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу Ш ЦПК України (ч. 1 ст. 279 ЦПК України). Зокрема, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, заслуховує їх усні пояснення та показання свідків, а судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 279 ЦПК України).

Розглянувши справу, суд прийшов до наступного висновку:

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, об`єктом судового захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Позивач 20 травня 2020 року був прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортних засобів ТОВ «Хдібтрейд». Ця обставина доведена інформацією, наявною в трудовій книжці серії НОМЕР_2 (а.с. 7-9).

Одночасно у трудовій книжці мається запис про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з 01 березня 2022 року за власним бажанням, твердженням чого є відповідний наказ керівника ТОВ «Хлібтрейд» від 01.03.2022 № К-37/22-1 (а.с. 61).

Вважаючи такий наказ про звільнення незаконним, ОСОБА_1 22 липня 2022 року підписав, а 01 серпня 2022 року подав до суду позов, що є предметом цього судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Враховуючи обставини, викладені в тексті позовної заяви, зокрема, що оскаржуваний ОСОБА_1 наказ про його звільнення з роботи не був доведений до його відома, що про існування такого наказу він дізнався лише із запису у трудовій книжці, яку йому передали 01 липня 2022 року, в ухвалі судді Мурованокуриловецького районного суду від 03 серпня 2022 року (а.с. 28-29) зроблено висновок, що вони (ці обставини) унеможливили своєчасне звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, а тому ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду з цим позовом.

У відзиві на позов та в судовому засіданні представник відповідача посилається як на одну з підстав відмови у позові, - пропуск ОСОБА_1 місячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору. Така позиція відповідача обґрунтовується обставиною, що трудову книжку із записом про звільнення ОСОБА_1 передав його брат всередині квітня 2022 року, і на ствердження цієї обставини подав як доказ «письмові показання свідка» ОСОБА_2 (а.с. 70).

Суд вважає, що така позиція відповідача є такою, що не ґрунтується на вимогах закону.

Так, по-перше, відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про звільнення становить місяць з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Однак матеріали справи не містять доказів про те, що позивач був ознайомлений з наказом про його звільнення чи отримав трудову книжку всередині квітня 2022 року. Також матеріали справи не містять доказів, зокрема, акта про те, що позивач відмовився від ознайомлення з наказом про його звільнення чи відмовився від отримання трудової книжки.

По-друге, показання свідка, виходячи з положень ст.ст. 90, 91 та 230 ЦПК України, це повідомлення особи безпосередньо суду про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Відповідно до ст. 229 ЦПК України суд безпосередньо повинен дослідити кожен доказ, в тому числі і допитати свідка. Цивільне процесуальне законодавство не передбачає такого доказу, як «письмові показання свідка», відібрані стороною у справі.

Крім того, навіть у цих, поданих представником відповідача «показаннях свідка» (а.с. 70), зазначено, що ця особа не пам`ятає дати передачі трудової книжки ОСОБА_1 і робить припущення, що це могло бути 10-15 червня 2022 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач не спростував належними, достовірними, достатніми і допустимими доказами факт отримання трудової книжки з відміткою про звільнення лише 01 липня 2022 року, а тому суд вважає, що саме з цієї дати необхідно обчислювати місячний строк звернення до суду.

Така позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 759/16647/20.

Щодо вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі:

Як уже було зазначено вище, судом встановлено, що Позивач 20 травня 2020 року був прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортних засобів ТОВ «Хдібтрейд» (а.с. 7-9).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 53 від 06 березня 2022 року (а.с. 18) та довідки № 87 від 06 квітня 2022 року (а.с. 19) призваний на військову службу до військової частини НОМЕР_1 з 06.03.2022 за мобілізацією по теперішній час.

Як слідує зі змісту позовної заяви, 01 липня 2022 року ОСОБА_1 через знайомого було передано трудову книжку серії НОМЕР_2 , із записом про звільнення його з посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України відповідно до наказу № К-37/22-1 від 01 березня 2022 року (а.с. 9).

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно ч. 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції чинній на момент звільнення) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Із змісту вказаної вище норми законодавчого акту вбачається, що для вирішення питання про наявність прав та гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Станом на час розгляду справи в Україні запроваджено з 24 лютого 2022 року та продовжує діяти воєнний стан відповідно до Указів Президента України за № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та за № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Отже, судом встановлено, що позивач з 20 травня 2020 року прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортних засобів до ТОВ «Хлібтрейд», а з 06 березня 2022 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 за мобілізацією по теперішній час (принаймні, станом на 06 квітня 2022 року) (а.с. 18, 19), а тому на нього відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України мають поширюватися гарантії щодо збереження місця роботи та середнього заробітку.

В той же час, як зазначено у трудовій книжці серії НОМЕР_2 (а.с. -9) та вбачається із наказу відповідача № К-37/22-1 від 01 березня 2022 року (а.с. 61), ОСОБА_1 звільнено з роботи із ТОВ «Хлібтрейд» за власним бажанням на підставі відповідної заяви.

Відповідно до позиції позивача, викладеної у позовній заяві, він заяви про звільнення за власним бажанням роботодавцю не подавав, а працював у нього, виконуючи обов`язки водія до 06 березня 2022 року.

Такі обставини позивач стверджує відсутністю у відповідача його заяви про звільнення та наявністю товарно-транспортних накладних, виданих ТОВ «Київхліб» перевізнику ТОВ «Хлібтрейд» в особі водія ОСОБА_1 , за 01-06 березня 2022 року (а.с. 86-91).

Чи спростовано таку позицію позивача належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами? Ні.

Так, відповідно до приписів ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, або ж, за наявності певних обставин, Зазначених у ч. 1 цієї норми, - власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Тобто, трудовим законодавством прямо передбачено, що заява працівника має бути обов`язково у письмовому вигляді і подана заздалегідь.

Однак, і в такому разі власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити працівника за поданою раніше заявою, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору.

Отже, за відсутності письмової заяви ОСОБА_1 до ТОВ «Хлібтрейд» про звільнення за власним бажанням, а про її відсутність заявив у судовому засіданні представник відповідача, і про це зазначено у відзиві, а також за умови, що ОСОБА_1 продовжував виконувати свої трудові обов`язки водія до 06 березня 2022 року включно, у відповідача не було законних підстав для видачі наказу № К-37/22-1 від 01 березня 2022 року (а.с. 61).

Незаконний наказ підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43 Конституції України).

Посилання представника відповідача як на підставу для відмови в позові, що ОСОБА_1 не виконував свої трудові обов`язки водія ТОВ «Хлібтрейд» з 01 до 06 березня 2022 року, оскільки не мав права керування ТЗ, а ТОВ «Київхліб» не могло видавати ТТН, а до військової частини на службу ОСОБА_1 мав прибути не 06 березня 2022, а набагато раніше, - не є доказами у справі в розумінні положень ст.ст. 76-80 ЦПК України.

Стаття 13 ЦПК України про диспозитивність цивільного судочинства та ч. 1 ст. 81 ЦПК України зобов`язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, на ствердження своєї позиції, що ОСОБА_1 не виконував свої трудові обов`язки водія ТОВ «Хлібтрейд» з 01 до 06 березня 2022 року, оскільки не мав права керування ТЗ, відповідач надав суду копію постанови судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2022 року у справі № 357/11937/21, що набрала чинності 01 лютого 2022 року (а.с. 66-69), якою ОСОБА_1 визнано винним за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення, в тому числі, у вигляді позбавлення права керування ТЗ на строк один рік.

Однак, ця обставина могла б бути підставою, наприклад, для застосування щодо ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, чи притягнення його до іншої адміністративної відповідальності, але вона не виключає факт виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків водія ТОВ «Хлібтрейд» з 01 до 06 березня 2022 року. Отже, наявність постанови про позбавлення позивача права керування ТЗ не є достатнім для доведення такої обставини як виконання трудових обов`язків.

На ствердження своєї позиції, що ОСОБА_1 не виконував свої трудові обов`язки водія ТОВ «Хлібтрейд» з 01 до 06 березня 2022 року, оскільки ТОВ «Київхліб» не могло видавати ТТН, представник відповідача у судовому засіданні одночасно заявив, що будь-яких доказів про це він не має.

За такої обставини, його (представника відповідача) твердження не можна вважати належним, достовірним чи достатнім доказом для обґрунтування своєї позиції.

На ствердження своєї позиції, що ОСОБА_1 не виконував свої трудові обов`язки водія ТОВ «Хлібтрейд» з 01 до 06 березня 2022 року, оскільки зазвичай до військової частини на службу ОСОБА_1 мав прибути не 06 березня 2022, а набагато раніше, представник відповідача також не надав суду будь-яких доказів і не обґрунтував її (свою позицію) посиланням на вимоги законодавства.

Отже, таке обґрунтування позиції відповідача є нічим іншим як припущенням, а тому не може слугувати доказом у справі.

Крім того, позивачем доведено належними доказами товарно-транспортними накладними (а.с. 86-91), - що він з 01 до 06 березня 2022 року виконував свої трудові обов`язки водія ТОВ «Хлібтрейд».

Обставина, що 06 березня 2022 року позивача було зараховано на службу до військової частини не спростовує цього факту, оскільки у самому наказі командира ВЧ НОМЕР_1 № 53 від 06 березня 2022 року (а.с. 18) зазначено, що ОСОБА_1 зараховано на продовольче забезпечення лише з вечері 06 березня 2022 року.

Відсутністю заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням та відсутністю у наказі про звільнення підпису ОСОБА_1 про ознайомлення з таким наказом є свідченням того, що цей наказ не було належним чином доведено до відома працівника, а тому він не знав, принаймні до моменту мобілізації, про своє звільнення і продовжував виконувати свої трудові обов`язки.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною 7 цієї норми Конституції закріплено. що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Такі ж приписи містить і ст. 94 КЗпП України.

Як вбачається із індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (а.с. 10-11), роботодавець ТОВ «Хлібтрейд» нарахував йому заробітну плату лише за 1 день березня 2022 року.

В цьому судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 виконував обов`язки водія ТОВ «Хлібтрейд» до 06 березня 2022 року включно.

Таким чином, в порушення гарантованого Конституцією України права на оплату праці відповідач не оплатив ОСОБА_1 його роботу за 2, 3, 4, 5 і 6 березня 2022 року.

Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці»). Для обчислення середньої заробітної плати застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Так, відповідно до ч. 3 п. 2 цього Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

З інформації Пенсійного фонду України (а.с. 10-11) та довідки відповідача № ХТ000000003 від 22.08.2022 (а.с. 62) слідує, що у січні та лютому 2022 року нараховано, відповідно, 8200 гривень та 7953 гривні 47 копійок заробітної плати за 39 робочих днів. Таким чином, за 5 робочих днів у березні 2022 року заробітна плата ОСОБА_1 складає 2071 гривня (8200 грн + 7953,47 грн = 16153,47 грн : 39 робочих днів = 414,20 грн/робочий день х 5 робочих днів березня 2022 року = 2071 грн).

Отже, ОСОБА_1 за його роботу з 02 до 06 березня 2022 року включно належить до стягнення з відповідача 2071 гривня заробітної плати.

Як встановлено судом, з 06 березня 2022 року ОСОБА_1 призвано на військову службу за мобілізацією на період воєнного стану в Україні, який триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.

На момент виникнення трудового спору діяла норма ч. 3 ст. 119 КЗпП України, відповідно до якої за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються не лише місце роботи і посада, а й середній заробіток на підприємстві.

Таким чином, з 06 березня 2022 року на ОСОБА_1 розповсюджувалася гарантія отримувати середній заробіток на підприємстві у відповідача ТОВ «Хлібтрейд».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 1 липня 2022 року, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, зокрема, з неї вилучено положення про гарантію збереження за призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення середнього заробітку.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (ч. 1 ст. 58 Конституції України).

Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України ОСОБА_1 належить до виплати від роботодавця відповідача ТОВ «Хлібтрейд» середній заробіток за період із 07 березня до 18 липня 2022 року.

Враховуючи Порядок обчислення середньої заробітної плати, інформацію Пенсійного фонду України (а.с. 10-11), довідку відповідача № ХТ000000003 від 22.08.2022 (а.с. 62) про заробітну плату ОСОБА_1 , а також наданий позивачем у позовній заяві розрахунок, до виплати позивачу за цей період належить 35729 гривень 40 копійок.

Відповідно до пунктів 2 і 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати (п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Згідно ч. 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову. Враховуючи цю обставину, з відповідачав дохід держави слід стягнути судові витрати у вигляді судового збору в розмірі, передбаченому підпунктом 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Виходячи із приписів ст. 137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката включають в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, суми компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлених умовами договору про надання правничої допомоги.

Наданими стороною позивача документами, зокрема, договором про надання правничої допомоги від 01.07.2022 (а.с. 23), актом про приймання передачі виконаних робіт (а.с. 24) та ордером (а.с. 25) доведено, що ОСОБА_1 на правничу допомогу адвоката має понести або вже поніс 8 000 гривень. Такий розмір витрат на оплату послуг адвоката співмірний зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом роботи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, зокрема, у вигляді витрат на правничу допомогу адвоката, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 43, 58, 65 Конституції України, ст. 38, 94, 119, 231-235 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, п.2 ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити. Скасувати наказ керівника ТОВ «Хлібтрейд», код ЄДРПОУ 39936088, № К-37/22-1 від 01 березня 2022 року. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ), поновити на посаді водія автотранспортних засобів на підприємстві ТОВ «Хлібтрейд», код ЄДРПОУ 39936088.

Стягнути з ТОВ «Хлібтрейд», код ЄДРПОУ 39936088, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ), заробітну плату за період з 02 до 06 березня 2022 року в розмірі 2 071 (дві тисячі сімдесят одна) гривня.

Стягнути з ТОВ «Хлібтрейд», код ЄДРПОУ 39936088, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ), середній заробіток за період із 07 березня до 18 липня 2022 року в розмірі 35 729 (тридцять п`ять тисяч сімсот двадцять дев`ять) гривень 40 копійок.

Стягнути з ТОВ «Хлібтрейд», код ЄДРПОУ 39936088, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ), судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в сумі 8000 (вісім тисяч) гривень.

Стягнути з ТОВ «Хлібтрейд», код ЄДРПОУ 39936088, на користь держави судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено сторонами протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено і підписано 13 вересня 2022 року.

Суддя: