Постанова

від 06.09.2022 по справі 917/1215/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року м. Харків Справа №917/1215/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Слободін М.М.,

за участю секретаря судового засідання Беккер Т.М.,

за участю представників в режимі відеоконференції:

позивача Орел Є.С., довіреність №14/290 від 20.12.2021 року, свідоцтво серія ЗП№001663 від 30.05.2018 року;

відповідача Червона О.В., довіреність №06/1190 від 09.06.2021 року, свідоцтво №3341 від 11.02.2020 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» (вх.№606П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.02.2022 року у справі №917/1215/21

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ», вул. Свіштовського, буд. 2, м. Кременчук, 39600, код ЄДРПОУ 42225136

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» про стягнення боргу в розмірі 5909855,88 грн. з яких: 1601513,33 грн. - пеня, 2058041,90 грн. - 3% річних, 2250300,65 грн. - інфляційні втрати.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що сторони перебували у договірних відносинах, проте відповідач оплату за поставлений природний газ здійснив несвоєчасно, чим порушив умови договору №6034/1920-EE-24 від 24.09.2019 року про постачання природного газу.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Крім того, відповідач надав до суду клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому при прийнятті рішення про стягнення штрафних санкцій просив суд зменшити розмір пені та штрафних санкцій у випадку повного або часткового задоволення позову у справі до 1000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.02.2022 року у справі №917/1215/21 (повний текст складено 24.02.2022 року, суддя Білоусов С.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» на користь Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заборгованість в розмірі 3494178,22 грн. з яких: 160151,33 грн. - пеня, 2058041,90 грн. - 3% річних, 1275984,99 грн. - інфляційні втрати та 74033,10 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодилось та звернулось до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 15.02.2022 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що при здійсненні розрахунку суми пені, яка згідно оскаржуваного рішення суду стягнена з ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ», суд першої інстанції не врахував приписи підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», щодо заборони здійснювати нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни.

Також на думку апелянта, судом першої інстанції не в повному обсязі враховано значне соціальне і стратегічне значення ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» для життєзабезпечення населення та функціонування підприємств і організацій м.Кременчука та Полтавської області, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення суду і покладення на нього непомірного тягаря по сплаті штрафних санкцій.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.08.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача; встановлено строк на протязі якого позивач має право подати відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання. Повідомлено учасників справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції та про можливість подати документи у справі на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою, факсом або дистанційні засоби зв`язку, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису з урахуванням вимог Закону України «Про електронний цифровий підпис» та Закону України «Про електронні довірчі послуги». Офіційна електронна пошта суду: inbox@eag.court.gov.ua. Доведено до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Учасники справи про час та місце судового засідання повідомлялись шляхом направлення на їх поштові адреси та на електронні адреси, що наявні у матеріалах справи (повідомлені учасниками справи шляхом зазначення у документах, які надавались до суду) копії ухвали суду від 15.08.2022 року.

Згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення (включаючи ухвали суду господарського суду про відкриття провадження у справі) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст. 2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст. 3). Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4).

Ухвали суду у даній справі розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим. Тобто, ухвала суду від 15.08.2022 року оприлюднена на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 16.08.2022 року і з цього моменту стала загальнодоступною для ознайомлення.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання. Нез`явлення в судове засідання представників учасників справи є свідченням їх суб`єктивної поведінки, яка не може бути підґрунтям для затягування розгляду справи відповідної апеляційної скарги. До того ж суд повідомляв учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників), а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 07.09.2022 року представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі і наполягав на її задоволенні. Представник позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні пояснив, що проти позиції апелянта заперечує і вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 24.09.2019 року між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» (споживач, відповідач у справі) укладено договір №6034/1920-ЕЕ-24 постачання природного газу за яким постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії.

Пунктом 11.1 договору сторони погодили, що він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Додатковою угодою №15 до договору постачання природного газу від 30.04.2020 року сторони виклали пункт 11.1. розділу 11 «Строк дії договору» цього договору у наступній редакції: « 11.1 Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 вересня 2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.»

Як вбачається з залучених до матеріалів справи актів приймання-передачі природного газу, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором №6034/1920-ЕЕ-24 від 24.09.2019 року та передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 553449884,65 грн., що не заперечується і відповідачем.

Пунктом 5.1 вищевказаного договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 - відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як зазначає позивач у позові, відповідач здійснив оплату за переданий газ за договором №6034/1920-ЕЕ-24 від 24.09.2019 року в повному обсязі, що не заперечується і самим відповідачем. Проте, позивач наполягає на тому, що відповідач здійснював оплату за договором за поставлений газ з порушенням строків, встановлених п.5.1 договору.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача: 5909855,88 грн. з яких: 1601513,33 грн. - пеня, 2058041,90 грн. - 3% річних, 2250300,65 грн. - інфляційні втрати.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами статей 525 та 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення, на підставі договору постачання природного газу №6034/1920-ЕЕ-24 від 24.09.2019 року штрафних санкцій у вигляді пені, передбаченої пунктом 7.2. договору, та наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору, пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1. 5.6. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, пеню в розмірі 17,8% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Додатковою угодою №9 від 28.01.2020 року вказаний пункт договору з 01 січня 2020 року викладено у наступній редакції: « 7.2 у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.»

Позивачем заявлено вимоги про стягнення 1601513,33 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за прострочення оплати за поставлений природний газ.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення пені, з урахуванням норм чинного законодавства України та умов договору, встановив, що розрахунок є вірним, а вимоги в цій частині обґрунтованими і правомірними.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню в розмірі 1601513,33 грн. за період згідно приписів ст. 232 Господарського кодексу України по кожному простроченому платежу, починаючи з 26.11.2019 року по 31.12.2020 року.

Однак, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не мала правових підстав нараховувати пеню починаючи з 12.03.2020 року, зважаючи на положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року №553-ІХ, яким на період дії карантину звільнено від нарахування пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, а також виробників теплової енергії.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність.

В силу положень ст. 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом, новий акт законодавства застосовується до тих прав та обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. В той же час, це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Вищевказані висновки викладені в рішеннях Конституційного суду України від 05.04.2001 року за №3-рп/2001 та від 09.02.1999 року за №1-рп/99.

18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-IX від 13.04.2020 року, відповідно до п.15 розділу II Прикінцевих положень якого, тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнено від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.

У вищевказаному нормативно-правовому акті законодавцем чітко визначено заборону нарахуванням постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємствам централізованого водопостачання та водовідведення, а також виробникам теплової енергії на період дії карантину, запровадженого у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.03.2020 року за №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», згідно з якою на всій території України з 12.03.2020 року установлено карантин.

Постановами Кабінету Міністрів України дія карантину неодноразово продовжувалась, зокрема від 25.03.2020 №239, від 22.04.2020 №291, від 11.05.2020 №349, від 20.05.2020 №392, від 17.06.2020 №500, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 № 1236, від 21.04.2021 року №405, від 16.06.2021 р. №611 дію карантину продовжено до 31.08.2021.

Приймаючи до уваги те, що карантин на території України було встановлено з 12.03.2020 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» є виробником теплової енергії, то неправомірним є нарахування позивачем пені починаючи саме із 12.03.2020 року, у зв`язку із чим з відповідача підлягає стягненню пеня, що нарахована за період з 26.11.2019 року по 11.03.2020 року.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши власний розрахунок встановив, що розмір пені за період з 26.11.2019 року по 11.03.2020 року становить 548842,44 грн. Тобто, в іншій частині позивачем проведено розрахунок і заявлено до стягнення пеню безпідставно, а саме у розмірі 1052670,89 грн.

З огляду на вищевказані норми права та обставини справи, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 1052670,89 грн., зазначивши, що сума пені саме у розмірі 548842,44 грн. є обґрунтованою та правомірною, проте відповідного не зробив.

Стосовно зменшення місцевим господарським судом розміру заявленої до стягнення пені на 90%, судова колегія апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За положенням частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз вищевказаних положень законодавства дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16).

Також колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлення конкретного розміру зменшення за умов наявності підстав для його застосування, є дискреційним повноваженням суду, який застосовує таке зменшення. Діюче законодавство не містить норми, яка б визначала конкретну формулу для визначення розміру відсотку зменшення, що зумовлює використання судом загальних принципів, визначених, зокрема, в ст.2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач надав суду клопотання в якому просив зменшити розмір пені та штрафних санкцій до 1000,00 грн.

Обґрунтовуючи зазначене клопотання відповідач посилався на те, що останній знаходиться у скрутному фінансовому становищі, яке виникло з ряду причин і на даний час не володіє джерелами оплати заборгованості. Відповідач являється соціально необхідним теплопостачальним підприємством, оскільки надає послуги теплопостачання та гарячого водопостачання мешканцям міста Кременчука, різних категорій, а саме: населенню, підприємствам житлово-комунальної сфери, бюджетним установам, які в свою чергу постійно мають значну заборгованість за спожиту теплову енергії та гарячу воду. Розмір заборгованості обчислюється сотнями мільйонів гривень. Як доказ викладеної обставини, заявник до клопотання долучив баланс (звіт про фінансовий стан) за 2020 рік.

Підприємство відноситься до об`єктів критичної інфраструктури, має стратегічне значення і залишається практично єдиним постачальником теплової енергії (монополістом) для мешканців, підприємств, установ, організацій і для усіх об`єктів соціальної інфраструктури (лікувальних закладів, закладів освіти та культури, тощо) Автозаводського району міста Кременчука, проте, відсутність належних розрахунків споживачів перешкоджає ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» своєчасно розраховуватись зі своїми постачальниками та здійснювати заходи щодо модернізації обладнання в повному обсязі.

Викладені вище обставини свідчать про незадовільний майновий стан ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ», який викликаний несвоєчасними розрахунками за енергоносії, а тому є підставою для зменшення штрафної санкції.

Колегія апеляційного господарського суду зазначає, що ані предмет, ані підстави позову не містять жодного обґрунтування наявності та розміру збитків у ПАТ НАК «Нафтогаз України» через прострочення виконання грошових зобов`язань відповідачем.

Приймаючи до уваги, що ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» є централізованим підприємством щодо постачання населенню теплової енергії, а його фінансування здійснюється за рахунок платежів від надання послуг населенню та підприємствам, установам, організаціям, при цьому, відповідач обмежений в праві припиняти надання вказаних послуг, апеляційний господарський суд вважає, що стягнення з відповідача пені у заявленому позивачем розмірі призведе до покладення на відповідача надмірного фінансового тягаря, що в свою чергу може негативно вплинути на інтереси населення, які є основними споживачами послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води.

Крім цього, на переконання судової колегії, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, право кредитора щодо стягнення заявлених сум перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року №39/248, а також міститься у мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо можливості зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача на 90%, з огляду на особливості здійснення розрахунків та те, що відповідач не має можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставлену позивачем теплову енергію, збитковість даного підприємства, а також на значну дебіторську заборгованість населення перед відповідачем.

Враховуючи виконання відповідачем зобов`язання з оплати за договором поставки, приймаючи до уваги строк прострочення та ступінь виконання зобов`язання відповідачем, недоведеність настання негативних наслідків спричинених простроченням оплати відповідачем, виходячи з загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення нарахованої відповідачу пені на 90%

Разом з тим, облік 90% зменшення пені необхідно робити не з тієї суми, яка заявлена позивачем у позовній заяві, а з іншої, а саме з 548842,44 грн., оскільки цей розмір пені є обґрунтованим та правомірним, а розмір пені, що вказаний у позовній заяві вчинений без урахування приписів Закону України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-IX від 13.04.2020 року, що мав би бути застосований.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня, з урахуванням зменшення на 90%, у розмірі 54884,24 грн.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення пені, однак не звернув на вищевказані обставини уваги, що призвело до помилкового висновку про стягнення пені у розмірі 160151,33 грн. замість 54884,24 грн., у зв`язку з чим рішення місцевого господарського суду підлягає зміні у відповідній частині.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

На підставі вищевказаної норми Закону за прострочення виконання зобов`язання позивачем розраховано та заявлено до стягнення з відповідача на свою користь інфляційні втрати в загальній сумі 2250300,65 грн. та 3% річних у сумі 2058041,90 грн.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення 3% річних, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин (строків оплат і розміру заборгованості), дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 2058041,90 грн. 3% річних.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Суд першої інстанції, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат заявлених позивачем до стягнення з відповідача встановив, що такий розрахунок вчинено з порушенням порядку його проведення і належною сумою до стягнення інфляційних втрат є 1275984,99 грн. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Як вже зазначалось, інфляційне нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, отже відповідні суми не підлягають зменшенню за приписами ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України. При цьому, відповідачем не доведено та не обґрунтовано відсутність підстав для нарахування таких сум, як і наявність правових підстав для відмови в позові у відповідній частині.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. У той час, місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, що зумовило невірне визначення розміру позовних вимог, що підлягають задоволенню, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні в частині визначення суми заборгованості по пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у тому числі і судового збору та часткового задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну рішення суду першої інстанції у відповідній частині, необхідно здійснити перерозподіл судових витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.1 ст. 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 15.02.2022 року у справі №917/1215/21 змінити в частині розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Викласти абз. 2 резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» (вул. Свіштовського, буд. 2, м. Кременчук, 39600, код ЄДРПОУ 42225136) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720) заборгованість в розмірі 3388910,14 грн. з яких: 54884,24 грн. - пеня, 2058041,90 грн. - 3% річних, 1275984,99 грн. - інфляційні втрати та 58241,62 грн. витрат по сплаті судового збору.»

В решті рішення Господарського суду Полтавської області від 15.02.2022 року у справі №917/1215/21 залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» (вул. Свіштовського, буд. 2, м. Кременчук, 39600, код ЄДРПОУ 42225136) 45609,30 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12 вересня 2022 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя М.М. Слободін