Рішення

від 11.09.2022 по справі 910/10601/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.09.2022Справа № 910/10601/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України вул. Казимира Малевича, 11, м. Київ , 03150

до Державного підприємства "Науково-інженерний центр зварювання та контролю в галузі атомної енергетики України інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України" вул. К.Малевича 11, м. Київ, 03150

про стягнення 91 750,24 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Науково-інженерний центр зварювання та контролю в галузі атомної енергетики України інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України" про стягнення 91750,24 грн., а саме 77702,08 грн. основного боргу, 6967,59 грн. пені, 1633,68 грн. процентів річних та 5446,89 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 1314 про відшкодування вартості комунальних платежів, які здійснюються Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона від 01.01.2012 року в частині своєчасного та повного відшкодування витрат балансоутримувача, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10601/21 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/10601/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 19.07.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. К.Малевича 11, м. Київ, 03150, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Про відкриття провадження у справі № 910/10601/21 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105475252278.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 19.07.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Державне підприємство "Науково-інженерний центр зварювання та контролю в галузі атомної енергетики України інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 січня 2012 року між Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук (позивач у справі, балансоутримувач за договором) та Державним підприємством "Науково-інженерний центр зварювання та контролю в галузі атомної енергетики України інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України" (відповідач у справі, користувач за договором) укладено Договір про відшкодування вартості комунальних платежів, які здійснюються Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Балансоутримувач забезпечує енергоресурсами приміщення, що займає користувач за адресою: вул. Горького, 69, загальною площею 643,4 м2, приведеною площею 760,93 м2, а саме корпус № 1 поверх 1, 2, 4, загальною площею 323,0 м2, корпус № 8А поверхи 1, 2 загальною площею 177,9 м2 (в т.ч. антресолі 68,68 м2), головний корпус поверх 2 загальною площею 42,2 м2 (в тому числі антресолі 19,0 м2), центральний матеріальний склад поверх 2 загальною площею 100,3 м2 (в тому числі антресолі 26,00 м2), а користувач відшкодовує Балансоутримувачу витрати за спожиті енергоресурси в цих приміщеннях та плату податку на землю в порядку та розмірах, встановлених даним Договором

В подальшому між сторонами підписані додаткові угоди № 1 від 01.01.2014 та б/н від 01.08.2013 до Договору № 1314 про відшкодування вартості комунальних платежів, які здійснюються Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона від 01.01.2012, відповідно до яких були внесені зміни та доповнення до Договору в частині зміни площі приміщень які займає користувач у зв`язку зі звільненням їх частини, а також в частині доповнення змісту п. 2.1 Договору.

Розділами 2 - 6 Договору сторони узгодили права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, строк чинності, умови зміни та припинення договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 5.1 Договору цей Договір набуває чинності з моменту підписання обома Сторонами і діє до моменту, коли кожна сторона не заявить про припинення даного договору.

Вказаний Договір підписаний представниками виконавця і замовника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з пунктом 2.1 Договору балансоутримувач зобов`язується передати приміщення користувачу тимчасове користування згідно з цим договором за актом здачі-приймання у встановлений цим договором строк.

В свою чергу під час дії Договору приміщення та споруди неодноразово повертались із балансу відповідача на баланс позивача, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти: передачі приміщення від 01.01.2012, звільнення приміщення від 31.07.2013, 01.08.2013, 30.11.2016, звіряння площ приміщень від 01.12.2016.

Станом на момент виникнення спірної заборгованості по відшкодуванню спожитих комунальних послуг та податку на землю згідно спірного Договору № 1314 про відшкодування вартості комунальних платежів, які здійснюються Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона від 01.01.2012, на утриманні позивача перебувають наступні приміщення, які знаходяться на балансі відповідача:

- корпус № 1, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 69, загальною площею 188,5 м2;

- корпус № 8А, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 69, загальною площею 177,9 м2.

Згідно п. 2.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.01.2014) нарахування користувачу відшкодування витрат: плати за спожиті комунальні послуги (енергоресурси), за користування засобами зв`язку, плати податку на землю здійснюється помісячно станом на перше число місяця, наступного за звітним.

Відповідно до пункту 2.2.3 Договору користувач зобов`язується не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем, отримати рахунки та своєчасно до 20 числа місяця наступного за розрахунковим сплачувати відшкодування вартості спожитих енергоресурсів та податку на землю (додатки №1, 2/1, 2/2 до Договору).

Окрім цього за умовами п.п. 2.2, 2.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.01.2014) у відповідності до Бюджетного кодексу України користувач повинен розрахуватися з ІЕЗ за комунальні послуги до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим. У разі несвоєчасної оплати користувач може бути позбавлений енергопостачання до повного погашення заборгованості; користувач здійснює попередню оплату по відшкодуванню вартості плати податку на землю згідно одержаних рахунків.

Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Так, сторонами погоджено на підписано Додаток № 1 до Договору - розрахунок відшкодування спожитих енергоресурсів та користування засобами зв`язку (1 місяць, орієнтовно) на час підписання Договору, яким визначено види послуг, їх кількість та ціна.

Також сторонами погоджено та підписано Додаток № 2 до Договору - розрахунок відшкодування плати за землю.

Розмір плати за послуги підлягає перерахунку при зміні цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (пункт 2.2.4 Договору).

Як зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов вищезазначеного Договору за період з січня 2020 року по травень 2021 року включно позивачем були надані послуги із забезпечення енергоресурсами приміщень за адресою: м. Київ, вул. Горького, 69, які перебувають на балансі позивача та займались відповідачем, на загальну суму 62 929,28 грн., на оплату яких позивачем виставлені відповідачу відповідні рахунки з відшкодування спожитих останнім послуг (енергоресурси (електро-, тепло-, водо-, газопостачання) та рахунки з відшкодування податку на землю на суму 14 772,80 грн., всього в сумі 77 702,08 грн.

Окрім цього в матеріалах справи наявні підписані обома сторонами Договору без зауважень Акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) за Договором 1314 від 01.01.2012 за період січень 2020 - серпень 2020, а саме № 01/2020 від 31.01.2020, № 02/2020 від 29.02.2020, № 03/2020 від 31.03.2020, № 04/2020 від 30.04.2020, № 05/2020 від 31.05.2020, № 06/2020 від 30.06.2020, № 07/2020 від 31.07.2020, № 08/2020 від 31.08.2020, за змістом яких виконавцем були надані послуги за спірним Договором.

В свою чергу заперечень щодо факту отримання та обсягу спожитих послуг, а також повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині належного забезпечення надання відповідачу послуг електро-, водо-, тепло- та газопостачання, тощо, матеріали справи не містять.

За таких обставин, за умови відсутності доказів відмови відповідача від споживання послуг забезпечення приміщень енергоресурсами, а також заперечень щодо їх обсягу та якості, а також відсутності заперечень щодо обсягу заявленого до відшкодування податку на землю, суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов`язання із забезпечення енергоресурсами приміщень, що перебувають на балансі відповідача.

Факт надання послуг та їх прийняття сторонами не заперечується.

Поряд із цим, за умови відсутності заперечень відповідача щодо факту споживання послуг із забезпечення енергоресурсами приміщень, які перебувають на балансі позивача та які перебували у тимчасовому користуванні відповідача, а також визначеного Договором обов`язку щодо оплати таких послуг, доказів наявності звернень останнього до позивача з підстав ненадання балансоутримувачем рахунків, передбачених умовами Договору, сторонами суду не надано.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, в порушення зазначених умов Договору відповідач не виконав свої зобов`язання щодо відшкодування позивачу вартості спожитих комунальних послуг та земельного податку, в зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за Договором в загальній сумі 77 702,08 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В подальшому, у зв`язку з несплатою відповідачем суми відшкодування вартості спожитих енергоресурсів та податку на землю, з метою досудового врегулювання спору позивачем була направлена на адресу відповідача претензія № 67/105 від 05.02.2021 про сплату заборгованості за Договором, факт надсилання якої на адресу ДП "Науково-інженерний центр зварювання та контролю в галузі атомної енергетики України інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України" підтверджується наявною в матеріалах справи копією опису вкладення в цінний лист № 0315054454954 від 15.03.2021.

Проте, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо відшкодування вартості спожитих енергоресурсів та відшкодування податку на землю за період з січня 2020 року по травень 2021 року включно в сумі 77702,08 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, у зв`язку з чим у Державного підприємства "Науково-інженерний центр зварювання та контролю в галузі атомної енергетики України інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України" утворилась заборгованість у зазначеному розмірі, яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 1314 про відшкодування вартості комунальних платежів, які здійснюються Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона від 01.01.2012 та Додаткових угод до нього та/або окремих їх положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Поряд із цим встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 77 702,08 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 4.1. Договору при несвоєчасному внесенні плати по відшкодуванню податку на землю та спожиті енергоресурси користувач сплачує балансоутримувачу пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо відшкодування витрат балансоутримувача за спожиті енергоресурси та податку на землю у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 6 967,59 грн за період з 21.04.2020 по 22.06.2021, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1 633,68 грн. процентів річних та 5 446,89 грн втрат від інфляції за період з 21.04.2020 по 22.06.2021, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19, установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), зокрема можуть пов`язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Отже, за висновками суду, положення пункту 4.1 Договору щодо нарахування пені від простроченої суми за кожен день прострочення платежу враховуючи день оплати визначають збільшену тривалість періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями статті 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені у спірних правовідносинах повинно здійснюватися у визначеному умовами Договором порядку.

Зокрема, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку пені згідно умов пункту 4.1 Договору застосовано період нарахування з 21.04.2020 по 22.06.2021.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних, пені та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 967,59 грн. пені, 1 633,68 грн. процентів річних та 5 446,89 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Науково-інженерний центр зварювання та контролю в галузі атомної енергетики України інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України" (03150, місто Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 11; код ЄДРПОУ 21474825) на користь Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної Академії Наук України (03150, місто Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 11; код ЄДРПОУ 05416923) 77 702 (сімдесят сім тисяч сімсот дві) грн. 08 коп. основного боргу, 6 967 (шість тисяч дев`ятсот шістдесят сім) грн. 59 коп. пені, 1 633 (одна тисяча шістсот тридцять три) грн. 68 коп. процентів річних та 5 446 (п`ять тисяч чотириста сорок шість) грн. 89 коп. інфляційних втрат та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 12 вересня 2022 року

Суддя А.М. Селівон