Рішення

від 11.09.2022 по справі 910/2641/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.09.2022Справа № 910/2641/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл Інвестментс»

(вул. Ділова, буд. 5, корп. 2, м. Київ, 03150)

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

(вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150)

про стягнення 33 307,07 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рейл Інвестментс» (далі - позивач, ТОВ «Рейл Інвестментс») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач, АТ «Українська залізниця») про стягнення збитків у розмірі 33 307,07 грн, а також судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 481,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням АТ «Українська залізниця» зобов`язань щодо збереження та забезпечення схоронності та цілісності вагонів після їх прийняття під перевезення, наслідком чого стало розукомплектування вагонів, у зв`язку з чим ТОВ «Рейл Інвестментс» понесло збитки на організацію та виконання ремонтів розукомплектованих вагонів, які позивач і просить стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/2641/22 та справу передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Також судом було складено Акт про відсутність вкладень, а саме про те, що в позовній заяві не виявилось оригіналу документу, що підтверджує сплату судового збору (для суду).

В подальшому представником позивача було надано супровідний лист з доданими до нього платіжним дорученням № 2927 від 14.02.2022 про сплату судового збору та копію ордеру на надання правової допомоги № 1084260.

Ухвалою суду від 20.04.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу строк для надання обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву з доказами його направлення позивачу - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову та усі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; визначено відповідачу строк для надання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть) з доказами направлення заперечень позивачу - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для надання відповіді на відзив на позов - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 20.04.2022 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105492074620) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105492074620/0315077847295 зазначена ухвала суду вручена відповідачу 24.05.2022.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша ст. 4 цього Закону).

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 20.04.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Однак, обґрунтованого письмового відзиву на позов відповідачем не подано, будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог також надано не було.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва.

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у січні-лютому 2020 року на підставі залізничних накладних № 41971177, № 41585647 та № 41586256 АТ «Українська залізниця» здійснювалось перевезення вагонів № 67198036, № 64103757 та № 64103666.

Вагон № 67198036 знаходиться у користуванні (володінні) позивача на підставі Договору поставки № 2/2018/16 від 18.04.2018 (далі - Договір поставки), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецвагон Транслізинг» (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рейл Інвестментс» (далі - Покупець), відповідно до п. 1.1. якого, Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити залізничні вагони (далі - Товар або вагон), на умовах цього Договору.

Пунктом 4.2. Договору поставки передбачено, що передача Товару Покупцю проводиться шляхом оформлення уповноваженими особами Сторін відповідних Актів прийому-передачі.

Датою поставки Товару вважається дата підписання Сторонами Акту прийому-передачі вагона (п. 4.5. Договору поставки).

Згідно з п. 4.7. Договору поставки, перехід права власності на Товар визначається датою підписання Сторонами Акту приймання-передачі Товару. Усі витрати, пов`язані з транспортуванням, використанням та обслуговуванням Товару до дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі Товару несе Постачальник, після підписання Сторонами Акту приймання-передачі Товару - Покупець (п. 4.8. Договору поставки).

20.12.2018 уповноваженими представниками сторін був підписаний Акт приймання-передачі до Договору поставки № 2/2018/16 від 18.04.2018, згідно якого, Продавець передав, а Покупець прийняв відповідно до умов Договору поставки № 2/2018/16 від 18.04.2018 вагони, зокрема, напіввагон № 67198036 (модель 12-532).

Вагони № 64103757 та № 64103666 знаходяться у користуванні (володінні) позивача на підставі Договору поставки Продукції № 292 від 15.01.2019 (далі - Договір), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дизельний Завод» (далі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рейл Інвестментс» (далі - Покупець), відповідно до п. 1.1. якого, Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю на умовах цього Договору, а Покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити Продукцію, а саме - вантажні вагони (далі - Продукція або Вагони), що виготовляються відповідно до ТУ У та діючої технічної документації заводу-виготовлювача. Моделі вагонів і ТУ У вказуються в Специфікаціях і Додаткових угодах цього Договору.

Заводом-виготовлювачем за цим Договором являється ТОВ «Дизельний Завод» (п. 1.2. Договору)

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що датою передачі Продукції вважається дата підписання сторонами Акту приймання-передачі Продукції (далі - Акт приймання-передачі).

Відповідно до п. 2.4. Договору, передача Продукції (Партій Продукції) оформлюється актами приймання-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін. В актах приймання-передачі вказуються заводські та восьмизначні номери вагонів.

Передача Продавцем Продукції Покупцеві оформлюється актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін. Датою поставки Продукції, а також датою переходу право власності на Продукцію, вважається дата підписання акту приймання-передачі (п. 2.10. Договору).

Згідно з п. 6.2. Договору, передача Продукції здійснюється з восьмизначними номерами.

18.02.2019 та 28.02.2019 уповноваженими представниками сторін були підписані Акти № 3 та № 4 приймання-передачі напіввагонів згідно Договору поставки Продукції № 292 від 15.01.2019, згідно яких, Продавець, відповідно до Специфікації № 2 від 15.01.2019 до Договору поставки Продукції № 292 від 15.01.2019, передав, а Покупець прийняв у власність напіввагони моделі 12-9933-01 ТУ У 30.2-00190957-047:2012, зокрема, напіввагон №64103666 (заводський номер 00000323 ) та напіввагон № 64103757 (заводський номер 00000329 ).

Як вбачається з матеріалів справи, при прийманні вагонів на ст. Кривий ріг (Придніпровська 45), структурним підрозділом АТ «Українська залізниця» - Експлуатаційне вагонне депо «Батуринська» було виявлено розкомплектування вищевказаних вагонів, про що свідчать відповідні Повідомлення № б/н від 03.02.2020 та від 04.02.2020 (форма ВУ-23М, затверджена наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 № 114-Ц), які в подальшому були направленні для проведення ремонту та технічного обслуговування до структурного підрозділа АТ «Українська залізниця» - Експлуатаційного вагонного депо «Батуринська».

За результатами технічного огляду вагонів, які були відставлені від експлуатації, вагонним депо, що здійснювало такий огляд, були сформовані Дефектні відомості на ремонт вантажних вагонів (форма ВУ-22, затверджена наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 № 114-Ц) із зазначенням виконаних робіт.

По закінченню огляду на кожний вагон, відставлений від експлуатації, були складені Повідомлення № 961 від 15.02.2020, № 972 від 17.02.2020 та № 980 від 18.02.2020 про приймання вантажних вагонів із поточного, технічного обслуговування (форма ВУ-36М, затверджена наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 № 114-Ц), в яких зафіксовано дати початку та дати закінчення (випуску) вагону з ремонту.

Для організації та виконання ремонту зазначених вагонів, ТОВ «Рейл Інвестментс» звернулось до ТОВ «Каргоремтранс», між якими укладено Договір надання послуг з організації ремонту вагонів № ТО-02/2020-RE від 02.01.2020 (далі - Договір надання послуг), відповідно п. 1.1. якого, Виконавець від свого імені за дорученням Замовника приймає на себе зобов`язання надавати послуги з організації технічного обслуговування ТОв-1 / ТОв-2, ревізії системи розвантаження та підготовки під навантаження (далі - ремонт) вантажних вагонів (далі - вагонів) на території України, країн СНГ та Балтії, а Замовник на умовах цього Договору приймає на себе зобов`язання прийняти та оплатити послуги.

Згідно з п. 1.2. Договору надання послуг, ремонт вагонів проводиться відповідно до вимог нормативних документів, прийнятих на засіданні Ради залізничного транспорту держав - учасниць СНД і нормативних документів, діючих на АТ «Укрзалізниця».

Виконавець зобов`язується не пізніше 10 (десяти) календарних днів після закінчення місяця надання послуг надати Замовнику на затвердження й підписання Акт наданих послуг за минулий місяць та копії документів, що підтверджують понесені витрати Виконавця (акти виконаних робіт). За додатковим письмовим запитом Замовника Виконавець надає завірені належним чином наступні копії документів (ф. ВУ-23, дефектні відомості ВУ-22, ВУ-35Р-М, ВУ-35Р-ГО-М, ф. ВУ-36 та інш.) (пп. 2.2.2. п. 2.2. Договору надання послуг).

Умовами пп. 3.6.1. п. 3.6. Договору надання послуг передбачено, що в разі виявлення пошкоджених, розобладнаних вагонів Замовника, Виконавець організовує ремонт таких вагонів у відповідності: на території України - діючою нормативною документацією АТ «Укрзалізниця» а Державними законодавчими актами.

При необхідності Виконавець організовує надання додаткових супутніх послуг, пов`язаних із ремонтом вагонів - оформлення документів, подача/збирання вагонів, навантаження/розвантаження, транспортування запасних частин та ін. (п. 3.8. Договору надання послуг).

Відповідно до п. 3.10. Договору надання послуг, датою надання послуг вважається дата підписання Сторонами Акту наданих послуг.

Умовами п. 4.1. Договору надання послуг передбачено, що оплата послуг Виконавця проводиться Замовником протягом 5-ти банківських днів з дати отримання Замовником рахунку-фактури, після узгодження та підписання Сторонами Акту наданих послуг.

Вартість послуг Виконавця складається з: суми усіх витрат Виконавця, понесених ним при організації ремонтів вагонів Замовника; винагороди Замовника у розмірі 1,0 (один) % від суми усіх витрат Виконавця, понесених ним при організації ремонтів вагонів Замовника. ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства України.

Згідно умов п. 8.1. Договору надання послуг, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками Сторін і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами зобов`язань за цим Договором, що виникли до закінчення терміну його дії.

У випадку, якщо жодна із Сторін не заявить про розірвання Договору після закінчення терміну його дії, Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 8.2. Договору надання послуг).

На підтвердження виконання ТОВ «Каргоремтранс» робіт/надання послуг з організації ремонту розукомплектованих вагонів, позивачем був наданий підписаний та скраплений відбитками печаток сторін Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 112 від 29.02.2020 на суму 245 668,93 грн з ПДВ з Додатком № 1 до вказаного Акту, який був оплачений ТОВ «Рейл Інвестментс», що підтверджується платіжним дорученням № 1584 від 08.04.2020 на суму 245 668,93 грн з ПДВ (оплата рахунку № 250 від 29.02.2020 по договору ТО-02/2020-RE від 02.01.2020), копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно Додатку № 1 до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 112 від 29.02.2020, сума витрат на організацію ремонту спірних вагонів становить 33 307,07 грн без ПДВ, з яких:

- по вагону № № 67198036 у розмірі 8 216,29 грн без ПДВ;

- по вагону № 64103757 у розмірі 8 357,89 грн без ПДВ;

- по вагону № 64103666 у розмірі 16 732,89 грн без ПДВ.

Таким чином, загальна сума, яка була витрачена ТОВ «Рейл Інвестментс» на проведення ремонтних робіт вищезазначених вагонів, згідно наданого Акту здачі-приймання робіт (надання послуг), на думку позивача, становить 33 307,07 грн без ПДВ (8 216,29 грн + 8 357,89 грн + 16 732,89 грн).

Приймаючи до уваги викладене, позивач посилається на те, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання щодо збереження та забезпечення схоронності та цілісності вагонів після їх прийняття під перевезення, у зв`язку з чим позивач поніс збитки на організацію та виконання ремонтів вагонів, які має відшкодувати відповідач, що і стало підставою звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Зі змісту частини першої ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли з перевезення вантажів залізницею.

Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут залізниць України), Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту залізниць України поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під`їзні колії) (ст. 3 Статуту залізниць України).

Згідно з ст. 5 Статуту залізниць України, нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.

Згідно з п 1.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138) та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084 (далі - Правила оформлення перевізних документів), на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. Накладна згідно з цими Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Як слідує зі змісту наданих залізничних накладних № 41971177, № 41585647 та №41586256 у графі 55 кожної з них міститься відмітка про накладення електронного цифрового підпису при здійсненні прийому вказаних вагонів на перевезення, яким підтверджується правильність внесених до накладної відомостей.

На підставі Статуту залізниць України Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи (ст. 5 Статуту залізниць України).

Згідно зі ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Як вбачається з матеріалів справи, у січні-лютому 2020 року АТ «Українська залізниця» здійснило відправлення вагонів № 67198036, № 64103757 та № 64103666, які перебувають у володінні ТОВ «Рейл Інвестментс» на підставі Договору поставки №2/2018/16 від 18.04.2018 та Договору поставки Продукції № 292 від 15.01.2019, що підтверджується вищезазначеними накладними.

Умовами ст. 8 Статуту передбачено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.

За приписами п. 1.2. Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17 (далі - Правила), власні вантажні вагони - вантажні вагони, які мають загальномережеву нумерацію, що нанесена на вагони відповідно до альбому-довідника 632-2011 ПКТБ ЦВ «Знаки и надписи на вагонах грузового парка колеи 1520 мм», затвердженого Радою із залізничного транспорту держав-учасниць СНД 25 квітня 2001 року (далі - Знаки і написи), та мають ознаку в АБД ПВ «власний вагон».

Згідно з п. 3.4. Правил, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.

Відповідно до п. 4.1. вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред`явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред`явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).

Інформація про технічний стан власних вантажних вагонів відображається в акті огляду технічного стану вантажних вагонів (додаток 2), який складається працівником вагонного господарства на станції, підприємстві, у депо, де дислоковані вагони. При складанні акта на території України він заповнюється українською мовою, у залізничних адміністраціях інших країн - російською мовою. Число, місяць, рік та місце огляду вагона повинні відповідати фактичній даті та місцю дислокації вагона. Акт не повинен мати будь-яких виправлень і є дійсним протягом двох місяців з дня його складання.

Прийняття відповідачем до перевезення спірних вагонів свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження невідповідності технічного стану вагонів № 67198036, № 64103757 та № 64103666 при прийнятті їх відповідачем до перевезення.

Відповідно до п. 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затверджена наказом Укрзалізниці № 264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно наказом № 312-Ц від 07.06.2001) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмів не обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз`єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.

Згідно п. 6.2.1 зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.

Як встановлено судом, після прийняття АТ «Українська залізниця» до перевезення та/або прибуття вантажу на вагонах було виявлено розукомплектування, про що складені Дефектні відомості форми ВУ-22 та відповідні Повідомлення форми ВУ-23М, відповідно яких: у вагоні № 67198036 - разобл. маг. частини, код 455 (ТО с отц - 04), № 64103757 - разобл. гл. ча, код 455 та разобл. маг. частини, код 403 (ТО с отц - 04) та № 64103666 - разобл. гл. частини, код 455 та разобл. маг. частини, код 403 (ТО с отц - 04)

Згідно з пп. 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (далі - Правила користування вагонами і контейнерами), пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.

Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

На виконання вищезазначених Правил користування вагонами і контейнерами, у зв`язку з розукомплектуванням вказаних вагонів, їх було відправлено до Структурного підрозділа АТ «Українська залізниця»: Експлуатаційне вагонне депо «Батуринська» для проведення ремонтних робіт, що підтверджується повідомленнями про приймання вантажних вагонів із ТОв-2 (код 4) форми ВУ-36М, затвердженої наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 № 114-Ц.

Для усунення пошкоджень, здійснення ремонту розукомплектованих вагонів, позивач звернувся до ТОВ «Каргоремтранс», з яким в нього було укладено Договір надання послуг з організації ремонту вагонів № ТО-02/2020-RE від 02.01.2020, на підставі якого в період початку та закінчення структурним підрозділом АТ «Українська залізниця» ремонтних робіт розукомплектованих вагонів, а саме: за лютий 2020 року, був підписаний Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 112 від 29.02.2020 на суму 245 668,93 грн з ПДВ, який був оплачений ТОВ «Рейл Інвестментс», що підтверджується платіжним дорученням № 1584 від 08.04.2020 на суму 245 668,93 грн з ПДВ (оплата рахунку № 250 від 29.02.2020 по договору ТО-02/2020-RE від 02.01.2020).

Згідно Додатку № 1 до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 112 від 29.02.2020, сума витрат по організації ремонту спірних становить 33 307,07 грн без ПДВ, з яких:

- по вагону № № 67198036 у розмірі 8 216,29 грн без ПДВ;

- по вагону № 64103757 у розмірі 8 357,89 грн без ПДВ;

- по вагону № 64103666 у розмірі 16 732,89 грн без ПДВ.

Слід зазначити, що позивачем у позовній заяві вказано, що сума витрат на проведення ремонтних робіт за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 112 від 29.02.2020 становить 33 307,07 грн без ПДВ та 33 307,07 грн з урахуванням ПДВ та наведений розрахунок зі вказаного акту, у зв`язку з чим саме цю суму витрат позивач і просить стягнути з відповідача.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем при розрахунку витрат на проведення ремонтних робіт помилково зазначена сума витрат з ПДВ - 33 307,07 грн, тоді як 33 307,07 грн - це сума витрат на ремонт, витрачених ТОВ «Рейл Інвестментс», без урахування ПДВ. Сума з урахуванням ПДВ, із розрахунку суду, складає - 39 968,48 грн.

Відповідно до п. 22 Правила користування вагонами і контейнерами, сума збитків за пошкодження вагона складається з: витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 № 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування; вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин; витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків; плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.

Отже, збитки, заявлені позивачем, складаються з витрат на проведення ремонтних робіт розобладнаних вагонів.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною першою ст. 224 ГК України передбачено, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

В силу частини першої ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина друга ст. 22 ЦК України).

Частиною третьою ст. 22 ЦК України передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків у сфері господарювання передбачено главою 25 ГК України. Зокрема, відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, як нормами ст. 22 ЦК України так і нормами ст. 224 ГК України під збитками, в тому числі, розуміються не одержані доходи. При цьому, в Цивільному кодексі України не одержані доходи називаються упущеною вигодою.

Разом з цим, згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до частин першої та другої ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2010 № 6-469св10).

Як встановлено у п. 19 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, підставою для пред`явлення вантажовідправникам, вантажоодержувачам, власникам під`їзних колій, портам, підприємствам і організаціям, винним у пошкодженні вантажних вагонів (далі - винна сторона), претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М (у разі машинної обробки актів) і акт загальної форми ГУ-23 (додаток 6), які складаються відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855.

Відповідно до п. 19 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458 (далі - Правила користування вагонами і контейнерами), підставою для пред`явлення вантажовідправникам, вантажоодержувачам, власникам під`їзних колій, портам, підприємствам і організаціям, винним у пошкодженні вантажних вагонів (далі - винна сторона), претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М (у разі машинної обробки актів) і акт загальної форми ГУ-23 (додаток 6), які складаються відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855.

Слід зазначити, що з вказаної норми вбачається, що акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М є підставою для пред`явлення претензій щодо відшкодування збитків, але не є єдиною підставою їх відображення та підтвердження.

Відповідно до п. 1 Правил складання актів (ст. 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855 (далі - Правила складання актів), при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти (додаток 1) та акти загальної форми (додаток 6 до Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу від 25.02.99 № 113 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.03.99 за № 165/3458).

Пунктом 2 п. 1 Правил складання актів встановлено, що комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Пунктом 3. Правил складання актів встановлено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності: утрати документів, прикладених відправником до накладної; затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства; неочищення вагонів від залишків вантажу та сміття після вивантаження засобами одержувача; неочищення зовнішньої поверхні цистерн та бункерних напіввагонів після наливу і зливу; подачі залізницею неочищених вагонів під завантаження засобами відправника, порту, пристані; відсутності пломб, запірно-пломбувальних пристроїв (далі - ЗПП) на вагоні (контейнері), якщо в перевізних документах є відмітка про пломби (ЗПП), пошкодження пломб (ЗПП) або заміни їх, а також виявлення в процесі перевезення або на станції призначення пломб (ЗПП) на вагонах (контейнерах) з нечіткими відбитками; пошкодження або втрата наданих залізницею перевізних пристосувань; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); самовільного зайняття залізницею вагонів і контейнерів, що належать підприємствам, організаціям, установам або орендовані ними; затримки вагонів (контейнерів), пов`язаної з митним оформленням вантажу, а також затримки через недодання чи неналежне оформлення відправником документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил; в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала.

Абзацом другим п. 1 Правил складання актів встановлено, що крім того, у необхідних випадках можуть складатися акти про технічний стан вагона або контейнера (додаток 2), акти розкриття вагон або контейнера для митного, прикордонного та інших видів контролю (додаток 3), акти про пошкодження вагона або контейнера (додатки 4 і 5) та інші акти у випадках, передбачених правилами перевезення, що застосовуються до даного виду вантажу.

Додатком 4 до пункту 1 Правил складання актів встановлено Акт про пошкодження вагону форми ВУ-25М.

При цьому, зі змісту п. 1 Правил складання актів вбачається, що Акт про пошкодження вагону форми ВУ-25М (додаток 4) може складатись у необхідних випадках, але не є обов`язковими.

Положеннями п. 20 Правил складання актів передбачено, що Акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно із ст. 124 Статуту залізниць України.

При цьому, відповідно до ст. 124 Статуту залізниць України, пошкодження і втрату вагонів, контейнерів на залізничних під`їзних коліях, у порту, на залізничній лінії, яка будується, під час навантаження або вивантаження засобами відправника або одержувача на станції, за пошкодження чи втрату знімних перевізних пристосувань (піддонів, строп, щитів, печей тощо), що належать залізниці, відправник, одержувач, порт, підприємство (організація) несуть матеріальну відповідальність перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Вантажовідправник, вантажоодержувач, порт, підприємство (організація) зобов`язані також відшкодувати залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу.

Тобто ст. 124 Статуту залізниць України положення містить положення про матеріальну відповідальність відправника, одержувача, порту, підприємства (організації) перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди, а не відповідальність залізниці перед відправником, що є предметом розгляду даної справи.

З урахуванням наведених положень, акти про пошкодження вагонів не можуть бути складені у даній ситуації, оскільки розукомплектовані вагони не є власністю залізниці та належать позивачу. Аналогічна позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 910/14572/20.

Факт розукомплектування (розобладнання) спірних вагонів, підтверджується актами загальної форми ВУ-23М, яка затверджена наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 № 114-Ц. Аналогічна позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2021 у справі № 910/7384/21.

Окрім цього, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2018 у справі № 907/382/17, обставини, викладені в акті загальної форми, не повинні повторно підтверджуватись іншими актами загальної форми, а тому зазначені в акті підстави його складання повинні оцінюватись судами без повторного доказування таких обставин.

Статтею 129 Статуту залізниць України передбачені обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

За змістом ст. 129 Статуту залізниць України, комерційний акт складається для засвідчення обставин пошкодження саме вантажу, розміщеного всередині вагону, натомість факт пошкодження рухомого складу (вагонів, контейнерів тощо) фіксується шляхом оформлення працівниками залізниці акта про пошкодження вагона (контейнера) та повідомленнями форми ВУ-23М, ВУ-36М. Аналогічна позиція викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 910/21024/20.

Позивачем долучено до матеріалів позовної заяви повідомлення форми ВУ-23М, в яких зазначено час та місце виявлення пошкодження, акти форми ВУ-22, дефектні відомості в яких зазначаються необхідні роботи та запчастини та акт форми ВУ-36М, в яких зазначено час закінчення ремонту, що є належними та допустимими доказами факту виявлення пошкоджень вагонів.

Суд вважає, що матеріали справи не містять доказів звільнення відповідача від обов`язку відшкодувати збитки, завдані позивачеві через те, що Залізниця не забезпечила схоронності вагонів, адже такий обов`язок випливає з приписів абз. 2 п. 126 Статуту залізниць України, в якій йдеться про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватних вагонів (майна іншої особи) під час їх використання (перевезення), відтак статус такого майна (вантаж чи порожні вагони) не мають істотного значення для встановлення складу цивільного правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/5827/19.

Суд зазначає, що факт розукомплектування (розобладнання) спірних вагонів, підтверджується актами загальної форми ВУ-23М, затверджена наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 № 114-Ц.

Заперечень щодо факту розукомплектування вагонів № 67198036, № 64103757 та № 64103666 відповідачем в матеріали справи не надано.

Крім того, відповідач не скористався своїми процесуальними правами та не надав суду аргументи, доводи та міркування щодо заявлених позовних вимог, не виконав обов`язку щодо надання відзиву на позов з мотивуванням заперечень за наявності таких.

Як зазначено у п. 11 оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» від 29.11.2007 № 01-8/91, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу», і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 № 904/4195/16, від 17.01.2017 № 904/3013/16.

Згідно з частиною першою ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт», підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Статтею ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

За приписами п. 110 Статуту залізниць України, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Відповідно до п. 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Отже, чинне законодавство у позадоговірних (деліктних) правовідносинах встановлює презумпцію вини залізниці у разі пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо залізницею не буде доведено інше. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 910/313/19.

Разом з тим системний аналіз наведених норм цивільного законодавства свідчить, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою кредитора, вина заподіювача.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відповідно до частини третьої ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (частина перша ст. 114 Статуту).

Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту, за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

При цьому відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що спірні вагони були пошкоджені до прийняття їх до перевезення АТ «Українська залізниця», а пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.

Також, суд вважає за необхідне вказати, що оперуючи поняттям «фактично заподіяної шкоди», як міри відповідальності залізниці, відповідач залишив поза увагою, що воно є рівнозначним поняттю «реальних збитків», оскільки зміст фактично заподіяної шкоди становить зменшення майнової сфери потерпілого, яке, у свою чергу, полягає як у втратах у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням речі, так і у витратах, понесених особою для відновлення попереднього становища, адже такі витрати також є втратою майна (грошових коштів).

Тобто реальні збитки по суті є грошовим вираженням фактично заподіяної шкоди.

З наведеного слідує, що використання законодавцем різних дефініцій призвело до помилкового звуження скаржником обсягу власної відповідальності лише до відшкодування витрат на придбання необхідних деталей та нівелювання принципу повноти відшкодування реальних збитків.

При цьому суд звертає увагу, що обсяг та види понесених стороною витрат для відновлення власної майнової сфери можуть бути різноманітними, утім, завжди зумовлені необхідністю усунення тих негативних наслідків, які настали у результаті порушення майнових прав і благ, що належать потерпілому.

Враховуючи, що необхідність ремонту спірних вагонів, а відтак і понесення позивачем витрат на оплату послуг з його організації зумовлене саме допущеною відповідачем бездіяльністю в частині забезпечення схоронності (збереження) цілісності спірних вагонів, стягнення вказаних витрат судом першої інстанції у якості реальних збитків не суперечить приписам ст. 1192 ЦК України, п. 126 Статуту залізниць України та п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, адже не виходить за межі фактично заподіяної залізницею шкоди. Аналогічна позиція викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 у справі № 910/12180/20.

Судом враховано, що вирішення питання стосовно необхідності здійснення тих чи інших витрат для відновлення власної майнової сфери законодавець залишає на розсуд винятково управленої сторони, адже не передбачає обов`язок з доведення реальної необхідності таких витрат поряд з наявністю збитків, протиправністю (незаконністю) поведінки їх заподіювача та причинним зв`язком такої поведінки із заподіяними збитками.

Як було зазначено, позивачем у позовній заяві помилково вказано, що сума витрат на проведення ремонтних робіт, витрачених ТОВ «Рейл Інвестментс», за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 112 від 29.02.2020 з ПДВ становить 33 307,07 грн, тоді як 33 307,07 грн - це сума витрат на ремонт, без урахування ПДВ. Сума з урахуванням ПДВ, з розрахунку суду, складає - 39 968,48 грн.

При цьому, оскільки суд відповідно до положень ст. 14 та ст. 237 ГПК України, не може вийти за межі заявлених позовних вимог, позовні вимоги щодо відшкодування відповідачем збитків у вигляді витрат, понесених позивачем на проведення ремонту розкомплектованих вагонів, підлягає задоволенню в повному обсязі у розмірі 33 307,07 грн без ПДВ.

Умовами ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини першої ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

У зазначеному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт завдання позивачу збитків, внаслідок незабезпечення схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, у вигляді витрат, понесених позивачем на організацію ремонту розкомплектованих вагонів на загальну суму 33 307,07 грн без ПДВ.

Позаяк, відповідач під час розгляду справи не надав суду належних, допустимих та більш вірогідних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, а доводи викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вищевикладеним.

При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно п. 9 частини третьої ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити: попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Суд звертає увагу, що в позовній заяві міститься посилання представника позивача, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які планує понести у зв`язку з розглядом справи, складається з суми судового збору - 2 481,00 грн. Також представник позивача зазначив, що разом з тим, позивач очікує понести витрати на правову допомогу, пов`язану з розглядом справи, однак не вказав попередній (орієнтовний) розрахунок вказаних витрат. При цьому, зазначив, що остаточний розмір витрат буде визначений з урахуванням вчинених процесуальних дій.

Частиною восьмою ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Однак, позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл Інвестментс» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код юридичної особи: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл Інвестментс» (вул. Ділова, буд. 5, корп. 2, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код юридичної особи: 39195058) збитки у розмірі 33 307 (Тридцять три тисячі триста сім) грн 07 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 481 (Дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

СуддяМ.Є. Літвінова

Повний текст рішення складено та підписано 12.09.2022.