Постанова

від 11.09.2022 по справі 478/1039/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 478/1039/20

провадження № 61-19079св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ватутіна»,

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Луценко Вікторія Сергіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватутіна» на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2021 року у складі судді Томашевського О. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватутіна» (далі - ТОВ «Ватутіна»), третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Луценко В. С., про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення державного реєстратора.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 265282, належить земельна ділянка площею 4,8954 га, з кадастровим номером 4823683200:07:000:0058, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Михайлівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області.

10 червня 2013 року між ним та Приватним підприємством «Агротех» (далі - ПП «Агротех») укладений договір оренди вказаної земельної ділянки. Цей договір був укладений до 31 грудня 2017 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 04 вересня 2013 року.

29 жовтня 2019 року позивач направив лист-повідомлення ПП «Агротех» про те, що не бажає поновлювати дію договору і має намір самостійно обробляти орендовану земельну ділянку.

У листопаді 2019 року він отримав відповідь від ПП «Агротех», про те, що на даний момент підприємство зазначену земельну ділянку не орендує та не обробляє, оскільки закінчився строк дії договору.

15 березня 2020 року позивачу стало відомо про наявність існуючого договору оренди землі, укладеного 29 квітня 2016 року між ним та ТОВ «Ватутіна» строком на 10 років, державну реєстрацію якого проведено 04 травня 2016 року, номер запису про інше речове право 58551169.

Посилаючись на відсутність згоди на укладення договору оренди землі від 29 квітня 2016 року з ТОВ «Ватутіна» та на підробку його підпису під зазначеним договором, позивач просив визнати недійсним договір, укладений 29 квітня 2016 року між ним та ТОВ «Ватутіна», про оренду земельної ділянки площею 4,8954 га (кадастровий номер 4823683200:07:000:0058) та скасувати рішення від 04 травня 2016 року за № 29501056 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 4,8954 га (кадастровий номер 4823683200:07:000:0058), яке прийнято на підставі договору, укладеного 29 квітня 2016 року між ним та ТОВ «Ватутіна».

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2021 року позов задоволено частково.

Скасовано державну реєстрацію договору від 29 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Ватутіна», оренди земельної ділянки площею 4,8954 га, кадастровий номер 4823683200:07:000:0058, який зареєстрований державним реєстратором - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко В. С. 04 травня 2016 року, номер запису про інше речове право: 14404936, індексний номер рішення: 29501056, припинивши за ТОВ «Ватутіна» право оренди даної земельної ділянки.

У задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди землі відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Ватутіна» на користь ОСОБА_1 витрати, які пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 840,00 грн.

Стягнуто з ТОВ «Ватутіна» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з проведенням експертизи, у розмірі 392,55 грн.

У задоволенні вимог про стягнення з ТОВ «Ватутіна» на користь ОСОБА_1 понесених витрат на правову допомогу відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано оригінал спірного договору з неповажних причин, оскільки факт його втрати не підтверджено належними доказами. Суд розцінив таку процесуальну поведінку відповідача як ухилення від надання витребуваних доказів та проведення судової почеркознавчої експертизи, а тому визнав той факт, що підпис під договором оренди земельної ділянки від 29 квітня 2016 року позивачу ОСОБА_1 не належить.

У задоволенні вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки від 29 квітня 2016 року недійсним суд першої інстанції відмовив з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки позивач заперечував своє волевиявлення на укладення спірного договору оренди землі, який він не підписував, що також встановлено та підтверджено судом, відповідно істотні умови не погоджував, тому вказаний договір, на переконання суду першої інстанції, є неукладеним, а тому не може бути визнаний судом недійсним.

Щодо іншої заявленої вимоги про скасування державної реєстрації, то суд першої інстанції дійшов висновку, що вона є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки забезпечить реальне відновлення порушеного права позивача.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Ватутіна» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд вказав, що, встановивши, що ОСОБА_1 заперечував факт підписання договору оренди земельної ділянки від 29 квітня 2016 року щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823683200:07:000:0058, врахувавши ухилення відповідача від надання на вимогу суду оригіналу спірного договору, а також відсутність оригіналу цього договору у реєстратора права оренди, що унеможливлює проведення судово-почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не спростував доводи позивача про відсутність його волевиявлення на укладання спірного договору земельної ділянки, а також не надав належних та допустимих доказів на підтвердження сплати орендної плати позивачу за користування зазначеною земельною ділянкою. Також апеляційний суд погодився, що реєстрація за неукладеним між сторонами договором оренди порушує права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 на користування та розпорядження своєю власністю (земельною ділянкою), що суперечить вимогам статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому таке право підлягає відновленню шляхом скасування державної реєстрації права оренди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2021 року до Верховного Суду від ТОВ «Ватутіна» надійшла засобами поштового зв`язку касаційна скарга, подана з пропуском строку на касаційне оскарження, (у січні 2022 року - касаційна скарга у новій редакції разом із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження на виконання ухвали Верховного Суду від 06 грудня 2021 року) на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд. Матеріали касаційної скарги містили також клопотання ТОВ «Ватутіна» про зупинення дії рішення суду першої інстанції.

В уточненій редакції касаційної скарги ТОВ «Ватутіна» як підставу касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм статей 2, 20, 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 218, 642 ЦК України та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у подібних до встановлених у цій справі правовідносин (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі заявник також зазначає, що:

- суди дійшли висновку, що позивач не підписав договір виключно з його слів. Відповідач подав інші докази, що спростовують твердження позивача, але судами це не враховано або мотивовано відхилено. Посвідчену копію оспорюваного договору надавала до суду саме сторона позивача, але від неї примірник договору не надано і не витребувано. Фактично відповідач «покараний» за втрату свого примірника документу, проте втрата документу не може прирівнюватись до втрати права. Від Казанківської районної державної адміністрації, де зберігається реєстраційна справа, так і не отримано витребуваний судом і представником позивача третій примірник договору оренди;

- суди проігнорували як доказ подану відповідачем засвідчену копію заяви ОСОБА_1 від 23 січня 2019 року щодо його бажання самостійно обробляти ділянку у зв`язку із сімейними обставинами;

- апеляційний суд безпідставно відмовив у відкладенні розгляду справи, в результаті чого відповідач був позбавлений можливості одержати і подати до суду докази.

У лютому 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «Ватутіна», в якій, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ТОВ «Ватутіна» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 06 грудня 2021 року про надання строку для усунення недоліків, зокрема надання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження, уточненої редакції касаційної скарги) поновлено ТОВ «Ватутіна» строк на касаційне оскарження рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2021 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 478/1039/20 із Казанківського районного суду Миколаївської області, відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ «Ватутіна» про зупинення дії рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2021 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу

У лютому 2022 року матеріали справи № 478/1039/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 4,8954 га, з кадастровим номером 4823683200:07:000:0058, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Михайлівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 265282, виданого відділом Держкомзему у Казанківському районі Миколаївської області 09 листопада 2011 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 січня 2011 року № 199, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 вересня 2013 року № 8773428.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 58551169 від 04 травня 2016 року вбачається укладання між ОСОБА_1 та ТОВ «Ватутіна» договору оренди землі від 29 квітня 2016 року, площею 4,8954 га, строком на 10 років.

Згідно з дослідженої судом копії договору оренди землі від 29 квітня 2016 року, власник земельної ділянки, площею 4,8954 га, з кадастровим номером 4823683200:07:000:0058, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Михайлівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, ОСОБА_1 передав її в оренду ТОВ «Ватутіна» строком на 10 років.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 04 травня 2016 року на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луценко В. С. № 29501056 проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, номер запису про інше речове право 14404936, яке виникло на підставі договору оренди землі від 29 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Ватутіна».

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у цій справі та призначено підготовче засідання. Цією ухвалою також витребувано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луценко В. С. та ТОВ «Ватутіна» оригінал договору від 29 квітня 2016 року про оренду земельної ділянки, загальною площею 4,8954 га, кадастровий номер 4823683200:07:000:0058, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Ватутіна» та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 04 травня 2016 року № 29501056.

Відповідно до листа від 28 липня 2020 року № 115/01-30, який надійшов на адресу суду від приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луценко В. С. вона як нотаріус договір оренди землі між ОСОБА_1 та ТОВ «Ватутіна» не посвідчувала, після проведення реєстраційних дій оригінал договору було повернуто заявнику. У зв`язку із цим оригінал договору надати не може, оскільки відповідно до чинного законодавства України документи, подані для проведення реєстраційних дій, не підлягають зберіганню у справах нотаріуса.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 03 вересня 2020 року у зв`язку із заявленим позивачем клопотанням про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи повторно витребувано у ТОВ «Ватутіна» оригінал договору від 29 квітня 2016 року про оренду земельної ділянки, загальною площею 4,8954 га, кадастровий номер 4823683200:07:000:0058, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Ватутіна» та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 04 травня 2016 року № 29501056.

На виконання цієї ухвали представником відповідача надано суду лист від 15 вересня 2020 року, яким повідомлено, що оригінал договору оренди землі втрачено. Будь-яких доказів втрати оригіналу договору суду надано не було.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2020 року у справі призначено судову-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Миколаївському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз. Для проведення експертизи знову витребувано у відповідача оригінал досліджуваного документу. Роз`яснено сторонам наслідки ухилення від експертизи.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 28 грудня 2020 року провадження у справі поновлено для розгляду клопотання судового експерта, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 січня 2021 року клопотання судового експерта задоволено частково, для проведення експертизи в черговий раз витребувано у відповідача оригінал досліджуваного документу, який зобов`язано направити до експертної установи та надано судовому експерту документи, які потрібно використовувати під час порівняльного дослідження. Роз`яснено сторонам наслідки ухилення від експертизи.

22 квітня 2021 року від експертної установи на адресу суду надійшло повідомлення від 14 квітня 2021 року № 20-1286 про неможливість надання висновку у зв`язку з ненаданням ТОВ «Ватутіна» до експертної установи оригіналу досліджуваного документу.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання договору оренди землі від 29 квітня 2016 року недійсним, ОСОБА_1 посилався на те, що вказаний договір оренди він не підписував, а підпис від його імені виконано іншою особою.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній станом на 29 квітня 2016 року, що зазначена на копії договору оренди) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Під час розгляду справи з метою ідентифікації виконавця підпису орендодавця в оспорюваному договорі оренди судом першої інстанції було призначено судово-почеркознавчу експертизу.

Експертною установою матеріали цивільної справи були повернуті до суду без виконання, у зв`язку з ненаданням експертам відповідачем ТОВ «Ватутіна» оригіналу договору оренди земельної ділянки від 29 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Ватутіна».

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що ненадання відповідачем документів для експертного дослідження, висновки якого могли підтвердити чи спростувати позовні вимоги ОСОБА_1 , є достатніми для застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України(у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні), згідно з якою суд встановив факт виконання підпису, виконаного на договорі оренди земельної ділянки від 29 квітня 2016 року, не ним, а іншою особою.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 637/239/14-ц (провадження № 61-27906св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16-ц (провадження № 61-17729св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 598/538/19-ц (провадження № 61-9846св20) та від 22 вересня 2021 року у справі № 610/3162/18-ц (провадження № 61-5373св21).

Таким чином, договір оренди землі від 29 квітня 2016 року, сторонами якого зазначені ОСОБА_1 та ТОВ «Ватутіна», є неукладеним і, як наслідок, не може визнаватися недійсним, у зв`язку із чим суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору оренди належної позивачу земельної ділянки саме з підстав обрання ним неефективного способу захисту.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги з приводу необґрунтованості висновків судів про те, що договір оренди землі від 29 квітня 2016 року є неукладеним та неправильності застосування судами статей 218, 642 ЦК України, відхиляються.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди дійшли висновку про те, що позивач не підписував договір виключно з його слів, на підставі твердження позовної заяви, без жодних доказів, спростовуються такими обставинами у справі:

- суд першої інстанції неодноразово витребував у відповідача оригінал договору оренди землі від 29 квітня 2016 року (ухвали Казанківського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2020 року, від 03 вересня 2020 року, від 05 листопада 2020 року, від 11 січня 2021 року), з роз`ясненням сторонам наслідків ухилення від експертизи, проте заявник так і не виконав вимогу суду;

- нотаріус (третя особа у справі) не надала оригінал договору, пояснюючи це тим, що нею спірний договір не посвідчувався, після проведення реєстраційних дій оригінал договору було повернуто заявнику, документи, подані для проведення реєстраційних дій, не підлягають архівному зберіганню у справах нотаріуса (а. с. 78 т. 1);

- ТОВ «Ватутіна» повідомило суд першої інстанції, що не в змозі надати оригінал договору у зв`язку з його втратою (а. с. 156 т. 1), проте не надало жодних належних і достатніх доказів на підтвердження цього, не вчинило дій для його відновлення чи переукладення із ОСОБА_1 ;

- відповідно до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 (у редакції, чинній станом на 29 квітня 2016 року, що зазначена на копії договору оренди), саме керівник установи відповідає за збереженість службових документів та інформації, яку вони містять, функціонування системи захисту документаційного фонду від незаконного доступу, втрату і несанкціоноване знищення документів, порушення правил користування документами;

- Казанківська районна державна адміністрація повідомила суд та адвоката позивача (а. с. 168, 175 т. 1) про відсутність можливості надати копії матеріалів реєстраційної справи, чи наявності в реєстраційній справі оригіналу договору, оскільки посада державного реєстратора речових прав на нерухоме майно райдержадміністрації є вакантною.

Згідно зі статтями 16, 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній станом на дату прийняття рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки) під час прийняття заяви в паперовій формі обов`язково виготовляються електронні копії документів, поданих заявником для проведення державної реєстрації прав. Електронні копії документів виготовляються шляхом сканування оригіналів та копій документів, що пред`являються заявником для проведення державної реєстрації прав з подальшим розміщенням їх у Державному реєстрі прав. Заява про державну реєстрацію прав та оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством. З оригіналів документів, поданих для державної реєстрації прав, виготовляються електронні копії шляхом сканування, які долучаються до заяви, зареєстрованої у базі даних заяв.

З урахуванням зазначеного, реєстраційна справа не мала в обов`язковому порядку містити оригінал договору оренди землі від 29 квітня 2016 року, лише його електронну копію, виготовлену шляхом сканування, тому посилання в касаційній скарзі на неповне з`ясування судами обставин справи у зв`язку з ненаданням Казанківською районною державною адміністрацією копії реєстраційної справи, не має принципового значення для вирішення цього спору. Окрім цього, клопотання представника відповідача Примакової Д. В. , яка була присутньою на судовому засіданні, про відкладення розгляду справи було розглянуто апеляційним судом, про що свідчить протокол судового засідання від 29 вересня 2021 року (а. с. 100 т 2), і колегія суддів апеляційного суду відмовила у його задоволенні.

Оскільки позивач заперечує факт укладання спірного договору, нотаріус та Казанківська районна державна адміністрація не мають оригінал договору оренди землі від 29 квітня 2016 року, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, то саме товариство повинно було надати оригінал договору для проведення почеркознавчої експертизи. Перекладення відповідачем обов`язку надати оригінал договору на ОСОБА_1 суперечить принципу змагальності сторін, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про те, що суди проігнорували як доказ подану відповідачем засвідчену копію заяви ОСОБА_1 від 23 січня 2019 року щодо його бажання самостійно обробляти ділянку у зв`язку із сімейними обставинами, зводяться до переоцінки доказів у справі. Посилаючись на такі аргументи, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції в силу приписів статті 400 ЦПК України не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, зі змісту цього документу неможливо встановити, що він стосується саме договору оренди землі від 29 квітня 2016 року.

За змістом частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент реєстрації права оренди) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація права оренди земельної ділянки проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на підставі договору оренди землі та інших документів, які підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

Державна реєстрація прав на землю є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав власності, користування, зокрема права оренди землі, що супроводжуються внесенням даних про зареєстровані права до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Враховуючи те, що договір оренди спірної землі від 29 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ватутіна», не набрав чинності, у державного реєстратора були відсутні підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Ватутіна» на підставі цього договору, а також внесення запису про речове право ТОВ «Ватутіна» від 04 травня 2016 року № 29501056.

Неправильне застосування судами норм статей 2, 20, 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на що посилається в касаційній скарзі заявник, не знайшло своє підтвердження, а суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення вимоги позивача в цій частині.

Верховний Суд загалом відхиляє доводи заявника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення, дали відповіді на кожен аргумент позивача та відповідача, які мають юридично важливе значення. При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у подібних до встановлених у цій справі правовідносин, не приймаються, оскільки Верховний Суд сформував усталену судову практику щодо категорії справ, де власником земельної ділянки-орендодавцем заперечується укладення договору оренди земельної ділянки, наприклад: постанова Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 575/147/21, постанова Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 143/1429/18, постанова Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 143/1443/18, постанова Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 378/1194/20, постанова Верховного Суду від 05 квітня 2022 року у справі № 143/1441/18, постанова Верховного Суду від 13 грудня 2021 року у справі № 632/329/19-ц.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Ватутіна» залишити без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак