Рішення

від 12.09.2022 по справі 120/4867/22

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 вересня 2022 р. Справа № 120/4867/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі ОСОБА_2 , позивач) з адміністративним позовом до Вінницької міської ради (далі Вінницька міська рада, відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування рішення 17 сесії 8 скликання №843 від 28.01.2022 р. щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у с. Великі Крушлинці з земельної ділянки із кадастровим номером 0520680800:01:001:0082 у власність для особистого селянського господарства ;

- зобов`язання розглянути повторно клопотання від 22.07.2021 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у с. Великі Крушлинці з земельної ділянки із кадастровим номером 0520680800:01:001:0082 у власність для особистого селянського господарства.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Вінницької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у с. Великі Крушлинці з земельної ділянки із кадастровим номером 0520680800:01:001:0082 у власність для особистого селянського господарств, за результатами розгляду якого 28.01.2022 р. їй відмовлено з тих підстав, що дана земельна ділянка зареєстрована, як землі запасу.

На думку позивачки, така відмова суперечить статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яких на момент надання відмови не існувало.

Ухвалою суду від 12.07.2022 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику (повідомлення) сторін.

22.07.2022 р. представник відповідача подав відзив на позов, в якому вказала, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивачка зареєстрована, як землі запасу. Окремо вказано й на те, що рішенням ради від 28.01.2022 р. надано дозвіл Департаменту земельних ресурсів ВМР на розробку технічної документації і цільове використання спірної землі відмінне від зазначеного позивачкою. Також зазначено що спірна земельна ділянка перебуває в зоні садибної зони, зоні складування та рекреаційній зоні озелених територій загального використання. За таких обставин, вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

14.12.2021 р. ОСОБА_1 звернулась із клопотанням до Вінницької міської ради із клопотання про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0, 30 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: с. Великі Крушлинці, Вінницький район, Вінницька область. Згідно опису прийнятих документів до вказаного клопотання позивачем додано графічні матеріали, копію паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру.

За наслідком розгляду вказаного звернення, 28.01.2022 р. прийнято рішення №843, пeyrnjv 29 zrjuj відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у с. Великі Крушлинці з земельної ділянки із кадастровим номером 0520680800:01:001:0082 у власність для особистого селянського господарства, у зв`язку з тим, що земельна ділянка віднесена та зареєстрована як землі запасу, з врахуванням рішення Вінницької міської ради від 24.12.2020 р. №140.

Не погоджуючись з такою позицією суб`єкта владних повноважень позивачка звернулась до адміністративного суду з даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Земельні правовідносини регулюються Земельним Кодексом України (далі ЗК України).

Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Із положень статті 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналізуючи позицію відповідача щодо неможливості надання дозволу, з підстав того, що земельна ділянка віднесена та зареєстрована , як землі є землі запасу, суд вказує наступне.

Як зазначалось вище, підставами для відмови у наданні дозволу є: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Дані підстави є вичерпними та не передбачають відмови у зв`язку із віднесенням земельної ділянки до земель запасу.

Більш того, відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 ЗК України, земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Отже, як видно землями запасу визнаються всі землі, не переведені у власність або не надані у користування.

Суд акцентує увагу, що положеннями ЗК України не визначено заборону передавати у власність земельні ділянки, які віднесені до земель запасу.

Щодо посилань представника відповідача на те, що рішенням ради від 28.01.2022 р. надано дозвіл Департаменту земельних ресурсів ВМР на розробку технічної документації, цільове використання відмінне від зазначеного позивачкою, а також стосовно того, що спірна земельна ділянка перебуває в зоні садибної зони, зоні складування та рекреаційній зоні озелених територій загального використання, то суд такі доводи до уваги не приймає, оскільки дані обставини не були підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Оцінюючи оскаржуване рішення, суд керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

На думку суду, оскаржуване рішення прийнято без врахування розтлумачених критеріїв, відтак, є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно частини четвертої 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відтак, суд доходить висновку, що слід зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача у відповідності до вимог Земельного кодексу України та прийняти рішення з врахуванням правової оцінки наданої судом. При цьому, суд акцентує увагу, що клопотання позивачки датоване саме 14.12.2021 р., а не 22.07.21 р., як вказує остання.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача слід стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви до суду судовий збір в розмірі 992, 40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Що стосується процесуального питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступними мотивами.

Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Однак, на підтвердження витрат на правничу допомогу надано лише Договір №20/06/2022 від 20.06.2022 р., Додаток № 1 від 20.06.2022 р. та акт від 18.05.2021 р.

При цьому, відсутні будь -які докази оплати цих витрат. В свою чергу, не підтвердження реальності витрат є підставою для відмови у їх відшкодуванні.

Аналогічну правову позиції виклав в постанові 16 листопада 2021 року у справі № 120/6811/21-а Сьомий апеляційний адміністративний суд.

Відтак, оскільки позивачем не надано підтвердження реальності понесення витрат на правничу допомогу вони не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 255 КАС України,

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати п.29 рішення Вінницької міської ради 17 сесії 8 скликання №843 від 28.01.2022 р. щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у с. Великі Крушлинці з земельної ділянки із кадастровим номером 0520680800:01:001:0082 у власність для особистого селянського господарства.

Зобов`язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14.12.2021 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у с. Великі Крушлинці з земельної ділянки із кадастровим номером 0520680800:01:001:0082 у власність для особистого селянського господарства

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 992, 40 (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код за ДРФО НОМЕР_1 ).

Відповідач: Вінницька міська рада (м. Вінниця, вул. Соборна,59, код ЄДРПОУ 25512617).

Повний текст рішення сформовано: 13.09.2022 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна